1.3. Теорії (концепції) виникнення права.

Теологічна теорія (Фома Аквінський, XIII ст.) ґрунтувалася на ідеї про божественне, надприродне виникнення права (воно не відрізнялося від моралі) і вбачала його підставу в законах будови світу. Відповідно до цих законів першою стадією появи світу є утворення вічного закону, основного. Це - божественний розум, що керує світом. Він є підставою природи і суспільства, основою усього світового порядку. Друга стадія - оформлення природного закону, який є відображенням вічного закону в усіх живих істотах. Природні закони - це ті ж закони природи, що діють в галузі органічної природи (включаючи людей). Третя стадія - формування позитивного (людського) закону на підставі природного закону як фундаменту, застосування принципів природного права до громадського життя. Четверта стадія чинних законів божественний закон як одкровення, що виражене у священному писанні (Біблія) і призначене виправляти недосконалості людського закону. Згідно з твердженням Фоми Аквінського, пороки, котрі не заборонені людським законом (оскільки закон має забороняти тільки найважливіші пороки), повинні заборонятися законом, який має божественне походження. Отже, у божественних засадах вбачалося як виникнення, так і основні межі існування права.

Природно-правова теорія. Зародилася у сиву давнину, але своєї кульмінації досягла в епоху буржуазних революцій (ХУП-ХУШ ст.). її найвизначніші представники - Гроцій, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо, Джефферсон, Гамільтон, Кант та ін. Теорія вільна від теологічного, божественного, надприродного пояснення виникнення і сутності права. Її вихідним пунктом є теза про наявність у кожної людині невід'ємних прав і свобод, котрими вона наділена природою, так само як вона наділена розумом, пристрастями, устремліннями. Це є природне право. Тільки згодом, коли утворюється держава в результаті колективного договору, виникає позитивне право, що призначене закріпити природні права людини, створити реальні гарантії для їх дії. Усі варіанти природно-правової теорії побудовані на співвідношенні "природний стан" (природне право) - "державний (громадянський) стан" (позитивне право). Отже, природно-правова теорія віддавала пріоритет ідеологічному і ціннісному (аксіологічному) аспектам права, що недостатньо для повноти розуміння його виникнення і сутності. Досягненням цієї теорії є те, що вона поставила в центр розгляду людину і її права, а недоліком - вивчення людини і пояснення виникнення права здійснювалося у відриві від суспільства.

Історична школа права. (Німеччина наприкінці XVIII ст. - Г.Гуго, К.Савін'ї, Г.Пухта)здобула назву за основним положенням своєї концепції, що право кожного народу є його історичною спадщиною, тобто об'єктивним процесом історичного життя кожного народу. Вона відкинула поділ права на природне і позитивне, притаманний природно-правовій теорії, і заявила, що існує одне національне право, котре перебуває у тривалій еволюції (від звичаїв і традицій до позитивного права) разом з народом - органічно, повільно й безконфліктно розвивається разом з його мовою і звичаями. Справжнім джерелом національного права визнавався не закон, установлений державою, а звичай, який є відтворенням "духу", свідомості народу. Вважалося, що позитивне право походить від звичаєвого права; закони держави лише доповнюють, конкретизують позитивне право, але не створюють його. Не можна погодитися з тезою про те, що право створюється саме собою, як правила гри (шахи, карти), розвивається органічним шляхом, як рослина із зерна, поза законодавчою владою (саморозвиток права). Це є перебільшенням етнокультурних чинників ("духу", свідомості нації), недооцінкою матеріальних факторів. Водночас цінними положеннями історичної школи права, які вплинули на подальший розвиток юридичної науки, є такі: ідея закономірності розвитку права і його правових інститутів як особливих соціальних явищ; ідея залежності права від умов розвитку нації; вимога історичного аналізу правового матеріалу, використання історизму як методу. Належна оцінка історизму сприяла розвиткові нової науки - історії права.