1.4. Інститути конституційного права України. Система галузі та науки конституційного права України

Норми конституційного права об'єднані у правові інститути. Правовий інститут — це сукупність правових норм, що врегу­льовують певне коло однорідних та взаємопов'язаних суспільних відносин, які утворюють окрему відособлену групу. Керуючись предметним змістом галузі права, можна констатувати наявність таких конституційно-правових інститутів: інститут громадянства України, інститут основних прав і свобод громадян України, інститут конституційних обов'язків громадян України, інститут правового статусу іноземців (утому числі біженців, іммігрантів) та осіб без громадянства, інститут державно-територіального устрою України, інститут прямого народовладдя (вибори, ре­ферендум, загальні збори громадян за місцем проживання, гро­мадські слухання тощо), інститут глави держави-президентства України, інститут законодавчої влади, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут місцевого самоврядування. За­значені конституційно-правові інститути є споріднені (однорідні) за сутністю регульованих ними суспільних відносин. Водночас підкреслимо, що Конституція України як основне джерело кон­ституційного права починається з преамбули та розділу першого "Загальні засади". Власне в них сформульовано важливі вихідні положення, які покладені в основу всієї Конституції. Тому в літературі цілком слушно виділяють на першому місці консти­туційно-правовий інститут — загальні засади конституційного ладу України. Цей інститут, на відміну від перерахованих за предметом правового регулювання, є комплексним: до нього належать норми, що встановлюють фундаментальні засади пра-

2 7-180

33

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

вового статусу людини й громадянина, державно-територіальної організації, здійснення народовладдя _в Україні.

Конституційно-правові інститути становлять систему конституційного права як галузі права. Ця система не є результатом суб'єктивної уяви. Будь-яка систематизація має наукове значення лише у тому випадку, якщо вона є об'єктивною, відображає властиві для явищ внутрішню цілісність, визначає ці явища у взаємозв'язку і логічній послідовності, яка залежить від значимості суспільних відносин, що врегульовуються інститутом. Так, якщо людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, то конституційно-правовий інститут про статус людини і громадянина передує інститутам народовладдя, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Рівно ж інститут державно-територіального устрою створює необхідні передумови для формування системи органів державної влади і місцевого самоврядування.

Отже, керуючись вищевикладеним, система галузі консти­туційного права України складається з конституційно-право­вих інститутів: загальні засади конституційного ладу України; основи правового статусу людини і громадянина України (гро­мадянство, основні права і свободи громадян, конституційні обов'язки громадян, правовий статус іноземців та осіб без громадянства); державно-територіальний устрій України; пряме народовладдя (вибори, референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання та ін.); глава держа­ви — Президент України; законодавча влада; виконавча влада; судова влада; місцеве самоврядування.

Оскільки предметом науки конституційного права, як було зазначено, є чинне конституційне право, система галузі — основа системи предмета цієї науки. Щоправда, дослідження конституційно-правової проблематики неможливе без усві­домлення загальнотеоретичних питань конституційного права, понятійного інструментарію досліджень державно-правових явищ. Тому в системі науки конституційного права насамперед акцентовано увагу на вивченні загальних питань конституцій­ного права: поняття конституційного права України як галузі

34

1.5. Джерела конституційного права України

црава і правової науки, розкриття природи конституційного права як права політичного, особливості змісту державно-пра­вових відносин, норм конституційного права, місце конститу­ційного права в системі національного права України, джерела конституційного права.

Беручи до уваги, що стрижнем конституційно-правових норм є норми конституції, система науки вивчає у наступному своєму розділі теоретичні основи Конституції України: поняття Конституції як Основного Закону держави, її структурно-функ­ціональна характеристика, юридичні властивості конституції, конституційні закони, український конституціоналізм, його засади та процес їхнього становлення.

Щодо системи навчальної дисципліни конституційного права України, то вона спирається на систему цієї ж науки. Навчальна програма з конституційного права юридичного фа­культету Львівського національного університету імені Івана Франка передбачає таку послідовність вивчення цієї дисци­пліни: конституційне право України як галузь права і як юри­дична наука; основи теорії конституції, Конституція Украї­ни — Основний Закон держави; основи конституційного ладу України; основи правового положення людини і громадянина в Україні; конституційно-правові засади державно-територіаль­ного устрою України; конституційно-правові засади організації державної влади та народного волевиявлення в Україні; теоре­тичні основи місцевого самоврядування України.

Оскільки конституційне право визначає вихідні начала для всіх інших галузей права, воно є фундаментом у сфері підго­товки висококваліфікованих юридичних кадрів у державі.

1.5. Джерела конституційного права України

З метою вирізнення норм права і зазначення їх обов'яз­кової сили, тобто у разі вирішення проблеми кваліфікуючої ознаки правових норм (на відміну від неправових) держава встановлює певні форми вираження норм права²³. Зовнішня

Мартаненко П.Ф. Функції джерел права: внесок в теорію правової політики // Вісник Київського університету. — 1992. — С. 4.

35

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

форма конституційно-правових норм — це сукупність тих за­собів, за допомогою яких вони (ідеальні за своєю суттю взір­ці поведінки) узагальнюються й об'єктивуються у відповідну форму предметного існування.

Варто зазначити, що у правовій літературі такий спосіб зо­внішнього вияву норм конституційного права називають їхнім джерелом. Мовне значення цього поняття свідчить про інше розуміння, яке, на нашу думку, є більш обґрунтованим.

Термін "джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій (Titus Livius), автор "[Історії Риму] від заснування Міста" (Ab urbe condita), назвав закони 12-ти таблиць джерелом привселюдного і приватного права.

Джерела права — форма закріплення (зовнішнього вира­ження) правових норм. Джерело права — це корінь, від якого розгалужується право, чинник, що формує право. Джерелом права "є правостворювальне начало"²⁴.

Досліджуючи особливості джерел конституційного права, О. Степанюк зазначає, що більшість з них виходять за межі права. Таке трактування поняття "джерело права" може бути поширене на все, що має відношення до існування конституцій­но-правових норм, з погляду їх причинного зв'язку. Це можуть бути і економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (державні органи, пріоритети в їхній діяльності, соціальні групи, партії, об'єднання громадян) і психологічні джерела (правосвідомість, менталітет українського народу, моральні принципи, викладені на сторінках Біблії), юридичні джерела (законодавчі пам'ятки минулого, чинне законодавство України та зарубіжних країн)²⁵.

Під час розгляду конституційного права України як галузі права нас цікавитимуть винятково юридичні джерела, чинні на території України.

Оскільки одним з основних предметів правового регулю­вання конституційного права України є врегулювання владних відносин, то логічно говорити про наявність відповідної ієрархії

Чижов Н. Источник и формы права. — Варшава, 1978. — С. 111.

Степанюк О. Норми конституційного права України. — Чернівці, 1994. - С 22.

36

1.5. Джерела конституційного права України

джерел конституційного права України. Ієрархія уповноваже­них органів публічної влади в системі джерел залежить від того, яке місце займає орган, що видає акт.

Крім того, потрібно пам'ятати, що на становлення конститу­ційного права суттєвий вплив має політичний розвиток суспільст­ва та держави. А тому ті неправові акти, в яких сформульовано нові загальновизнані тенденції подальшого розвитку суспільства та держави і є відповідно схвалені на всеукраїнському референ­думі парламентом як загальнонаціональним представницьким органом чи викладені у зверненнях глави держави, можна розглядати як особливі джерела конституційного права, реалі­зація яких залежить від єдиного законодавчого органу — Верховної Ради України.

Яскравим прикладом тут може слугувати Декларація про дер­жавний суверенітет України, політичний вплив якої на розвиток сучасної правової системи України не можна недооцінювати²⁶.

Свого часу комісія ВР України визнала рішення Верховної Ради СРСР про проведення референдуму таким, що суперечить Декларації про державний суверенітет, Конституції УРСР і Конституції СРСР, Закону про розмежування повноважень між Союзом і республіками. І спростувати це рішення комісії на засіданні Верховної Ради УРСР так і не вдалося. Подібних прикладів можна навести багато. Зокрема, на сьогодні хотілось побачити в ній положення про громадянство України, а не Української РСР, про Президента України тощо. Проте це був перший акт, який політично організував та надихнув парламент України на нові пріоритети суспільного розвитку. Ціла низка законів, у тому числі Конституція України, була покладена в основу головних засад, викладених у тексті Декларації про державний суверенітет України.

Також не варто заперечувати вплив на подальший розвиток правової системи України рішень дорадчого всеукраїнського референдуму від 16 квітня 2000 р. Лише його підготовка та проведення зумовили появу цілої системи конституційно-пра­вових відносин у державі, що опосередковано вплинуло на трансформацію системи органів публічної влади в Україні.

Відомості Верховної ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

37

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

Наявність вищезазначених джерел політичного характеру в системі конституційного права України ще раз підкреслює специфічну природу конституційного права як галузі та особ­ливий предмет правового регулювання — владовідносини.

Наступним в ієрархії джерел конституційного права є Акт проголошення незалежності України. На відміну від Декларації про держаний суверенітет України, конституційна природа якої була підтверджена результатами парламентського голосу­вання як політичного, а не правового акта, Акт проголошення незалежності України є юридичним актом. Проте, зазначимо, що його правова природа також досить цікава. Як один із основоположних каменів правової системи України, Акт при­йнятий парламентом не як Закон України, а як Постанова Верховної Ради УРСР № 1427-XII від 24 серпня 1991 р. "Про проголошення незалежності України". А вже ця Постанова передбачала його винесення на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.²⁷

З погляду сучасного права Акт проголошення незалежності України доцільно вважати вже як акт всеукраїнського референ­думу, оскільки на ньому було ухвалено остаточне рішення.

Головним джерелом конституційного права в переважній більшості держав (виняток становить деякі мусульманські краї­ни) є конституція — основний закон.

В Україні простежують схожу ситуацію. Поміж джерел консти­туційного права України провідну роль відведено Конституції України. її правова природа визначається особливостями державного владарювання. Визначаючи її як особливий політико-правовий акт, як основний закон держави та сус­пільства, ми говоримо про неї як про різновид законів. Зачисляючи Конституцію до законодавства у вузькому розумін­ні, до уваги беруться особливості процедури її прийняття, внесення до неї змін та доповнень, політико-правовий механізм її захисту.

Варто погодитися з українським вченим Л. Юзьковим, який зазначає, що "конституція сучасної цивілізованої держави є... головним юридичним інструментом регулювання суспільних

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.

38

1.5. Джерела конституційного права України

відносин"²⁸. Як нормативно-правовий акт вона закріплює організацію і діяльність органів, що здійснюють публічну владу на підставі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та з громадянами.

Ще одним джерелом конституційного права є акти все­українського референдуму. їхня юридична сила зумовлена засадою конституційного ладу, що народ є носієм державного суверенітету, а отже виступає як єдине джерело державної влади в Україні. Залежно від того, які питання розглядають на всеукраїнському референдумі та яка правова сила прийнятих на ньому рішень (рішення зобов'язальне або консультативне), акти референдуму можна прирівнювати до юридичної сили Конституції України.

Новелою конституційного права України стало положення cm. 8 Конституції України: "в Україні визнається і діє принцип верховенства права". Розвиваючи це положення, законодавець приймає Закон № 422/96-ВР від 16 жовтня 1996 р. "Про Консти­туційний Суд України", яким визначає, що Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні²⁹. Обумовивши завдання та функції цього органу, законодавець визначив специфічне місце актів (рішень та висновків) Консти­туційного Суду України в системі джерел конституційного права України.

На сьогодні актуальним залишається питання щодо статусу та природи рішень Конституційного Суду України, яке й досі не є однозначно законодавчо чи хоча б доктринально виріше­ним. Такий стан речей спричинює правову невизначеність і об'єктивно принижує авторитет рішень органу конституційної юстиції. На жаль, не дає однозначної відповіді на це питан­ня і досвід зарубіжних держав з тривалішим, ніж в Україні, строком функціонування органів судового конституційного контролю.

Юзьков А. Юридичні аспекти проекту нової Конституції України // Право України. - 1992. - № 10. - С. 3.

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272 (Із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 02-зп від 23 червня 1997 p.).

39

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

Зокрема на підставі конституційно-правових прецедентів, які розвивають, доповнюють та змінюють норми права, у низці держав (США, Австралія, Канада, Індія, Малазія, Папуа-Нова Гвінея) діє так зване казуальне або судове конституційне право (case law on the constitution).

Європейські конституціоналісти (особливо у державах, де конституційні суди діють вже давно) за традицією не вважа­ють рішення органів конституційного контролю джерелом пра­ва. У деяких державах (зокрема, Туреччині) конституція навіть прямо забороняє органові конституційної юрисдикції чинити як законодавець (cm. 153 Конституції Туреччини 1982 p.). Од­нак у більшості держав таку заборону прямо не пояснюють з текстів конституцій.

Відповідь на запитання щодо статусу актів конституційного суду можна дати лише на підставі аналізу практики. Наприклад, Конституційна Рада Франції у своєму рішенні, прийнятому у 1962 p., прямо зазначила, що вона не створює норми об'єктивного права, обов'язкової для всіх, а є лише суддею³⁰.

Проте відомий дослідник Л. Гарлицький, аналізуючи практику європейських держав у цій сфері, доходить іншого висновку. Він зазначає, що "у сучасній практиці образ "негативного законодавця" поступається місцем образу суду, який діє не лише як звичайний "позитивний законодавець", але й як конституційний законодавець³¹.

В Україні це питання однозначно не з'ясовано, оскільки правова думка у ній значною мірою обтяжена юридичним по­зитивізмом, традиційною недовірою судової влади до "судового права"³².

Нормативний характер рішень Конституційного Суду Украї­ни опосередковано визнається Постановою KM України № 1504

³⁰ Топорнші Б.И., Чиркин В.Е., Юдин Ю.А., Никифорова МА. и др. Сравни­ тельное конституционное право / РАН; Институт государства и права / В.Е. Чиркин (отв. ред.). — М.: Изд. фирма "Манускрипт", 1996. — С. 38.

³¹ Garlicky L. Sadownictwo konstytucijne w Europie Zahodnej. — Warszawa, 1987. - S. 282.

³² Шевчук С. Украинская конституционная юриспруденция: Проблемы и перспекивы // Юридическая практика. — 1996. — № 15 — 16(25 — 26).

40

1.5. Джерела конституційного права України

"Про запровадження Єдиного державного реєстру норматив­них актів та здійснення правової інформатизації України". У л. 5 Тимчасового положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів, введеного цією По­становою, прямо не зазначається, що рішення і висновки Кон­ституційного Суду України включено до Державного реєстру. Однак у п. 7 цього ж положення йдеться про те, що повні офі­ційні тексти рішень і висновків Конституційного Суду разом з іншими нормативними актами мають надсилати до Мін'юсту на наступний день після їхнього підписання для включення до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Правова сила рішення органу конституційної юрисдикції є вищою від Закону України, оскільки рішенням цього органу закон можна визнати таким, що не відповідає Конституції Укра­їни. Водночас акти тлумачення Конституції України не можуть змінювати саму Конституцію, вони лише розвивають її принци­пи. Від часу прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.) і до 1 січня 2007 р. Конституційний Суд України прийняв сорок одне Рішення, які тлумачили відповідні конституційні норми. Така статистика свідчить про активний розвиток конститу­ційної юстиції в Україні та наявність прогалин, неточностей і неузгодженостей на рівні правових актів, що беруть до уваги.

Можна погодитись і з тим, що Конституційний Суд України треба вважати суб'єктом нормотворчої діяльності і вказати, що рішення Конституційного Суду щодо невідповідності Консти­туції України до Закону, іншого правового акта чи їх окремих положень є нормативним правовим актом, лише з одним за­стереженням — якщо він не має індивідуально-конкретного спрямування.

Проте є інший бік справи. Конституційний Суд України 26 лютого 1998 р. виніс рішення у справі щодо відповідності Конс­титуції України Закону України від 24 вересня 1997 р. № 541/97-ВР "Про вибори народних депутатів України", яким визнав ці вибори такими, що суперечать Конституції України у вигляді семи принципових положень Закону про вибори народних депутатів (справа про вибори народних депутатів України). Рішення Конституційного Суду України завдало певних клопотів під час проведення виборчої кампанії,

41

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

проте головно розставило певні крапки над "і" в тлумаченні окремих статей Закону "Про вибори народних депутатів". Саме у цьому рішенні в частині окреслення виборчого бар'єра Конституційний Суд зазначив, що це є питанням політичної доцільності³³.

Це рішення — приклад того, що Конституційний Суд Украї­ни визнав, що він не має права формувати норми позитивного права. Дослідники припускають, що у цьому рішенні орган конституційної юрисдикції побічно самовизначився як право-застосовчий, а не як правотворчий орган³⁴. Цю думку підтвер­джує і один з суддів Конституційного Суду України. У своїй статті професор П. Мартиненко зазначає: "Конституційний Суд України, стежачи за дотриманням законодавцем конституційно визнаних масштабів його дій, допускає і певні самообмеження своїх контрольних повноважень щодо таких дій, взявши на озброєння з лютого 1998 року доктрину "політичної доцільнос­ті", її суть можна викласти так: не підлягають опротестованию (а отже, і контролю) на відповідність до Конституції України такі дії законодавця, які за визначенням Конституційного Суду України належать до "питань політичної доцільності і мають вирішуватись законодавцем цілком самостійно"³⁵.

Отже, Конституційний Суд, здійснюючи свої основні по­вноваження з конституційного контролю, визначає і деякі межі своєї діяльності, самоусуваючись від розгляду відверто запо-літизованих справ, які не належать до його компетенції.

Джерелами конституційного права України є міжнародні договори. Конституція визначає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала ВР України, є частиною національного законодавства України (cm. 9).

Наступне джерело конституційного права — акти ВР Украї­ни (Закони України, Постанови Верховної Ради України, Регла-

Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 8.

Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. — 1999. — № 4. — С. 36.

Мартиненко П. Конституційний Суд України: підсумки двох років ді­яльності // Політичний календар: Інформаційно-аналітичний огляд. — 1999. - № 4. - С. 16.

42

1.5. Джерела конституційного права України

мент Верховної Ради України). Є низка критеріїв поділу законів України на види. Зокрема, йдеться про кількість голосів, яка необхідна для прийняття закону, про процедури прийняття та підписання. їх можна розмежовувати за предметом регулюван­ня суспільних відносин.

За кількістю голосів, яка необхідна для прийняття зако­нодавчого акта, потрібно розрізняти закони України, прийняті двома третинами від конституційного складу ВР України (cm. 20 Конституції України) та простою більшістю, тобто 226-ма голосами і більше (50% голосів плюс один голос). Цікавим видається і той факт, що Конституцію Автономної Республіки Крим затверджує ВР України не менш як половиною від Конституційного складу ВР України (225 голосів і більше).

За процедурою прийняття можна розмежувати закони, ухвалені на засіданні ВР України та через референдум. Зрозумілим є те, що юридична сила закону, прийнятого на референдумі, є набагато більшою, ніж закону, прийнятого на пленарному засідання парламенту. Зокрема, Закон № 1286-ХП від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" передбачає, що закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у визначеному законодавством України порядку опублікування правових актів ВР України і вводяться в дію від часу їхнього опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважають день проведення референдуму. Зміна або скасування законів, прийнятих референдумом, проводиться також через референдум. їх ухвалює ВР України більшістю не менш як двома третинами від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування⁵⁶.

Окремий вид становлять закони України про ратифікацію міжнародних договорів. Такі закони, відповідно до Закону Украї­ни від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України"

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443 (Із змі­нами, внесеними згідно із Законами № 2481-XII від 19 червня 1992 p.; № 2628-ІП від 11 липня 2001 p.).

43

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

підписував лише Голова ВР України, а не Президент України, як це загалом прийнято³⁷.

Практика підписання Головою ВР України законів про ратифікацію міжнародних договорів без подальшої передачі на підпис Президенту України припинилась у вересні 2000 року. З того часу усі закони України про ратифікацію міжнародних угод підписує Президент України. Із прийняттям нового Закону № 1906-IV "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р.³⁸ та внесення змін до Конституції України (8 грудня 2004 р.) право глави держави підписувати закони про ратифікацію міжнародних угод не переглядалось.

Зазначимо, що не всі закони України можна розглядати як джерела конституційного права. І це зрозуміло, оскільки їхній предмет регулювання може не збігатися з предметом регулю­вання конституційного права України.

Останнім часом простежують тенденцію до використан­ня конституційних законів як важливого засобу регулювання конституційно-правових відносин. У конституційній практиці України поки що немає особливої законодавчо визначеної кате­горії "конституційний закон". Поняття і навіть саме виділення зумовлене їхнім предметом регулювання. Цей вид законів не лише логічно, але й формально повинен бути виділений як конституційний закон. До кола конституційних законів варто зачислити Закони України "Про громадянство України"³⁹, "Про місцеве самоврядування в Україні"⁴⁰, "Про Конституційний Суд України"⁴¹ тощо.

У чому ж полягає "конституційність" цих законів? Варто зазначити, що критерії віднесення закону до розряду консти­туційних різноманітні: одні вчені спираються на формальні,

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45.

Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50. — Ст. 540.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 23. — Ст. 169.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272 (Із змінами внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 2-зп від 20 червня 1997 p.).

44

1.5. Джерела конституційного права України

інші — на змістовні його характеристики⁴². Очевидно, що лише поєднання перелічених критеріїв дає змогу пояснити необхід­ність формального виділення конституційних законів.

Наведені міркування про поняття конституційного закону можна, на наш погляд, підсумувати так: усі закони, які врегульовують матерію щодо державного устрою і доповнюють чи роз'яснюють конституцію, можуть бути названі конституційними законами в матеріальному розумінні, тобто за своїм змістом. Ті ж з них, які прийняті згідно з формально встановленим порядком, тобто органом, компетентним створювати чи змінювати Конституцію (чи за встановленою державою процедурою), є конституційними законами і в формальному розумінні.

Заслуговує на увагу класифікація конституційних законів, що її запропонував Л. Юзьков. На його думку, ці правові акти потрібно поділяти на органічні, номінальні і ординарні конститу­ційні закони⁴³.

До органічних він зачислював закони про внесення змін і доповнень до Конституції та закони, які визначають порядок набуття чинності Конституцією. Перші безпосередньо включені до тексту Конституції або додані у формі поправок. Безпере­чно, що процедура їхнього прийняття і зміни є максимально ускладнена.

Номінальними вчений вважав закони, що конкретизують певні конституційні норми. Назви цих законів мусять згаду­ватись у положеннях Конституції України. Положення чинної Конституції містять відсилання на необхідність прийняття відпо­відного закону, що врегульовує окремі сфери суспільного життя без посилання на назву закону⁴⁴. Додамо, що положення цих законів не включені до змісту самої Конституції України.

Бурлай Е.В. О понятии конституционного законодательства // Кон­ституция СССР и укрепление правовой основы государственной и общественной жизни. — К., 1983. — С. 57.

Юзьков Л.П. Конституційні закони: утвердження концепції і станов­лення практики // Радянське право. — 1991. — № 5. — С. 13 — 14. Наприклад, у ч. б ст. 20 Конституції України передбачено, що опис державних символів України та порядок їхнього використання вста­новлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

45

Розділ 1. Конституційне право України як галузь нрава...

Виділення автором ординарних конституційних законів, тобто таких, на які є лише посилання в Конституції без за­значення їхньої назви, на думку О. Степанка, є недоречним. Вказівка на те, що ті чи інші відносини регулюються законом, є вимогою, щоб вони регулювались лише на рівні закону, а не під законними нормативами актами. Предмет їхнього регулю­вання є прерогативою звичайних законів⁴⁵.

Заслуговує на увагу класифікація, запропонована російсь­ким радянським науковцем Л. Морозовою⁴⁶. Вона виділяє такі конституційні закони: інституційного профілю (наприклад, Закон про громадянство, Закон про Президента та ін.); статутні закони (Закон про Кабінет Міністрів); закони процесуального характеру (регламенти парламенту, Закон про вибори Президента тощо). До конституційних законів потрібно віднести і закони, що вносять зміни і доповнення до них.

Крім конституційних законів передбачено наявність зви­чайних законів. Конституційно-правові норми знаходять своє вираження і в звичайних законах, які не проходять спеціальної процедури прийняття і зміни. Особливістю таких законів є те, що в них норми конституційного права розміщені поряд з нормами іншої галузі права.

Окремої уваги заслуговує Регламент Верховної Ради Украї­ни. Юридичну силу цього нормативно-правового акта прирів­нюють до закону. Але не можна забувати про те, що чинний Регламент Верховної Ради було прийнято Постановою Верхов­ної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р. "Про Регла­мент Верховної Ради України"⁴⁷.

Поряд з тим, на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи депутат B.C. Омеліч подав проект Зако-

⁴⁵ Степанюк О. Норми конституційного права України. — Чернівці, 1994. - С 33.

⁴⁶ Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. — М.: Юридическая литература, 1985. — С. 81.

⁴⁷ Регламент Верховної Ради (Додаток до Постанови Верховної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р.) "Про Регламент Верхов­ ної Ради України" // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 23. — Ст. 202 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 73-V від З серпня 2006 p., Постановою ВР № 74-Vвід 3 серпня 2006 p.).

46

1.5. Джерела конституційного права України

ну "Про Регламент Верховної Ради України" (реєстраційний № 8354 від 7 грудня 2001 p.). Від часу прийняття Конституції України 1996 р. законопроекти з подібними назвами реєстрували вісім разів (12.05.1998 p., 20.01.2000 p., 06.04.2001 p., 27.09.2001 p., 07.12.2001 p., 21.05.2002 p., 17.09.2002 p., 26.09.2002 p.). Це свід­чить про тенденцію необхідності прийняття Регламенту ВР України.

Особливості цього правового акта полягають у тому, що в ньому закладено не лише правові норми, що регулюють законо­давчий процес, але й норми, що регулюють порядок здійснення повноважень незаконодавчого характеру.

Серед джерел конституційного права України важлива роль належить нормативним указам Президента України. У системі підзаконних актів їм відведено вищу юридичну чинність і вида­ють їх на основі й у розвиток Конституції і законів України.

Оскільки KM України наділений виконавчою владою, то він видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України. Проте не всі його постанови мають нормативне значення і є джерелами конституційного права. Такими є лише акти, що містять загальнообов'язкові норми, які регулюють відносини у сфері певної галузі права. Всі урядові акти — це підзаконні акти, тобто вони повинні відповідати Конституції і законам України. Акти вищих органів виконавчої влади обов'язкові для нижчих органів влади.

Сучасна практика конституційно-правового регулюван­ня соціальних процесів характеризується розширенням кола джерел конституційного права України. Такими джерелами є, наприклад, регулювання статусу офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій, а також громад­ських організацій України, кандидатів у народні депутати на виборах у народні депутати України. їхній статус визначався Постановою Центральної виборчої комісії від 14 січня 1998 р. Центральна виборча комісія визначила порядок акредитації офіційних спостерігачів, їхні повноваження, гарантії їхньої ді­яльності під час проведення виборчої кампанії.

Український законодавець до кола цих джерел додав Конституцію Автономної Республіки Крим. Специфіка конституційно-правової природи цього правового акта викликає

47

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

особливий інтерес у широкого кола правознавців. Конституцію Автономної Республіки Крим приймає її представницький орган, вона є Основним законом для цієї автономії. За своєю природою Конституція Автономної Республіки Крим наближається за формою та змістом до "статуту", який у низці зарубіжних держав урегульовує статус схожих адміністративно-територіальних автономій.

Встановлені Конституцією України, Конституцією Авто­номної Республіки Крим, законами України статус і повнова­ження Автономної Республіки Крим, її Верховної Ради і Ради міністрів гарантуються державою Україна і забезпечуються демократичними інститутами суспільства, діяльністю органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її Ради міністрів, органів місцевого самоврядування, громадян та їхніх об'єднань.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим на підставі рішення консультативного республіканського (місцевого) ре­ферендуму може вносити пропозиції щодо змін, які стосуються обмежень статусу і повноважень Автономної Республіки Крим, її Верховної Ради і Ради міністрів, визначених Конституцією, законами України.

Конституція Автономної Республіки Крим може бути змі­нена виключно її Верховною Радою.

Окремої уваги заслуговують акти, прийняті на місцевих референдумах, статути територіальних громад, рішення органів місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади міста є актом локальної нормотворчості і приймається територіальною громадою на підставі Конституції та в межах Закону № 280/97-ВР від 21 червня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" для закріплення територіальної, організаційної, матеріально-фінансової основ самоврядування, статусу територіальної громади, системи місцевого самоврядування та різних форм здійснення терито­ріальною громадою місцевого самоврядування, участі жителів території у вирішенні питань місцевого значення⁴⁸.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

48

1.5. Джерела конституційного права України

Варто зазначити, що на сьогодні конституційно-правова природа статуту територіальної громади є малодосліджена. Довший час основну увагу приділяли регламенту ради. Проте регламент ради та статут територіальної громади мають різну конституційно-правову природу.

По-перше, регламент — акт, що регулює порядок скли­кання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань. А відповідно до cm. 19 Закону України про місцеве самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на підставі Конституції України та в межах цього закону може через прийняття статуту територіальної громади міста з метою врахувати історичні, національно-куль­турні, соціально-економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування.

По-друге, на цей час ні чинне законодавство, ні регламенти рад не врегульовують питань проведення громадських слухань, місцевих ініціатив чи громадських петицій тощо. Усі ці питан­ня можуть успішно з'ясувати на рівні Статуту територіальної громади.

Проголосивши право територіальних громад на статут, за­конодавець не визначив предмета статутного права. Окремої уваги заслуговує cm. 19 Конституції України. У положеннях цієї статті йдеться про те, що органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах по­вноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Своєю чергою, у cm. 146 Конституції України маємо таке формулювання: "Інші питання організації місцевого само­врядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом".

Проте варто враховувати й те, що Верховна Рада дала згоду на обов'язковість дії на території України Європейської хартії місцевого самоврядування⁴⁹. Відповідно до cm. 9 Конституції України цей міжнародно-правовий акт є частиною національ­ного законодавства України. Положення Хартії передбачають, що конституція або закон мають визначити головні функції та

Голос України. - 1997. - 19 липня. - № 133(1633).

49

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

повноваження органів місцевого самоврядування. Ці органи повинні мати змогу визначати власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності за­безпечення ефективного управління.

Акти територіальних громад, прийняті як рішення місцевих референдумів, сходів жителів та акти органів місцевого само­врядування одночасно є джерелами муніципального права. Тому їх розмежування як джерел конституційного та дже­рел муніципального права потрібно проводити за предметом правового регулювання, який закладений безпосередньо у їх змісті.

50

Розділ 2

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 р.

2.1. Конституція України - Основний Закон держави

Прийнята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996 р. Конституція є, безумовно, історичною віхою в утвердженні державного суверенітету України. Конкретно в якій мірі і яку роль вона відіграє у процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Одначе вже сьогодення потребує глибокого її осмислення з тією метою, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувати і спрямовувати у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конститу­ція неоднозначно сприймається різними політичними силами країни та верствами суспільства, різними регіонами держави. Та й у наукових колах не завжди підкреслюють насамперед творчі аспекти Основного Закону. Говорячи про це, ми не по­винні забувати, що якою б досконалою не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які політичне життя ставить перед нею для вирішення.

Оцінюючи структуру Конституції України, зазначимо, що Основний Закон держави повинен бути системно-структурною цілісністю, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження. Таким в цілому він і є. У преамбулі сформульо­вано цілі, мету побудови держави, важливіші вихідні положен­ня, які покладені законодавцем в основу всієї Конституції. Про­довжуючи зміст преамбули, перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу як керівних

51

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

начал, що визначають сутність Конституції загалом, усіх її ін­ститутів і кожної статті зокрема. Пріоритетність людини як най­вищої соціальної цінності — зміст логічно обумовленого другого розділу Конституції, "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Інтересам людини, захистові її прав і свобод мають слугувати організація державної влади та самовряду­вання країни. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. На цьому ґрунтується Конституція, висвітлюючи у наступних розділах питання організації та здійснення держав­ної влади і самоврядування. Щоправда, побудова державного механізму та самоврядних органів здійснюється відповідно до державно-територіального устрою. У чинній Конституції вміщено норми щодо форми держави і, зокрема, державного устрою, форми правління, територіальної організації. Одначе сформульовані вони в різних розділах й не створюють окре­мого цілісного конституційно-правового інституту, який би займав системно визначене для нього місце перед розділами Конституції про формування та здійснення державної влади і місцевого самоврядування. До речі, в офіційному липневому (1992 р.) проекті Конституції України такий розділ був і фор­мулювався він перед розділом про державну владу⁵⁰. Отож про­блема певного структурного удосконалення Основного Закону залишається невирішеною.

За своєю сутністю Конституцію України характеризують як Основний Закон, який ґрунтується на загальнолюдських, загальнонародних інтересах і потребах. Це акт, котрий на най­вищому правовому рівні узаконює баланс інтересів усіх со­ціальних верств суспільства, наявних у ньому націй, етнічних груп. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, під­креслено у ст. 21 Конституції. Отже, закріплюючи принципи правового статусу особи в державі, Основний Закон керується невід'ємністю природничих прав у громадянина, його права на вільний розвиток власної особистості, рівності всіх перед законом.

Постанова Верховної Ради України № 2525-XII від 1 липня 1992 р. "Про проект нової Конституції України" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №37. - Ст. 550.

52

2.1. Конституція України — Основний Закон держави

Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо. Ще свого часу французька Декларація 1789 р. проголошувала, що дер­жава, в якій права громадян не зафіксовані і не гарантовані, не має Конституції⁵¹. На підставі політико-правової важливос­ті Основного Закону і сама держава називається конститу­ційною. Конституційною вважають ту державу, яка враховує політико-правовий вплив Основного Закону на становлення та функціонування її інститутів влади, на визначення об'єму конституційних прав та свобод людини і громадянина. Цим ви­значається сутність держави як інституції, яка формує, виражає загальнолюдський інтерес, що своєю чергою становить зміст публічного інтересу, що охороняється державою, завдяки чому і досягається гармонія свободи і необхідності в суспільному розвиткові. Ось чому не можна погодитися з визначеннями держави, які трапляються в літературі і згідно з якими держа­ва виражає інтереси певних (домінуючих) груп суспільства. Таке визначення держави суперечить Конституції України, в преамбулі якої важливішою метою Основного Закону прого­лошується зміцнення громадянської злагоди на землі України. А в загальних засадах (cm. 3) дослівно стверджено, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод, є її головним обов'язком. Звичайно, не варто ідеалі­зувати текст Конституції, адже формулювання і зміст її норм є результатом компромісу політичних сил і соціальних верств, які стоять за ними. Цей компроміс, так би мовити, є критерієм істинності конституційних положень. Це реалії стану соціально-економічної перебудови і формування суспільства на наших теренах. Але загалом конституційний дороговказ суспільного розвитку правильний.

Конституція України виходить із основних принципів кла­сичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права,

Современные зарубежные конституции / Сборник документов по конс­титуционному праву згірубе^жньїх стран. — М., 1996. — С. 98—100.

53

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

ми створюємо правові основи входження України до світового співтовариства. Одночасно будуючи свою національну державу, ми зобов'язані світовий досвід використовувати творчо, беручи до уваги національно-державницькі традиції українського на­роду, його духовний, науковий потенціал, як і реалії сьогодення суспільства. Зовнішньополітична діяльність України, зазначено у Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки (cm. 18). А чинні міжнародні договори ста­ють частиною національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Укладення ж міжна­родних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону (cm. 9 Конституції).

З'ясуємо ще одне питання. Конституція є важливою гарантією розбудови правової держави. Ця мета становить одну із загальних засад конституційного ладу (ст.ст. 1, 8 Консти­туції України). Ми обізнані із положенням класичного конститу­ціоналізму, за яким держава, підпорядкування якої праву гарантоване, є конституційною державою. Створення системи національного конституційного права неможливе без тлумачення Конституції України. За чинним Основним Законом (cm. 150) тлумачення Конституції є прерогативою Конституційного Суду України. Під час обговорення проекту Конституції та й інколи нині висловлюються думки про доцільність, керуючись світовим досвідом, тлумачення конституційних норм законодавчим органом. Не вдаючись детальніше в полеміку з цього приводу, зазначимо, знову ж таки посилаючись на світовий досвід та враховуючи сьогоднішні реалії, що поки наш парламент не стане центром, де сходяться визрілі в народі головні політичні напрями, оптимальніше функцію офіційного тлумачення Конституції та законів України виконуватиме колегія авторитетних вчених та висококваліфікованих практиків-юристів, яким за складом має бути Конституційний Суд України (cm. 148 Конституції України).

Отож, спробуємо сформулювати таке визначення Основ­ного Закону держави: Конституція України — Основний За­кон держави, який, спираючись на загальнолюдські цінності і загальновизнані принципи міжнародного права, формулює

54

2.2. Юридичні властивості Конституції України

загальні засади конституційного ладу та врегульовує суспільні відносини, що становлять основи правового положення людини і громадянина України, її державно-територіальний устрій, визначальні начала організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування.

2.2. Юридичні властивості Конституції України

Конституція України має низку юридичних властивостей, які в певному аспекті розкривають зміст Основного Закону держави.

Насамперед Конституція України є Основним Законом дер­жави. Назва "основний закон'' свідчить про його особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення порівняно з іншими правовими актами. Конститу­ція нашої держави закріплює не якийсь один бік державного устрою, а всі докорінні засади, принципи, на яких він базується. Основний Закон врегульовує ті засади, які покладені в основу всієї системи національного права. За важливістю суспільних відносин, що врегульовуються Конституцією, вона не має рів­них серед правових актів держави. Тому вощ й виступає як Основний Закон держави.

За змістом Конституція характеризується тим, що вона подає регламентацію основних сторін державної організації. Як Основний Закон Конституція характеризується і тим, що вона дає тільки основну, принципову регламентацію певних суспільних відносин. Завдяки цьому Конституція не вичерпує в принципі правової регламентації регульованих нею відносин. Оскільки, як ми зазначали, Конституція визначає принципи, похідні засади для цілісного правового регулювання певних відносин та інститутів, що регулюються, конкретніше на основі конституції в порядку поточної нормотворчості.

Якщо проаналізувати текст Конституції України, то ми по­бачимо, що в низці її статей передбачається необхідність при­йняття законів, які послугують для врегулювання тих чи інших відносин відповідно до принципів, закріплених у Конституції. Зокрема, у cm. 4 Конституції України зазначено, що в державі існує єдине громадянство. Підстави ж набуття і припинення

55

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

громадянства України визначає закон. Керуючись цим консти­туційним положенням, ВР України схвалює Закон "Про гро­мадянство України", в якому визначає поняття громадянства, принципи законодавства України про громадянство, порядок набуття, припинення громадянства, повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства тощо⁵².

Наведемо інший приклад. Відповідно до Основного Зако­ну в Україні створено Констіпуційний Суд як єдиний орган консти­туційної юрисдикції. Порядок його організації та діяльності, як зазначено у ст. 153 Конституції, процедура розгляду ним справ визначаються законом. Власне, керуючись цією статтею, 16 жовтня 1996 p. BP України ухвалює Закон "Про Конституційний Суд України"⁵³. Принагідно зазначимо, що врегульовуючи в XI розділі основні засади місцевого самоврядування, Конституція України передбачає необхідність схвалення відповідних законів. Беручи до уваги конституційні положення, парламент приймає Закон № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст.ст. 140, 144f^A\ Закон № 14/98-ВР від 14 січня 1998 р. "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (абзац 3 cm. 141)⁵⁵; Закон № 401-XIV від 15 січня 1999 р. "Про столицю України — місто-герой Київ" (абзац 2 ст. 140)⁵⁶; Закон № 93-IV від 11 липня 2002 р. "Про статус депутатів місцевих рад" (абзац 3 cm. 141fⁿ\ Закон № 2493-ІИ від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого

⁵² Закон України № 2235-111 від 18 січня 2001 р. "Про громадянство Украї­ ни" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. — № 13. — Ст. 65 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2508-IV від 5 квітня 2005 p., № 2663-IVBig 16 червня 2005 p.).

⁵³ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

⁵¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

⁵⁵ 3 прийняттям Закону № 1667-IV від 6 квітня 2004 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" зазначений закон втратив чинність (Відомості Верховної Ради України. — 2004. - № 30 — 31. — Ст. 382,

'⁶ Офіційний вісник України. — 1999. - № 4. - Ст. 125.

^>7 Офіційний вісник України. — 2002. - №31. - Ст. 1453.

56

2.2. Юридичні властивості Конституції України

самоврядування" (абзац 3 cm. 141 )^т і тощо. Кожний із цих законів деталізує конституційні положення, розвиває правові принципи закладені в них. Зокрема Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" врегульовує питання, пов'язані з поняттям місцевого самоврядування, його основними принципами, визначає систему місцевого самоврядування; встановлює організаційно-правову основу місцевого самоврядування; гарантії місцевого самоврядування, відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Наведені приклади дають підстави сформулювати і таку юридичну властивість Основного Закону — Конституція Укра­їни є юридичною базою поточної нормотворчості.

Конституція по суті — правовий організатор нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для дальшого вдосконалення законодав­ства і розвитку нормотворчої роботи. Природно, що ефектив­ність конституційного регулювання і його впливу на правову систему загалом тим вище, чим швидше і повніше будуть здійснені передбачені в конституційному порядку заходи і видані закони та інші нормативні акти, які розвивають і конкретизують конституційні положення. Отже, своєчасна реалізація положень Конституцій потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тім числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, поу\ітичного розвитку країни. Конституція України є не просто Основним Законом, а осердям усієї правової системи держави.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верхо­венство. У тексті Основного Закону держави (cm. 8) йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Можна стверджувати, що у досягненні та реалізації цього принципу в життя найважливішу роу\ь відведено Кон­ституції. Вона виконує по відношенню до всієї системи пра­ва роль активного "установчого" центру. З уведенням в дію Конституції всі раніше прийняті закони та інші правові акти

⁵⁸ Відомості 'Верховної Ради України. — 2001. — №33. — Ст. 175.

57

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

зберігають силу, оскільки не суперечать новій Конституції. Закони та інші нормативні акти, що приймаються в порядку поточної нормотворчої діяльності, повинні відповідати Консти­туції. Власне у згаданій cm. 8 Основного Закону йдеться про те, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Вимога відповідності нормативних актів до змісту конституційних норм зумовлена тим, що Конституція регламентує основні сторони державної організації, визначає порядок і принципи здійснення нормотворчості у державі. Отже, недотримання Конституції не є просто порушенням якогось юридичного акта вищого рівня, а зазіханням на принципи конституційного ладу, схваленого Конституцією.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції загалом, належить найвища стабільність їх порівняно з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми за­кріплюють найхарактерніші риси порядків, властивих певному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють детальніші, мобільні відносини.

Маючи на увазі стабільність Конституції, варто згадати і про особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

У розділі XIII Конституції України врегульовано порядок внесення змін до неї. Він слугує для забезпечення стабільності конституційного устрою і водночас динаміки його розвитку з урахуванням вдосконалення суспільних відносин. У cm. 154 Конституції визначено коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належить Президент України або не менш як третина народних депутатів від конституційного складу ВР України (150 народних депутатів і більше). Лише вони можуть подавати законопроекти ВР України щодо вне­сення змін до Конституції.

Законопроект повинен бути поданий, як це передбачено у регламенті ВР України, у письмовій формі, із супровідною до­кументацією, де має обґрунтовуватись необхідність розробки та прийняття закону, а також у разі потреби пояснювальна записка, довідка про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і впровадженням закону, іншими матеріалами і

58

2.2. Юридичні властивості Конституції України

додатками. У разі, якщо ці вимоги не виконані або форма по­даного законопроекту не відповідає визначеним нормам, ВР України може повернути законопроект його ініціаторові⁵⁹.

Конституція визначає, що законопроект про внесення змін до неї має обов'язково попередньо схвалити більшість від кон­ституційного складу ВР України.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВР України за нього проголосувало не менш як дві третини від її конституційного складу.

Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, які стосуються розділу І — "Загальні засади", розді­лу III — "Вибори. Референдум", і розділу XIII — "Внесення змін до Конституції України". Вони полягають у тому, що, по-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо законопроекту про внесення змін до цих розділів є Президент або не менш як дві третини від конституційного складу ВР України (300 народних депутатів і більше), по-друге, такий законопроект подають до ВР України за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу (300 народних депутатів і більше) і затверджують всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України.

Конституція України ^ч. 2 cm. 156) визначає також, що по­вторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливе лише до ВР України наступного скликання.

Зазначений особливий порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України акцентує на значенні і необхід­ності забезпечення стабільності закріплених у них норм⁶⁰.

У Конституції України (cm. 157) проголошено, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

Регламент Верховної Ради (Додаток до Постанови Верховної Ради України. № 3547-1V від 16 березня 2006 р.) "Про Регламент Верхов­ної Ради України" // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 23. — Ст. 202 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 73-V від З серпня 2006 p., Постановою ВР № 74-V від 3 серпня 2006 p.).

Основи конституційного права України. — К., 1997. — С. 140—141.

59

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

• скасування чи обмеження прав та свобод людини і гро­мадянина;

• їх спрямованість на ліквідацію незалежності України;

• порушення територіальної цілісності нашої держави. Конституція України не може бути змінена також за умов

воєнного та надзвичайного стану. При цьому надзвичайний стан трактується як особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або у випадку спроби захоплення державної влади чи зміни конститу­ційного ладу шляхом насильства. У Законі передбачено надання відповідним органам державної влади, військовому командуван­ню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. № 1550-ІЇЇ ''Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвер­нення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовле­не загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини й громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень⁶¹.

З урахуванням цього у Конституції України (cm. 158) вста­новлено, що законопроект про внесення до неї змін, який роз­глядала ВР України, однак не став законом, може бути поданий повторно не раніше, ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. А у ч. 2 цієї ж статті передбачено, що ВР України протягом строку своїх повноважень не може дві­чі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції ВР України розглядає за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності їх до вимог ст.ст. 157 і 158 Основного Закону держави.

Офіційний вісник України. — 2В квітня. — 2000. — № 15. — С 588.

60

2.2. Юридичні властивості Конституції України

Принагідно зазначимо, що від часу прийняття Конституції України від 28 червня 1996 р. до 1 жовтня 2006 p. BP України прийняла до розгляду низку законопроектів, що передбачали внесення відповідних змін до положень Основного Закону. Дотримуючись процедури, що передбачена у cm. 159 Конституції України, внесений законопроект розглядає парламент за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції. За весь цей час орган конституційної юрисдикції ухвалив такі висновки:

1. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до статті 98 Конституції України" вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до cm. 98 Консти­туції України). Справа № 1-19/99 від 25 березня 1999 p.;

2. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до статті 46 Конституції України" вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до cm. 46 Конституції України). Справа № 1-20/99 від 2 червня 1999 р.⁶²;

3. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до Конституції України (ст.ст. 84, 85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 та пункту 6 розділу XV Конституції України)" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 84, 85 та інших Конституції України). Справа № 1-11/2001 від 14 березня 2001 р.⁶³;

4. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 80, 90, 106 Конституції України). Справа № 1-38/2000 від 27 червня 2000 р.⁶⁴;

⁶² Офіційний вісник України. — 2 липня. — 1999. — №24. — С 176.

⁶³ Офіційний вісник України. — б квітня. — 2001. — № 12. — С 39.

⁶⁴ Офіційний вісник України. — 11 серпня. — 2000. - №30. - С. 1287.

61

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

5. у справі за зверненням ВР України про надання виснов­ку щодо відповідності проекту Закону "Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського ре­ферендуму 16 квітня 2000 р."_г поданого народними депу­татами України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (спра­ва про внесення змін до Конституції України за ініціати­вою народних депутатів України). Справа № 1-39/200 від 11 липня 2000 р.⁶⁵;

6. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до статті 80 Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України). Справа № 1-35/2000 від 5 грудня 2000 р.⁶⁶;

7. у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону "Про внесення змін до статті 98 Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про зміни до cm. 98 Конституції України). Справа № 1-45/2000 від 21 грудня

2000 р.⁶⁷;

8) у справі за зверненням ВР України про надання виснов­ ку щодо відповідності проекту Закону України "Про вне­ сення змін до Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до cm. 81 Конституції України). Справа № 1-34/2001 від 4 липня

2001 р.⁶⁸

9) у справі за зверненням ВР України про надання ви­ сновку щодо відповідності проекту Закону "Про вне­ сення змін і доповнень до Конституції України" до ви­ мог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа щодо внесення змін до ст.ст. 81, 82, 85, 87, 89, 90, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 122 Конституції України та

^ь> Офіційний вісник України. — 2В липня. — 2000. — №28. — С. 1169.

⁶⁶ Офіційний вісник України. — 29 грудня. — 2000. — № 50. — С. 70.

⁶⁷ Офіційний вісник України. — 12 січня. — 2001. — №52. — С. 190.

⁶⁸ Офіційний вісник України. — 9 листопада. — 2001. — №43. — С. 1935.

62

2.2. Юридичні властивості Конституції України

доповнення її cm. 89-1). Справа № 1-22/2002 від 16 жовт­ня 2002 р.

10. у справі про надання висновку щодо відповідності про­екту Закону "Про внесення змін до Конституції Украї­ни", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 29, 59, 78 та інших Конституції України). Справа №1-40/2003 від ЗО жовтня 2003 p.;

11. у справі про надання висновку щодо відповідності про­екту Закону "Про внесення змін до Конституції Украї­ни", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 78, 81 та інших Конституції України). Справа № 1-39/2003 від 5 листопада 2003 p.;

12. у справі про надання висновку щодо відповідності проек­ту Закону України "Про внесення змін до Конститу­ції України", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 78, 80, 81, 82 та інших Конституції України). Справа № 1-47/2003 від 10 грудня 2003 p.;

13. у справі за зверненням ВР України про надання ви­сновку щодо відповідності проекту Закону "Про вне­сення змін до Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до ст.ст. 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України). Справа № 1-16/2005 від 7 вересня 2005 р.

Охарактеризований порядок внесення можливих змін до Основного Закону держави забезпечує стабільність змісту Кон­ституції України.

Ще однією Юридичною властивістю Конституції України є те, що її норми, як зазначено у cm. 8 Основного Закону України, є нормами прямої дії. Поняття "пряма дія", як описано в літе­ратурі, стосується динамічного аспекту дії Конституції⁶⁹, тобто змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згаду-

Эбзеев B.C. Конституция, Правовое государство. Конституционный Суд. - М., 1997. - С. 50-53.

63

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

ється поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юри­дична сила. Застосування "прямої дії" конституційно-правових норм є обов'язковим для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Отже, будь-яка конституційна норма незалежно від місця, яке вона займає в системі Основного Закону, функцій, які вона виконує, та переслідуваної мети є нормою прямої дії. Конституція — частина законодавства, і власне та його час­тина, котра прямо регулююче впливає на суспільні відносини.

Інакше кажучи, під дією конституційних норм розуміємо передусім регулюючий вплив Конституції на суспільні відносини. Він може здійснюватись безпосередньо — лише конституційними засобами чи разом з іншими правовими норма­ми, які у цьому випадку найчастіше визначають процедуру здійснення норм Основного Закону. Дія конституційних норм може бути і опосередкованою, після попередньої їх конкре­тизації в інших законодавчих актах. В одних випадках з метою регулювання суспільних відносин достатніми є конституцій-ні норми, в інших — конституційна норма потребує конкретиза­ції. З огляду на це можливо і варто розмежовувати безпосеред­ню і опосередковану дію Конституції України. В основу тако­го розмежування покладено різні рівні регулювання конститу­ційних правовідносин, суб'єктами яких є держава, державні та громадські органи й організації, органи місцевого самовряду­вання, посадові особи чи громадяни та ін. І якщо на вищому рівні конституційного регулювання вистачає, зазвичай, конститу­ційних норм, то на іншому рівні в конституційних правовідноси­нах з участю громадян часто необхідний високий ступінь формальної визначеності за умови встановлення їхніх прав і обов'язків, що можливе за наявності норм адміністративного, цивільного, трудового, кримінального та інших галузей права. У цьому випадку конституційні норми, конкретизуючись у нормах відповідних галузей права, діють опосередковано.

Пряма дія конституційних норм у її різних формах влас­тива всім способам правореалізацшного процесу, в тому числі виконанню, дотриманню, застосуванню.

Отож, в теорії конституціалізму, а тепер уже в конституцій­ній практиці, розрізняють дві форми прямої дії конституційних норм — безпосередню та опосередковану.

64

2.2. Юридичні властивості Конституції України

Характеризуючи юридичні властивості Конституції, потріб­но акцентувати на такій з них, як підвищений ступінь охорони Конституції з боку держави. Конституційні норми, крім засобів забезпечення зазначених у приписах самої Конституції, охоро­няються приписами всіх галузей права; їх також забезпечують всі органи держави.

На завершення коротко зупинимося на аналізі юридичної природи вступного розділу Конституції України — преамбули.

В юридичній літературі немає єдності поглядів у характерис­тиці змісту вступних розділів Конституцій держав. Зокрема зазначено, що за змістом преамбули мають нормативне значення. Наприклад, проф. В. Ебзєєв пише: "Нормативне значення преамбули Конституції полягає у тому, що вона визначає стратегію правотворчості та правозастосування, покладає на державу, державні і громадські органи, службових осіб юридичний обов'язок діяти відповідно до сформульованих у ній основоположних принципів і цілей, які в ній декларуються"⁷⁰.

Не можна не погодитись з щойно висловленою думкою. Аналізуючи вступний розділ Конституції України, можна стверджувати, що обов'язком усіх державних органів посадових осіб, громадських організацій є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Власне це сформульовано у преамбулі Конституції України. У літературі наведено й інші думки. Зокрема французький державознавець М. Прелло вважає, що "для законодавця преамбула до Конституції має тільки моральну силу"⁷¹. З таким поглядом навряд чи можна погодитись. У преамбулі Конституції України, як до речі й інших держав, визначено цінності, які займають домінуюче положення у всій ієрархії суспільних цінностей та цілі, переслідувані Конституцією. Поряд з цим не можна применшувати роль преамбули Конституції і для адекватного розуміння та тлумачення її змісту. Вона має передусім політичне значення. У ній викладено вихідні положення, на яких базується Конституція, та мета, яку вона прагне досягти.

⁷⁰ Эбзеев В.С. Конституция. Правовое государство. Конституционный Суд. - М., 1997. - С. 45-46.

⁷¹ Прелло М. Конституционное право Франции. — М._г 1957. -~ С. 350.

З 7-180

65

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

Преамбула Конституції має важливе юридичне значення. У ній по суті визначено стратегію конституційного і в цілому пра­вового регулювання. Закріплена в Основному Законі мета має суттєве значення в процесі втілення Конституційних законів та норм у сфері законодавства, дотримання законів та конститу­ційного правосуддя. Формулювання вступного розділу Консти­туції слугує не лише соціально-політичним та моральним, але юридичним орієнтиром, відповідно до якого має здійснюватися діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влад. По суті це викладення таких важливіших обов'язків держави та її органів, як забезпечення свободи і прав людини, соціального та міжнаціонального миру та злагоди. У преамбулі Конститу­ції наголошено на повазі до історичного минулого країни й зокрема підкреслено, що ВР України прийняла Конституцію, зміст якої спирається на багатовікову історію українського державотворення. У преамбулі виражено ідею патріотизму, віру в добро і справедливість у відносинах між людьми та в організації соціуму.

2.3. Функції конституції

Розкриттю змісту конституції, її сутності сприяє таке поняття як "функції конституції", під яким потрібно трактувати основні напрями впливу Основного Закону держави на суспільні відносини в країні. Оскільки в юридичній літературі неодно-зачним є розуміння поняття функцій конституції, різні автори подають неоднакову їх кількість. Оптимальнішим, на нашу думку, є підхід, що ґрунтується на сприйнятті конституції як ядра (основи) правової системи держави з одного боку, і як політико-правового акту, з іншого. А отже, основними функціями конституції є юридична і політична. Юридична функція полягає в тому, що предметом регулювання Основного Закону є фундаментальні (основоположні) відносини, пов'язані з такими явищами, як суверенітет народу (основи правового статусу особи: права і свободи, обов'язки людини і громадянина) та державний суверенітет (механізм правового регулювання організації та здійснення публічної влади). В юридичній функції виражено конституційні основи національної системи права України.

66

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Оскільки конституція є компромісом політичних сил і соці­альних верств, які стоять за ними, політична функція Основного Закону полягає в закріпленні й розвитку на вищому законодавчо­му рівні ідей і засад, завдань і стратегічних цілей політики у всіх провідних областях і сферах суспільного життя країни. У полі­тичній функції виражені конституційні основи політики України.

Отже, обидві функції Конституції України (юридична і по­літична) за своїм змістом є однорідними і цілеспрямованими.

Нинішні реалії України характеризуються зростанням само­стійності в соціально-політичному та економічному розвиткові країни суспільства, сутність якого визначається природою його елементів, і яке розвивається за певними властивими для нього закономірностями. З огляду на це можна погодитися з вислов­люваними в літературі думками⁷² про наявність у конституції обмежувальної функції (щоправда з застереженням, що вона все ж за змістом є складовою зазначених вище функцій кон­ституції) . Сутність обмежувальної функції Конституції України виявляється в тому, що її норми обмежують необгрунтоване втручання держави у приватне життя особи, у питання органі­зації й функціонування громадських формувань, у тому числі політичних партій, релігійних організацій. Таку тенденцію у взаєминах держави з суспільством, яке стає з часом дедалі більш соціально-організованим, потрібно визнати позитивною, такою, що сприяє процесам державотворення.

Виокремлює проф. Ю.Н. Тодика серед функцій Конституції України стабілізуючу, яка виявляється в тому, що вона, як результат консенсусу різних політичних сил, є стабілізуючим чинником розвитку суспільних відносин'³.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Сучасна держава є конституційною. Це означає, що основою її правового устрою є Конституція, Основний Закон,

Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. — Харьков, 2000. - С. 77.

Там само. — С. 80.

67

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

який визначає форму держави і управління, у тім числі правові гарантії охорони встановленого порядку. Конституційний режим як система правових норм та політичних правил і дій називається конституціоналізмом. Конституціоналізм ще визначають як теорію і практику державного будівництва⁷⁴. Проф. В. Шаповал вважає, що "загальноприйнятим є визначення конституціоналізму як державного правління (управління державними справами), обмеженого за змістом конституцією як юридичного акта найвищої сили"⁷⁵. На його думку, можна виділити два головні "вектори" визначення конституціоналізму: насамперед конституціоналізм варто визнати як режим, в якому існують і функціонують держава та її інститути. Водночас це режим взаємостосунків держави і людини. При цьому необхідно пам'ятати, що права і свободи особи є тією межею, яка зумовлює і, по суті, фіксує параметри державного владарювання⁷⁶. Змістовну основу, саму суть конституціоналізму, пише зазначений автор, виражає формула "конституційно-правова норма + практика її реалізації"⁷⁷.

Засади українського конституціоналізму, які характеризують нинішній Основний Закон, закладені історією державотворення країни.

Історія створення суверенної держави Україна, що зафік­совано у статті першій нашої Конституції, є тривалою в часі і починається з державно-конституційних традицій козацької доби. Широку програму створення української державнос­ті, починаючи з років гетьманування Богдана Хмельницького ("Березневі статті" та жалувані грамоти 27 березня 1654 p.), Івана Виговського (Гадяцький трактат 6 (16) вересня 1658 р.) сформовано також у "Пактах й Конституції законів та воль­ностей Війська Запорозького" (Конституція Пилипа Орлика), схваленої 5 квітня 1710 р. Зокрема, у параграфі четвертому цієї

⁷⁴ Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка. — К._г 1999. - С. 103.

^ъ Шапова\ В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми тео­рії // Право України. - 1998. - № 5. - С. 25.

^/6 Там само. — С. 25.

⁷⁷ Там само. -- С. 26.

68

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Конституції перед гетьманом поставлено завдання територію Запорозької Січі очистити від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернути (на цій території вла­дарювало Запорозьке Низове військо). У другому параграфі ви­значено територію держави, йдеться про непорушну цілісність її кордонів, а в третьому параграфі — про зовнішні відносини козацької держави з сусідніми державами, що базуються на принципах братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, відмови їх від бажань уярмлення та насиль­ства щодо України, прагненні до миру і мирних союзів⁷⁸.

Принцип самостійності України, яка охоплює дев'ять зе­мель, проголошується Основним Законом "Самостійної Укра­їни" Спілки народу українського (1905 p.): "Україна є спілка вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх при­родних особливостей та окреміжостей і заселених українцями" (ст. І)⁷⁹. Це ж становище 20 листопада 1917 р. фіксує III Уні­версал Центральної Ради: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою"⁸⁰, а також IV Універсал УЦР (9 (22) січня 1918 p.): "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Дер­жавою Українського Народу"⁰¹. І вже Конституція Української Народної Республіки (1918 р.) закріплює: "Відновивши своє дер­жавне право, як Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для повнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, про­голосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною" (ст. І)⁸². Ось ці задекларовані на по­чатку XVIII ст. ідеї покладені в основу чинного нині Основного Закону України: суверенітет України поширюється на всю її територію, територія України в межах існуючого кордону є ці­лісною і недоторканою (ст. 2 Конституції); зовнішньополітична

історія Української конституції / У поряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То­мсько. - К., 1997. - С 25-29.

Там само. — С. 60.

Там само, — С 74.

Там само. — С. 76.

Там (чімо. — С 79.

69

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18 Конституції).

Наступна засада українського конституціоналізму — народовладдя — така: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5 Конституції). Ця засада має глибоке історичне підґрунтя. Конституція Української Народної Респуб­ліки зафіксувала: "Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, себто громадянам УНР всім разом" (ст. 2)⁸³; у Проекті Правительственно'!* Комісії по виробленню Конституції Української держави "Основний державний закон Української Народної Республіки" (1920 p., період Директорії УНР) йдеться: "Повнота влади в Українській Державі належить загалу її громадян..." (Артикул)⁸⁴; так само у Тимчасовому Основному Законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухваленому Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 p., зазначено "Права влади іменем Західно­української Республіки виконує весь її народ через своє заступ­ництво, вибране на основі загального, рівного, безпосередньо тайного і пропорціонального права голосування без ріжниці пола..." (Артикул IV)⁸⁵.

Державна влада в Україні, написано у Конституції (ст. 6), здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Постає питання, чи ідеї доктрини поділу влад були притаман­ні теорії та практиці українського державотворення? Історія конституціоналізму України дає позитивну відповідь на по­ставлене запитання. На підставі уважного аналізу першої української Конституції — Угоди та Конституції Пилипа Орлика 1710 р. — робимо висновок, що держава засновується

Історія Української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То-менко. - К., 1997. - С. 79.

Там само. — С 95.

Там само. — С. 125.

70

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

на принципі поділу влад: глава держави і виконавча влада уособ­люються у вигляді обраного Гетьмана (а отже, можемо говорити про традиції президентської республіки) і гетьманського уряду; праобраз зародження парламенту бачимо у Загальній (генеральній) Раді, що складається із генеральної старшини, городових полковників і генеральних радників у кожному полку ("по одній вибраній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі"). Із Генеральною Радою Гетьман радиться "про цілісність Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою...". Власне, продовжуючи характеристику принципів взаємовідносин виконавчої і представницької влад, наголосимо, що у Конституції Пилипа Орлика зазначено: "...І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана..., так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство..."⁸⁶. Це і є важелі взаємовпливу, врівноваження влад у процесі їхньої взаємодії. Пилип Орлик дає таке визначення судової влади як самостійної гілки, причому робить він це вперше в історії: "Переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий генеральний суд"⁸⁷. Джон Локк (1632—1704) розрізняв законодавчу, виконавчу і феде­ральну влади. Під федеральною він розумів право оголошення війни, укладення миру і трактатів, тобто питання, які за своєю сутністю належать до законодавчої чи виконавчої влади. Про окрему судову владу у Дж. Локка не згадано. А Ш. Монтеск'є видає працю "Дух законів" вже у 1748 p., де йдеться поряд із законодавчою та виконавчою і про судову владу. Оскільки Конституція Пилипа Орлика була написана 1710 p., ім'я цього українського діяча має бути внесене до числа розробників доктрини поділу влад.

Історія Української конституції / У поряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То-менко. - К., 1997. - С. 30-31. Там само. — С 31.

71

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

Основний Закон "Самостійної України" Спілки народу українського 1905 р.⁸⁸, написаний під впливом ідей Михайла Драгоманова, Конституція Української Народної Республіки 1918 р.⁸⁹ з'являються під час побудови державного механізму з концепції розподілу влади. Зокрема, за Конституцією УНР вищу законодавчу владу мали здійснювати Всенародні Збори, вища виконавча влада в УНР належала Раді Народних Міністрів, а вищим судовим органом був Генеральний Суд УНР.

Навіть цей короткий історичний огляд українського кон­ституціоналізму свідчить про те, що Україна не лише увібрала, а й була активним учасником формування теорії поділу влад як однієї із важливих засад її державотворення.

Принцип місцевого самоврядування закріплено у чинній Конституції України (ст. 7). Такими ж за змістом є й укра­їнські традиції державотворення, про що свідчать, зокрема, акти конституційного характеру. Наприклад, вже у Конституції Пилипа Орлика 1710 р. (параграф 13) йшлося про організацію самоврядування у містах. Зокрема, визнавалось міське місце­ве самоврядування, межі якого мала визначити гетьманська, тобто державна влада⁹⁰. У Конституції Української Народної Республіки 1918 р. були закріплені положення про те, що УНР, не порушуючи єдиної влади, надає своїм землям, волостям і громадянам права самоврядування з дотриманням принципу децентралізації (ст. 5) і що активне і пасивне право участі у виборах до органів останнього мають усі її громадяни, яким на день виборів виповнилось 20 років (ст. 21)⁹¹.

Засади формування правової держави, зафіксовані у Конституції України, також закладені історією нашого державотворення. Уже у вступному розділі Конституції Пилипа Орлика йдеться про те, аби не тільки він як гетьман стежив за виконанням пактів і конституцій, викладених нижче у пунктах і підтверджених його присягою, але щоб цього

⁸⁸ Історія Української конституції / Уїіорнд. А.Г. Слюсарснко, М.В. То-менко. ~ К., 1997. - С. 62-66.

^Ry Там само. - С. 80-83.

•^!0 Там само. — С. 34.

⁹¹ Там само. — С. 79 — 80.

72

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

незмінно дотримувалися також і наступні Гетьмани Війська Запорозького. Бо як видно зі змісту шостого параграфу цієї ж Конституції, деякі Гетьмани Війська Запорізького, узурпувавши владу, на власний розсуд встановили такий закон: "Я так хочу, я так велю". Через це на батьківщині й у Війську Запорізькому виникли численні безпорядки, порушення законів і вольностей, громадські утиски, зневажливе ставлення до козаків. Отож усе Військо Запорозьке укладає договір з Ясновельможним Гетьманом про збереження у війську законів⁹².

Природничо-правове начало, що нині визначає сутність статусу особи в державі (людина визнається найвищою соціальною цінністю — ст. З Конституції України; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними — ст. 21 Конституції України та ін.) бере свій початок у конституційно-правових актах українського державотворення. В Конституції Пилипа Орлика йдеться про прагнення "відновити колишню свободу" (вступний розділ), про неприпустимість "порушувати всіляке природне право" (параграф VI)⁹³. Такий важливий конституційно-правовий акт України XIX ст., як "Проэктъ основаній устава украинского общества "Волный союзь" — "Вільна спілка" (1884 р.), широко фіксує "права людини і громадянина" (ч. 1, разд. А), причому увагу акцентовано на тому, що права людини і громадянина не можуть бути скасовані, ні обмежені ніякою постановою, ні законом, виключаючи обмеження, встановлені в законодавчому порядку на час зовнішньої війни⁹⁴. До речі, у ст. 64 чинної Конституції України теж йдеться про те, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встанов­лювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням їхнього строку дії.

Справжній гуманізм як важливіша засада сучасного Основного закону України (розділ II — "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина") започатковується державно-

⁹² Історія Української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То­мсько. - К., 1997. - С. 25-27, 30-31.

⁸⁴ Там само. - С. 25-27_г 30-31.

⁹⁴ Там: само. - С. 52-53.

73

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

конституційними традиціями козацької доби. Вже "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" свідчать про турботу "щодо козаків, обтяжених похилим віком, пригнічених крайньою бідністю, а також виснажених ранами" (параграф V), "щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог..., заборонити ці зловживання" (параграф X). У параграфі XI Конституції Пилипа Орлика зафіксовано: "Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків", а у шістнадцятому параграфі зосереджено увагу на необхідності боротися з "незвичними і незліченними здирствами" на ринку, домагатися "збирати ринковий податок лише від тих, хто йому підлягає, а не від бідних людей, які прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву річ для хатніх потреб"⁹⁵. До речі, у більшій частині тексту першої української конституції початку вісімнадцятого століття описано правовий статус людини, громадянина.

Ці ж ідеї гуманізму властиві й наступним конституційно-правовим актам. Основний Закон "Самостійної України" Спіл­ки народу українського (1905 р.) вміщує окрему главу "Укра­їнці й їх права", де, зокрема, йдеться про те, що "На Вкраїні немає й не може бути поділу на касти" (ст. 12), "Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони мо­жуть бути допущені до виконування офіційних обов'язків на Вкраїні" (ст. 13), "Особиста свобода людини єсть забезпечена. Ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі за­кону і в формі ним установленій..." (ст. 14), "...ніхто не може бути укарании інакше як на підставі закону і після судової постанови" (ст. 16), "Селитьба (господа) єсть недоторкана..." (ст. 17). Передбачає Основний Закон й інші свободи: "Свобода

Історія Української конституції / Уноряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То-менко. - К., 1997. - С. 29-30, 32-36.

74

2,4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

віри і її публічного виявлення, як і свобода оголошувати свої думки й пересвідчення всяким способом суть забезпечені" (ст. 18), "Печатне слово є сводібне. Цензура ніколи не може бути заведена..." (ст. 23), "Українці мають право завязувати усілякі спілки та згромадження" (ст. 25), "Кожен має право звертатися до власти з петиціями, підписаними одним або ба­гатьма" (ст. 26)⁹⁶ та ін.

У другому розділі розвинуто зазначені засади і свободи людини й громадянина Конституції Української Народної Респуб­ліки — Права громадян України. Засадничим є положення статті 12: "...громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, податкування не дають привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть". Конституція визначає принцип єдиного громадянства: "громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином іншої держави" (ст. 8)⁹⁷.

Вже згадуваний Проект Правительственно! Комісії по ви­робленню Конституції Української Держави "Основний дер­жавний закон Української Народної Республіки" підтверджує ідею єдиного громадянства: "Українському громадянинові не вільно прийняти чужоземного шляхоцького титулу" (Артикул 16); широко фіксує особисті (громадянські), соціально-еконо­мічні права громадян: "Людська праця, здоров'я та життя стоять під охороною закону..." (Артикул 36), "Кожен громадянин має право вільного вибору професії та заробітку..." (Артикул 29), "Держава охороняє інтелектуальну працю та їх витвори" (Ар­тикул 40), "Приватна власність стоїть під охороною закону..." (Артикул 43). Гуманним є ставлення держави до іноземних громадян: "Чужинці, що перебувають на території Української Держави, підлягають її законам на загальних для всіх підста­вах. Вони не користуються з політичних прав, що належать українським громадянам; з усіх інших прав вони користують-

Історія Української конституції / У поряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То-менко. - К., 1997. - С. 61-62.

Там само. — С 79.

75

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

ся оскільки закон не визначає для них певних обмежень..." (Артикул 53)⁹⁸.

Звичайно, ми не подаємо вичерпного переліку прав і сво­бод громадян в аналізованих конституційно-правових актах, а підкреслюємо лише ті з них, що свідчать про витоки гуманіс­тичного спектра громадянського, соціально-економічного та політичного статусу людини і громадянина України за чинним її Основним Законом.

Історія Української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. То-мс-шко. - К., 1997. - С 96-102.

76

Розділ З

ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

ЗЛ. Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції

Доцільність запровадження інституту правової охорони Конституції України залежить від особливостей її юридичних властивостей. Зокрема, увагу варто звернути на такі власти­вості, як верховенство та стабільність.

Верховенство Конституції зумовлює її особливе місце в сис­темі правових джерел конституційного права України. Як уже було зазначено, ця система характеризується чіткою ієрархією їх юридичної сили. Ієрархічна система джерел конституцій­ного права України досить складна. Вона охоплює не просто значну кількість правових актів, а правових актів з різною їх юридичною природою.

Особливість Конституції України полягає у тому, що вона перебуває на вершині цієї ієрархічної моделі. І тому всі правові колізії, які можуть виникати у процесі прийняття та реалізації законів та інших правових актів BP України, актів Президента, актів KM України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, або ж ратифікації міжнародних договорів України, мають бути обов'язково вирішені на користь Кон­ституції України.

Необхідність правового захисту конституцій стала причиною формування оригінальної моделі конституційного контролю, яка ґрунтується на засадах концепції Г. Кельзена, що з часом отримала назву "австрійської" ("європейської") моделі конституційного контролю. На відміну від англо-саксонської моделі конституційного контролю, в якій його здійснюють суди загальної юрисдикції, в "європейській" конституційний конт-

77

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

роль здійснюють спеціалізовані органи — конституційні суди. Перевіряючи об'єкти контролю на відповідність до Конституції на основі судового конституційного контролю, використовуючи відповідну судову конституційні юрисдикцію" і судочинство¹⁰⁰, вони формують конституційну юстицію¹⁰¹, тобто конституційне правосуддя.

Проте не кожна політико-правова модель потребує запрова­дження інституту Конституційного Суду. Зокрема такої думки притримуються у Великобританії. Відповідно до їх конститу­ційно-правової доктрини будь-який акт "їхнього Парламенту⁷ є конституційним. Проблема тут може виникати лише в тому, чи цей правовий акт регулює безпосередньо конституційно-правові відносини. Відсутність ієрархії нормативно-правових актів, виданих Парламентом, визнання принципу суверенітету Парламенту та чітке дотримання судовими органами приписів закону є базовими аргументами, що свідчить про неможливість запровадження у Великобританії конституційної юстиції.

У законодавство України інститут Конституційного Суду було запроваджено Законом № 2400-ХП від 3 червня 1992 р. "Про Конституційний Суд України"¹⁰². На підставі цього Закону було обрано голову Конституційного Суду проф. Л. Юзькова, проте сам орган конституційної юридикції так і не було сформовано.

⁹⁹ Конституційна юрисдикція — здійснення державної влади спеціально уповноваженим конституцією держави органом — Конституційним (Зудом, Цей орган наділяється повноваженнями вирішувати питання про відповідність Конституції (конституційності) до законів та інших правових актів.

¹⁰⁰ Конституційне судочинство складається зі стадій, що послідовно змінюють одна одну. Стадія конституційного судочинства охоплює відносно замкнений комплекс дій Конституційного Суду і учасників судового конституційного процессу з певним перебігом у часі, і спря­ мовані на вирішення конкретної правової ситуації.

¹⁰¹ Конституційна юстиція — основна організаційио-нравова форма реалізації судового конституційного контролю. Конституційна юстиція реалізується через нормотворчість, правозасгосування за допомогою тлумачення, а також через правоохоронні форми; регламентується осо­ бливою системою законодавства, що складається з норм Конституції та конституційних законів.

¹⁰² Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 33. - Ст. 471.

78

3.1. Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції

Новий Закон № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" було прийнято 16 жовтня 1996 р._г яким було визначено новий порядок утворення цього органу¹⁰³. Отож, відповідно до положень Конституції України функція конституційного контролю сконцентрована у спеціально створеному органі, що незалежний від системи загального судочинства — Конститу­ційному Суді України. Цей орган конституційного контролю займає самостійне місце в державному механізмі, оскільки є вищим органом конституційного контролю. Маючи специфічні, лише йому властиві повноваження у сфері судового консти­туційного контролю, Конституційний Суд України спромож­ний суттєво впливати на прийняття важливих для держави рішень. Зокрема, однією з основних форм впливу є офіційне тлумачення Конституції та законів України — усунення нео­днозначності в розумінні положень Конституції України або правових норм, що співвідносяться з нею, шляхом з'ясування або роз'яснення, офіційної інтерпретації з метою забезпечення верховенства Основного Закону і належної правотворчості в руслі конституційних вимог.

Відповідно до ст. 124 Конституції України Конституційний Суд разом з іншими становить третю, незалежну від двох інших гілку влади — судову. Однак правовий статус Конституційного Суду України має низку суттєвих особливостей порівняно з іншими судами. Він не входить до системи судів загальної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні, господарські та інші справи. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 1 Закону ''Про Конституційний Суд України"¹⁰⁴ він — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Його завданням є гарантування верховенства Консти­туції як Основного Закону держави на всій території України (cm. 2). Тому на увагу заслуговує процедура розгляду справ у Конституційному Суді. Він розглядає їх не в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальними кодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до

¹⁰³ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

¹⁰⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 49. — Ст. 272.

79

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

Конституції, Закону "Про Конституційний Суд України" та регламенту, затвердженого самим Судом.

3.2. Порядок утворення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Президент, ВР України та з'їзд суддів України при­значають по шість суддів Конституційного Суду.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше ніж десять років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду.

Посаду судді Конституційного Суду обіймає особа, про призначення якої видано Указ Президента України, завірений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, якого призначав Президент, глава держави у місячний строк має запропонувати іншу особу на цю посаду.

ВР України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхОхМ подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Консти­туційного Суду вносить Голова Верховної Ради, а також не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу ВР України. Депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет ВР України подає їй свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у визначеному порядку.

80

^1

3.2. Порядок утворення Конституційного Суду України

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу ВР України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їхнього призначення була б перевищена необхідна кількість суддів, щодо цих кан­дидатів проводять повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, якого призначала ВР України, вона у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Голова Верховної Ради Украї­ни підписує постанови ВР України про призначення суддів Конституційного Суду.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду від­критим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені з метою таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у ч. 2 ст. 8, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

З'їзд суддів України у разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався цим у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючий і секретар з'їзду підписують рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддю Конституційного Суду України обирають строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Він обіймає посаду від дня складення ним присяги такого змісту: ''Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство

81

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина". Це урочисто відбувається на засіданні ВР України, яке про­водиться за участю Президента, а також Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їхні повноваження.

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

Завданням Конституційного Суду є гарантування верхо­венства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень.

Відповідно до cm. 13 Закону "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів ВР України, актів Президента, актів KM України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України до чинних міжнародних договорів України або до тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість; дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.сш. 111 та 151 Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України¹⁰⁵.

Зазначимо, що до прийняття Закону № 422/96-ВР від 16 жовт­ня 1996 р. ''Про Конституційний Суд України" та утворення Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції, парламент України безпосередньо сам тлумачив конституційно-правові норми. Повноваження парламенту в галузі тлумачення законів у період до створення Конституційного

¹⁰⁵ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272 (Із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 02-зп від 23 червня 1997 р.) Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного (уду № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 р.

82

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

Суду України встановлювались "Перехідними положеннями" Конституції України 1996 р. Прикладом здійснення таких пов­новажень є Постанова ВР України № 389/96-ВР від 1 жовтня 1996 р. "Про тлумачення статті 98 Конституції України"¹⁰⁶. Керуючись пунктом 6 розділу XV "Перехідні положення" Конституції щодо здійснення ВР України тлумачення законів у період до створення Конституційного Суду України та виходячи з необхідності застосування ст. 98 Конституції з огляду на прийняття Закону "Про Рахункову палату Верховної Ради України", ВР України роз'яснила, що ст. 98 Конституції визначає контроль за використанням коштів Державного бюджету України лише як одну із функцій Рахункової палати. Законодавчий орган України визначив, що Рахункова палата ВР України створюється з метою здійснення контрольних повноважень ВР України у фінансово-економічній сфері, що передбачено п. 6, 13, 14, 33 та 36 ст. 85, п. 7 і 22 ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 92, ст.ст. 95 і 96 Конституції України щодо об'єктів парламентського контролю, у тому числі бюджетна та грошово-кредитна сфера, об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації; фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, діяльність KM України та інших об'єктів, пов'язаних з Державним бюджетом і бюджетною системою України. Після утворення Конституційного Суду України та прийняття ним Рішення № 3-зп від 11 липня 1997 р. Постанова ВР України № 389/96-ВР від 1 жовтня 1996 р. втратила чинність.

Приводом для розгляду справи про офіційне тлумачення Конституції та законів України є звернення до Конституцій­ного Суду. Закон "Про Конституційний Суд України" у ст. 38 визначає, що формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Вважають, що конституційне подання — це письмове кло­потання до Конституційного Суду України про визнання пра­вового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 5. — Ст. 36.

83

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

необхідність офіційного тлумачення Конституції та зако­нів України. Конституційним поданням є також звернення ВР України про подання висновку щодо дотримання конституцій­ної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення як і конституційне подання є письмовим "клопотанням до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи за­хисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи¹'. Як бачимо, правовий зміст "конституційного звернення⁴ є дещо вужчим від "конституцій­ного подання", котре додатково охоплює ще три такі елементи як: а) клопотання про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним; б) клопотання про визначення конституційності міжнародного договору; звернення ВР Укра­їни про подання висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту.

Відмінність "конституційного подання" від "конститу­ційного звернення" полягає у їх загальному правовому змісті, суб'єктах та окремих елементах процедури реалізації.

Аналізуючи коло суб'єктів права на конституційне по­дання можна зауважити окремі відмінності під час прийняття рішень та подання висновків Конституційним Судом України. Ця відмінність полягає у тому, що законодавець передбачив набагато ширше коло суб'єктів права на конституційне по­дання з питань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, ніж коло суб'єктів права на конституційне подання з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах:

1. щодо відповідності Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість;

2. дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України

84

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111 та 151 Конституції України.

Таблиця Зміст конституційного подання та конституційного звернення

Конституційне звернення відповідно до сіп. 42 Закону У країн и "Про К о петиту ці йн на Суд Україна	Конституційне подання відповідно до cm. 39 Закону України. "Про Конституційний Суд України"
прізвище, ім'я, по батькові грома­дянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи	повне найменування органу, поса­дової особи, які скеровують консти­туційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом
відомості про представника, особи за законом або уповноваженого за дорученням:	відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням
статті (окремі положення) Консти­туції або Закону України, тлумачен­ня яких мас бути дано Конституцій­ним Судом України	повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення
обґрунтування необхідності в офі­ційному тлумаченні положень Кон­ституції або законів України	пра в овє обґрунту ванн я твє рдже н ь щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або не­обхідності в офіційному тлумаченні
дані щодо інших документів і мате­ріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються)	дані щодо інших документів і мате­ріалів, на які посилаються суб'єкти п ра в а на к о н с т и т у ц і й н є ті ода н н я (копії цих документів і матеріалів додаються)
перелік документів і матеріалів, що додаються	перелік документів і матеріалів, що додаються
конституційне звернення, докумен-1 ти та інші матеріали до нього пода­ються у трьох примірниках	к он є ги ту ці йи є п ода и і1 я, док ум є н ти та інші матеріали до нього подають­ся у трьох примірниках

Зокрема суб'єктом права на конституційне подання з пи­тань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо

85

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

відповідності Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість може бути лише Президент та KM України.

Суб'єктом права на конституційне подання з питань по­дання висновків Конституційним Судом у справах щодо до­тримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111 та 151 Конституції може виступати лише парламент — ВР України.

Відповідно до cm. 41 Закону "Про Конституційний Суд України" суб'єктами права на конституційне подання з питань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Пре­зидент України; не менш як 45 народних депутатів України; Уповноважений ВР України з прав людини; Верховний Суд України; KM України; інші органи державної влади; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; органи місцевого само­врядування.

Принагідно зазначимо, що свого часу Президент України ініціював проект Закону України "Про внесення доповнень до Закону України "Про Конституційний Суд України". У цьому законопроекті було запропоновано внести зміни до ст.ст. 40 та 41 Закону "Про Конституційний Суд України", в якому Національний банк України належить до суб'єктів права на конституційне подання, А саме: до переліку суб'єктів права на конституційне подання у ст.ст. 40 та 41 після слів "Верховний Суд України" пропонувалось внести доповнення "Національний банк України". Внесення такого доповнення до закону мотивувалось досвідом минулих років, коли втручання у діяльність Національного банку "шляхом необгрунтованого прийняття законодавчих актів щодо грошової емісії" спричинило пришвидшені темпи інфляції. Однак жодного конкретного прикладу у пояснювальній записці щодо такого необґрунтованого втручання автори не навели.

86

3.4. Акти Конституційного Суду України

3.4. Акти Конституційного Суду України

Зазначимо, що в процесі реалізації своїх повноважень Кон­ституційний Суд України робить висновки, приймає рішення та процесуальні ухвали.

Рішення Конституційний Суд України приймає за резуль­татами розгляду справ щодо конституційності законів та ін­ших правових актів ВР України, актів Президента та актів KM України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У ньому Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповід­ність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи подання висновку у справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Висновки Конституційний Суд України дає у справах з питань: офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносять до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість; щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Процесуальні ухвали приймає Колегія суддів Конституцій­ного Суду України у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу. Процесуаль­на ухвала приймається про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України або про відмову у такому провадженні.

У разі прийняття Колегією суддів Конституційного Суду України процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді, цю справу вносить Голова Кон­ституційного Суду на розгляд пленарного засідання Конститу­ційного Суду. У разі прийняття Колегією суддів процесуальної

87

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, секретар Колегії суддів спрямовує матеріали до Голови Конституційного Суду для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду України.

Наприклад, до Конституційного Суду України у 1998— 1999 pp. надійшло 4 762 звернення громадян, з яких 29 було передано на розгляд колегії суддів. Інші 4 733 звернення, як за­значається в інформації, не відповідають вимогам Закону "Про Конституційний Суд України", про що авторам цих звернень відповідно до Регламенту Конституційного Суду надіслано від­повідні повідомлення¹⁰⁷.

Принагідно зазначимо, що Конституційний Суд приймає рішення, дає висновки поіменним голосуванням шляхом опи­тування суддів Конституційного Суду. Пропозиції суддів Кон­ституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували "за" і ''проти" "їхнього прийняття, та опри­люднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду рішення, виснов­ку Конституційного Суду України є обов'язковим.

Аналізуючи зміст актів Конституційного Суду можна за­значити наявність окремої думки судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду. Окрема думка викладається суддею Конституційного Суду у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписують не пізніше семи днів після прийняття рішення, подання висновку. Усі вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їхнього підписання.

'' Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

88

3.4. Акти Конституційного Суду України

Рішення і висновки Конституційного Суду разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду публікуються у ^иВіснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Усі рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. Копії рішень і висновків Конституційного Суду надсилають наступного ро­бочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єктові пра­ва на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді.

У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, дотримання висновку¹⁰⁸.

Конституційний Суд України має право вимагати від орга­нів письмового підтвердження виконання рішення, дотримання його ж висновків. Невиконання рішень та недотримання вис­новків Конституційного Суду України тягнуть за собою відпо­відальність згідно з законом.

Практика прийняття рішень Конституційним Судом Украї­ни пішла тим шляхом, що у справах з питань офіційного тлу­мачення Конституції та законів України рішення приймає Кон­ституційний Суд.

Такий підхід зумовлений невідповідністю положень Консти­туції та Закону "Про Конституційний Суд України". У cm. 150 Конституції передбачено, що до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлумачення Конституції та законів України і "з питань, передбачених цією статтею, Конститу­ційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до ви­конання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Водночас у cm. 62 Закону "Про Конституційний Суд України" передбачено, що Конституційний Суд повинен

Офіційне тлумачення положень частини другої етапі 70 див. в Рішенні Конституційного ("уду № 15-piі/2000 від 14 грудня 2000 року.

89

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

ухвалювати не "рішення", а "висновки'¹. Як орган конституцій­ної юрисдикції, Конституційний Суд України віддав належне нормам Конституції і свою подальшу практику веде так: за зверненням Президента України або KM України Конститу­ційний Суд робить висновки про відповідність Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість; за зверненням ВР України — дає висно­вок щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках приймаються рішення Конституційного Суду.

Відповідно до cm. 93 Закону "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіцій­ного тлумачення Конституції та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпре­тації положень Конституції та законів України.

У разі відкриття конституційного провадження у такій справі Конституційний Суд України повідомляє про це у де­сятиденний строк суб'єктів права на конституційне подання, які звернулися з таким поданням.

Підставою для конституційного звернення щодо офіцій­ного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або зако­нів судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (cm. 94).

Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його спрямував до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному його засіданні. Процесуальну ухвалу про припинення провадження у справі за конституцій­ним поданням, конституційним зверненням, що відкликають, приймають на засіданні Конституційного Суду України.

90

Розділ 4

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

4.1. Поняття основ конституційного ладу

Основний Закон України називає свій перший розділ за­гальними засадами, які й визначають основи конституційного ладу держави. Сутність конституційного ладу будь-якої кра­їни випливає із змісту її Основного Закону. Це означає, що зміст, а отже, й поняття конституційного ладу України закла­дені у Конституції держави, насамперед у її першому розділі. Якщо ж проаналізувати зміст цього розділу, то побачимо, що в ньому сформульовані фундаментальні засади становлення, формування і перспективи розвитку суспільства і держави в Україні після проголошення її незалежності. Власне тут закрі­плені сутнісні цінності, що визначають зміст Основного Закону держави загалом, усіх конституційно-правових інститутів та кожної норми зокрема. Тому в літературі слушно підкреслено, що "узагальнено поняття конституційного ладу України можна визначити як систему основоположних правовідносин, закрі­плених і виділених Конституцією", Конституційний лад "є за змістовою базою Основного Закону, своєрідною "Конституцією України""¹⁰⁹. Далі проф. В. Шаповал зазначає, що норми, які закріплюють основи конституційного ладу України, виконують роль юридичного підґрунтя, нормативної першооснови для інших конституційних положень¹¹⁰. Норми конституційного ладу зазвичай є нормами загальнорегулюючих властивостей: норми-дефініції (cm. 1 Конституції визначає Україну як суве-

Шаповал В. Конституція як. форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. — 1999. — № 6. — С. 6.

Там само. — С. 6.

91

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

ренну, демократичну, соціальну, правову державу), норми-цілі (у cm. 11 Конституції зазначено: держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, а також розвиткові етичної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України), норми-принципи (cm. 5 Конституції закріплює принципи народовладдя: носієм сувере­нітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ) тощо. Тобто ці норми характеризуються найвищим рівнем узагальнення і тому, враховуючи значення їх як найважливіших засад по­будови суспільства і держави, вони є стрижнем усієї правової системи держави.

Керуючись значенням загальних засад конституційного ладу, норми, що їх врегульовують, містять найбільший рівень юридичної жорсткості (убезпечення від скасування чи змін)^іи. Власне Основний Закон встановлює, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить винятково народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (cm. 5 Конституції).

З позицій системно-структурного підходу (аналізу) складо­вими конституційного ладу України є суспільний і державний лад. Як зазначено в літературі¹¹², суспільний лад України — це організація і діяльність суспільства. Він є основною складовою конституційного ладу і визначає характер інших його складо­вих, у тому числі державного ладу. Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави.

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

Останніми роками у теорії українського конституціоналізму значну частину уваги звернуто на дослідження такого явища, як суспільство, сутність якого визначається природою його елементів і яке розвивається за певними закономірностями.

¹¹¹ Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. — 1999. — № 6. — С. 6.

^m Конституційне право України / За редакцією д-ра юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - С. 152, 181.

92

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

Причому чіткіше підкреслено його самостійність у соціально-політичному та економічному розвиткові країни, в тому числі й значення у встановленні суверенної держави. Суспільство, яке з роками після становлення незалежності України стає дедалі більш соціально організованим, ефективніше, результативніше впливає на державотворчі процеси, порядок формування і діяльність органів держави. Яскравим підтвердженням цього є події Помаранчевої революції, учасниками якої фактично стали усі верстви суспільства, що спонукали до певних дій парламент України зі стабілізації політичної та соціально-економічної ситуації в державі¹¹³; Верховний Суд України, який визнав антиконституціиними дії Центральної виборчої комісії, певних органів державної виконавчої влади під час президентських виборів. І вже перші "післяреволюційні" публікації¹¹⁰ свідчать про формування в Україні суспільства, української політичної нації.

Щоправда, в літературі у більшості випадків йдеться про становлення громадянського суспільства. Не вдаючись глибоко у дискусію з цього питання, зазначимо, що словосполучення "громадянське суспільство" не обґрунтоване. Енциклопедичні джерела трактують суспільство в широкому розумінні як сукуп­ність форм сумісної діяльності людей, що склалися історично. Тобто визначальною категорією поняття суспільства є людина. Поняття ж "громадянин", а отже "громадянське" пов'язані з феноменом "держави".

Звідси робимо висновок, що вислів "громадянське суспільство" означає поєднання до певної міри неоднорідних за змістом характеристик. У зарубіжних джерелах, з огляду на це, з метою визначення окремої від держави форми самодіяльності

¹¹³ Див. Постанова Верховної Ради України від 27.11.2004 р. "Про політичну кризу в державі, що виникла в зв'язку з виборами Президента України" // Голос України. — 2004. — ЗО листопада; Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 2004 р. "Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання а неконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і тери­торіальній цілісності України" // Голос України. — 2004. ~ 2 грудня.

^і]і Карпов О. Рушійні сили "помаранчевої революції" // Голос України. — 2004. - № 24. -28 грудня.

93

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

людей нерідко вживають поняття "солідарне суспільство", "со­ціально організоване суспільство".

Основою суспільства є людина. Власне вона визначає по­няття "суспільство", оскільки без людей суспільство не може існувати. Разом з входженням у суспільство людина вносить і свою суспільно-природничу специфіку. Тому зародження та розвиток суспільства є по суті перетворенням соціально-природ­ничих начал особи в елементи суспільної дійсності. Отже, лю­дина, народжуючись, має певні права, тобто природничі права. З метою вираження, реалізації, захисту власних прав люди, їхні окремі групи об'єднуються. Суспільство виникає і розвивається на основі співпраці. Об'єднавчим чинником є інтерес (мораль­ний, матеріальний, політичний, професійний, віковий тощо).

Організуючий аспект життєдіяльності людей, отже, заро­джується на рівні суспільства.

Звідси, як ми вважаємо, соціально організоване суспіль­ство — це сфера дії приватних (особистих) інтересів, система суспільних інституцій (об'єднання людей, у тому числі партій, суспільних організацій, асоціацій, рухів, товариств, спілок тощо), за посередництвом яких задовольняються різноманітні, зумовлені історичним етапом розвитку суспільства, інтереси індивідів та їхніх груп. Соціально організоване суспільство ґрунтується на засадах самоорганізації людей. Власне наявність такого суспільства є підґрунтям створення цивілізованої держави як основної форми організації суспільства. І додамо, що вже на офіційному рівні в Україні стверджується, що "наявність суспільства є умовою ствердження самої держави. Адже в нинішніх умовах суспільство відсторонене від вироблення, а тим більше від здійснення політики. Як наслідок — поглиблення прірви між людьми і державою"¹¹³. Оптимально організована в суспільстві система є одночасно передумовою утворення цивілізованого державного механізму, отже, між ними існує певна взаємозалежність. Впливаючи на громадськість, держава,

¹¹* Особливості й умови політичного сезону потребують широкої розмови. Виступ Голови Верховної Ради України Володимира Литвина під час відкриття четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання // Голос України. — 2003. — 3 вересня.

94

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

своєю чергою, піддається її впливу як у процесі формування державних органів, так і їхньої повсякденної діяльності. Оскільки діяльність громадських об'єднань є важливим напрямом розвитку демократії, держава не може без них успішно функціонувати і розвиватися. їхній вплив на державу виявляється в процесі формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування (через право висунення кандидатів у депутати), контролю за їхньою роботою (участь в організації і заслуховуванні інформації депутатів перед виборцями) тощо.

Держава — одна з форм організації суспільства. Організа­ційними формами об'єднання народу є об'єднання громадян, політичні партії, органи самоорганізації населення. їх розгалу­жена система посилює спрямовуючий вплив на суспільство. Унаслідок взаємодії з громадськими об'єднаннями зміцнюються організаційні зв'язки держави з народом, який є джерелом влади. Цим досягається гармонійне поєднання особистих та групових інтересів, представлених у вигляді об'єднань громадян з загальнолюдськими інтересами, трансформація їх у загально­народні сподівання. Інакше кажучи, через своїх представників громадські об'єднання беруть участь у формуванні, форму­люванні волі народу в правових актах, які ухвалюють органи держави, самоврядування, і є виявом публічного інтересу.

Під час формування волі народу в процесі загальної вза­ємодії людей узгоджуються різноманітні ідеї та інтереси, спри­яючи створенню політичної єдності. Цим долається відмінність держави і суспільства, відбувається їхня взаємодія. Держава є вищою формою організації суспільства. Якщо організоване суспільство базується на началах самоорганізації, то держава виступає як політико-правова організація суспільства. Політи-ко-правова організація є якісно новим етапом розвитку сус­пільства, характерною ознакою існування держави.

Держава здійснює правове регулювання (у тому числі й через Конституцію) тих аспектів діяльності громадських об'єднань, які пов'язані з їхньою участю в реалізації народовладдя. Зокрема положення Основного Закону, в яких проголошено права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст.ст. 36, 37), є складовою правового поля функціонування громадськості. Однак правове регулювання громадських

95

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

організацій не безмежне. Воно стосується передусім зовнішніх взаємин добровільних об'єднань, без вторгнення у їх внутрішнє життя.

Охоплюючи своїм впливом більшість сторін суспільного життя, держава не може створювати ситуацію, коли людина поглинається громадянином, оскільки держава за Конституцією відповідає перед людиною за свою діяльність.

Панування закону є необхідним для забезпечення свободи, проте для її цілковитого втілення необхідним є також існування сфери, в якій людина діє за власною ініціативою, не будучи ні спрямованою, ні скерованою розпорядженнями державної влади. Тому варто визнати цілком слушним положення, сфор­моване у зазначеному виступі Голови Верховної Ради України Володимира Литвина: "Держава має бути позбавлена регуля­тивних і наглядових функцій у сферах, де суспільство здатне на самоврядування". Тому заслуговує на увагу погляд науковців, котрі як самостійну форму влади народу виділяють суспільну (громадську) владу поряд з такими формами влади народу, як державна і влада місцевого самоврядування (змішана суспільно-державна влада). Зокрема, на їхню думку, суспільна влада — це влада різних об'єднань і колективів громадян щодо осіб, які формують ці об'єднання і колективи, а також їх внутрішніх підрозділів. Найтиповішими структурами, для яких категорія суспільної влади реально існує, є політичні партії, інші гро­мадські об'єднання, а також трудові колективи як об'єднання громадян за суспільним місцем праці. Вони підпорядковують свою діяльність порядку, встановленому ними у статутах, по­ложеннях про об'єднання, регламентах тощо. Правила, сформу­льовані цими документами, є обов'язковими для членів об'єд­нань, колективів. У випадку невиконання цих правил можуть застосовувати громадські санкції: зауваження, попередження, виключення зі складу громадських об'єднань. Суспільна влада спирається на методи громадського впливу, звичаї, традиції¹¹⁶.

Зазначимо, що народне волевиявлення має бути основою державного волеутворення. Лише народне волеутворення є під-

Авакьян С.А. Конституционное право России. — М., 2005. — Т. 1. — С. 333.

96

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

тримкою держави суспільством. У формуванні, підтримці дер­жавної влади народ виявляє легітимуючу функцію суспільства. В організованому суспільстві домінуюча роль в народному волеутворенні належить об'єднанням громадян. Власне демократична держава має прагнути до співпраці з цими об'єднаннями, сприяючи свободі суспільної діяльності. Завдяки цьому державна влада отримує змогу враховувати у своїй діяльності всю багатоманітність думок і поглядів суспільства. Однак політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя, яку гарантує Конституція (ст. 15), повинна бути спрямована на забезпечення свободи особи. Плюралістично побудоване суспільство повинно забезпечувати індивідуальну свободу всіх людей, а не спотворювати її. У сучасних умовах українського державотворення і формування суспільства важливо не дійти до створення соціальних структур, у тому числі олігархічних, котрі прагнуть до узурпації політичної влади в державі і перекреслення процесів волеутворення народу на користь своїх користолюбних егоїстичних інтересів. Власне журналісти, осмислюючи Помаранчеву революцію, у публікаціях підкреслюють, що вона сталася через невирішення в Україні двох основних завдань — формування конкурентної ринкової соціально-орієнтовної економіки і повноцінної демократичної політичної системи. "Ця система передбачає не лише створення структурних складових власної державної машини, а й формування повноформатного суспільства, механізмів широкої громадянської участі та контролю, ефективної партійної системи і процедурної демократії..." — пише народний депутат України Олександр Карпов¹¹⁷. Схвалені парламентом закони про вибори народних депутатів України¹¹⁸, про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,

¹¹⁷ Карпов О. Рушійні сили "помаранчевої революції" // Голос Украї­ ни. - 2004. - № 24. - 28 грудня.

¹¹⁸ Закон України № 1665-IV від 25 березня 2004 р. "Про вибори народних депутатів України" // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 27-28. - Ст. Збб {В редакції Закону № 2777-IV від 07.07.2005 р. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3099-IV від 17. ї 1.2005 p., № 3368-IVeig 19.01.2006 p., № 3437-IV від 09.02.2006 p., № 3519-IV від 14.03.2006 p.).

4 7-180

97

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

селищних, міських голів¹¹⁹, як ми вважаємо, переслідують мету спонукати суспільство до створення повноформатних політичних партій — оптимального інструменту репрезентації інтересів у демократичному суспільстві. Адже згідно з цими законами з 2006 року вибори депутатів майже всіх ланок органів народного представництва відбуватимуться за партійно-пропорційною виборною системою. Щоправда, зарубіжна теорія, належно оцінюючи роль політичних партій, неоднозначно визначає їхнє місце в суспільстві. Наприклад, одні німецькі вчені вважають, що політичні партії є необхідними посередниками між електоратом і ефективним парламентським правлінням, розглядають партійну державу як "сурогат" безпосередньої демократії у державній сфері, коли партії слугують рупором організованого народу¹²⁰. Інші ж дещо по-іншому формулюють думки з цього приводу: відповідальність за стан суспільства є в руках громадян, а не партій; партійна державність є немов би етикеткою положення справ, а громадянська держава — ідеалом, з яким партійна держава має співміряти свої сили¹²¹. Звичайно, ми повинні творчо ставитися до зарубіжного досвіду. Якщо аналізувати події вищезгадуваної Помаранчевої революції, Україна ближча до погляду другої групи вчених, оскільки захисниками конституційного ладу виступили громадяни. Наші партії, на жаль, зазвичай є віртуальними структурами з "приписаними" до них людьми¹²². І все ж, з огляду на перспективу, не можна не погодитися з науковими положеннями про те, що за наявності організованих партій легше спрямовувати розрізнені устремління до загальної мети; чим партії "сталіші", чим ближче вони зрослися з

Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30 — 31. — Ст. 382 (Із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 27-47-IV від 06.07.2005 p., Законами № 3253-1V від 21.12/2005 p., № 3368-IV від 19.01.2006 p., № 3437-ІУвід 09.02.2006 p., № 3519-IV від 14.03.2006 p.).

Изензее К, Кирххоф П. Госудатвенное право Германии. — М, 1994. — Т. I. - С. 51-52.

Там само. — С. 120.

Зазначений виступ Голови Верховної Ради України В. Литвина // Голос України. — 2003.— З вересня,

98

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української...

історією народу, чим повніше визначена їхня програма, тим оптимальнішим є політичне життя, що ґрунтується на свободі¹²³. І безспірним є становище, що лише на зрілій громадській думці можна створити справжні політичні партії.

Отже, формування соціально-організованого суспільства буде важливою гарантією втілення в життя конституційного положення, згідно з яким носієм суверенітету і єдиним дже­релом влади в Україні є народ.

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української держави