7.2Л. Конституційно-правовий зміст поняття "регіон"

Для української дійсності, з погляду правника, "регіон" ви­явився скоріше умовною територіальною одиницею, оскільки факт його утворення довший час у конституційно-правових актах не був зафіксований.

Стаття 132 Конституції України 1996 p., подаючи поняття та засади територіального устрою України, ввела у конституційно-правовий понятійний апарат термін "регіон". Проте на законодавчому рівні так і не було визначено його правовий зміст, що спричинювало на практиці різні тлумачення цього терміна. Така неузгодженість була зумовлена тим, що на той час поняття "регіон" уже широко використовувалося економістами, соціологами, географами, політологами та представниками інших галузевих наук.

Беручи за основу соціально-економічне розуміння поняття "регіон", законодавець вжив термін "Ірпінський регіон". У ст. 1 Закону № 2352-ІИ від 5 квітня 2001 р. "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області" зазначено, що Ірпінський регіон — територія, яка

237

Розділ 7. Конституційні основи державно-територіального устрою...

охоплює місто обласного значення Ірпінь та селища Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області, що мають спільні особливості розвитку, єдину соціально-економічну інфраструктуру²⁸⁴.

Подібна тенденція простежена у проекті Закону України "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Жмеринці, селищі Браїлів та селі Лелеки", яким передбачалося визначити засади державно-правового експерименту щодо розвитку місцевого самоврядування в місті Жмеринка, селищі Браїлів (до Браїлівської селищної Ради належать смт Браїлів, село Сьомаки, хутір Володимирівка та станція Браїлів) та в селі Леляки (до Леляцької сільської Ради відносяться села Леляки, Мала Жмеринка, Подільське, Тартак). Передбачалося у Вінницькій області утворити Жмеринський регіон. На думку авторів цього законопроекту Жмеринський регіон мав охопити територію, яка включила б у себе "місто обласного значення Жмеринку, селище Браїлів та село Леляки Жмеринського району Вінницької обласні, що мають спільну перспективу розвитку, поєднану соціально-економічну інфраструктуру".

Новизною щодо тлумачення правового змісту поняття "регіон" відзначається Закон № 2850-IV від 8 вересня 2005 р. "Про стимулювання розвитку регіонів". Відповідно до ст. 1 цього Закону "регіон — територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя"²⁸⁵. Таке розуміння регіону внесло низку правових коректив. По-перше, було визначено чітку кількість регіонів — 27. По-друге, сільські райони та райони у містах офіційно перестали визнавати регіонами, адже до прийняття Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" досить часто посилалися на положення Закону № 2234-XII від 26 березня 1992 р. "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", яким передбачалося запровадження регіонального самоврядування — територіальної самоорганізації громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя

Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 29. — Ст. 138. Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 51. — Ст. 548.

238

7.2. Система адміністративно-територіального поділу України

в межах Конституції та законів України. Територіальною основою регіонального самоврядування було визнано район та область²⁸⁶. Закон "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" втратив чинність на підставі Закону № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні"²⁸⁷, проте на практиці досить часто можна було чути те, що район виконує функції, притаманні регіональним утворенням. Така позиція є зрозумілою та прийнятною, адже район, як і область та Автономна Республіка Крим, — наслідок регіональної політики держави. Проте виокремлення району з переліку регіонів України забезпечує звуження кола суб'єктів та об'єктів регіональних відносин, а отже, сприяє процесу централізації, який слугує політичною противагою процесу децентралізації.

Можна погодитися з таким розвитком подій, оскільки він є розумним соціально-економічним та політико-правовим ба­лансом між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади в Україні. Така рівновага відзнача­ється нестійким характером, оскільки вона зумовлена низкою чинників соціальних, економічних, демографічних, політичних та правових.