10.3. Поняття та види виборів

їх перелік, а й запропонував Факультативним протоколом механізм контролю за їх дотриманням у країнах-підписантах: Комітет з прав людини ООН отримував повноваження приймати від окремих осіб письмові повідомлення про порушення прав; далі за визначених умов Комітет мав доводити ці повідомлення до відома держав-учасниць, які порушують визначені пактом права. Держави-учасниці, своєю чергою, протягом шести міся­ців мали подати Комітету письмові пояснення чи заяви з цього питання. Україна приєдналася до Факультативного протоколу відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 25 грудня 1990 р.

У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. було визначено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... і без необгрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і через вільно вибраних представників; б) голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, що відбуваються на основі загального рівного виборчого права під час таємного голосування і що забезпечують вільне волевиявлення виборців³⁹⁵.

Положення ст. 25 Пакту, фактично, повторювали норми, закладені Загальною декларацією прав людини і Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, щоправда, розширюючи коло антидискримінаційних характеристик.

Наступним етапом формалізації міжнародних виборчих стандартів став Документ Копенгагенської наради конференції з людського виміру НБСЄ, учасники якого віднесли вільні вибори до "числа елементів справедливості, що істотно необхідні для повного вираження гідності, властивої людській особистості, рівних і невід'ємних прав усіх людей"³⁹⁶, а волевиявлення людей

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. — К.: УПФ. Вид-во "Право", 1995. - 40 с

Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. — М: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М., 1999. - С. 653-(564.

313

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

на вільних, чесних, періодичних і непідроблених виборах є основою легітимності влади. Документ Копенгагенської наради повторював засвідчені вищезгаданими міжнародними актами загальні вимоги до інституту виборів. Згідно з актом вибори мали проводитися "через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування чи рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, що забезпечують на практиці вільне вираження думки виборцями при виборі своїх представників".

Розділ 7 Документа Копенгагенської наради визначив такі умови виборів, за яких їх можна вважати підставою для фор­мування легітимної державної влади, "основою влади уряду":

• вільні вибори проводяться з розумною періодичністю, що встановлюється законом (проте поняття "розумної періодичності" наразі не деталізовано);

• усі мандати хоча б однієї палати національного законо­давчого органу мають бути об'єктом вільного змагання кандидатів у ході всенародних виборів. Цей пункт Ко­пенгагенського документа є новим у міжнародних стан­дартах і означає, що в разі, якщо у країні законодавчий орган є двопалатним, одну з палат мають вибирати на підставі загального виборчого права; у разі, якщо пар­ламент є однопалатним, то ця норма зобов'язує, щоб його вибирали всенародним голосуванням);

• гарантування повнолітнім громадяна_Ам загального та рівного виборчого права (ця зобов'язальна норма вста­новлює виборчу правосуб'єктність громадянина, але не конкретизує обмежень, які можуть запроваджувати до певних категорій повнолітніх);

• забезпечення проведення голосування таємно або із за­стосуванням рівноцінної процедури вільного голосуван­ня, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього, опублікування офіційних результатів;

• повага до права громадян домагатися політичних чи державних посад особисто чи в ролі представників по­літичних партій чи організацій без дискримінації (знову ж таки акт не дає визначення "дискримінації");

• повага до права окремих осіб чи груп осіб створювати в умовах повної свободи свої політичні партії або інші

314