30. Система умов зовнішньоекономічного договору.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору фіксуються в його умовах. Модель зовнішньоекономічного договору, що забезпечує належний захист його сторін, визначена Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201. Це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі/продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Пункт 1 Положення має таку редакцію: «До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що не укладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:

• назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення;

• преамбула;

• предмет договору (контракту);

• кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);

• базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг);

• ціна та загальна вартість договору (контракту);

• умови платежів;

• умови приймання-здавання товару (робіт, послуг);

• упаковка та маркування;

• форс-мажорні обставини;

• санкції та рекламації;

• урегулювання спорів у судовому порядку;

— місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін».

У свою чергу, пункт 2 Положення встановлює, що «за домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок внесення змін до договору (контракту) та ін.

Такий поділ умов зовнішньоекономічного договору на умови, «які повинні бути передбачені» у ньому та «додаткові» викликає заперечення з точки зору його теоретичної обґрунтованості та практичного значення. Перелік умов першої групи не можна тлумачити як перелік істотних умов зовнішньоекономічного договору, тобто таких умов, які є необхідними і достатніми для того, щоб договір вважався укладеним і, відповідно, здатним породити права та обов'язки його сторін. Істотними умовами господарського договору є умови, визнані такими за законом (але не підзаконним актом) чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода; у будь-якому разі сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 2-3 ст. 180ГК)².

Авторитетною є точка зору, згідно з якою не можна встановлювати мету виділення істотних умов за межами загальновизнаного - того, що вони є необхідними й достатніми для досягнення угоди, і залежно від мети визначати значимість відповідних умов. Відтак закріплена Положенням диференціація за значимістю умов зовнішньоекономічного договору уявляється безпідставною. Відзначимо також некоректність віднесення до умов договору преамбули договору та його реквізитів, як-то: місця, дати його підписання тощо.

Міністерство економіки України вказувало на те, що Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) закріплює «рекомендації щодо форми контракту». Тобто сторони мають право відступати від приписів Положення в частині переліку і послідовності договірних умов (власне п. 1 Положення вказує на те, що сторони договору (контракту) можуть погодитися про інше щодо викладення умов договору, якщо така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов). Водночас вимоги Положення щодо змісту окремих умов зовнішньоекономічного договору є обов'язковими до виконання суб'єктами ЗЕД.

Розглянемо особливості змісту окремих розділів зовнішньоекономічного договору, що визначені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), приділяючи при цьому увагу приписам українського законо­давства (які застосовуватимуться до договору у разі підпорядкування його праву України, а щодо норм публічно-правового регулювання - незалежно від компетентного правопорядку договору) та актів міжнародного права (насамперед, Віденської конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.), а також підходам практики міжнародної торгівлі.

Зовнішньоекономічний договір має реквізити, до яких належать назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

У преамбулі договору зазначається повне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Прода­вець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).