7. Порівняйте різні підходи до вивчення політичної культури, використовуючи наступні визнання. Які з них на Ваш погляд, найбільш правильні? Спробуйте дати своє визначення політичної культури.

1) «Політична культура представляє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичної системи. Це суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм значення» (Г.Алмонд, Дж.Пауелл);

2) «Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі політичну систему, інтерналізовану в знаннях, почуттях і оцінках його членів» (С.Верба, Л.Пай);

3) «Політична культура – це система політичних символів, що включена в більш широку систему, яку можна позначити терміном «політична комунікація»» (Г.Дітмер).

4) «Політична культура – це історична система широко розповсюджених, фундаментальних поведінкових політичних цінностей, яких дотримуються члени даної суспільно-політичної системи» (Д.Дівайн).

5) «Політична культура – це найбільш важливі політичні переконання і цінності, інтерпретація історії, її героїв і навіть міфи, що допомагають нації придбати стабільність» (А.Браун).

6) «Політична культура являє собою сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки» (М.Фаркушин).

Прокоментуйте нижче наведені твердження:

1) «Було б помилково дивитися далеко вперед» (В.Черчилль);

2) «Якщо б життя було передбачуване, воно перестало б бути життям і втратило б суть» (Ф.Рузвельт);

3) «Передбачення в усі часи служили засобом, який використовували для одурачування простаків та збудження фанатиків» (Вольтер);

4) «Ніколи не можна прогнозувати майбутнє, виходячи із минулого» (Е.Берн).

Визначте доцільність політичного прогнозування. У чому полягає його мета?

ВАРІАНТ 1

1. М.Драгоманов у своїх висловлюваннях відображує цінності ліберальної ідеології. Адже саме лібералізм відстоює ідею правової держави, забезпечення основних політичних прав громадян, утвердження громадянського суспільства, вільної конкуренції, високоморальної особи.

М.Грушевський у своїх роздумах відображує цінності соціал-демократичної ідеології. Основними серед них є: соціальне партнерство, досягнення вищого ступеня соціальної рівності і справедливості. Досягти ці цінності можливо лише через відповідну планомірну політику держави.

2. Стаття 106 Конституції України (у редакції 1996 р.) містить 31 положення про Президента України. Їх зміст свідчить про закріплення в нашій державі президентсько-парламентської форми правління. Зокрема, про це свідчить пункт 9 статті, в якому наголошується, що президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку.

3.

Типи політичної системи	Основні структурні елементи	Ступінь відкритості системи та характер системних зв’язків	Стабільність політичної системи, характерний політичний режим
демократична	політичні відносини, політична організація, ЗМІ, політичні принципи й норми, політична свідомість, політична культура	відкрита	стабільна, демократичний політичний режим
авторитарна	тотожна	напіввідкрита	нестабільна, авторитарний політичний режим
тоталітарна	тотожна	закрита	стабільна, тоталітарний політичний режим

1. М.Драгоманов пропонує здійснити ідеї лібералізму. Основні постулати цієї ідеології полягають: в індивідуальній свободі, яка є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи; в рівності усіх громадян перед законом, у розподілі влади на законодавчу, виконавчу, судову; у приватній власності, конкуренції, вільному підприємництві, як найважливіших рушіїв суспільного прогресу; у ліквідації будь-якої регламентації державою економічного життя.

М.Грушевський виступає прихильником політичної доктрини соціалізму. Характерними її рисами є: матеріальне трактування суспільного життя; підхід до аналізу суспільних явищ з позицій інтересів трудящих мас, усього народу; гуманістичний характер поточних та кінцевих цілей; соціальний колективізм.

2. У Конституції України (1996) ст. 106 визначає права Президента України. Аналізуючи його взаємовідносини із законодавчою владою (Верховною Радою України) та виконавчою владою (Кабінетом Міністрів України) можна зробити висновок про закріплення в державі президентсько-парламентській форми правління.

3.

Типи політичної системи	Основні структурні елементи	Ступінь відкритості системи та характер системних зв’язків	Стабільність політичної системи, характерний політичний режим
демократична	політичні відносини, політична організація, ЗМІ, політичні принципи й норми, політична свідомість, політична культура	відкрита	стабільна, демократичний політичний режим
авторитарна	політичні відносини, політична організація, ЗМІ, політичні принципи й норми, політична свідомість, політична культура	напіввідкрита	нестабільна, авторитарний політичний режим
тоталітарна	політичні відносини, політична організація, ЗМІ, політичні принципи й норми, політична свідомість, політична культура	закрита	стабільна, тоталітарний політичний режим

4. Нині Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу. Він цілковито пов'язаний із входженням країни до європейського і світового товариства на засадах цінностей західної демократії. Україна ставить своєю метою – членство в Європейському Союзі (ЄС) та в Північноатлантичному альянсі (НАТО). Якщо перший пріоритет зовнішньополітичної діяльності держави ні в кого не викликає заперечень, то щодо вступу в НАТО значна частина українських громадян відноситься негативно. Для досягнення цих своїх пріоритетів Україна повинна виконати ряд перетворень:

- політичні – забезпечення демократії, верховенство права, свобода ЗМІ, дотримання прав людини;

- економічні – формування конкурентоспроможної ринкової економіки;

- у сфері права – адаптація вітчизняного законодавства до законодавства ЄС та інші.

5. Під міжнародними відносинами розуміють системну сукупність політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв’язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації. Міжнародні відносини охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями. Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво (конкуренція) і конфлікт.

Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво.

Найперспективнішою є співпраця, що адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб’єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством. Саме така співпраця все більше опановує сучасний політичний простір.

1. В історії політичної думки України М.Драгоманов є представником ліберального напрямку. Лібералізм в Україні містив як власне ліберальні ідеї, так і ідеї соціалізму, а також ідеї народницької ідеології. До основних ідей українського лібералізму можна віднести:

- ідею пріоритету політичних і громадянських прав особи над державою і нацією,

- ідею конституціоналізму і правової держави,

- ідею самоврядування,

- ідею національного розвитку на ґрунті загальнолюдських цінностей.

М.Грушевський є представником демократично-народницького напряму. Для цього напряму характерні такі ідеологічні елементи:

- визнання народу рушійною силою історичного процесу,

- обґрунтування ідеї народоправства у вигляді народної демократичної республіки,

- ідея федеративного устрою України,

- надання переваги колективним формам власності.

2. Відповідно до пункту 9 ст. 106 Конституції України Президент України призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку.

Відповідно до пункту 10 Президент України призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 16 – скасовує акти Кабінету Міністрів України.

Уже вищеназвані повноваження президента свідчать про закріплення в державі змішаної форми правління. З урахування дуже широких повноважень президента, можна стверджувати про існування саме президентсько-парламентської республіки.

4. Сьогодні для України великий інтерес мають інтеграційні процеси у Європі і побудова нової архітектури безпеки на континенті. Європейська інтеграція сьогодні визначена як єдино прийнятний шлях розвитку України. Цей пріоритет зовнішньополітичної діяльності підтримується всіма громадянами держави. Зрозуміло, що шлях до євроінтеграції є досить складним і тривалим. І перш ніж стати повноправним членом євроспільноти, Україна повинна зреалізувати демократичні засади функціонування суспільства, сформувати конкурентноспроможню економічну систему на засадах ринкових відносин.

На відміну від намірів увійти до Євросоюзу, прагнення вступити до НАТО не підтримується значною частиною українського суспільства. Тому на сьогодні останнє питання не стоїть «на порядку денному». У зв’язку з цим керівництво країни повинно відшукувати інші (поза НАТО) можливості підвищення безпеки держави.

5. Міжнародні відносини – це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональними організаціями, у процесі взаємодій яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок. Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт. Сьогодні в міжнародних стосунках усе більше набирає чинності співпраця. Вона здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво.

Література:

Гелей С.Д.,Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К., 1999.

Кремень В.Г., Андрущенко В. П., Воронкова В. Г., Лузан А. О., Полуріз В. І. Політологія: Підручник для студ. вищих навч. закладів / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Ю.І.Кулагін (заг.ред.), В.І.Полуріз (заг.ред.). – К., 2002.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації. 2-е видання, випр. і доп. – К., - Львів, 2001.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1994.

Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота. – Тернопіль, 2006.

Відповіді на проблемні питання.

1. М.Драгоманов у своїх постулатах відображує цінності ліберальної ідеології. Адже саме лібералізм відстоює ідею забезпечення основних політичних прав громадян, утвердження громадянського суспільства, вільної конкуренції, свободи, високоморальної особи.

М.Грушевський відстоює цінності соціал-демократичної ідеології. Основними серед них є: соціальне партнерство, досягнення вищого ступеня соціальної рівності і справедливості. Досягти ці цінності можливо лише через відповідну планомірну політику держави.

2. Стаття 106 Конституції України (у редакції 1996 р.) містить ряд положення про Президента України. Їх зміст свідчить про закріплення в нашій державі президентсько-парламентської форми правління.

3.

Типи політичної системи	Основні структурні елементи	Ступінь відкритості системи та характер системних зв’язків	Стабільність політичної системи, характерний політичний режим
демократична	політичні інститути, політичні принципи, політичні норми, політична свідомість, політична культура	відкрита, формує населення	стабільна, демократичний політичний режим
авторитарна	політичні інститути, політичні принципи, політичні норми, політична свідомість, політична культура	напіввідкрита, вплив на владу обмежений	нестабільна, авторитарний політичний режим
тоталітарна	політичні інститути, політичні принципи, політичні норми, політична свідомість, політична культура	закрита, населення не має жодного впливу на владу	стабільна, тоталітарний політичний режим

4. Українська влада майбутнє свого народу і держави бачить у Європейському Союзі та оборонному альянсі НАТО. Якщо перший пріоритет зовнішньополітичної діяльності держави ні в кого не викликає заперечень, то щодо вступу в НАТО значна частина українських громадян відноситься негативно. Для досягнення цих своїх цілей Україна повинна виконати ряд перетворень: політичні – забезпечення демократії, верховенство права, свобода ЗМІ, дотримання прав людини; економічні – формування конкурентоспроможної ринкової економіки; у сфері права – адаптація вітчизняного законодавства до законодавства ЄС та інші.

5. На мій погляд на сьогодні у міжнародних відносинах привалює суперництво (конкуренція). Воно передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і відносинах конформації. Прикладів цьому безліч. Зокрема, поведінка на міжнародній арені нашого великого північного сусіда – Росії.

Література:

Гелей С.Д.,Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. – 4-е вид., перероб. і доп. – К., 2008.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації. 2-е видання, випр. і доп. – К., - Львів, 2001.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота. – Тернопіль, 2006.

Варіант 2.

1. Політична ідеологія – це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі універсальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та інші. Поширюється поле впливу політичної ідеології ісламу, католицизму. Політичну силу представляють сьогодні концепції неофашизму.

З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Учені відзначають здатність ідеології згуртувати людей, поєднати різні види емоційної енергії та спрямувати їх у політику. Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. За допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об’єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. Виконуючи важливі соціальні функції, політичні ідеології будуть існувати доти, поки буде існувати політика. І у цьому відношенні американський дослідник У.Ростоу є правий, називаючи ідеологію «рушійною силою розвитку суспільства».

2. Суспільство у широкому сенсі сукупність форм спільної діяльності людей, що склалася історично. В узькому розумінні – конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин.

Економіка є лише підсистемою суспільства. Вона може і розвивається по законам ринку. Усі ж суспільні відносини не можна перевести на ринкові принципи, принципи купівлі-продажі Адже на цих принципах не можна об’єднати людей і націлити їх на вирішення суспільно-важливих завдань. Ринкове суспільство – це бездуховне суспільство в якого не може бути майбутнього.

3. Заповніть порівняльну таблицю форм державного устрою:

Ознаки	Унітарна держава	Федерація	Конфедерація
Конституція	єдина	Суб’єкти прийма-ють свої конституції на основі загальносоюзної	Кожен суб’єкт має власну конституцію
Вищі органи влади	єдині	Двопалатний парламент	Центральна влада відсутня. Є спільні органи для координації дій
Громадянство	єдине	Єдине (поряд з громадянством суб’єктів федерації)	Єдине громадянство відсутнє
Система права	єдина	Єдина. Суб’єкти можуть мати свої підсистема	Єдина система права відсутня
Судова влада	єдина	Єдина. Суб’єкти можуть мати свої підсистема	Самостійна судова система кожного суб’єкта
Територія	єдина	Складається з територій суб’єктів федерації	Єдина територія відсутня
Грошова одиниця	єдина	єдина	Кожен суб’єкт має власну грошову одиницю

4. Прапор, герб, гімн є необхідними атрибутами держави. Ці символи дозволяють за зовнішніми ознаками ідентифікувати ту чи іншу державу та себе щодо неї. Відчути себе її часткою.

5. За способом легітимізації влади нижче названих політичних лідерів можна ідентифікувати наступним чином:

- Ющенко В.А., Янукович В.Ф., Тимошенко Ю.В. – раціонально-легальний тип (не позбавлені певної харизми).

Варіант 2.

1. Політична ідеологія – система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики.

Ідеологія є реальною силою, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Учені відзначають здатність ідеології згуртувати людей, поєднати різні види емоційної енергії та спрямувати їх у політику. Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. За допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об’єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. Виконуючи важливі соціальні функції, політичні ідеології будуть існувати доти, поки буде існувати політика. І у цьому відношенні американський дослідник У.Ростоу є правий, називаючи ідеологію «рушійною силою розвитку суспільства».

2. Суспільство – це соціальна система, що включає в себе сукупність усіх соціальних, економічних і духовних відносин людей, що складаються на основі даного способу виробництва, способу життя і соціокультурної сфери (науки, культури, політичних, правових, етичних, релігійних та ін. поглядів).

Економіка є лише підсистемою суспільства. Вона може і розвивається по законам ринку. Усі ж суспільні відносини не можна перевести на ринкові принципи, принципи купівлі-продажі Адже на цих принципах не можна об’єднати людей і націлити їх на вирішення суспільно-важливих завдань. Ринкове суспільство – це бездуховне суспільство в якого не може бути майбутнього.

3. Заповніть порівняльну таблицю форм державного устрою:

Ознаки	Унітарна держава	Федерація	Конфедерація
Конституція	єдина	Існує загальносоюз-на конституція та конституції суб’єк-тів федерації, що не виходять за рамки союзної	Кожен суб’єкт має власну конституцію
Вищі органи влади	єдині	Діє федеративна (центральна) влада та органи влади суб’єктів. Двопалат-ний парламент	Центральна влада відсутня. Є спільні органи для координації дій
Громадянство	єдине	єдине	Єдине громадянство відсутнє
Система права	єдина	Єдина. Суб’єкти можуть мати свої підсистема	Єдина система права відсутня
Судова влада	єдина	Єдина. Суб’єкти можуть мати свої підсистема	Самостійна судова система кожного суб’єкта
Територія	єдина	Складається з територій суб’єктів федерації	Єдина територія відсутня
Грошова одиниця	єдина	єдина	Кожен суб’єкт має власну грошову одиницю

4. Прапор, герб, гімн є необхідними атрибутами держави. Ці символи дозволяють за зовнішніми ознаками ідентифікувати ту чи іншу державу та себе щодо неї. Відчути себе її часткою.

5. За способом легітимізації влади нижче названих політичних лідерів можна ідентифікувати наступним чином:

В.Янукович, Ю.Тимошенко – раціонально-легальний тип (не позбавлені певної харизми); О.Тягнибок, Н.Вітренко – харизматичний тип; В.Литвин, П.Симоненко – традиційний тип.

Варіант 2.

1. Політична ідеологія – це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі універсальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та інші. Поширюється поле впливу політичної ідеології ісламу, католицизму. Політичну силу представляють сьогодні концепції неофашизму.

З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Учені відзначають здатність ідеології згуртувати людей, поєднати різні види емоційної енергії та спрямувати їх у політику. Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. За допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об’єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. Виконуючи важливі соціальні функції, політичні ідеології будуть існувати доти, поки буде існувати політика. І у цьому відношенні американський дослідник У.Ростоу є правий, називаючи ідеологію «рушійною силою розвитку суспільства».

2. Суспільство – це соціальна система, що включає в себе сукупність усіх соціальних, економічних і духовних відносин людей, що складаються на основі даного способу виробництва, способу життя і соціокультурної сфери (науки, культури, політичних, правових, етичних, релігійних та ін. поглядів).

Економіка є лише підсистемою суспільства. Вона може і розвивається по законам ринку. Усі ж суспільні відносини не можна перевести на ринкові принципи, принципи купівлі-продажі Адже на цих принципах не можна об’єднати людей і націлити їх на вирішення суспільно-важливих завдань. Ринкове суспільство – це бездуховне суспільство в якого не може бути майбутнього.

4. Політичні символи уособлюють суверенітет держави. Окрім того, вони є об’єднуючим началом усіх людей, які ідентифікують себе з цією державою. Тому відсутність таких символів як прапор, герб, гімн духовно збіднює її громадян.

5. Політичні лідери традиційного типу: В.Литвин, Л.Кравчук, П.Симоненко.

Політичні лідери харизматичного типу: Н.Вітренко, В.Жириновський, Ю.Тимошенко.

Політичні лідери раціонально-легального типу: В.Путін, В.Янукович, О.Мороз.

Використана література:

Антоненко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В. та ін. Політологія: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури. Фірма «Інкос», 2008.

Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров. – 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1984.

Варіант 2.

1. Політична ідеологія – це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі універсальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та інші. Поширюється поле впливу політичної ідеології ісламу, католицизму. Політичну силу представляють сьогодні концепції неофашизму.

З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Учені відзначають здатність ідеології згуртувати людей, поєднати різні види емоційної енергії та спрямувати їх у політику. Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. За допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об’єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. Виконуючи важливі соціальні функції, політичні ідеології будуть існувати доти, поки буде існувати політика. І у цьому відношенні американський дослідник У.Ростоу є правий, називаючи ідеологію «рушійною силою розвитку суспільства».

2. Суспільство – це соціальна система, що включає в себе сукупність усіх соціальних, економічних і духовних відносин людей, що складаються на основі даного способу виробництва, способу життя і соціокультурної сфери (науки, культури, політичних, правових, етичних, релігійних та ін. поглядів).

Економіка є лише підсистемою суспільства. Вона може і розвивається по законам ринку. Усі ж суспільні відносини не можна перевести на ринкові принципи, принципи купівлі-продажі Адже на цих принципах не можна об’єднати людей і націлити їх на вирішення суспільно-важливих завдань. Ринкове суспільство – це бездуховне суспільство в якого не може бути майбутнього.

4. Політичні символи уособлюють суверенітет держави. Окрім того, вони є об’єднуючим началом усіх людей, які ідентифікують себе з цією державою. Тому відсутність таких символів як прапор, герб, гімн духовно збіднює її громадян.

5. Політичні лідери традиційного типу: В.Литвин, Л.Кравчук, П.Симоненко.

Політичні лідери харизматичного типу: Н.Вітренко, В.Жириновський, Ю.Тимошенко.

Політичні лідери раціонально-легального типу: В.Путін, В.Янукович, О.Мороз.

Використана література:

Антоненко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В. та ін. Політологія: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури. Фірма «Інкос», 2008.

Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров. – 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1984.

Варіант 3.

1. Політика виникла з необхідності підпорядкувати індивідуальні та групові інтереси інтересові всезагальному, який полягає у збереженні цілісності та єдності розшарованого суспільства. Цей особливий вид людської діяльності покликаний з’ясувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересів як великих груп людей (наприклад, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових). Вона є усвідомленою діяльністю, зорієнтованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку. За визначенням О.Семківа, «політика – це діяльність осіб, мікро- і макрогруп та інститутів, спрямована на завоювання й утримання влади; це система відносин у суспільній організації, що регулюються нормованою ієрархією підпорядкування».

У політиці, як сфері життєдіяльності людей, виявляються відмінності інтересів різних груп, які, з одного боку – стикаються, а з іншого – взаємоузгоджуються. Політика є продуктом свідомої довільної, а часом – свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований суспільний інтерес. Отже, з огляду на все вищесказане можна визначити твердження про те, що «коріння політики – в егоїстичній природі людини» як найбільш реальну причину виникнення політики.

2. Добре відомо, що збільшивши владу над природою, людина почала вважати себе абсолютним паном Землі і тут же ж почала її експлуатувати, нехтуючи тим, що її розміри та біофізичні ресурси обмежені. Зараз уже зрозуміли також і те, що у результаті неконтрольованої людської діяльності жорстко постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково винищені її кращі ґрунти, а цінні сільськогосподарські землі дедалі забудовуються і вкриваються асфальтом і бетоном доріг. Зрозуміло, що уже повністю використані багато найдоступніших мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення тепер можна знайти буквально усюди, навіть на полюсах і дні океану, що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках особи.

Звичайно, усе це викликає глибоке занепокоєння, проте ми не знаємо, настільки при цьому порушується рівновага та зрушуються цикли, необхідні для еволюції життя узагалі; невідомо також, на які запаси основних не відновлюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати, скільки відновлюваних ресурсів і за яких умов ми можемо безпечно використовувати. Оскільки «пропускна здатність» Землі явно не безмежна, очевидно, існують якісь біофізичні межі чи «зовнішні межі» для розширення не лише діяльності людини, але й узагалі присутності людини на планеті. Отже, всі глобальні проблеми, що стоять перед людством спричиненні самими ж людьми. Вирішення їх, як справедливо стверджував А.Печчеї, «слід шукати у своїх вчинках». А для цього важливо «не жити краще, а бути краще», як доречно відзначав Г.Сковорода.

3. Факти участі громадян у політичному житті країни, і навіть цікавість до політичних процесів, красномовного свідчать про рівень політичної культури. Чим більше число населення проявляє свою активність в політичній сфері, тим вищим є рівень політичної культури. Адже, у практичній діяльності людина засвоює політичний досвід, визначає своє місце і роль у суспільстві, усвідомлює права і обов’язки, навчається орієнтуватися у складній соціально-політичній обстановці, робити усвідомлений вибір, представляти і захищати свої інтереси – формується як свідомий та відповідальний суб’єкт політики.

4. Наведені слова Ф.Ніцше відображають особливості тоталітарного (фашистського) політичного режиму. Тоталітарний політичний режим – це політичний режим, який характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем влади над суспільством, підкоренням усіх сфер життєдіяльності людей державі, колективними цілями, загальнообов’язковою ідеологією. Саме державним монополізмом у всіх сферах життя суспільства та офіційною загальнообов’язковою ідеологією тоталітарний режим виділяється з поміж інших політичних режимів.

5. Піклування про збереження справедливості повинно стати на перший план у всіх діях влади. Тільки за таких умов влада може бути підтримана населенням. Тільки за таких умов політична еліта може розраховувати на своє майбутнє.

Література:

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1994

1. Політика – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об’єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. А механізми обміну й розподілу у сфері суспільного виробництва, догмати й ідеали релігійної віри, звичаї, традиції та інші регулятори людських відносин виявилися неспроможними ефективно усувати суперечності, що перманентно виникали в суспільстві. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства. Підсумовуючи сказане, можна визнати, що перша та остання думка розкривають більш реальну причину виникнення політики.

2. Відомо, що збільшивши владу над природою, людина почала вважати себе абсолютним паном Землі і тут же ж почала її експлуатувати, нехтуючи тим, що її розміри та біофізичні ресурси обмежені. Зараз уже зрозуміли також і те, що у результаті неконтрольованої людської діяльності жорстко постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково винищені її кращі ґрунти, а цінні сільськогосподарські землі дедалі забудовуються і вкриваються асфальтом і бетоном доріг. Зрозуміло, що уже повністю використані багато найдоступніших мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення тепер можна знайти буквально усюди, навіть на полюсах і дні океану, що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках особи.

Звичайно, усе це викликає глибоке занепокоєння, проте ми не знаємо, настільки при цьому порушується рівновага та зрушуються цикли, необхідні для еволюції життя узагалі; невідомо також, на які запаси основних не відновлюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати, скільки відновлюваних ресурсів і за яких умов ми можемо безпечно використовувати. Оскільки «пропускна здатність» Землі явно не безмежна, очевидно, існують якісь біофізичні межі чи «зовнішні межі» для розширення не лише діяльності людини, але й узагалі присутності людини на планеті. Отже, всі глобальні проблеми, що стоять перед людством спричиненні самими ж людьми. Вирішення їх, як справедливо стверджував А.Печчеї, «слід шукати у своїх вчинках». А для цього важливо «не жити краще, а бути краще», як доречно відзначав Г.Сковорода.

3. Політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій та зумовлені ними моделі і норми політичної поведінки людей, соціальних спільнот, стилі діяльності політичних інститутів.

Чітка орієнтація індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів чи системи загалом характеризують активістський тип політичної культури. Можна стверджувати, що чим вища цікавість людей до політичного життя, тим вищим є рівень культури як суспільства, так і конкретних індивідів. Тільки за активної позиції громадян можливо розбудувати суспільство на демократичних засадах.

4. Ф.Ніцше відстоює позиції тоталітарного режиму. Основними ознаками тоталітаризму є: наявна загальнообов’язкова офіційна ідеологія, яка доводить необхідність даного режиму; ідеологізація всього життя суспільства; концентрація влади в руках одного лідера чи партії; підпорядкування інформаційного простору владі; жорстокий контроль влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема; відсутність легальної опозиції; нетерпимість і жорстке переслідування політичного інакодумства; державний монополізм в економіці; знищення громадянського суспільства; проголошення принципу єдності держави і народу; пріоритет держави над людиною; існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує владі масову підтримку; наявність широко розгалуженого репресивного апарату, що забезпечує лояльність до режиму громадян.

5. І.Кант ставив піклування про збереження справедливості метою всього людства. Забезпечити справедливість можливо лише на засадах права. Право не залежить від суспільних відносин, має у своїй основі природний усезагальний закон свободи, що є моральним законом, який повинні поважати всі, підпорядковуючись моральному обов’язку.

Література:

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів, 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Варіант 3.

Відповідь на перше питання:

Політика це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значимих інтересів та потреб. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об’єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. А механізми обміну й розподілу в сфері суспільного виробництва, догмати й ідеали релігійної віри, звичаї, традиції та інші регулятори людських відносин виявилися неспроможними ефективно усувати суперечності, що перманентно виникали в суспільстві. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.

Відповідь на друге питання:

У результаті неконтрольованої людської діяльності жорстко постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково винищені її кращі ґрунти, а цінні сільськогосподарські землі дедалі забудовуються і вкриваються асфальтом і бетоном доріг. Зрозуміло, що уже повністю використані багато найдоступніших мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення тепер можна знайти буквально усюди, навіть на полюсах і дні океану, що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках особи.

Людина сама створила проблеми, що загрожують її існуванню. І тільки людина може їх розв’язати. Для цього кожний із нас повинен зрозуміти необхідність турботливого ставлення до природи та одного до одного, тобто стати краще, як пише Г.Сковорода. До того ж нам треба поспішити мінятися й розв’язувати глобальні проблеми, так як вони можуть набути незворотних процесів.

Відповідь на третє питання:

Політична культура – це зумовлена історичним досвідом система відносно стійких цінностей, настанов та переконань, що визначають поведінку суб’єктів політичних відносин.

Політична культура – явище динамічне, її зміст та форма постійно розвиваються, збагачуються історією. Політична культура суспільства формується в процесі поєднання різноманітних ціннісних орієнтацій та засобів політичної участі громадян, національних традицій, звичаїв, що відображають усталені риси цивілізаційного розвитку суспільства та держави. Таким чином, політична культура відображає рівень і характер політичних знань, оцінок та дій громадян, зумовлений політичним досвідом минулих поколінь та їх повсякденним використанням у політичному житті суспільства. Цікавість людей до політики є одним із показників рівня їхньої політичної культури. Чим вона вища, тим вищим є рівень культури як суспільства, так і конкретних індивідів.

Відповідь на четверте питання:

Думка Ф.Ніцше, про непорушні, постійні ідеї відображає сутність тоталітарного режиму. Адже одною з основних ознак тоталітаризму виступає офіційна, загальнообов’язкова ідеологія.

Відповідь на п’яте питання:

І.Кант ставив піклування про збереження справедливості метою всього людства. Забезпечити справедливість можливо лише на засадах права. Право не залежить від суспільних відносин, має у своїй основі природний всезагальний закон свободи, що є моральним законом, який повинні поважати всі, підпорядковуючись моральному обов’язку.

Список використаної літератури:

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Варіант 4.

1. У своїх висловлюваннях айстро-американський економіст Ф.Хайек відстоює принципи ліберальної ідеології. Основними ідеями і цінностями ліберальної доктрини є визнання природності прав і свобод людини і громадянина, пріоритет особи над суспільством і державою, рівність усіх громадян перед законом, приватна власність як основа індивідуальної свободи, індивідуалізм, вільна конкуренція, підприємництво, народний суверенітет, запровадження загального виборчого права, парламентаризм, конституціалізм, поділ влади, ідеологічний і політичний плюралізм, толерантність, оптимізм, віра в можливості людського розуму, в прогрес.

2. Держава – організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. На державу покладається ряд функцій, у тому числі і щодо забезпечення справедливості. Проте, щоб виконувати певні функції, держава повинна сама відбутися. Україна сьогодні лише розбудовує свою державність. Тому, на даний момент по відношенню до нашої держави найбільш актуальною є думка Демокрита: «Справи держави необхідно вважати головними: тому кожен повинен сприяти благоустрою держави. Коли руйнується держава – руйнується все».

3. Думка Конфуція про те, що «соромно бути бідним в державі де є справедливість і соромно бути багатим у державі де немає справедливості» є вірною. Якщо в державі де гарантується справедливість існують бідні, то це свідчить, що ці люди не використовують надані можливості на самореалізацію, байдужі до свого положення, а можливо і паразитують за рахунок суспільства. Якщо ж держава не забезпечує справедливості в суспільстві, то очевидним є те, що інтереси певних груп населення (багатих) забезпечується через обмеження прав і свобод інших. Таке суспільство приречене жити в постійних соціальних конфліктах.

4. «Середній клас» найчастіше трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними благами і цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності середнього класу фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Підвищення його ролі у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціально-політичної системи, забезпечує її динамізм. Тому, висловлювання Гізо, щодо ролі середнього класу в суспільних відносинах є справедливою. Нажаль в Україні такий клас сьогодні відсутній. У зв’язку з цим, у найближчі перспективі надзвичайно соціальнополяризоване українське суспільство постійно буде знаходитися в соціальному напруженні.

5. Україна взяла курс на розбудову суверенної, демократичної, правової держави. Зрозуміло, що їй повинна відповідати й автентична політична культура.

На сучасному ж етапі державотворення політична культура українського народу характеризується: заідеологізованістю мислення, нетерпимістю до будь-яких нетрадиційних поглядів; низькою компетентністю в управлінні державними і суспільними справами; правовим нігілізмом; нерозвиненістю громадянських позицій; комплексом національної меншовартості; слабо розвиненою індивідуалізацією; підданським ставленням до будь-якого центру реальної влади.

Сьогодні потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала: утвердження української національної ідеї, обґрунтування національних інтересів, чітке визначення змісту і шляхів та способів державотворення; утвердження у суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дійовості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності; орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство; створення передумов для верховенства права і закону; утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму; широке використання світового досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв’язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

На сьогодні політична культура України ще не є цілісною, оформленою. Поки що їй властива неорганічність. Разом з тим, з огляду на характер сучасних суспільно-політичних процесів можна стверджувати, що політична культура українського народу все більше набуває рис національної, незалежницької. Відроджується народоправство, формується ліберальне світобачення, віддається пріоритет західноєвропейським політичним орієнтаціям та стверджуються національні політичні цінності.

Література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Варіант 5.

1. Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами і забезпечує умови існування і безпеку її громадян.

У трактовці І.Канта держава розглядується як соціальна організація примусової влади, яка на перший план ставить суспільні інтереси у порівняні з особистими.

І.Бентам у розумінні держави є явним прихильником ліберальних цінностей. Адже забезпечення свободи та інтереси особистості він ставить у центр діяльності державної організації. Щоправда і І.Кант відстоює ідеологію лібералізму. Найважливіше твердження лібералізму – необхідність встановлення балансу між сферами суспільства та особистими інтересами людини.

2. Політика – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб. Метою в політиці є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів – над іншими, або узгодження соціальних інтересів. Досягнута вона може бути лише за через використання інститутів публічної влади. Засоби для завоювання влади, а потім і реалізації своїх інтересів існують дуже різні – від переконань до примусу. При цьому, для того, щоб досягнути мети необхідно проявити цілеспрямованість, вольову спрямованість.

3. Під “державним правлінням“ розуміється спосіб організації державної влади, порядок її утворення та здійснення. Історично склалися дві форми державного правління: монархія (абсолютна, конституційна) і республіка (президентська, парламентська, змішана). Політичні свободи може забезпечити і республіканська і монархічна (конституційна) форми правління. Значення не має. Усе залежить від існуючих у суспільстві традицій, правової культури, політичного режиму та інших чинників.

4. Політичний режим – це сукупність способів і методів здійснення влади, характерних для даного типу держави політичних відносин, наявних стосунків між державою і її громадянами та соціально-політичними інститутами.

На ідеях колектократії В.Винниченка може реалізуватися тоталітарний режим, дещо удосконалений на певних демократичних началах.

Класократія В.Липинського може бути забезпечена авторитарним політичним режимом, так як вона обмежує вплив на владу населення.

Націократія М.Сціборського може бути досягнута також переважно на основі авторитаризму. Хоча його думка про те, що влада повинна реалізовувати інтереси всіх суспільно-корисних верств, можлива і на демократичних засадах.

5. Усі названі принципи пропаганди широко застосовуються політичними партіями України в процесі різних виборчих кампаніях. Особливо часто застосовуються технології, які дискредитують опонентів. Це і наклеювання ярликів, і фальсифікація реальних фактів, і влаштування провокацій. У цілому, виборчі кампанії для багатьох наших політичних сил пов’язанні з «очорненням» конкурента, а не створенням свого позитивного образу.

Література:

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації.– К., - Львів, 2001.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота. – Тернопіль, 2006.

1. У розумінні природи держави І.Бентам і І.Кант порушують питання балансу між сферами суспільства та особистими інтересами людини. Перший із них відстоює пріоритетність інтересів особистості в державі. Другий – віддає перевагу колективного над індивідуальним. На мою думку у державі важливо забезпечувати розумне співвідношення суспільного та індивідуального. Якщо ж у політиці надмірно обмежувати особисті інтереси, то це може призвести до порушення прав і свобод громадян, встановлення авторитарних та тоталітарних режимів. Якщо ж інтереси певних особистостей ставити вище суспільних, то це також загрожує встановленню деспотичних, тиранічних режимів.

2. Досвід багатьох поколінь свідчить про те, що в політиці мета, у переважній більшості, виправдовує засоби. У сучасній політиці для досягнення високоморальних цілей усі засоби мають моральне оправдання. Проте ніяка мета не може виправдати аморальні засоби.

3. Історична практика показала, що забезпечити політичні свободи громадян може лише суспільство розбудоване на демократичних засадах. Пов’язане воно, переважно, з республіканською формую правління. Республіка – форма державного правління, яка характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк. Щоправда і країни обмеженої (конституційної) монархії також здатні забезпечити права і свободи людей, котрі їх населяють.

4. В.Винниченко мислить майбутній суспільний лад як панування колективних форм власності, відстоюючи таким чином соціалістичні, соціал-демократичні цінності. На практиці такі країни (СРСР, Китай) були пов’язані з тоталітарними режимами.

Коли владу, за В.Липинським, формують кращі (аристократія), то вряд чи це можна забезпечити через демократичні інституції. Скоріш за все громадяни у такому суспільстві певним чинному обмежені в свої правах. А тому в даному випадку можна говорити про авторитарний політичний режим.

Коли у суспільстві забезпечується влада «всіх суспільно-корисних верств» (за М.Сціборським), то це можливо лише за демократичного політичного режиму.

5. Усі принципи пропаганди, на які вказує американський вчений Б.Лі, широко застосовуються політичними партіями України у виборчих кампаніях. При цьому, на найбільш впливових осіб-конкурентів часто наклеюються ярлики, які їх принижують в очах виборців. Прикладом може бути лідер Партії Регіонів В.Янукович – «проффессор», «зек»; лідер «Батьківщини» Ю.Тимошенко – «енергетична принцеса» тощо. Що стосується фальсифікації реальних фактів, то суспільство у ході виборчих кампаній перестає розуміти де правда, а де вимисел.

Використана література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації. 2-е видання, випр. і доп. – К., - Львів, 2001.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

1. Першопричину появи держави як І.Бентам так і І.Кант вбачають у формуванні індивідуальних та суспільних інтересів, у необхідності їх регулювання. При цьому, перший із них забезпечення особистих інтересів ставить як пріоритетну задачу в діяльності держави. І.Кант, на перше місце виводить суспільні інтереси, необхідність «підпорядковуватися загальній волі».

2. Мета політики – забезпечення панування одних соціальних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; створення механізму реалізації спільної волі і спільного інтересу. Засобами політики є сила, право і мораль.

Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання сили, права і моралі незалежно від історичної ситуації потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований суспільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом – це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм – це розгул анархії й охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий – посиленого правового регулювання.

3. У своїх роботах Ш.-Л.Монтеск’є наголошує, що головне завдання держави – забезпечити людині політичні свободи (можливість робити все, дозволене законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого) і громадянські свободи (спокій духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необґрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, гуманне кримінальне законодавство, неухильне дотримання правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворе дотримання законів і непорушний режим законності). На думку Монтеск’є це може забезпечити монарх. На мій погляд, у повній мірі політичні свободи може забезпечити в першу чергу республіканська форма правління. Республіка – форма державного правління, яка характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

4. Колектократія В.Винниченка можна забезпечити на засадах тоталітарного режиму.

Класократія В.Липинського може бути досягнута через авторитарний політичний режим.

Націократію М.Сціборського може відобразити демократичний режим, так як за нею владу здійснюють усі суспільно-корисні верстви суспільства.

5. На парламентських виборах політичні партії України використовують усі принципи пропаганди, які відзначає Б.Лі.

Використана література:

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Варіант 6.

1. Політична соціалізація – процес засвоєння людиною норм, традиції політичної культури, що сприяють формуванню у неї необхідних якостей і властивостей для адаптації до даної політичної системи і виконання там певних функцій і ролей. Тобто, політична соціалізація спрямована на формування людини як свідомого та відповідального суб’єкта політики. Він повинен уміло орієнтуватися в соціально-політичній обстановці, робити усвідомлений вибір, представляти і цивілізовано захищати свої інтереси. Саме такий суб’єкт може забезпечити сьогодні суспільний прогрес. І зрозуміло, що без знань взагалі, і політичних зокрема, цілеспрямовано впливати на політичні процеси неможливо. До того ж суспільне життя все більше ускладнюється. А тому роль політичних знань у наш час все більше зростає.

2. Зазначені ідеї класиків марксизму-ленінізму про взаємозалежність економіки і політики не суперечать одна одній і залишаються актуальними і в наш час. Це співвідношення можна виразити наступним чином:

- закони економічного розвитку визначають зміст і соціальну направленість політики через економічні інтереси, зміну структури виробництва;

- політичні інститути залежать від економічного розвитку;

- політика може стримувати, або стимулювати економічний розвиток

- політика має вирішальний вплив на економіку в перехідний період.

3. У гармонізації приватних і суспільних інтересів як в економіці так і в інших сферах суспільного життя головну роль повинна відігравати держава. Використовуючи законодавчу базу, бюджетну сферу, податкову систему – держава повинна, з одного боку стимулювати економічний розвиток, отримання як найбільшого прибутку, з іншого боку, потурбуватися, щоб створене багатство зосереджувалося не тільки у не багатьох власників виробництв, а розподілялося і серед тих, хто його творе, забезпечуючи останнім пристойне життя.

4. Політичну поведінку людей може характеризувати не тільки політична активність, але і відчуження, що фіксує наявність розриву між суспільством і людиною. Проявами політичного відчуження є абсентеїзм.

Абсентеїзм – байдуже ставлення населення до здійснення своїх громадянських прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, наприклад, від участі у виборах, від голосування на них. Причини й мотиви абсентеїзму неоднозначні. Він може бути наслідком низької, нерозвиненої політичної активності громадян, коли їхня життєдіяльність обмежена цілковито добуванням хліба насущного. Це й форма пасивного протесту населення проти антидемократичного законодавства, недоліків виборчої системи або проти існуючої форми правління взагалі. Абсентеїзм – це також і вираження прагнення людей бути вище політики, яку вважають марнославним та амбіційним зіткненням егоїстичних інтересів.

5. Демократія – у буквальному розумінні – влада народу, народовладдя. У найбільш вживаному значенні – форма політичного, державного устрою, яка випливає з визнання народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні спільних, державних справ, з визнання принципів свободи, рівності та інших прав громадян, передбачає запровадження правових та процедурних гарантій їх реалізації в усіх сферах життя суспільства. Демократія – це конкретно-історичне втілення ідей рівності і справедливості у процедурах прийняття рішень відповідно до волі, позиції більшості з визнанням прав та потреб меншості.

Використана література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Варіант 7.

1. Теза С.Оріховського про те, що «закон вищий за короля», співпадає з думкою багатьох мислителів, які пов’язують державу із законом. Тільки там де діє закон існує і держава. Беззаконня це анархія, розруха. Закон – це засіб, спрямований проти тих, хто через свою розумову та моральну неповноцінність добровільно не дотримується доброчесної поведінки. Слабість нашої держави полягає в тім, що ніхто не виконує положення конституції і законів. При такому відношенні до законодавства є загроза втрати державності.

2. За висловлюваннями В.Антоновича, Мазепа мріяв про монархічну форму правління. Монархія – це форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи (глави держави) і передається у спадок.

Конституція П.Орлика передбачала республіканську форму правління. Ця форма правління характерна тим, що здійснення вищої державної влади відбувається виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

3. Терміном “еліта” позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від того, які функції здійснює еліта у суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну, військову, політичну.

Політична еліта – це сукупність осіб, яка здійснює владу в суспільстві. До політичної еліти слід віднести групи тих, хто займає вищі посади в організаціях, інституціях, яких вони досягли в результаті володіння владою, або впливу на процес прийняття рішень щодо збереження або зміни соціальної структури; ті, хто бере участь у нормотворчості; ті, хто завдяки своєму авторитету нормативно визначає поведінку людей.

4. Отримавши наприкінці ХХ ст. незалежність Україна стала на шлях розбудови демократичного суспільства. Щоб уникнути на цьому шляху багатьох помилок, важливо опиратися на досвід інших країн. Проте, цей досвід не можна переносить механічно. Важливо втілювати в життя демократичні принципи опираючись на власні традиції, менталітет населення. Тільки за таких умов демократичні начала можуть вжитися в нашу політичну практику і забезпечити прогрес суспільства. Саме про це йде мова в усіх наведених висловлюваннях.

5. Вислів Б.Спінози про те, «що справедливо, або не справедливо може бути визначено тільки в державі» свідчить лише про те, що «справедливість» категорія, яка пізнається лише в порівняні із загальноприйнятим. А всезагальність може забезпечити лише держава. Тільки вона може створити однакові умови для самореалізації кожної особи. Інша справа, як ми можемо скористатися ними.

Список використаної літератури:

1. Кремень В.Г., Андрущенко В. П., Воронкова В. Г., Лузан А. О., Полуріз В. І. Політологія: Підручник для студ. вищих навч. закладів / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Ю.І.Кулагін (заг.ред.), В.І.Полуріз (заг.ред.). – К., 2002.

2. Політологія: Підручник / За ред.. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

ВАРІАНТ VIII

1. Політична партія – це добровільна організація, яка об’єднує у своїх лавах найбільш активну, близьку за поглядами частину населення з метою вираження і захисту їх спільних інтересів через вплив на державну владу, або використання її структур. А тому, найближчим до істини є визначення партії, що відображено у варіанті б). Щоправда, й усі інші варіанти розкривають сутнісні аспекти такого суспільно-політичного явища, як політична партія.

2. У працях А.Сміта та Ф.Хайєка державі відводиться місце стороннього спостерігача за економічним життям суспільства. На відмінну від названих науковців, Дж.Кейнс відводить державі місце організатора та координатора економічних процесів у суспільстві. При цьому, він пропонує державі у своїх економічних функціях опиратися на закони ринку, а не на адміністративні методи управління.

3. На мою думку головною умовою існування демократичної політичної системи є вільні вибори, які забезпечують рівні можливості обирати і бути обраними в органи влади. Разом з тим, існування багатопартійності, ефективної системи місцевого самоврядування, гарантії прав і свобод особистості є необхідним атрибутом функціонування політичної системи на демократичних засадах.

4. Коли на виборах у виборчому окрузі перемогу набув той кандидат, який набрав встановлену законом більшість голосів виборців, то це можливо лише за мажоритарної системи виборів.

Коли розподіл місць у парламенті відбувається пропорційно кількості одержаних на виборах голосів у відносності з партійним списком, то це можливо лише за пропорційної системи виборів.

Коли частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина – за партійними списками, то це характеризує змішану виборчу систему.

5. Нація – державно організована спільність людей, що склалася історично і характеризується спільною територією проживання, власною мовою спілкування, тісними економічними зв’язками, особливістю психологічного складу, оригінальною культурою і самосвідомістю. Таким чином, сталінське визначення нації є більш ємним ніж визначення запропоноване О.Бауером. До того ж перше визначення включає в себе друге. Воно цілковито відображає у всіх своїх ознаках сучасні процеси формування та функціонування націй.

Література:

Гелей С.Д.,Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К., 1999.

Кремень В.Г., Андрущенко В. П., Воронкова В. Г., Лузан А. О., Полуріз В. І. Політологія: Підручник для студ. вищих навч. закладів / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Ю.І.Кулагін (заг.ред.), В.І.Полуріз (заг.ред.). – К., 2002.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації. 2-е видання, випр. і доп. – К., - Львів, 2001.

Політологічний енциклопедичний словник / За ред.. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. – К., 2004.

Варіант 8.

1. Політична партія – це добровільна політична організація, що представляє інтереси певної соціальної групи й ставить своєю метою їх реалізацію шляхом досягнення політичної влади. Її сутність розкривається через функції, які вона покликана виконувати. Серед основних функцій партії слід відзначити: представницьку (репрезентація інтересів тих чи інших соціальних груп чи суспільства в цілому), теоретична (розробка програмних документів, різних соціальних проектів, програм суспільного розвитку), політична (участь у боротьбі за владу в державі). З огляду на це можна стверджувати, що найбільш наближеним до сутності партії є варіант зазначений у пункті (б).

2. Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами і забезпечує умови існування і безпеку її громадян. Вплив держави на економічне життя суспільства може бути різним: від його монополізації до стороннього спостерігача. Останню роль, спостерігача, пропонують державі А.Сміт і Ф.Хайєк. На відміну від них, Дж.Кейнс бачить у державі активного учасника економічного життя. І навіть не тільки учасника, а й регулятора економічних процесів.

3. Головною умовою існування демократичної політичної системи є вільні вибори, які забезпечують рівні можливості обирати і бути обраними в органи влади.

4. а) мажоритарна виборча система;

б) пропорційна виборча система;

в) змішана виборча система.

5. На сьогодні, як і раніше, для визначення і розуміння нації всі чинники мають важливе значення. А тому, думка В.Сталіна є більш значущою ніж О.Бауера.

Опрацьована література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

Політологія: історія та методологія / Андрющенко В.П., Антоненко В.Г., Ануфріїв Л.О. та ін. За ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2000.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

Варіант 8.

Відповіді на логічні завдання та проблемні питання:

1). Політична партія – добровільна політична організація, що представляє інтереси певних соціальних груп і ставить своєю метою їх реалізацію шляхом досягнення політичної влади. Головною метою партії виступає боротьба за владу. Ця ознака відрізняє партію від усіх громадських організацій.

Партія має особливий соціальний статус. Специфіка її положення обумовлена тим, що саме партія здійснює зв'язок між громадянським суспільством і державою, представляючи інтереси громадян у політичній системі. Політичну партію характеризує наявність соціальної бази – певного прошарку суспільства, тих або інших соціальних груп, інтереси яких і представляє партія. Нарешті, політичну партію відрізняє організаційна структура, наявність програми діяльності та статуту. Усі ці ознаки присутні в тому, чи іншому визначенню партії, запропонованому до розгляду. Серед них, найбільш повним є визначення під пунктом б).

2). Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами. Держава виконує різноманітні функції. Серед них основною є економічно-господарська, яка полягає в тому, що держава виступає організатором та координатором економічного життя. В економічній сфері держава здійснює: контроль за грошовим обігом, фінансово-бюджетну політику, банківсько-кредитне регулювання, промислову політику і структурну перебудову, правове регулювання монополій, управління державним сектором економіки, правове оформлення прав власності, здійснення аграрної політики. Активна участь держави в економічних процесах необхідна умова функціонування цивілізованого суспільства. Відсутність впливу держави на економічне життя, як пропонують А.Сміт і Ф.Хаєк, неодмінно приведе до суспільного напруження, соціальної конфронтації, а як наслідок – розрухи.

3). Найбільш важливою умовою функціонування демократичної політичної системи є гарантії прав і свобод особистості.

4). а) мажоритарна виборча система;

б) пропорційна виборча система;

в) змішана виборча система.

5). Нація – державно організована спільність людей, що склалася історично і характеризується спільною територією проживання, власною мовою спілкування, тісними економічними зв'язками, особливістю психологічного складу, оригінальною культурою і самосвідомістю. Тому, найбільш суттєвим визначенням нації є визначення запропоноване І.В.Сталіним.

Використана література:

Короткий оксфордський політичний словник. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

1. Особливе місцем в політичній системі суспільства займають політичні партії. Відбиваючи інтереси різних соціальних груп, партії стають свого роду сполучною ланкою між державою та громадянським суспільством.

Політична партія – це добровільна організація, яка об’єднує у своїх лавах найбільш активну, близьку за поглядами частину населення з метою вираження і захисту їх спільних інтересів через вплив на державну владу, або використання її структур.

На відміну від інших організованих соціальних структур, що в виражають інтереси людей (груп інтересів, суспільно-політичних рухів, об’єднань), політична партія має цілу низку специфічних, тільки їй притаманних властивостей.

По-перше, будь-яка партія характеризується особливою спрямованістю своєї діяльності – прагнення до особистої участі в прийнятті й реалізації політичних рішень. Таким чином, головною метою політичної партії виступає боротьба за владу. Ця ознака відрізняє партію від усіх громадських організацій, до завдань яких не входить політична боротьба.

По-друге, політична партія має особливий соціальний статус. Специфіка її положення обумовлена тим, що саме партія здійснює зв'язок між громадянським суспільством і державою, представляючи інтереси громадян у політичній системі. Зароджуючись у суспільстві, власне так само, як і інші суспільні об’єднання, партії згодом розгортають свою діяльність у політичній сфері, прагнучи потрапити в політичну систему, зайняти ключові пости в апараті держави та, використовуючи державну владу, реалізувати проголошені цілі й завдання.

По-третє, політичну партію характеризують наявність соціальної бази – певного прошарку суспільства, тих або інших соціальних груп, інтереси яких і представляє партія.

Нарешті, політичну партію відрізняє організаційна структура, наявність програми діяльності та статуту.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна стверджувати, що всі наведенні в завданні ознаки партій є важливі і невід’ємні від її сутності.

2. У наведених висловлюваннях А.Сміт ратує за невтручання держави в економічне життя суспільства. Напроти, Дж.Кейнс виступає за те, щоб держав виступала організатором і координатором економічних процесів.

У сучасних умовах держави повинні скеровувати свою політику на те, щоб забезпечити населенню гідні умови та якість життя. Тому, твердження Ф.Хайєка про бідність, як необхідну закономірність суспільного розвитку, слід визнати справедливою на теперішній час, але в разі побудови соціальної держави, бідність перестає бути необхідною якістю суспільного життя.

3. Існування демократичної політичної системи не можливе без існування багатопартійності; ефективної системи місцевого самоврядування; вільних виборів, які забезпечують рівні можливості обирати і бути обраними в органи влади; гарантій прав і свобод особистості. Без будь-якої із зазначених умов демократія існувати не може.

4. У пункті а) мова йде про мажоритарну виборчу систему;

у пункті б) про пропорційну;

у пункті в) про змішану.

5. Нація – державно організована спільність людей, що склалася історично і характеризується спільною територією проживання, власною мовою спілкування, тісними економічними зв'язками, особливістю психологічного складу, оригінальною культурою і самосвідомістю. Тому, найбільш суттєвим визначенням нації є визначення запропоноване І.В.Сталіним.

Варіант 9.

1. Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.

У трактуванні Конфуція, Аристотеля та Гоббса держава розглядається як соціальна організація примусової влади, яка на перший план ставить питання соціальної справедливості. Напроти, Ф.Хайєк доводить, що колективізм, державне втручання в економічну і соціальну сфери несумісні з принципом свободи. А свобода, на його думку, можлива лише за умов ринку, який гармонізує інтереси індивідів, оскільки лише там вони дізнаються про дієвість або поразку своєї стратегії. Хайєк надає перевагу «стихійному» розвитку суспільства над його штучною перебудовою за абстрактними схемами.

2. Політична партія – політична організація, найбільш активна й організована частина соціальної спільноти, класу, покликана виражати і захищати інтереси цієї спільноті, здійснювати практичну роботу для їх задоволення. Вважається, що партія є засобом перетворення волі індивідуумів у колективну волю, знаряддям участі громадян у формуванні політики держави. Партія – добровільний союз, заснований на ідеологічних зв’язках, спрямований на завоювання влади в державі або участі в ній, причому влада стає інструментом реалізації політичної програми, яка служить інтересам великої суспільної групи. Сучасні партії дуже різноманітні за характером і принципами організації, ідейними настановами, соціальною базою, позицією і місцем у політичній системі суспільства, тактичними пріоритетами і т. ін. Політична партія, як правило, прагне взяти владу або мати можливість впливати на неї, вона може брати участь у справах держави, визначати форми і напрями її діяльності. Але вона не може, не повинна сама перетворюватись у державу, підміняти її, володіти державною владою, оскільки обстоює інтереси лише частини суспільства, організованого в державу. Історична роль партій визначається певною мірою тим, яку роль відіграють ті чи інші верстви населення, соціальної спільності (революційно прогресивну, консервативну, реакційну, контрреволюційну), проте справжнє обличчя партій виявляється не в їх програмах, а в конкретних справах як це правильно зауважує В.Ленін.

3. Заповніть таблицю відмінностей громадських рухів від партій:

Ознаки	Громадські рухи	Політичні партії
Ідейна орієнтація	Не дотримуються певної ідейно-політичної орієнтації	Об’єднання однодумців
Соціальна база Мета	Широка. Намагаються вирішити, як правило, важливі соціально-політичні проблеми і після цього розпадаються	Обмежена прихильниками програми партії. Мета полягає в досягненні влади задля реалізації програмних цілей
Ставлення до влади	Намагаються впливати на владу, але самі її не добиваються.	Виникають для завоювання, утримання та зміцнення влади
Організаційна структура	Мають ініціативні групи, координаційні ради, але відсутня внутрішня дисципліна.	Мають формальну внутрішню ієрархію, дисципліну
Членство	Не мають формального колективного чи індивідуального членства	Мають

4. У своїх словах Ф.Хайєк репрезентує цінності ліберальної ідеології. Адже саме лібералізм відстоює ідею забезпечення основних політичних прав громадян, вільної конкуренції, свободи.

5. Політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій та зумовлені ними моделі і норми політичної поведінки людей, соціальних спільнот, стилі діяльності політичних інститутів.

Політична культура складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріпляється ставлення людей до існуючої в суспільстві політичної системи та окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе і своєї ролі в цьому процесі. Засвоюючи політичні традиції, набутий досвід і знання політичної практики, норми політичної поведінки, людина може сприймати себе як пасивного елемента, від якого нічого не залежить у політиці, а може вважати себе важливим компонентом політичного життя. Разом із тим, вона не може не бути носієм того чи іншого типу політичної культури.

Політична культура має складну багаторівневу структуру. Серед основних її структурних елементів слід виділити політичну свідомість, політичні цінності, політичну поведінку, норми, орієнтації. Тому усі наведені визначення культури можна вважати правильними. Просто їх автори роблять акценти на певні її складові, чи то прояви.

Література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури. Фірма «Інкос», 2008.

Політологія: Підручник / За ред. М.М.Вегеша. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008.

Варіант 10.

1. Правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах верховенства права, дотримання закону, гарантії прав і свобод громадян.

У правовій державі недоторканість прав і свобод громадян є визначальним. Природні та невід’ємні права людини полягають у тому, що кожний індивід має право на життя і гідне існування, право на батьківщину, на національну самоіндентифікацію. Звідси, природність права на самовизначення. Громадяни мають також політичні права та свободи: свободу слова, друку, зборів, демонстрацій, вибір представників до державних органів влади, створення політичних партій та участь в їх діяльності.

Щодо закону, то для правової держави важливо, щоб він відповідав праву. Принцип відповідності закону праву полягає в тому, що держава має приймати тільки правові закони, а вони є такими лише тоді, коли відповідають праву. Закон не може обмежувати свободу одних на користь інших. Цей критерій і має бути покладений в основу розробки й прийняття правових законів.

2. Політичне прогнозування – це процес науково обґрунтованого припущення про можливі шляхи розвитку політичних подій у майбутньому, розробки рекомендацій для практичної діяльності в умовах теоретичної дійсності.

Метою політичного прогнозування є підвищення ефективності та результативності прийнятих політичних рішень, запобігання небажаному розвитку політичних процесів. До основних завдань політичного прогнозування можна віднести: своєчасне пристосування до неминучого, уникнення не бажаних наслідків розвитку подій, прискорення можливого розвитку конкретного явища у бажаному напрямку. Таким чином, з огляду на мету та завдання політичного прогнозування необхідно критично поставитися до думок Черчиля, Рузвельта та Вольтера, щодо цього процесу.

3. Внутрішня політика – діяльність державних органів і установ та правлячих партій, спрямована на погодження інтересів різних верств населення країни, певне їх підпорядкування та можливе за даних умов задоволення, на збереження існуючого стану речей у суспільстві або цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодії окремих сфер суспільства, на соціальний прогрес. Залежно від характеру існуючої форми державного правління внутрішня політика більшою або меншою мірою визначає діяльність суспільства у таких сферах, як виробництво та розподіл, охорона порядку та суспільна безпека, соціальні відносини, соціальне забезпечення, освіта, культура та ін.

Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює відносини з іншими державами та міжнародними організаціями відповідно до потреб, цілей і принципів її внутрішньої політики.

4.

Основні критерії для порівняння	Парламентська республіка	Президентська республіка	«Змішана» республіка
Порядок формування уряду	Уряд формується парламентом із числа політичних сил, що мають більшість у парламенті	Уряд формується президентом незалежно від партійного складу парламенту	Президент особисто пропонує склад уряду, який затверджується парламентом
Обсяг повноважень президента	Президент є главою держави і виконує лише представницькі функції	Президент є главою держави і одночасно очолює виконавчу владу	Президент є главою держави і контролює діяльність уряду
Наявність посади прем’єр-міністра	Посада прем’єр-міністра існує	Посада прем’єр-міністра відсутня	Посада прем’єр-міністра існує
Всенародне голосування	Президент обирається парламентом або колегіями. Склад парламенту обирається всенародним голосуванням	Президент обирається на прямих і загальних виборах або особливою колегією виборців	Президент обирається всезагальним голосуванням

5. Політична культура – типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб’єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

Політична культура є частиною загальної культури і як культура взагалі – явище історичне. Це не тільки підсумок розвитку творчої політичної діяльності мас, різних країн, віків і народів, рівень політичних знань, а й процес зберігання, засвоєння, передачі, поширення нових цінностей у сфері взаємодії політики і культури в цілому на базі засвоєння загальнолюдських і загально цивілізаційних цінностей.

Поняття політичної культури не вичерпується нормативним і функціональним виміром. Від рівня розвитку політичної культури залежать не тільки позитивні, а й негативні явища у розвитку політичної системи, можливість існування у ній дисфункціональних елементів, коли одні й ті самі явища можуть мати різні, прямо протилежні оцінки в різні періоди розвитку політичної системи. За характером, суттю, рівнем розвитку політичної культури може бути або справжньою, заснованою на знанні загальнолюдських досягнень і цінностей, або перекрученою, міфологізованою (сталінщина, маоїзм, тоталітаризм, фашизм).

Характер політичної культури залежить також від географічних, економічних, соціальних, психологічних, національно-релігійних, особистісних факторів. Збільшення чисельності суб’єктів політичної культури за сучасних умов, коли на політичну арену виходять десятки політичних партій, сотні політизованих об’єднань, тисячі рухів, мільйони людей, відображає буденну політичну свідомість і розмаїття видів політичної культури, зв’язаних з такими політичними явищами, як тотальний нігілізм, політичний анархізм, екстремізм і т. ін.

Нині зростає актуальність політичної культури мас, це зумовлено розвитком загально соціологічної закономірності зростання соціально-політичної ролі інтелектуальних сил людства в доленосний для екології людини і культури час. Від сучасної П. к. залежать глобальні проблеми єднання людства у боротьбі за виживання цивілізації.

Варіант 10.

Відповіді на логічні завдання та проблемні питання:

1. Правова держава – тип держави, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правова держава ґрунтується на розподілі та балансі влади, встановленні межі та мірі влади, політичному плюралізмі, конституційному нагляді, широкому місцевому самоврядуванні. Вона забезпечує верховенство права і закону, максимальну гарантію прав і свобод людини, рівність усіх перед законом і судом, взаємну відповідальність громадянина і держави, судовий та інший захист особи.

У правовій державі недоторканість прав і свобод громадян є визначальним. Природні та невід’ємні права людини полягають у тому, що кожний індивід має право на життя і гідне існування, право на батьківщину, на національну самоіндентифікацію. Щодо закону, то держава повинна приймати тільки правові закони, а вони є такими лише тоді, коли відповідають праву. Закон не може обмежувати свободу одних на користь інших. Цей критерій і має бути покладений в основу розробки й прийняття правових законів.

2. Політичне прогнозування – здійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на основі відомих даних про минуле і сьогодення виробляють уявлення про можливі стани політичних об’єктів, що піддаються прогнозу.

Метою політичного прогнозування є підвищення ефективності та результативності прийнятих політичних рішень, запобігання небажаному розвитку політичних процесів. Прогнозування не може бути безумовною констатацією подій майбутнього, воно виражає ймовірну умовну його картину. До основних завдань політичного прогнозування можна віднести: своєчасне пристосування до неминучого, уникнення не бажаних наслідків розвитку подій, прискорення можливого розвитку конкретного явища у бажаному напрямку. Таким чином, з огляду на мету та завдання політичного прогнозування необхідно критично поставитися до думок Черчиля, Рузвельта та Вольтера, щодо цього процесу.

3. Внутрішня політика – діяльність державних органів і установ та правлячих партій, спрямована на погодження інтересів різних верств населення країни, певне їх підпорядкування та можливе за даних умов задоволення, на збереження існуючого стану речей у суспільстві або цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодії окремих сфер суспільства, на соціальний прогрес. Залежно від характеру існуючої форми державного правління внутрішня політика більшою або меншою мірою визначає діяльність суспільства у таких сферах, як виробництво та розподіл, охорона порядку та суспільна безпека, соціальні відносини, соціальне забезпечення, освіта, культура та ін.

Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює відносини з іншими державами та міжнародними організаціями відповідно до потреб, цілей і принципів її внутрішньої політики.

4.

Основні критерії для порівняння	Парламентська республіка	Президентська республіка	«Змішана» республіка
Порядок формування уряду	Уряд формується парламентом із числа політичних сил, що мають більшість у парламенті	Уряд формується президентом незалежно від партійного складу парламенту	Президент особисто пропонує склад уряду, який затверджується парламентом
Обсяг повноважень президента	Президент є главою держави і виконує лише представницькі функції	Президент є главою держави і одночасно очолює виконавчу владу	Президент є главою держави і контролює діяльність уряду
Наявність посади прем’єр-міністра	Посада прем’єр-міністра існує	Посада прем’єр-міністра відсутня	Посада прем’єр-міністра існує
Всенародне голосування	Президент обирається парламентом.	Президент обирається на прямих і загальних виборах.	Президент обирається всезагальним голосуванням

5. Політичну культуру слід розуміти як сукупність політичних цінностей, норм і способів поведінки. Основу культури складає моральність. Важливою складовою моральності є освіченість, знання. Тому теза американського політолога С.Липсета про природну схильність незаможних прошарків населення до політичного екстремізму, схильності до вирішення соціальних проблем насильницькими засобами через їхню неосвіченість є цілком правомірною. Про це переконливо свідчить політична історія.

Використана література:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Міністерство аграрної політики України

Державний вищий навчальний заклад

«Херсонський державний аграрний університет»

Кафедра

філософії, історії та українознавства

К о н т р о л ь н а р о б о т а

з п о л і т о л о г і ї

Варіант 9

Виконав: студент 3 курсу 5 групи

економічного факультету

заочної форми навчання

Любінська А.О.

Перевірив: ст. викл. Герасименко М.В.

Херсон – 2010

Міністерство аграрної політики України

Херсонський державний аграрний університет

Кафедра філософії, історії

та українознавства

Контрольна робота

з політології

Виконав: студент 3 курс 1 групи

економічного фак-ту з/в

Мазур О.В.

Херсон – 2010

1. Теза С.Оріховського про те, що «закон вищий за короля», співпадає з думкою багатьох мислителів, які пов’язують державу із законом. Тільки там де діє закон існує і держава. Беззаконня це анархія, розруха. Закон – це засіб, спрямований проти тих, хто через свою розумову та моральну неповноцінність добровільно не дотримується доброчесної поведінки. Слабість нашої держави полягає в тім, що ніхто не виконує положення конституції і законів. При такому відношенні до законодавства є загроза втрати державності.

2. За висловлюваннями В.Антоновича, Мазепа мріяв про монархічну форму правління. Монархія – це форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи (глави держави) і передається у спадок.

Конституція П.Орлика передбачала республіканську форму правління. Ця форма правління характерна тим, що здійснення вищої державної влади відбувається виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

3. Терміном “еліта” позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від того, які функції здійснює еліта у суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну, військову, політичну.

Політична еліта – це сукупність осіб, яка здійснює владу в суспільстві. До політичної еліти слід віднести групи тих, хто займає вищі посади в організаціях, інституціях, яких вони досягли в результаті володіння владою, або впливу на процес прийняття рішень щодо збереження або зміни соціальної структури; ті, хто бере участь у нормотворчості; ті, хто завдяки своєму авторитету нормативно визначає поведінку людей.

4. Отримавши наприкінці ХХ ст. незалежність Україна стала на шлях розбудови демократичного суспільства. Щоб уникнути на цьому шляху багатьох помилок, важливо опиратися на досвід інших країн. Проте, цей досвід не можна переносить механічно. Важливо втілювати в життя демократичні принципи опираючись на власні традиції, менталітет населення. Тільки за таких умов демократичні начала можуть вжитися в нашу політичну практику і забезпечити прогрес суспільства. Саме про це йде мова в усіх наведених висловлюваннях.

5. Вислів Б.Спінози про те, «що справедливо, або не справедливо може бути визначено тільки в державі» свідчить лише про те, що «справедливість» категорія, яка пізнається лише в порівняні із загальноприйнятим. А всезагальність може забезпечити лише держава. Тільки вона може створити однакові умови для самореалізації кожної особи. Інша справа, як ми можемо скористатися ними.

Список використаної літератури:

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

Відповідь на логічні завдання та проблемні питання:

1. Політична партія – добровільна політична організація, що представляє інтереси певних соціальних груп і ставить своєю метою їх реалізацію шляхом досягнення політичної влади. Головною метою партії виступає боротьба за владу. Ця ознака відрізняє партію від усіх громадських організацій.

Партія має особливий соціальний статус. Специфіка її положення обумовлена тим, що саме партія здійснює зв'язок між громадянським суспільством і державою, представляючи інтереси громадян у політичній системі. Політичну партію характеризує наявність соціальної бази – певного прошарку суспільства, тих або інших соціальних груп, інтереси яких і представляє партія. Нарешті, політичну партію відрізняє організаційна структура, наявність програми діяльності та статуту. Усі ці ознаки присутні в тому, чи іншому визначенню партії, запропонованому до розгляду. Серед них, найбільш повним є визначення під пунктом б).

2. У наведених висловлюваннях А.Сміт ратує за невтручання держави в економічне життя суспільства. Напроти, Дж.Кейнс виступає за те, щоб держав виступала організатором і координатором економічних процесів.

У сучасних умовах держави повинні скеровувати свою політику на те, щоб забезпечити населенню гідні умови та якість життя. Тому, твердження Ф.Хайєка про бідність, як необхідну закономірність суспільного розвитку, слід визнати справедливою на теперішній час, але в разі побудови соціальної держави, бідність перестає бути необхідною якістю суспільного життя.

3. Існування демократичної політичної системи не можливе без існування багатопартійності; ефективної системи місцевого самоврядування; вільних виборів, які забезпечують рівні можливості обирати і бути обраними в органи влади; гарантій прав і свобод особистості. Без будь-якої із зазначених умов демократія існувати не може.

4. а) мова йде про мажоритарну виборчу систему;

б) про пропорційну;

в) про змішану.

5. Нація – державно організована спільність людей, що склалася історично і характеризується спільною територією проживання, власною мовою спілкування, тісними економічними зв'язками, особливістю психологічного складу, оригінальною культурою і самосвідомістю. Тому, найбільш суттєвим визначенням нації є визначення запропоноване І.В.Сталіним.

Cписок використаної літератури:

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів. – Херсон, 2008.

Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2008.

Політологія: Підручник / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2006.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра

філософії, історії та українознавства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з п о л і т о л о г і ї

варіант ІІІ

Виконав: студент 3 курсу 1 гр. ЕФ

заочного відділення

Онопрієнко К.Ю.

Перевірив: ст.викл. Герасименко М.В.

Херсон - 2011