10.4. Поняття референдуму

27,99%. Але такі узагальнені дані приховують справжній стан речей за окремими округами (областями). Поміж цих 27,99% ми побачимо округ № 11 (Івано-Франківський), у якому 'Так" відповіло 18,20%, a "Ні" — 78,29% учасників референдуму; округ № 15 (Львівський) - "Так" - 16,43%, "Ні" - 80,09%; округ № 21 (Тернопільський) - "Так" - 19,31%, "Ні" - 76,53%⁴⁰³. Спільні інтереси жителів згаданих областей характеризува­ли не лише волевиявленням на референдумі. Вони виявля­лись домінуючою громадською думкою в окремих областях з проблеми визначення перспективної форми територіального устрою України, або політичними симпатіями чи активністю у виборах.

У подальшому на парламентському рівні не раз обговорювали доцільність проведення всеукраїнського референдуму. Проте питання, що передбачали винести на референдум, зазвичай, стосувались перерозподілу владних повноважень між парламен­том, главою держави та урядом⁴⁰⁴.

Повідомлення Центральної республіканської комісії референдуму СРСР про результати голосування (референдуму СРСР) по Українській РСР 17 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. -№14. - Ст. 351-353.

Постанова Верховної Ради України № 3283-ХП від 17.06.1993 р. "Про проведення всеукраїнського референдуму щодо довір'я (недовір'я) Президенту, Верховній Раді України"; Постанова Верховної Ради України № 3874-ХП від 2(5.01.1994 р. "Про проведення всеукраїнського референдуму з Основних конституційних положень про організацію державної влади і самоврядування в Україні"; Постанова Президії Верховної РадиУкраїни № 274/95-ПВ від 15.05.1995 р. "Про пропози­цію народного депутата України Кравчука Л.М. про проведення всеукраїнського референдуму з питань державного устрою України"; Постанова Президії Верховної Ради України № 629/95-ПВ від 30.10.1995 р. "Про проект Постанови Верховної Ради України про проведення всеукраїнського референдуму в питаннях про визначення державного та соціально-економічного устрою в Україні, поданий народним депутатом України Моцпаиом А.Ф."; Указ Президента України № 467/96 від 26.06.1996 р. "Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України".

319

Розділ 10. Організація державної влади в україновиборче право...

10.5. Види референдумів

Існують різні критерії поділу референдумів. Зокрема ст. 1 Закону про референдум передбачає, що референдуми можуть бути всеукраїнські, референдуми АР Крим та місцеві (у межах адміністративно-територіальних одиниць). Для цієї класифі­кації використано критерій територіальності, що зумовлено системою адміністративно-територіального поділу.

У ст. З цього Закону передбачено, що предметом всеукраїн­ського референдуму може бути: затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

На відміну від всеукраїнського референдуму, суб'єктом здійснення якого є народ України, місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Особливості проведення місцевого референдуму додатково визначаються положеннями Закону № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні"⁴⁰⁵. Відповід­но до цього, на місцевих референдумах територіальні грома­ди можуть приймати рішення про добровільне об'єднання в одну територіальну громаду. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування. Ви­хід зі складу сільської громади також здійснюється на підста­ві рішення референдуму відповідної територіальної громади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та законами до відання місцевого самоврядування. Законодавець передбачає, що на місцевий референдум не можуть бути винесені питання, які належать за законом до відання органів державної влади.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

320