2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна

Одним з основних напрямів реформування вітчизняної еконо­міки і визначальним для забезпечення ринкових засад її функціо­нування є приватизація державного та комунального майна.

Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна») приватизацією є відчу­ження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в процесі прива­тизації. На початкових етапах приватизації (в першій половині 90-х років XX ст., коли відбувалася приватизація майна невели­ких державних підприємств) основною метою приватизації дер­жавного майна було формування значного прошарку приватних і колективних власників за рахунок передання їм державного майна на праві власності.

Сучасний етап приватизації характеризується новими пріорите­тами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основно­му приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важли­вих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, за­лучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення Цих завдань має забезпечити:

(а) індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: , максимальної економічної ефективності; вибору найбільш опти-І мальних способів приватизації; індивідуального підходу до прива­тизації; створення умов для концентрації управління в руках про-Імислового інвестора (вітчизняного чи іноземного інвестора або їх їоб'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства

І 161

на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зо­бов'язань);

(б) застосування переважно конкурентних способів привати­зації, що мають забезпечити продаж об'єктів приватизації за мак­симальною ціною та з покладенням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх технік і технологій, мо­дернізації виробництва, збереження та збільшення частки підпри­ємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспромож­ності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення приватизації виключно за грошові кошти (національну та іноземну валюту, що визнається конвертованою Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціаль­на спрямованість, що віддзеркалюється в таких принципах прива­тизації, як: законність; державне регулювання та контроль за при­ватизаційними процесами та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законо­давства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання май­на (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та прийняття органами приватизації від­повідних рішень та ін.

Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних на­прямів державної економічної політики, безпосередньо пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулю­ватися державою і, як правило, у формі закону.

Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-пра­вових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підпри­ ємств та організацій, державних часток в майні господарських ор­ ганізацій зі змішаною формою власності;

• законодавство про приватизацію земельних ділянок;

• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між со­бою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок.

162

Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних¹ підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі -законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

1. Законів:

від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.);

від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна невеликих держав­них підприємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.;

від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачає три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифі­кати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 p., коли завершена була сертифікатна приватизація;

від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агро­промисловому комплексі»;

від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної влас­ності, що не підлягають приватизації»;

від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, бу­ла розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність по­довжена до прийняття нової Програми приватизації);

від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавер­шеного будівництва» та ін.;

2. Декретів Уряду, в т. ч. від 17.03.1993р. «Про довірчі това­ риства»;

3. Указів Президента:

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»;

від 19.06.1995 р. «Про забезпечення управління майном, що є у загальнодержавній власності, в процесі приватизації» та ін.;

4. Постанов Кабінету Міністрів України:

Порядок перетворення у процесі приватизації державних,

¹ Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України «Про приватизацію держав­ного майна» відчуження майна, що є комунальною власністю, регулю­ється законами з питань приватизації державного майна та здійснюється органами місцевого самоврядування.

163

орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою влас­ності у відкриті акціонерні товариства: Затв. постановою Кабі­нету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами);

від 03.08.1998 р. № 1301 «Про затвердження Положення про передприватизаційну підготовку підприємств»;

Методика оцінки вартості майна під час приватизації: Затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін.;

5. Відомчих нормативних актів:

Фонду державного майна України (ФДМУ):

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди що­ до проведення підготовки об'єктів до приватизації: Затв. наказом ФДМУ від 22.01.1998 р. № 85;

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності: Затв. наказом ФДМУ від 27.03.1998 р. № 601;

• Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі приватизації, і вилучення з них фінансово-майнових акти­ вів підприємств: Затв. наказом ФДМУ від 16.02.1998 р. № 235;

• Про укладення угод на проведення експертної оцінки майна: Наказ ФДМУ від 16.02.1998 № 239;

• Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: Затв. наказом ФДМУ від 02.07.1998 р. № 1303;

• Порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прий­ няттям рішення про приватизацію цього майна: Затв. наказом ФДМУ від 31.03.2000 р. № 667;

• Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за некомерційним конкурсом: Затв. наказом ФДМУ від 17.04.2000 р. № 807;

• Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж: Затв. наказом ФДМУ від 14.08.2000 р. № 1693;

• Положення про порядок приватизації об'єктів незавершено­ го будівництва: Затв. наказом ФДМУ від 11.09.2000 р. № 1894;

• Наказ ФДМУ від 16.10.2000 р. № 2140 «Про порядок підго­ товки та подання на опублікування інформаційних повідомлень про конкурси»;

• Положення про порядок експертної оцінки цілісних майно­ вих комплексів під час їх приватизації шляхом викупу та продажу конкурентними способами: Затв. наказом ФДМУ від 28.04.2001 р. № 763 та ін.

164

Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР):

• Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації: Затв. рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39 та ін.

Зазначені нормативно-правові акти (насамперед, закони) ви­значають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» до об'єктів права державної власності, що підлягають при­ватизації, належать:

• цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарсь­ ких товариств та інших об"єднань.

Остання з названих категорій на нинішньому етапі приватиза­ції (приватизації великих та стратегічно важливих підприємств) зумовлює ту обставину, що основним об'єктом приватизації є акції відкритих акціонерних товариств, створених на базі унітарних дер­жавних підприємств у процесі їх корпоратизації чи приватизації.

Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед, це стосується майна, що має загальнодержавне зна­чення, зокрема:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій, обороноздатності, економічної незалежності, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України:

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збе­ реження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духов­ них цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гаран­ тує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виго­ товлення, використання або реалізації небезпечної продукції, по­ слуг або небезпечних виробництв;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону

«Про приватизацію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підляга­ють приватизації», в який щорічно вносяться зміни.

165

Суб'єктами приватизації відповідно до ст. 6 Закону «Про при­ватизацію державного майна» є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їх представники);

• посередники.

До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в т. ч. здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо:

• здійснення повноважень власника державного майна в про­ цесі його приватизації;

• зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств;

• створення комісій з приватизації;

• затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації;

• укладення угод приватизації, в т. ч. договорів купівлі-про- дажу державного майна в процесі його приватизації;

• контролю виконання умов договорів купівлі-продажу держа­ вного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуата­ ції підприємств.

Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 8 Закону «Про приватизацію державного майна» серед потенційних покупців зазначає:

• громадян України (крім працівників державних органів при­ ватизації), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спі­ льної участі кількох (багатьох) громадян (в т. ч. членів трудового колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єк­ та вони мають створити господарське товариство;

• юридичні особи, зареєстровані на території України (крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%);

• юридичні особи інших держав (підприємства та організації, створені відповідно до вимог законодавства іншої, ніж Україна, держави).

Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріо­ритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої -

166

продаж промисловому інвесторові пакета акцій, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно,- мож­ливість покладення на такого інвестора відповідальності за недо­тримання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлу­атації підприємства за договором купівлі-продажу.

Посередники в процесі приватизації, залежно від характеру їх послуг, можуть бути поділені на дві групи:

• оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а також консу­ льтаційні послуги покупцям щодо вибору об'єкта приватизації, підготовки необхідних документів тощо);

• фінансові посередники (зменшують ризики покупців у про­ цесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом KM України від 17.Q3.1994 р. «Про довірчі товариства»), інститути спільного інвес­ тування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним ак­ том, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від' 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»), а також інші фінансові посе­ редники.

Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи:

• опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

• прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця;

• опублікування інформації про прийняття рішення про прива­ тизацію об'єкта;

• проведення аудиторської перевірки фінансової звітності під­ приємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої прива­ тизації);

• затвердження державним органом приватизації протягом мі­ сяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій від­ критого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації);

167

- затвердження державним органом приватизації плану прива­ тизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації;

- реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що пе­ редбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконку- рентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що прива­ тизується, свого переважного права на придбання акцій підприєм­ ства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мі­ німумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аук­ ціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Зако­ ном «Про оренду державного та комунального майна», був перед­ бачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений аль­ тернативним планом приватизації, затвердженим державним орга­ ном приватизації;

- контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідаль­ності, якщо з'ясовується порушення покупцем взятих зобов'язань.

Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшко­дування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

Ці види господарсько-правової відповідальності передбачені такими нормативними актами:

А) Відшкодування збитків. Передбачається ст. 224 Господарсь­кого кодексу та ст. 623 Цивільного кодексу (як універсальний вид відповідальності, що покладається на боржника у разі завдання кредиторові збитків внаслідок невиконання або неналежного ви­конання зобов'язань) та п. 6 ст. 29 Закону України «Про привати­зацію державного майна», що встановлює таку форму відповіда­льності за завдання збитків порушенням законодавства про прива­тизацію, а також внаслідок зроблених витрат щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації до моменту фактичної передачі майна покупцеві;

168

Б) сплата неустойки (штрафу, пені), яка встановлюється:

• п. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»: 1) за порушення покупцем встановлених умовами догово­ ру купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі - пеня в розмірі 0,1% вартості невнесених інвестицій за кожний день прострочення; 2) у разі невнесення інвестицій на день подання позову про розірвання договору - штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій; 3) у разі недотримання покуп­ цем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта - штраф у розмірі 10% вартості придбаного майна;

• п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову не­ сплату покупцями коштів за об'єкт приватизації» — за несплату протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об'єкта приватизації шля­ хом викупу, на аукціоні або за конкурсом - неустойка в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації;

- п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 — у разі несплати у встановлений термін неустойки за не­ сплату коштів за об'єкт приватизації - неустойка (обчислюється від суми простроченого платежу) у формі пені, розміром не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який спла­ чується пеня (Закон України від 22.11. 1996 р. «Про відповідаль­ ність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Водночас слід зазначити, що можливість встановлення відпо­відальності за порушення умов договору згідно з положеннями наведених нормативних актів не вичерпується, оскільки в дого­ворі можуть бути (а згідно із п.2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» обов'язково включаються) інші умови¹, однак

¹ Зокрема, умови щодо: здійснення програм технічного переозброєн­ня виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва і технологічних циклів; збереження та раціонального використання робо­чих місць; виконання вимог антимонопольного законодавства; збере­ження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповід­но до бізнес-плану; завершення будівництва житлових будинків; утри­мання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навко­лишнього середовища; внесення інвестицій виключно в грошовій формі, їх розміру та строків; виконання встановлених мобілізаційних завдань.

169

цей Закон не встановлює відповідальність у формі неустойки за порушення таких зобов'язань, Лише п. 24 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом і п. 20 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за комерційним конкурсом передбачає сплату покупцем за невиконання передбачених умовами конкурсу і зафіксованими в договорі купівлі-продажу зобов'язань щодо збе­реження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення, пов'язаного із санацією та реструктури­зацією підприємства) - штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати за кожного звільненого працівника (зазначені су­ми перераховуються на рахунок служби зайнятості);

В) Господарьско-оперативні санкції передбачаються у формі: -розірвання договору (угоди приватизації) у разі невиконання покупцем договірних зобов'язань (п. 5 ст, 29 Закону «Про прива­тизацію державного майна», п. 8 ст. 23 Закону «Про приватиза­цію майна невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)» і в усіх типових договорах купівлі-продажу об'єкта прива­тизації, а також у вищеназваних положеннях про угоди, що укладаються державними органами приватизації з оперативними посередниками на підготовку, експертну оцінку та продаж об'єк­тів приватизації;

- анулювання рішення про викуп або результати конкурсу (аукціону) і відповідно - розірвання договору (угоди приватизації) за несплату об'єкта приватизації протягом 60-денного терміну з мо­ менту укладення чи реєстрації відповідної угоди (п. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»;

- відмова від пролонгації угоди приватизації з оперативним по­ середником: на проведення експертної оцінки майна (п. 22 Поло­ ження від 08.01.1998 р. № 16); щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації (п.15 Положення від 22.01.1998 р. № 85); про продаж державного майна (п. 11 Положення від 27.03.1998 р. № 601).

Використання законодавцем своєрідної санкції - неповернення покупцеві частково внесених ним інвестицій у разі розірвання до­ говору купівлі-продажу за порушення умов щодо їх внесення (ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»),- слід розці­ нювати як своєрідне відшкодування збитків державі і підприєм­ ству, щодо майнового комплексу чи пакету акцій якого укладався договір купівлі-продажу (угода приватизації¹). ,, ■

170

3. Право приватно-колективної власності

3.1. Право колективної власності та форми його реалізації

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпе­чене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єд­нання майна її членів (учасників), використовувати належні ЇЙ засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).

При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отри­муючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника -юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її лікві­дації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивіден­дів) суб'єкта колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.

Суб'єктом права колективної власності є організація корпора­тивного типу зі статусом юридичної особи.

Об'єктами права колективної власності можуть бути:

• статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайо­ вих внесків) її учасників (членів);

• викуплене членами трудового колективу, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонування;

• кредити банків, отримані суб'єктом права колективної влас­ ності;

• виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, на­ буте суб'єктом права колективної власності на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту¹, в т. ч. цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що є монополією держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних

¹ Перелік таких об'єктів затверджено Постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна» // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 35.- Ст. 517.

171

речовин і прекурсорів, виготовленням та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурш­тину, охороною найважливіших об'єктів права державної власності).

Як правило, суб'єкт права колективної власності сам викорис­товує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учас­ників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:

право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом пра­ва колективної власності юридичної особи, якщо діяльність остан­ньої фінансується засновником;

оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності передаються в користування іншим особам.

3.2. Право приватної власності на засоби виробництва

Право приватної власності — це юридично визначене і забезпе­чене право фізичної особи (громадянина України, особи без грома­дянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.

Суб'єкт права приватної власності - фізична особа (фізичні особи) чи створене ним (ними) приватне підприємство-власник.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробни­чого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилуче­ного з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використо­вує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, од­нак може застосовувати такі правові форми реалізації права приват­ної власності, як:

право господарського відання при створенні унітарного підпри­ємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом пра­ва приватної власності юридичної особи, якщо діяльність остан­ньої фінансується засновником;

оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності Пе­ редаються в користування іншим особам. - ^;

172

4. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Природні ресурси, як особлива категорія майна, що використо­вується у сфері господарювання, характеризуються особливим ре­жимом правовим режимом, якому притаманні такі риси:

І. Спеціальне регулювання, що здійснюється низкою нормативно-правових актів:

Конституцією України: ст. 13 - визначає коло об'єктів права власності Українського народу і права кожного громадянина кори­стуватися цими об'єктами; ст. 14 - щодо землі як основного націо­нального багатства, щодо гарантування та реалізації права власно­сті на землю;

Господарський кодекс України, який містить гл. 15 «Викорис­тання природних ресурсів у сфері господарювання» (ст. 148 - ви­значає особливості використання природних ресурсів у сфері гос­подарювання; статті 149—153 встановлюють основні засади вико­ристання природних ресурсів суб'єктами господарювання, права та

обов'язки останніх);

Цивільний кодекс України: ч. 2 ст. 13 ЦК закріплює обов'язок учасників цивільних відносин при здійсненні цивільних прав утри­муватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю; ст. 324 ЦК «Право власності Українського народу» (дублює відповідні поло­ження Конституції), ст. 373 ЦК - «Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності»; регулюється низка питань, пов'язаних з майновими правами на землю (земельну ділянку), в т. ч. правом власності (статті 373—385), правом користування чужою земель­ною ділянкою для сільськогосподарських потреб (статті 407-412), а також для забудови (статті 413-417);

спеціальні кодекси про окремі види природних ресурсів: Лісовий кодекс від 21.01.1994 p., Кодекс «Про надра» від 27.07.1994 p., Вод­ний кодекс від 06.06.1995 p., Земельний кодекс від 25.10.2001 p.;

закони: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природно­го середовища», від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ», Гірничий закон України від 06.10.1999 р. та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених кодексів та законів.

> II. Визначення природних ресурсів (землі, надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, що знаходяться

173

в межах території України, природних ресурсів її континентально­го шельфу, виключної/морської економічної зони) об'єктами права власності Українського народу, що реалізується від імені народу органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України;

3. Закріплення за кожним громадянином права користування (відповідно до закону) природними об'єктами права власності Укра­ їнського народу.

4. Використання суб'єктами господарювання в їх господарсь­ кій діяльності природних ресурсів у порядку спеціального або за­ гального природокористування відповідно до актів законодавства.

V. Можливість отримання суб'єктами господарювання для здійс­ нення господарської діяльності природних ресурсів (землі/земельної ділянки із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопошире- ними корисними копалинами, що знаходяться в ній) на праві влас­ ності або праві користування відповідно до порядку, встановленого земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством;

VI. Закріплення за суб'єктами господарювання низки спеціаль­ них прав та обов'язків щодо використання природних ресурсів, на­ даних на праві власності або праві користування:

А) Права:

• експлуатувати корисні властивості наданих суб'єкту господа­ рювання природних ресурсів;

• використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій суб'єкту господарювання земельній ділянці;

• одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;

• одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податкови­ ми пільгами при здійсненні зазначених заходів;

• вимагати компенсації шкоди, завданої належним суб'єкту гос­ подарювання природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усу­ нення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Б) Обов 'язки:

- використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для викорис­ тання у господарській діяльності;

174

• ефективно й економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

• здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ре­ сурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

• своєчасно вносити відповідну плату за використання природних

ресурсів;

здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

- відшкодовувати збитки, завдані суб'єктом господарювання власникам або первинним користувачам природних ресурсів.