10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

Покладені на державу завдання і функції реалізуються нею за допомогою відповідних органів державної влади. Власне у правовому статусі кожного державного органу, визначеному Конституцією та законодавством України, закріплюються при­таманні йому повноваження, обов'язки з виконання загально­державних функцій, в яких органічно поєднуються державні та регіональні, місцеві інтереси.

Для державних органів характерним є наявність низки ознак (рис), які розкривають їхні особливості, сутність. Передусім, кожний орган — основна частина механізму держави, що створюється у визначеному законодавством порядку. Зокрема згідно з Конституцією України, законами "Про вибори Президента України" (№ 474-XIV від 05.03.1999 р. у редакції Закону № 1630-IV від 18.03.2004 р.)³⁶⁶, "Про вибори народних депутатів України" (№ 1665-IV від 25.03.2004 р. у редакції Закону № 2777IV від 07.07.2005 р. з подальшими змінами та доповненнями)^ш. Глава держави — Президент та Парламент — Верховна Рада вільно обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного

Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 20-21. - Ст. 291. Відомості Верховної Ради України. - 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

297

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

голосування. Уряд України — Кабінет Міністрів — формує Президент і Верховна Рада України; голів місцевих державних адміністрацій призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням KM України (ч. 4 cm. 118 Конституції України)³⁶⁸.

Наступною ознакою державного органу є те, що кожному з них властива структура, тобто внутрішня організація, що визначається конкретними завданнями і функціями, які він уповноважений державою здійснювати. Структура держав­ного органу не є назавжди даною, вона з розвитком держави повинна удосконалюватися відповідно до змін його завдань і функцій.

Специфічна особливість державних органів — наявність у них державно-владних повноважень. їхній зміст і суть ви­ражається у праві державного органу видавати юридичні акти, які обов'язкові для всіх органів, їхніх посадових осіб, громадян, іноземців, до яких норми цих актів звернено. Виконання при­писів норм права забезпечується не лише заходами вихован­ня, переконання, заохочення, але й можливістю застосування державного примусу. Цим власне державні органи відрізня­ються від інших елементів політичної системи суспільства. Поняття "державно-владні повноваження" охоплює й матері­ально-фінансове забезпечення виконання державних велінь, що становлять зміст правових актів. Якщо аналізувати нинішній стан правотворчості в Україні, то варто зазначити, що немало правових актів, у тому числі й законів, схвалених ВР України, залишаються невиконаними внаслідок відсутності належного матеріально-фінансового їх обґрунтування.

Логічно наступною ознакою державного органу є його компетенція, адже вона реалізується шляхом прийняття правових

Положенню ч. 4 ст. 118 Конституції України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням КСУ № 21-рп/2003 від 25.12.2003 р. у справі про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві (Офіційний вісник України. — 2003. — № 52. — Частина І. — Cm. 2829.) та № 9-рп/2005 від 13.10.2005 р. у справі про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в районах міста Києва (Офіційний вісник України. — 2005 — № 42. — Cm. 2663).

298

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

актів. Кожний орган держави наділяється компетенцією, тобто визначеними предметами відання і колом прав та обов'язків, що забезпечують виконання поставлених перед державним органом завдань. Компетенція органу держави прямо залежить від його положення і ролі, місця, яке він займає у державному механізмі.

Органи держави функціонують у властивих їм організацій­но-правових формах. Зокрема Конституція України фіксує, що ВР України працює сесійно (ст. 82), деталізуючи це конститу­ційне положення, Регламент ВР України (ст. 9)³⁶⁹ встановлює, що сесії ВР України складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що відбуваються у період між пленар­ними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях та з виборцями. Засідання ВР України можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань. Або ж інший приклад: основною фор­мою роботи органів правосуддя є розгляд у судових засіданнях адміністративних, цивільних та кримінальних справ.

Охарактеризовані ознаки потрібно розглядати в єдності: вони взаємопов'язані і лише разом розкривають зміст поняття державного органу.

Отже, державний орган є основною частиною державного механізму і утворюється в установленому державою порядку, має певну структуру (внутрішню організацію), наділений дер­жавно-владними повноваженнями, компетенцією для здійснен­ня завдань і функцій держави, а також організує свою роботу у властивих йому організаційно-правових формах.

Органи держави, що становлять організацію політичної публічної влади країни, функціонують як певна система. Сис­тема державних органів України визначається її Основним Законом — Конституцією (ст. 6). Державна влада в Україні

Постанова Верховної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р. "Про Регламент Верховної Ради" // Відомості Верховної Ради Украї­ни. — 2006. -- № 23. — № 24 — 25. — Ст. 202 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 73-V від 03.08.2006 р. та Постановою ВР № 74-V від 03.08.2006 p.).

299

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Чи виправданим є застосування доктрини поділу влад на наших теренах? Для відповіді на поставлене запитання, як ми вважаємо, потрібно керуватися такими чинниками: творче вра­хування світового досвіду, теорії і практики державотворення України.

Доктрина поділу влад як основної умови досягнення по­літичної свободи виникає у XVIII ст. на європейському кон­тиненті як противага безмежній владі античних держав. На­гадаємо лише кілька положень представників цієї доктрини, які є найпереконливішими щодо її теоретичної, історичної та практичної доцільності. Французький вчений ПІ. Монтеск'є у відомій праці "Дух законів" підкреслював: "...доведено досвідом століть, що будь-яка людина, яка має владу, схильна зловживати нею; вона зупиняється тільки там, де зустріне перепону.., на­віть доброчесність потребує обмежень. Для того, аби не було зловживання владою, необхідним є такий порядок, за якого одна влада стримувалась би іншою"³⁷⁰. Англійський філософ Дж. Локк вважав, що, "враховуючи властиву людям слабкість, було б великою спокусою, якби одним і тим же особам на­лежало право видавати закони і їх виконувати; вони могли б тоді звільнити себе від обов'язку підкорятися їм і пристосову­вали б закон до своїх особистих потреб; їхні інтереси врешті ввійшли б у колізію з інтересами суспільства..."³⁷¹. Немов би продовжуючи ці думки, Ш. Монтеск'є пише: "Коли виконавча влада не вправі буде зупиняти рішення влади законодавчої, то ця остання зробиться деспотичною, оскільки, маючи змогу присвоїти собі всілякі переваги, вона придушить всі інші вла­ди"³⁷². А родоначальник німецької класичної філософії Еммануїл

Монтескье Шарль Луи. Духъ законовъ. — СПб., 1862. — С. 268 — 269.

Есмен А. Основные начала государственного права. — М., 1898. — С. 275-276.

Монтескье Шарль Луи. Духъ законовъ. — СПб., 1862. — С. 282.

300

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

Кант зазначив, що суміщення виконавчої та законодавчої влад створює деспотизм³⁷³.

Висвітлюючи процеси становлення і розвитку українського конституціоналізму, ми обґрунтували те, що Україна не лише сприйняла, а й була активним учасником реалізації теорії поділу влад як однієї з важливих засад її державотворення³⁷⁴.

Ш. Монтеск'є, формулюючи теорію поділу влад, керувався положенням, що влада за своєю сутністю є єдиною і неподільною. Отже, під час її "поділу" йшлося про виділення трьох основних функцій єдиної влади і про розмежування компетенції трьох груп органів, які здійснюють неподільну владу. Тобто кожна із трьох "влад" за змістом є певною функціонально-компетенційною цілісністю трьох груп державних органів, які здійснюють єдину державну владу. Ні Ш. Монтеск'є, ні інші вчені не говорили про абсолютне відособлення трьох влад. Ці влади координують свої дії, співпрацюють для досягнення спільної мети, взаємостримуючи одна одну за потреби. Доктрина поділу влад як абстракція існує лише в теоретичному її формулюванні. Втілення теорії в життя, як доводить світова практика, означало наділення кожної із влад конкретними функціями і повноваженнями³⁷⁵. Конституції, конституційне законодавство держав, які дотримувались концепції поділу влад, закріплюючи самостійність кожної гілки влади, одночасно містять норми про співпрацю її з іншими гілками влади. Причому конституційні положення про взаємостримання влад за своїм змістом є нормами співпраці гілок влади. І, на думку Ш. Монтеск'є, взаємостримання трьох влад логічно передбачає їхній взаємонагляд і контроль. Незалежність (самостійність) влад унеможливлює лише пряму функціонально-компетенційну підміну їх однієї іншою. Різноманітність форм реалізації доктрини поділу влад свідчить про врахування як національно-державних

Градовский А. Государственное право важнейших европейских державі,. - СПб, 1886. - С. 6.

Див. Чушенко В. Історичні традиції і форма правління сучасної Украї­ни, Драгоманівський.збірник. — Л., 1996. — С. 183—186.

Эсмен А. Основные начала государственного права. — М, 1898. — С 274-357.

301

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

традицій, так і політико-утилітарних міркувань, зумовлених життям, практикою тієї чи іншої держави³⁷⁶. Оцінюючи Конституцію України в цілому, зазначимо, що в ній кожна із гілок влади наділяється функціями і повноваженнями, які свідчать про їхню самостійність у державному механізмі. Водночас вміщуються положення щодо співпраці окремих підрозділів влади, їхньої взаємодії, важелі можливого взаємовпливу. Виникає, звичайно, питання про те, наскільки норми закону оптимальні у конкретних умовах державотворення, як вони сприяють соціально-економічним перетворенням в країні.

Органом законодавчої влади є ВР України, їй надається правр шляхом встановлення правових норм первісно врегульо­вувати найважливіші питання внутрішнього і зовнішнього жит­тя країни. Це, звичайно, не означає всевладності законодавчої влади, бо ВР України повинна працювати у межах, визначених законом. Має змогу у законодавчій діяльності брати участь і виконавча влада — через законодавчу ініціативу Президента, Кабінету Міністрів, шляхом послань Президента до Верховної Ради з питань внутрішньої і зовнішньої політики України тощо. І це є звичайні шляхи співпраці влад, передбачені також кон­ституційними законодавствами багатьох країн світу. Закріплює Конституція України правові засоби можливого впливу інших влад (виконавчої, судової) на законодавчу. Це має врівнова­жувати влади, тобто забезпечувати координацію діяльності державних органів — найважливішу умову гарантування по­літичної свободи людини. Сюди можна зачислити право від­кладного вето Президента і його ж право промульгації законів, прийнятих парламентом та ін. Знову ж таки підкреслимо, що аналогічні за змістом правові норми зарубіжних країн сприяють значному поліпшенню якості законодавчої роботи.

Взаємодіє із законодавчою і судова влада. Конституційний Суд України, основною метою діяльності якого є забезпечення конституційної законності та верховенства Конституції, роз­глядає питання про відповідність до Конституції чинних законів України та інших актів, прийнятих ВР України і, у разі невідпо-

Владикин А. Организация на демократична та держава. — София, 1942. - С. 17-29.

302

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

відності, визнання їх недійсними з моменту набрання чинності. І таку діяльність Конституційного суду не можна розглядати як втручання судової влади у діяльність законодавчої влади, адже Конституційний Суд лише сприяє точному застосуванню Основного Закону країни. Сам він не здійснює законодавчої влади. Такі дії судової влади щодо законодавчої є не інакше як їхнє взаємостримування.

Передбачає Конституція важелі впливу судової влади не лише на законодавчу, а й на виконавчу, зазначаючи, що Кон­ституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції України актів KM України й у разі такої невідповідності визнає їх недійсними з моменту введення у дію.

Детальніше правові основи взаємин державних інститутів влади будуть висвітлені у разі характеристики їх конституцій­но-правового статусу.

У навчальній літературі під час характеристики окремих гілок влади, а отже, і державних органів, які її уособлюють, нерідко, йдеться про пріоритетність якоїсь з них, найчастіше законодавчої влади. Як ми вважаємо, така дискусія навряд чи є продуктивною. Кожна із влад слугує для виконання своєї функції, наділена необхідними для її реалізації повноваженнями. Звичайно, у правовій державі, якою прагне стати Україна, первісно найважливіші питання життєдіяльності суспільства мають врегульовуватися законами. Отож, у формуванні правово­го поля держави і суспільства першорядне значення має законо­давча влада. Але домогтися прогресу у розвиткові зможе країна, яка досягла оптимальності у виконанні прийнятих законів. А це вже функція виконавчої і почасти судової влади.

За Конституцією (ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, орган загальнонародного представництва, що утворюється шляхом вільних і демократичних виборів. Але оскільки носій суверені­тету — народ може здійснювати владу безпосередньо, закони можуть прийматися шляхом всенародного голосування — ре­ферендумом³⁷⁷ .

^:ш Див.: ст.ст. 5, 69 Конституції України; ст. З Закон № 1286-ХІІ від 8 липня 1991 р. ''Про всеукраїнський та місцеві референдуми" //

303

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

Систему органів державної виконавчої влади України ста­новлять: Кабінет Міністрів — Уряд України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади; центральні органи виконавчої влади; міністерства, державні комітети та інші цен­тральні органи виконавчої влади, що утворюються, реоргані­зуються і ліквідуються KM України; місцеві органи державної виконавчої влади: місцеві державні адміністрації в областях і районах, містах Києві та Севастополі.

Правосуддя в Україні здійснюється судами, які становлять судову гілку влади. Делегування функцій судів, а також при­власнення цих функцій іншими органами чи посадовими осо­бами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюється судочинство в Україні Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрис­дикції ґрунтується на принципах територіальності і спеціалі­зації. У системі судів загальної юрисдикції найвищим судовим органом є Верховний Суд України, діють апеляційні та місцеві суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є від­повідні вищі суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Конституція України закріплює незалежність і недоторканність суддів. Судді під час здійснення правосуддя підкоряються лише закону. Судові рішення ухвалюються суда­ми від імені України і обов'язкові до виконання на всій тери­торії України. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Неоднозначною є позиція науковців щодо визначення міс­ця прокуратури в системі державних органів. Підкреслюють, що органи прокуратури не входять до жодної з гілок держав­ної влади, а становлять особливу чи окрему групу державних органів, самостійну державно-правову інституцію. Якщо ж виходити із вищезгаданої сутності гілки влади як функціо­нально-компетентної цілісності і проаналізувати завдання і функції, що покладені на прокуратуру Конституцією України

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443. (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 248Ї-ХІІ від 19.06.1992 p.; № 2628-Ш від 11.07.2001 p.).

304

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

(ст.ст. 121, 129 та ін.): підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді чи то нагляд за додержанням прав і свобод людини і гро­мадянина (не можна заперечити, що це і є юрисдикційна ді­яльність, яка становить зміст судової влади). Та й прихильники виокремлення прокуратури в окрему групу державних органів змушені визнавати, що прокурорські органи беруть участь у функціонуванні судової гілки влади.

У підручниках йдеться про особливе місце в системі органів державної влади Президента України, який, мовляв, не входить безпосередньо до жодної з гілок влади³⁷⁸, чи що Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади³⁷⁹. Як ми вважаємо, доцільніше буде характеризувати пост Президента України як Глави держави, що своєю діяльністю дотичний до всіх гілок влади. Власне, завдяки своїм повноваженням, визначеним Основним Законом України, які стосуються всіх сфер влади (законодавчої, виконавчої, судової), Глава держави повинен, не підміняючи їх, урівноважувати окремі гілки влади в процесі досягнення ними спільної мети.

Вживання заходів щодо реалізації проголошеного Деклара­цією про державний суверенітет України принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (абзац З, розділ III) органічно зумовило роль Президента України в сис­темі органів публічної влади. Реорганізація розподілу повно­важень між вищими органами державної влади, формування нових систем місцевих органів державної та самоврядної влад, без сумніву, стали головними чинниками для формування нової форми державного правління України.

Від часу впровадження інституту Президента України його діяльність викликала неадекватну реакцію зі сторони суб'єктів конституційно-правових відносин. І якщо здійснення Президентом України повноважень глави держави більш-менш знаходило розуміння та підтримку, то у разі здійснення ним

Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка. — К., 1999. - С. 396.

Кравченко В.В. Конституційне право України. — К., 2006. — С. 239.

305

Розділ 10. Організація державної влади в Україні, Виборче право...

повноважень глави виконавчої влади викликало опір з боку низки суб'єктів владовідносин. Особливо це стало помітним у відносинах на рівні "Президент <-» Верховна Рада". Такий стан речей був об'єктивно зумовлений і пояснювався тим, що в особі Президента України, український законодавець отримав сильного опонента з питань державного будівництва. Відтоді два органи — Верховна Рада і Президент розпочали політичну боротьбу за правовий вплив на місцеві органи державної влади і, як наслідок, принцип розподілу влади почав реалізовуватися не лише на рівні вищих органів державної влади, але й на місцевому рівні.

Спочатку основна діяльність Президента України була спрямована на формування "виконавчої вертикалі". До кола його обов'язків входило виконання функції глави виконавчої влади. Завдяки цьому відбулась зміна застарілої радянської системи органів державної влади.

Іноді діяльність Президента України входила в конфлікт з інтересами законодавчого органу. Використовуючи авторитет свого конституційно-правового статусу, Президент України провадив діяльність з перепідпорядкування собі окремих ор­ганів. Спочатку це відбувалось політичним шляхом, який з часом набував належного законодавчого врегулювання. Пер­спективним напрямом розвитку "президентської вертикалі" в цей період виявилися виконавчо-розпорядчі органи місцевих рад народних депутатів.

Завдяки їх матеріальній базі, обсягу повноважень та високо­кваліфікованим працівникам Президент зумів сформувати систе­му представництв Президента України по районах та областях. Відповідно до Закону № 2167-ХІІ від 5 березня 1992 р. "Про Представника Президента України"³⁸⁰ в областях, містах Києві, Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя призначали Представника Президента України, який був главою місцевої державної адміністрації, відповідно (cm. 1 у редакції Законів № 2337-ХІІ від 14.05.1992 р. та № 3066-XII від 16.03.1993 p.). Із прийняттям Закону № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні",

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 23. — Ст. 33v5,

306

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

Закон "Про Представника Президента України" втратив чин­ність³⁸¹.

Представників Президента України в областях, містах Ки­єві і Севастополі призначав та звільняв з посади Президент України і вони йому підпорядковувалися.

Представник Президента України мав сформувати місцеву державну адміністрацію відповідно в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя. Структуру і штати місцевої державної адміністрації визначав Представник Президента України за погодженням Президен­та України. Правовий статус місцевої державної адміністрації визначалися Конституцією України, Законом № 2167-ХП від 5 березня 1992 р. "Про Представника Президента України"³⁸² та Положенням, яке затверджується Президентом України.

Проте, наділяючи Президента відповідним обсягом повно­важень, законодавець постійно залишався невдоволеним ме­тодикою правозастосування, якої дотримувалися глава дер­жави та глава виконавчої влади. Надалі інститут Представ­ника Президента було реформовано Законом № 3917-ХП від З лютого 1994 р. "Про формування місцевих органів влади і самоврядування"³⁸³. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України ліквідував структу­ру Представника Президента України³⁸⁴. Конституція України впровадила інститут місцевих державних адміністрацій, які за багатьма аспектами нагадували статус адміністрацій Представ­ника Президента України.

Відповідно до Конституції України основними офіційно-правовими формами взаємодії Президента України та Верхов­ної Ради України є:

• звернення Президента з посланням до Верховної Ради про зовнішнє і внутрішнє становище України;

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 23. — Ст. 335.

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 22. — Ст. 144 (із змінами: Відомості... — 1994. — № 26. — Ст. 217).

Відомості Верховної Ради України. — 199v5. — № 18. — Ст. 133.

307

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

• реалізація права Президента припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чер­гової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

• реалізація цілої низки повноважень Президента щодо різноманітних призначень на посади, які відповідно до Конституції здійснюються разом з Верховною Радою;

• використання президентського права законодавчої іні­ціативи;

• застосування права вето Президента;

• реалізація права призначати всеукраїнський референ­дум щодо змін до Конституції України;

• діяльність Постійного представника Президента у Вер­ховній Раді.

Як свідчить практика, суперечності між Президентом та Верховною Радою виникали з причини недостатньої норма­тивної врегульованості їх спільних повноважень. До консти­туційної реформи 2005 р. організаційно-правовими формами взаємодії Президента з виконавчою владою була такою:

• призначення Президентом за згодою ВР України Пре­м'єр-міністра України, припинення його повноважень та прийняття рішення про його відставку;

• утворення, реорганізація та ліквідація Президентом мі­ністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди за поданням Прем'єр-міністра України;

• наявність посади Постійного представника Президента у KM України;

• одноособове формування та реорганізація Президентом місцевих органів виконавчої влади.

Президент мав майже абсолютний вплив на формування та діяльність органів виконавчої влади. Це не зовсім відповідало конституційному положенню, відповідно до якої Президент України не є главою виконавчої влади в Україні. Прийнявши Закон № 2222-IV від 8 грудня 2004 р. "Про внесення змін до Конституції України" парламент переглянув базові положення, щодо повноважень Глави держави у відносинах з органами виконавчої влади³⁸⁵.

Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

308

10.2. Виборче право та виборча система в Україні...

Організаційно-правові форми взаємодії Президента з су­довою гілкою влади:

• право глави Української держави на звернення до Конституційного Суду України;

• визначення конституційності актів Президента Верхо­вним Судом України; функціонування інституту По­стійного представника Президента в Конституційному Суді України;

• реалізація повноважень щодо формування частини Кон­ституційного Суду України та утворення інших судів;

• перше призначення суддів усіх ланок.

Зазначимо, що рівні парламенту, уряду та глави держави формуються особливі форми взаємодії, які характеризують­ся статусом "de-fakto". Проте детальніший аналіз правового регулювання форм взаємодії між органами публічної влади в Україні, що сформувалися після внесення змін до Конституції України 2005 p., розкриватимемо далі.

10.2. Виборче право та виборча система в Україні. Принципи виборчої системи України

Конституційно-правовий зміст поняття "виборче право" можна розглядати під кутом зору як суб'єктивного, так і об'єк­тивного права.

Суб'єктивне виборче право є конституційним правом громадян України, суть якого полягає в їх праві брати участь у виборах представницьких органів державної влади (парламенту, глави держави) та місцевого самоврядування (органів самоорганізації населення; сільської, селищної, міської, районної у місті, ^районної, обласної рад; сільського, селищного, міського голови). Залежно від виду участі громадянина в конституційно-правових відносинах, це право може набути активної або пасивної форми. Активна форма виборчого права громадян України окреслюється їх правом "вільно обирати до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", у той час як пасивна — "бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування".

309

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

Об'єктивне виборче право є не що інше, як система право­вих норм, що регулюють виборчий процес в Україні. Отже, конституційно-правова природа об'єктивного виборчого пра­ва зумовлена рівнем розвитку законодавства про вибори. Зазна­чимо, що виборче законодавство України формують Конституція України, закони України: "Про вибори Президента України" (№ 474-ХГ/ від 05.03.1999 р. у редакції Закону № 1630-IV від

2004. р.)³⁸⁶, "Про вибори народних депутатів України" (№ 1665-IV від 25.03.2004 р. у редакції Закону № 2777-IV від

2004. р. з подальшими змінами та доповненями)³⁸⁷, "Про Центральну виборчу комісію" (№ 1932-IV від 30.06.2004 p.)³⁸⁸_t "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (№ 1667-IV від 06.04.2004 p., із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2747-IV від 06.07.2005 р., Законами № 3253-IV від 21.12.2005 p., № 3368-IV від 19.01.2006 p., № 3437-W від

2004. p., № 3519-ІУвід 14.03.2006 p.f⁸⁹ постанови ВР України, акти Центральної виборчої комісії. Особливе місце у системі джерел виборчого права займають рішення Конституційного Суду України. Наприклад, після прийнятя Закону № 2766-ІП від 18 жовтня 2001 р. "Про вибори народних депутатів України"³⁹⁰ Конституційним Судом України приймалися рішення щодо визнання конституційними окремих його положень³⁹¹.

Суть взаємодії суб'єктивного з об'єктивним правом ви­кладена у змісті відомого вислову "я маю право мати право". І, як бачимо, її витоки сягають суперечності, що виникає між власним та наданим державою правом.

Відомості Верховної Ради України. — 2004. — №20 — 21. — Ст. 291.

Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38 — 39. - Ст. 449.

Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 36. — Ст. 448.

Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 30-31. - Ст. 382.

Відомості Верховної Ради України. - 2001. — № 5\ — 52. — Ст. 265.

Справа про виборчу заставу (Рішення КСУ № 1-18/2002 від 30.01.2002 р.) та Справа про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування (Рішення КСУ № 13-рп/2003 від 03.07.2003 p.).

310