Передмова

Конституційне право України є провідною галуззю і наукою в системі національного права України, оскільки воно закріплює та досліджує основоположні відносини соціально-економічної системи і політичної організації суспільства. А це означає, що воно формулює наукові засади українського державотворення, без яких останнє не може бути оптимально прогнозованим. Не здобувши знань з основ конституційного права, неможливо стати висококваліфікованим юристом, здатним творчо розуміти процеси формування соціально-організованого суспільства і держави, бути активним учасником їх здійснення. Крім того, оскільки на консти­туційному праві ґрунтуються всі інші правові галузі, воно є фун­даментальним у сфері підготовки юридичних кадрів у країні.

Цей підручник написано відповідно до навчальної програми з конституційного права юридичного факультету Львівського на­ціонального університету імені Івана Франка.

Щодо системи навчальної дисципліни конституційного права України, то вона базується на системі цієї ж науки. Оскільки пред­мет науки конституційного права — чинне конституційне право, система галузі є основою системи предмета однойменної науки. Предмет науки конституційного права за своїм обсягом набагато ширший від предмета галузі. Він охоплює конституційне законо­давство та політико-правові вчення (доктрини), що обґрунтовують конституційно-правову природу інститутів та норм конституцій­ного права України.

Зазначимо, що до поняття "конституційне законодавство" входять як чинні конституційно-правові акти, так і ті, що втратили чинність або ж набули чинності і перебували (перебувають) на стадії законопроекту¹.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовують і Конституція України (ст.ст. 9_Г 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається

9

Передмова

Підручник викладений у такій послідовності вивчення консти­туційного права: конституційне право України як галузь права і як юридична наука; основи теорії конституції, Конституція Украї­ни - Основний Закон держави; загальні засади конституційного ладу України; основи правового положення людини і громадянина в Україні; конституційно-правові засади державно-територіальної о устрою України; конституційно-правові засади народного воле­виявлення в Україні, організації і здійснення державної влади в аспекті взаємодії між органами законодавчої, виконавчої та судової влад; теоретичні основи місцевого самоврядування в Україні.

Оскільки у навчальних планах юридичного факультету Львівського університету передбачено вивчення окремих курсів адміністративного права, судових і правоохоронних органів, з метою уникнення дублювання матеріалу в підручнику подано лише конституційно-правові засади державної виконавчої та судової влад. Беручи до уваги викладання курсу конституційно-процесуального права як окремої дисципліни, автори прагнули акцентувати увагу на матеріальних нормах конституційного права України.

Методологічними засадами державотворення, якими керуються автори, є світовий досвід (теорія і практика), національно-державницькі традиції українського народу, реалії сьогодення. Верховна Рада України 8 грудня 2004 р. ухвалила Закон України №■ 2222-1V "Про внесення змін до Конституції України"². Автори розглядають політико-правові наслідки конституційно-правової реформи. Тенденції розвитку системи органів публічної влади проаналізовано у контексті конституційно-правової реформи. Керуючись положенням, що конституційне право є правом політичним, а отже, Основний Закон має забезпечувати трансформацію політичних рішень у правові, автори підручника наголошують на тому, що процеси конституційно-правової реформи повинні не роз'єднувати суспільство, а створювати політичну єдність народу.

в різних значеннях; в одних мають на увазі лише закони; в інших, переду сім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади (Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1988 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна "законодавство") // Офіційний вісник України. — 1998. — № 32. — С. 59. ² Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

10

Розділ і

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА. ПРЕДМЕТ НАУКИ

КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

1.1. Конституційне право України як провідна галузь права та юридична наука

Кожна галузь права займає певне місце в системі права конкретної держави. Це місце визначається колом суспільних відносин, які регулюються певною галуззю права. Конституцій­не право є провідною галуззю в системі національного права України, оскільки воно врегульовує відносини, пов'язані із здій­сненням народовладдя, його політико-юридичними формами і гарантіями, у тім числі відносини з організації та здійснення державної влади і місцевого самоврядування, визначення пра­вового становища людини і громадянина у державі. Тобто нор­ми конституційного права врегульовують, закріплюють устрій української держави.

До речі, у літературі інколи дискутується питання щодо понять "конституційне право", "державне право", їхні спів­відношення. На наш погляд, конституційне право за змістом є державним, оскільки воно врегульовує державний устрій, за формою (джерелом) — конституційним, адже ядром норм, що визначають державно-правові відносини, є норми Основного Закону держави — Конституції.

Оскільки людину визнають найвищою соціальною цінністю в державі, норми конституційного права передусім врегульову­ють суспільні відносини, які виникають з огляду на закріплення основ правового статусу громадян (розділ II Конституції Украї­ни — "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина").

11

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

Права та обов'язки громадян визначені всіма галузями національної системи права: цивільного, адміністративного, трудового, фінансового та ін. Серед усієї сукупності прав та обов'язків людини, громадянина особливе місце посідають конституційні права і обов'язки (право на життя — cm. 27 Конституції України; на свободу та особисту недоторканість — cm. 29; право на власність, підприємницьку діяльність — ст.ст. 4, 42; право на працю — cm. 43; на соціальний захист — cm. 46, на житло — cm. 47 тощо). Вони фіксують найбільш життєві зв'язки та відносини між суспільством, державою й окремою особою, виражають основний зміст правового становища особи в нашому суспільстві, тобто закріплюють його основи. Тому називають їх основними правами й обов'язками громадян. Власне норми конституційного права закріплюють не всі права й обов'язки людини, громадянина України, які втілюються в усіх галузях національної системи права, а лише основні права і основні обов'язки, тобто конституційні права і обов'язки. До речі, в Основному Законі (абзац 1 cm. 22) зазначено, що права, свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Отже, суспільні відносини, що становлять основи правового статусу особи в Україні, становлять першу групу відносин, яка є предметом конституційно-правового регулювання.

Будь-якій державі властива певна територіальна чи національно-територіальна організація, що найбільш повно забезпечує народовладдя. Конституційне право визначає організацію території, тобто питання визначення форми держави, її кордонів, зміни цих кордонів, адміністративно-територіальний її поділ (ст.ст. 2; 5; 85 п. 29; 92 п. 13; 132; 133; 134—139; 140 Конституції України). Звідси робимо висновок, що другою групою суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання, є відносини, що становлять державно-територіальний устрій України, тобто визначають просторову сферу її владарювання, форму держави, її структуру, взаємовідносини держави з її складовими, їх правове становище, адміністративно-територіальний поділ.

Нарешті, по-третє, конституційне право регулює відносини, які виникають у процесі організації і здійснення державної

12