30. Вимоги до упаковки та маркування товарів за зовнішньоекономічним договором.

Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення .

ЦК України містить вимоги щодо тари та упаковки (ст. 685) та наслідки передання товару з порушенням вимоги про тару та/або упаковку (ст. 686). зазначені припи­си співзвучні з положенням Віденської конвенції (п. 2 «d» ст. 35), згідно з яким за відсутності домовленості сторін про інше, товар не відповідає договору, якщо він не затарований або не упакований звичайним для таких товарів способом, а за відсутності такого — способом, який є належним для збереження та захисту цього товару.

Інкотермс-2000 передбачають обов'язок продавця упакувати товар відповідно до умов транспортування, але тільки тією мірою, якою йому до укладення договору купівлі-продажу були відомі обставини, пов'язані з транспортуванням.

Маркування товару являє собою умовне позначення, яке наноситься на упаковку кожного вантажного місця та включає необхідні для належного перевезення та здавання вантажу отримувачу відомості. Маркування відбуваєть­ся згідно з вказівками покупця. Тому в договорі необхідно обумовлювати: текст маркування, якою мовою і де воно має бути нанесене. Якщо покупець не вимагає нанесення спеціального маркування, то воно має здійснюватися згідно з загальноприйнятими міжнародними нормами, а саме:

- давати товаросупровідну інформацію (назва отримувача вантажу, пункту призначення і країни призначення вантажу; номер контракту; маса брутто і нетто; розміри вантажного місця, його номер; назва відправника; назва країни походження товару);

• давати вказівки транспортним організаціям щодо поводження з вантажем («обережно», «верх», «не кантувати» тощо);

• попереджати про небезпеки, які може спричинити вантаж у випадку неналежного поводження з ним.

Віденська конвенція (п. 1ст. 32) відносить маркування до засобів, за допомогою яких відбувається чітка ідентифікація товару для цілей договору. За відсутності такої ідентифікації на покупця не переходить ризик за товар (п. 2 ст. 67). Інкотермс-2000 для всіх базисних умов (п. А.9) передбачають обов'язок продавця забезпечити належним чином маркування упаковки.

30. Форс-мажорні обставини у зовнішньоекономічному договорі.

Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами. При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності.

Законодавство України для позначення обставин, які звільняють від відповідальності, використовує два суміжні за змістом поняття - «непереборна сила» та «форс-мажор». Категорія непереборної сили розкривається в ч. 2 ст. 218 ГК, згідно з якою у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'я­зання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника відповідних коштів.

Термін «форс-мажор» на законодавчому рівні визначений у ст. 1 Закону України « Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» (у редакції від 4 жовтня 2001 p.): форс-мажорні обставини -непередбачені та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, пожежа, аварія, паводок, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо, заборона експорту (імпорту), валютні обмеження або інші обмеження прав власності на сировину чи готову продукцію, у тому числі на їх переміщення, прийняті державою або відповідним державним органом тощо) і призводять до порушення умов укладених контрактів, цього Закону та інших законодавчих актів.

Деякі вітчизняні вчені наполягають на необхідності розмежування понять непереборної сили та форс-мажору. Так, зазначається, що непереборна сила має свій прояв лише у вигляді стихійного лиха, що не залежить від волі людей, причиною ж настання форс-мажорних обставин є цілеспрямовані дії конкретних осіб; непереборна сила є загальною, універсальною обставиною, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і у позадоговірних зобов'язаннях; форс-мажорна ж обставина звільняє лише від договірної відповідальності. Однак, коли мова йде виключно про договірну відповідальність, межа між зазначе­ними поняттями стирається². Фактично, з таких самих позицій виходить ряд актів законодавства України (закони України «Про порядок здійснення розрахунків в іно­земній валюті», «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», «Про торгово-промислові палати в Україні» та ін., Положення про форму зов­нішньоекономічних договорів (контрактів), а так само і міжнародні акти (Принципи УНІДРУА, Форс-мажорне застереження (про звільнення) Міжнародної торговельної па­лати), де термін «форс-мажорні обставини» вживається як такий, що охоплює обставини, пов'язані і з природним, і з людським чинником. Термін «форс-мажор» вживається як всеохоплюючий і в цьому посібнику.

В Україні на нормативному рівні (ч. 2 ст. 218 ГК) закріплено дві ознаки форс-мажору:

1. надзвичайність;

2. невідворотність.

Різноманітність кваліфікаційних ознак форс-мажору та розбіжності у тлумаченні однойменних ознак у праві різних держав зумовлює необхідність уніфікації відповідних правових норм. Віденська конвенція (ст. 79), не вживаючи термінів «форс-мажор» чи «непереборна сила», оперує натомість поняттям «перешкоди за межами контролю сторін»: сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно були викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати прийняття цієї перешкоди в розрахунок при укладенні договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди або її наслідків.

Задля уніфікації норм щодо обставин, які звільняють від відповідальності, МТП підготовлене типове Форс-мажорне застереження (про звільнення) (Публікація МТП № 421 Е), що встановлює: підстави звільнення від відповідальності, правила повідомлення про настання таких підстав, наслідки настання підстав звільнення від відповідальності.

Форс-мажорне застереження охоплює невиконання усіх видів зобов'язань, включаючи грошові зобов'язання. Однак стосовно платежів обов'язок подолання перешкод є абсолютним та необхідним, а умови звільнення застосовуються лише у виключних випадках (це випливає з загальновизнаного цивілістичного принципу «гроші завжди є в обороті»).

Засвідчення форс-мажорних обставин в Україні віднесене до компетенції ТПП України (ч. З ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Форс-мажорні обставини слід відрізняти від обставин, що ускладнюють виконання зовнішньоекономічного договору внаслідок суттєвої зміни обставин у період між укла­денням договору та його виконанням у повному обсязі.

Відповідно до ст. 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. При цьому вважається, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а у виняткових випадках (коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом) - змінений за рішен­ням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтере­сована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не вип­ливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Ускладнюючим обставинам присвячений розділ 2 глави 6 Принципів УНІДРУА, згідно з якими, якщо виконання договору стає більш обтяжливим для однієї з сторін, ця сторона тим не менше зобов'язана виконати свої зобов'язання з урахуванням наступних положень про ускладнення. Ускладненнями вважається випадок, коли виникають події, що суттєво змінюють рівновагу договірних зобов'язань в силу або зростання для сторони вартості виконання, або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, і, крім того,

а) події виникають або стають відомі потерпілій стороні після укладення договору;

б) події не могли бути розумно враховані потерпілою стороною при укладенні договору;

в) події перебувають поза контролем потерпілої сторони; і

г) ризик виникнення цих подій не був прийнятий на себе потерпілою стороною (ст. 6.2.2.).

Головною кваліфікуючою ознакою ускладнень, відповідно до Принципів УНІДРУА, є суттєва зміна рівноваги договору. Вирішення питання про суттєвість зміни залежить від конкретних обставин. Однак, якщо виконання може бути точно виражене у грошовому вимірі, то зміна, яка складає 50% або більше від вартості виконання, з очевидністю складатиме «суттєву» зміну.

У Коментарі до Принципів УНІДРУА передбачена практична ситуація, яка одночасно може розглядатися і як випадок ускладнень, і як форс-мажор. У такому разі сторона, якої це стосується, повинна вирішити, який із правових засобів їй використати. Якщо вона звернеться до поняття форс-мажору, тоді вона має на меті звільнення від відповідальності за невиконання. З іншого боку, якщо сторона посилається на ускладнення, тоді вона передусім має на меті перегляд умов договору таким чином, щоб дозволити залишити діючим договір із зміненими умовами (п. 6 коментарю до ст. 6.2.2^і).