10.3. Поняття та види виборів

Окрім того, інституціоналізація виборів як суспільно-пра­вового явища відбувається шляхом формування об'єктивного виборчого права та адекватної до цього інституту системи ви­борчого законодавства України. Тому інститут виборчого права потрібно характеризувати як комплексний інститут конститу­ційного права. Цей висновок підтверджується тим, що регу­лювання відносин, які становлять предмет виборчого права, досягається завдяки різним за галузевою належністю нормам. Тлумачення виборів як юридичного процесу потребує поділу норм виборчого права на матеріальні, що визначають права, обов'язки, принципи, гарантії, і процесуальні, що встановлюють порядок здійснення прав, принципів та обов'язків, встановле­них у матеріальних нормах.

10.3. Поняття та види виборів

Одним із центральних принципів у реалізації прав людини є принцип народного суверенітету, основна ознака якого — пра­воздатність громадян в управлінні публічними (державними і самоврядними) справами через участь у формуванні системи влади і доступ до публічної служби. Очевидно, форми прямої демократії можуть мати обмежене застосування, коли йдеться про управління публічними справами; реалізація прав на участь громадян у вирішенні питань загальнополітичного характеру, у прийнятті рішень відбувається через опосередковані форми демократії. Серед таких форм основне місце посідають вибори. Вибори є основним механізмом, з допомогою якого громадянин може реалізувати право на управління державними справами, на формування системи влади тощо. Суспільна значимість виборів ставить на порядок денний необхідність створення комплексу превентивних заходів (насамперед у правовому ре­гулюванні виборчих процедур) щодо запобігання можливих порушень у волевиявленні громадян. У рамках національних правових систем такі заходи не завжди ефективні; тому ви­никає потреба встановлення певних міжнародних стандартів виборів.

Першим документом, який закладав основи сучасного ви­борчого права, була Загальна декларація прав людини (прий-

311

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

нята 10 грудня 1948 р.). У ст. 21 Декларації йшлося про те, що "воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля по­винна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівно­значні форми, що забезпечують свободу голосування".

Тобто Декларація містила такі виборчі стандарти: періо­дичність виборів; загальне і рівне виборче право; рекомендація таємного голосування як найоптимальнішої форми реалізації виборчого права (але без абсолютизації)³⁹².

Генеральна Асамблея ООН 7 березня 1966 р. прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 січня 1969 р.). У ст. 5 Конвенції було визначено, що країни-підписанти зобов'язалися заборонити й ліквідувати расову дискримінацію під час реалізації політичних прав, у тому числі права брати участь у виборах — "голосу­вати і виставляти свою кандидатуру — на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної служби"³⁹³.

Генеральна Асамблея ООН 16 грудня 1966 р. прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права³⁹⁴. Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 р. цей Міжнародний пакт був ратифікований. Було зазначено, що документ не лише окреслив міжнародно-правове розуміння громадянських і політичних прав, установив

Загальна Декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю в резолюції 217 А (III) від 10 грудня 1948 р. Український Центр прав людини. — К.: Українська Правнича Фундація, 1995. — 12 с

Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискри­минации // Международная защита прав и свобод человека — М.: Юридическая литература, 1990. — С. 127.

Международный пакт о гражданских и политических правах // Ве­домости Верховного Совета СССР. — 1976. — № 17. — Ст. 291.

312