15. Повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій щодо регулювання зед.

Органами місцевого управління ЗЕД є:

- місцеві ради та їх виконавчі органи;

• місцеві державні адміністрації;

• територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція місцевих рад та їх виконавчих органів щодо регулювання ЗЕД визначається ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, згідно з ст. 35 останнього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері ЗЕД належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

• укладення і забезпечення виконання договорів з іно­земними партнерами на придбання та реалізацію про­дукції, виконання робіт і надання послуг;

• сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

• сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;

б) делеговані повноваження:

• організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;

• створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;

• забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

Нормативні акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів стосовно регулювання ЗЕД приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи діють як суб'єкти ЗЕД лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

Місцеві державні адміністрації відповідно до ст. 26 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» наділені такими повноваженнями в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин:

• забезпечують виконання зобов'язань за міжнародними договорами України на відповідній території;

• сприяють розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;

• укладають договори з іноземними партнерами про співро­бітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

• сприяють зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

• сприяють розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;

• організовують прикордонну і прибережну торгівлю;

• сприяють діяльності митних органів та прикордонних служб, створенню умов для їх належного функціонування;

• вносять до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території.

Органи державного регулювання ЗЕД України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих рад, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України (ст. 10 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

16. Надайте характеристику правового становища торгово-промислових палат як органів недержавного регулювання ЗЕД. Провідними органами недержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно зі світовою практикою є торгово-промислові палати, правове становище яких визначається Законом України від 2 грудня 1997 р. «Про торгово-промислові палати в Україні».

Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

ТПП створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові підприємництва, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

ТПП створюються за принципом добровільного об'єднання їх засновників (ними можуть бути лише юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання, кількістю не менше п'ятдесяти), і підлягають державній реєстрації органами Міністерства юстиції України. ТПП набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації.

ТПП створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (регіональні ТПП). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна ТПП. На території України діє Торгово-промислова палата України.

17. Повноваження Торгово-промислової палати України. ТПП мають право:

проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців;

представляти і захищати законні інтереси ТПП або за дорученням її членів їх інтереси;

надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України;

проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість;

засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов'язані із здійсненням ЗЕД;

здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;

організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами;

організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами;

створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів;

виконувати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.

Методичні та експертні документи, видані ТПП в межах їх повноважень, є обов'язковими до застосування на всій території України.

Важливу роль в регулюванні ЗЕД відіграє Торгово-промислова палата України, яка відповідно до Закону України та свого статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об'єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність.

ТПП України:

відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані ТПП, ділові ради та інші спільні організації;

засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні;

веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами.

ТПП України має право одержувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади інформацію та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

При ТПП України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється Законом України від 24 лютого 1994 року «Про міжнародний комерційний арбітраж».

ТПП України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.

18. Світова організація торгівлі та її основні функції. У світі поступово склалося розуміння того, що глобальне господарство не в змозі стабільно функціонувати за відсутності певних спільних для всіх (або переважної більшості) країн механізмів координації та управління, що обумовило виникнення системи міжнародних економічних та фінансових організацій з мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати дисбаланси, що виникають, і надавати всебічну підтримку країнам, що потребують її. Ключова роль у цій системі належить Світовій організації торгівлі (СОТ).

СОТ є міжнародною організацією з розроблення та запровадження глобальних правил торгівлі між державами, забезпечення її розвитку та передбачуваності максимально можливою мірою.

Функціями СОТ є:

• адміністрування торговельних угод СОТ;

• забезпечення проведення торговельних переговорів;

• вирішення торговельних спорів;

• моніторинг національної торговельної політики країн-членів;

• технічна допомога та навчання для країн, що розвиваються;

• -співпраця з іншими міжнародними організаціями

19. Які Ви знаєте угоди СОТ. Які принципи покладені в основу цих угод. В основі діяльності СОТ знаходяться угоди СОТ, укладені більшістю держав - учасниць системи світової торгівлі. Ці документи встановлюють правові принципи міжнародної комерції. За своєю суттю вони є договорами,

що зобов'язують уряди утримувати власну торговельну політику в узгоджених рамках.

Основоположна мета COT - сприяти здійсненню торгівлі настільки вільно, наскільки це є можливим, допоки відсутні небажані побічні ефекти. Це означає, зокрема, усу­нення перешкод (бар'єрів) для торгівлі та забезпечення прозорості та передбачуваності торговельних правил.

Повний пакет угод COT нараховує біля 60 угод та домов­леностей, які, однак, можуть бути представлені у вигляді шістьох блоків, які регулюють: правовий статус COT яв міжнародної організації; здійснення міжнародної торгівлі у трьох основних сферах - торгівлі товарами, послугами та об'єктами інтелектуальної власності; вирішення спорів і рамках COT; моніторинг національної торговельної політики країн-членів Угоди COT є великими за обсягом та складними, оскільки охоплюють широке коло питань (як-от: сільське господарство, текстиль та одяг, банківська справа, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, сані­тарні вимоги щодо харчових продуктів, інтелектуальна власність та багато інших). Однак ряд фундаментальних принципів, які становлять основу системи світової торгівлі, пронизує всі ці документи.

До таких принципів належать:

- принцип торгівлі на недискримінаційній основі. Недискримінаційний характер торгівлі забезпечується шляхом запровадження режиму найбільшого сприяння та національного режиму.

Режим найбільшого сприяння означає однакове ставлен­ня до усіх країн - членів COT як торговельних партнерів.

Згідно з угодами COT держави зазвичай не можуть дискримінувати своїх торговельних партнерів. У разі надання певній державі особливої преференції (як-от: нижча ставка мита на ввезення певного товару), така ж преферен­ція має бути надана усім іншим державам - членам COT.

Національний режим означає однакове ставлення до іноземних та вітчизняних суб'єктів господарювання у сфері торгівлі. Імпортні та вироблені та внутрішньому ринку товари повинні мати однаковий правовий режим - при­наймні, після того, як імпортні товари потрапили на внутрішній ринок. Те ж саме стосується іноземних та вітчизняних послуг, а також іноземних та вітчизняних торговельних марок, авторських та патентних прав. Принцип національного режиму так само знаходимо у трьох основних угодах СОТ (ст. З ГАТТ, ст. 17 ГАТС та ст. З ТРІПС), хоч, знову ж таки, підхід до цього принципу у кожній з трьох угод дещо відрізняється.

Національний режим застосовується тільки тоді, коли товар, послуга або об'єкт інтелектуальної власності потрапили на ринок відповідної країни. Таким чином, справляння мита при імпорті не є порушенням національного режиму, навіть коли вироблювані на внутрішньому ринку товари не обкладаються аналогічним податком;

- принцип лібералізації торгівлі. Зниження торговель­них бар'єрів - один з найбільш очевидних шляхів заохочення торгівлі. Бар'єри, про які йдеться, включають митні ставки (тарифи) та нетарифні заходи (як-от: імпортні заборони чи квоти, які вибірково обмежують кількості товарів, що можуть бути ввезені в країну).

Угоди COT дозволяють державам запроваджувати зміни у торговельній політиці поступово, шляхом «прогресивної лібералізації». Країнам, що розвиваються, зазвичай надається триваліший час для виконання узятих зобов'язань;

- принцип передбачуваності. Зобов'язання держави-члена не підвищувати торговельні бар'єри можуть бути так само важливими, як і їх зниження, оскільки такі зобов'язання надають торговельним партнерам чіткі перспективи їх майбутніх можливостей. Згідно з правилами COT держа­ви, погоджуючись відкрити ринки для іноземних товарів або послуг, «зв'язують» власні зобов'язання. Для товарів таке зв'язування означає визначення граничних показників митно-тарифних ставок. Держава може змінити свої «зв'язані» зобов'язання, але тільки після переговорів зі своїми торговельними партнерами, що може означати необхідність виплати компенсації за втрати в торгівлі.

Передбачуваність та стабільність торгівлі досягається також іншими шляхами, як:

заборона, за загальним правилом, застосування квот та інших заходів, спрямованих на кількісні обмеження імпорту;

забезпечення максимально можливої чіткості та публічності (прозорості) торговельних правил держав. Значна кількість угод COT вимагає від урядів країн-членів публічного розкриття їх торговельної політики та практики всередині країни або шляхом повідомлення СОТ. У рамках COT здійснюється регулярний нагляд за національною торговельною політикою, правову основу якого становить Механізм перегляду торговельної політики. Метою останнього є досягнення глибшого розуміння торговельних правил, які застосовуються країнами-членами СОТ, та оцінка їх впливу на торгівлю;

- принцип сприяння чесній конкуренції. COT інколи називають інституцією «вільної торгівлі», однак це не зовсім коректно. Система світової торгівлі дозволяє застосування тарифів, а в обмеженій кількості випадків - також інші форми захисту. Точніше кажучи, це є система правил, спрямованих на забезпечення відкритої, чесної та неспотвореної конкуренції.

На забезпечення чесних умов торгівлі спрямовані недискримінаційні торговельні режими - режим найбільшого сприяння та національний режим, правила щодо торгівлі у сфері сільського господарства, інтелектуальної власності, послуг тощо, правила щодо демпінгу, субсидування та ряд інших правил угод СОТ. Угода з державних закупівель (наразі підписана лише окремими членами СОТ) поширює дію загальних правил конкуренції на сферу закупівель товарів, робіт, послуг державними органами країн-учасниць;

- принцип заохочення розвитку та економічних реформ. Визнано, що країни, які розвиваються, потребують гнучкого підходу щодо визначення термінів для імплементації угод СОТ. Власне угоди СОТ успадкували більш ранні положення ГАТТ, які передбачали спеціальну допомогу та торговельні привілеї для країн, що розвиваються.

20. Визначте зміст та сферу застосування національного режиму для іноземних суб'єктів господарювання. Конкретний зміст регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначається правовим режимом ЗЕД. На території України згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст.7) запроваджуються три види правових режимів для іноземних суб'єктів господарювання.

1) Національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарювання України.

Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України (положення про національний режим інвестиційної діяльності закріплені також у ст. 394 ГК, ст. 7 Закону України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законі України від 17 лютого 2000 р. «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та грошових коштів вітчизняного походження»).

Національний режим встановлений також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарювання тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

21. Що таке режим найбільшого сприяння у зовнішній торгівлі. Режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарювання будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче.

Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарювання інших держав згідно з відповідними міжнародними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі. Суть принципу найбільшого сприяння полягає в тому, що режим, який застосовується до суб'єктів господарювання однієї іноземної держави, з якою укладений торговельний договір, буде поширюватися і на суб'єктів господарювання будь-якої іншої держави, з якою також укладений торговельний договір з аналогічних питань. Таким чином, в силу режиму найбільшого сприяння створюються рівні умови для суб'єктів господарювання всіх іноземних держав стосовно тих питань торгівлі, які передбачені торговельними договорами.

Україною укладена значна кількість двосторонніх торговельних угод, які містять положення про режим найбільшого сприяння:

Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) від 14 червня 1994 p.;

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Індія про торговельно-економічне співробітництво від 27 березня 1992 р.,

Угода про торговельні відносини між Україною та Сполученими Штатами Америки від 6 травня 1992 p.,

Угода між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про торговельно-економічне співробітництво від 8 серпня 1992 р.

Угода між Урядом України та Урядом Канади про торговельні та комерційні відносини від 31 березня 1994 р.,

Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про торгівлю та економічне співробітництво від 11 липня 1995 p.,

Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про торговельно-економічне співробітництво від 25 жовтня 1995 p.

Угода між Урядом України та Урядом Австралії про торговельно-економічне співробітництво від 17 березня 1998 р.,

ряд угод з країнами СНД та ін.

Вступ України до COT зумовило значне розширення сфери застосування національного режиму та режиму найбільшого сприяння, а саме: застосування цих режимів щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарювання тих країн, які є членами COT.

21. Розкрийте сутність спеціального режиму як винятку з режиму найбільшого сприяння. Спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до ст. 25 цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», на території України можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон.

Законодавчу основу функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні становлять: глава 39 ГК, Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», закони про окремі СЕЗ, що визначають територію і статус СЕЗ, у тому числі строк, на який вона створюється (наприклад, закони України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області», від 15 січня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів», від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені» та ін.).

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб (ст. 1 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»). Подібними до СЕЗ за правовим режимом є території пріоритетного розвитку (ТПР), тобто території, де склалися несприятливі соціально-економічні умови та запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для розвитку нових виробництв та створення робочих місць (відповідно до законів України від 15 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Луганській області», від 21 грудня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 5 квітня 2001 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області» та ін).

Необхідно зазначити, що попри встановлене в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», режим СЕЗ в Україні не є режимом, адресованим іноземним суб'єктам господарювання. Суб'єктами СЕЗ є суб'єкти господарювання, які розташовані і здійснюють підприємницьку діяльність на території СЕЗ та зареєстровані як суб'єкти СЕЗ. Тобто режим СЕЗ є спеціальним режимом господарської, у тому числі зовнішньоекономічної, діяльності суб'єктів господарювання України.

Надання спеціальних режимів в рамках СЕЗ та ТПР повинно здійснюватися з обов'язковим врахуванням:

• вимог Угоди про субсидії та компенсаційні заходи, яка входить до системи угод COT, і спрямована на забезпечення дисципліни державної підтримки економіки з метою недопущення надання необґрунтованих переваг національним суб'єктам господарювання порівняно з іноземними та спотворення таким чином конкуренції¹;

• приписів п. 2.2 ст. 49 УПС, який зобов'язує Сторони утримуватися від надання будь-якої державної допомоги окремим підприємствам чи виробництву товарів, крім первинних товарів, що визначені ГАТТ, або від надання послуг, які спотворюють або загрожують спотворити конкуренцію і які таким чином впливають на торгівлю між Співтовариством і Україною.

Згідно з ст. 25 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб'єктів ЗЕД України та суб'єктів господарювання цих держав у відносинах з ними.

Встановлення спеціальних режимів означає надання суб'єктам господарювання окремих країн більших переваг, ніж надаються суб'єктам господарювання інших країн, тобто, мова йде про вилучення з принципу найбільшого сприяння. Переліки допустимих вилучень з режиму найбільшого сприяння встановлюються у двосторонніх торговельних договорах. Типовим є непоширення режиму найбільшого сприяння на пільги та привілеї, які одна з сторін торговельного договору надає або надасть в майбутньому:

а) сусіднім державам з метою полегшення прикордонної торгівлі;

б) державам, які разом з нею входять до митного союзу або зони вільної або преференційної торгівлі, які вже існують або будуть створені в майбутньому;

в) третім країнам в рамках багатосторонніх домовленостей, в яких не бере участі інша сторона.

Слід відзначити, що ст. 24 ГАТТ дозволяє у порядку виключення з принципу найбільшого сприяння укладання регіональних торговельних угод за умови дотримання певних критеріїв:

• угоди повинні сприяти більш вільному здійсненню торгівлі всередині групи без підвищення бар'єрів у торгівлі з країнами за межами групи. Іншими словами, регіональна інтеграція має доповнювати глобальну систему торгівлі, а не загрожувати їй;

• якщо засновується зона вільної торгівлі або митний союз¹, митні тарифи та інші торговельні бар'єри мають бути зменшені або усунуті практично в усіх секторах торгівлі всередині групи. Умови торгівлі з іншими країнами не повинні бути більш обмежувальними, аніж до заснування групи.

Особливим видом спеціального режиму ЗЕД для українських суб'єктів господарювання є режим сприяння, який встановлюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. № 593 «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності». Цією постановою Державній митній службі України надане право під час провадження ЗЕД окремо визначеними підприємствами - резидентами України не застосовувати на момент митного оформлення певні заходи нетарифного регулювання та інші обмежен­ня. Спільним наказом Держмитслужби, МЗЕЗТоргу та ДПАУкраїни від 22 липня 1999 р. № 411/488/357 затверджені Критерії оцінки підприємств - резидентів України, під час провадження якими зовнішньоекономічної діяльності застосовується режим сприяння, та порядок визначення таких підприємств.

21. Поняття економічних методів державного регулювання ЗЕД. Державний вплив на зовнішньоекономічну діяльність здійснюється шляхом застосування методів її регулювання.

Методи державного регулювання ЗЕД - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів ЗЕД з метою отримання необхідного з точки зору публічних інтересів результату. Такі методи можна класифікувати за двома основними критеріями.

Економічні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес суб'єктів ЗЕД (шляхом як позитивного, так і негативного стимулювання). До економічних методів належать:

• надання податкових пільг, встановлення знижених податкових ставок;

• диференціювання митних ставок, звільнення від обкладення митом;

• надання субсидій певним категоріям суб'єктів господарської (зовнішньоекономічної) діяльності;

• застосування господарсько-правових санкцій за порушення законодавства про ЗЕД тощо.

21. Поняття адміністративних методів державного регулювання ЗЕД. Державний вплив на зовнішньоекономічну діяльність здійснюється шляхом застосування методів її регулювання.

Методи державного регулювання ЗЕД - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів ЗЕД з метою отримання необхідного з точки зору публічних інтересів результату. Такі методи можна класифікувати за двома основними критеріями.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, який підлягає виконанню суб'єктом ЗЕД незалежно від того, вигідне це виконання йому економічно, чи ні. До адміністративних методів належать:

• заборона окремих видів експорту та імпорту;

• ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій;

• застосування технічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів та вимог;

• встановлення державної монополії на експорт/імпорт окремих товарів;

обмеження строків здійснення зовнішньоекономічних операцій тощо.