5.3. Поняття громадянства України

ототожнювалось із розумінням свободи та вільнодумства. Та не піддається до порівняння рівень розвитку демократії у сучас­них монархіях Європи з рівнем розвитку демократії та права монархій довоєнної Європи, тим паче з монархіями середньо­віччя. Тепер можна стверджувати те, що низка європейських монархій забезпечують досить вдале вирішення питань захисту конституційних прав особи, що перебуває у постійному правовому зв'язку з державою. В Європі термін "підданство" використовують швидше як добрий жест поваги до сформованих конституційних традицій, ніж як назву специфічного правового зв'язку особи з монархом, воля якого остаточна і не підлягає оскарженню. В окремих монархіях (наприклад, в Іспанії, Нідерландах) термін "підданство" замінений у конституційному законодавстві на термін "громадянство".

З часом конституційна природа громадянства дещо змінилась. Зникнення старих політичних режимів у світі давало поштовх до формування нового бачення "громадянства" та "підданства". Не останню роль тут відіграла "Декларація прав людини і громадянина" (26 серпня 1786 р.), у якій були викладені основоположні ідеї французьких реформаторів про гідність особи та її місце і роль в державі та суспільстві¹⁶².

Сучасна конституційно-правова доктрина розглядає гро­мадянство у трьох аспектах.

По-перше, громадянство — це сталий конституційно-правовий зв'язок особи з державою, що зумовлює наявність взаємних прав та обов'язків. Законодавство Української РСР, базуючись на правових принципах, закладених у правових актах Союзу РСР, закріплювало положення, відповідно до якого громадянство розглядалось як "політико-правовий зв'язок особи з державою". Такий зміст правової природи громадянства був визначений положеннями Закону СРСР від 19.08.1938 р. "Про громадянство Союзу РСР"¹⁶³ і передбачав, що існує єдине громадянство і відповідно до ст. 7 громадян СРСР могли його

^ш- Декларация прав человека и гражданина от 26 августа 1789 г. // Со­временные зарубежные конституции. Сборник документов по кон­ституционному праву зарубежных стран. — М._г 1996. — С. 98—100.

¹⁶³ Відомості Верховної Ради Союзу РСР. - 1938. - №11.

141

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

позбавити за вироком суду або унаслідок видання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР. Такий підхід був зумовлений тим, що громадянство трактували як політичний зв'язок особи з державою. Держава могла вимагати від громадянина відповідної політичної лояльності, і в разі її неотримання громадянин міг бути позбавлений громадянства.

В основу цієї доктрини покладено упевненість, що само-реалізація людини можлива лише через державу. Отже, силь­на держава, — благо для громадян. А все, що сприяє її зміцнен­ню, — відповідає інтересам суспільства, є першим і вирішальним гарантом свободи. Найбільш виразно це висловив Гегель, який вважав, що громадянин вартий чогось тільки тому, що є частиною держави. Якщо він перебуває в гармонії з цілями держави, то він вільний, оскільки держава є вищою формою і втіленням свободи. Гегель наголошував, що людина знаходить свободу, якщо ретельно виконує обов'язки перед державою.

Проте акцентування на політичному боці питання спричи­няло до того, що держава могла вимагати від громадян особливої політичної лояльності. Вступивши в опозицію до держави та її політичного курсу, її громадянин наражався на небезпеку бути не лише позбавленим громадянства СРСР, але й понести кримінальну відповідальність. До осіб, міжнародний авторитет яких був досить високий, застосовували практику позбавлення громадянства та вислання за межі Союзу РСР.

Закон № 2235-ІИ від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" розглядає громадянство виключно як правовий зв'язок особи з державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки¹⁶¹. Подібне бачення закріплене і в положеннях "Європейської Конвенції про громадянство" (м. Страсбург, 7 листопада 1997 p., ETS № 166). Від імені України ця Конвенція була підписана 1 липня 2003 р. у м. Страсбурзі та ратифікована Законом № 163-V від 20 вересня 2006 р. "Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство". Законом про ратифікацію передбачались застереженням з приводу п. 2 ст. 8: для України термін "громадяни, які постійно проживають за кордоном" вживається у значенні "громадяни України, які

Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

142