10. Основні види засобів і методів державного регулювання зед.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється за допомогою системи засобів такого регулювання, а саме:

• законів України;

• передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

• економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

• рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

• угод, що укладаються між суб'єктами ЗЕД і які не суперечать законам України.

Перелік засобів регулювання ЗЕД є вичерпним. Забороняється регулювання ЗЕД прямо не передбаченими законом актами державних і недержавних органів.

Стаття 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює засади, завдяки яким досягається відповідність регулювання ЗЕД правовому господарському порядку України. Однак наразі повноцінна участь України у світових економічних процесах потребує відповідності такого регулювання і світовому економічному правопорядку. Міжнародною організацією, яка розробляє та запроваджує глобальні правила торгівлі між країнами, забезпечує її розвиток та передбачуваність, є Світова організація торгівлі (СОТ). Наразі членами СОТ є 149 країн, на частку яких припадає понад 95% обсягів світової торгівлі. Головною умовою набуття членства в СОТ є відповідність національного законодавства принципам та нормам, які

містяться в угодах COT і спрямовані на забезпечення кожному її членові безпечного й передбачуваного міжнародного торговельного середовища, а також продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвиткові. З огляду на те, що Україною прийняті зобов'язання щодо гармонізації національного законодавства з нормами та вимогами угод COT, відповідність принципам цієї міжнародної організації виступає системною вимогою до регулювання (передусім державного) ЗЕД.

11. Основні види суб’єктів державного регулювання зед.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється:

а) Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

б) недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

в) самими суб'єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

12. Поняття і види спеціальних правових режимів зед.

Спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до ст. 25 цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», на території України можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон.

Законодавчу основу функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні становлять: глава 39 ГК, Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», закони про окремі СЕЗ, що визначають територію і статус СЕЗ, у тому числі строк, на який вона створюється (наприклад, закони України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області», від 15 січня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів», від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені» та ін.).

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб (ст. 1 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»). Подібними до СЕЗ за правовим режимом є території пріоритетного розвитку (ТПР), тобто території, де склалися несприятливі соціально-економічні умови та запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для розвитку нових виробництв та створення робочих місць (відповідно до законів України від 15 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Луганській області», від 21 грудня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 5 квітня 2001 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області» та ін).

Необхідно зазначити, що попри встановлене в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», режим СЕЗ в Україні не є режимом, адресованим іноземним суб'єктам господарювання. Суб'єктами СЕЗ є суб'єкти господарювання, які розташовані і здійснюють підприємницьку діяльність на території СЕЗ та зареєстровані як суб'єкти СЕЗ. Тобто режим СЕЗ є спеціальним режимом господарської, у тому числі зовнішньоекономічної, діяльності суб'єктів господарювання України.

Надання спеціальних режимів в рамках СЕЗ та ТПР повинно здійснюватися з обов'язковим врахуванням:

• вимог Угоди про субсидії та компенсаційні заходи, яка входить до системи угод COT, і спрямована на забезпечення дисципліни державної підтримки економіки з метою недопущення надання необґрунтованих переваг національним суб'єктам господарювання порівняно з іноземними та спотворення таким чином конкуренції¹;

• приписів п. 2.2 ст. 49 УПС, який зобов'язує Сторони утримуватися від надання будь-якої державної допомоги окремим підприємствам чи виробництву товарів, крім первинних товарів, що визначені ГАТТ, або від надання послуг, які спотворюють або загрожують спотворити конкуренцію і які таким чином впливають на торгівлю між Співтовариством і Україною.

Згідно з ст. 25 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб'єктів ЗЕД України та суб'єктів господарювання цих держав у відносинах з ними.

Встановлення спеціальних режимів означає надання суб'єктам господарювання окремих країн більших переваг, ніж надаються суб'єктам господарювання інших країн, тобто, мова йде про вилучення з принципу найбільшого сприяння. Переліки допустимих вилучень з режиму найбільшого сприяння встановлюються у двосторонніх торговельних договорах. Типовим є непоширення режиму найбільшого сприяння на пільги та привілеї, які одна з сторін торговельного договору надає або надасть в майбутньому:

а) сусіднім державам з метою полегшення прикордонної торгівлі;

б) державам, які разом з нею входять до митного союзу або зони вільної або преференційної торгівлі, які вже існують або будуть створені в майбутньому;

в) третім країнам в рамках багатосторонніх домовленостей, в яких не бере участі інша сторона.

Слід відзначити, що ст. 24 ГАТТ дозволяє у порядку виключення з принципу найбільшого сприяння укладання регіональних торговельних угод за умови дотримання певних критеріїв:

• угоди повинні сприяти більш вільному здійсненню торгівлі всередині групи без підвищення бар'єрів у торгівлі з країнами за межами групи. Іншими словами, регіональна інтеграція має доповнювати глобальну систему торгівлі, а не загрожувати їй;

• якщо засновується зона вільної торгівлі або митний союз¹, митні тарифи та інші торговельні бар'єри мають бути зменшені або усунуті практично в усіх секторах торгівлі всередині групи. Умови торгівлі з іншими країнами не повинні бути більш обмежувальними, аніж до заснування групи.

Особливим видом спеціального режиму ЗЕД для українських суб'єктів господарювання є режим сприяння, який встановлюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. № 593 «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності». Цією постановою Державній митній службі України надане право під час провадження ЗЕД окремо визначеними підприємствами - резидентами України не застосовувати на момент митного оформлення певні заходи нетарифного регулювання та інші обмежен­ня. Спільним наказом Держмитслужби, МЗЕЗТоргу та ДПАУкраїни від 22 липня 1999 р. № 411/488/357 затверджені Критерії оцінки підприємств - резидентів України, під час провадження якими зовнішньоекономічної діяльності застосовується режим сприяння, та порядок визначення таких підприємств.