30. Назвіть правила визначення права, що застосовується до зовнішньоекономічних договорів.

Договори, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляється на практиці), сторони можуть погодити вибір права згодом. Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону, сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішаль­не значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження (ч. 1 ст. 44, ч. 2, 3 ст. 32 Закону).

Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається:

1. щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;

2. щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;

3. щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.

Відповідно до ст. 47 Закону право, що застосовується до договору згідно з вищенаведеними положеннями, охоплює:

1. дійсність договору;

2. тлумачення договору;

3. права та обов'язки сторін;

4. виконання договору;

5. наслідки невиконання або неналежного виконання договору;

6. припинення договору;

7. наслідки недійсності договору;

8. відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

Якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті в разі невиконання або неналежного виконання договору, неможливе застосування права, визначеного згідно з правилами Закону «Про міжнародне приватне право», може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору.

Право, що застосовується до форми договору, визначається відповідно до ст. 31 Закону «Про міжнародне приватне право». Так, згідно з ч. З ст. 31 цього Закону зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною його є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Розглянемо теоретичні засади застосування вищевикладених правил.

1. Основним колізійним правилом визначено закон за вибором сторін (lex voluntatis), що є вираженням загальновизнаного у світовій практиці принципу «автономії волі», який означає можливість сторін на свій розсуд визначати зміст договору.

2. У разі, коли відсутня угода сторін про право, що підлягає застосуванню (або якщо з договору чи супутніх обставин не зрозуміло, якому праву сторони намагалися підпорядкувати свої відносини) існує потреба у застосуванні додаткових (субсидіарних) колізійних правил.

У Законі України «Про міжнародне приватне право» знайшла відображення сучасна тенденція вибору компетентного правопорядку для договірних зобов'язань - звернення до права тієї держави, з яким конкретний договір найбільш тісно пов'язаний (proper law of the contract – закон найбільш тісного зв'язку), що походить з англійського права. Вважається, що в умовах ускладнення міжнародно­го економічного обороту, появи нових контрактів з нетрадиційним змістом використання «твердих» колізійних прив'язок, заснованих на формальних критеріях, не завжди приведе до вибору права, яке здатне адекватно регулювати відповідні відносини.

Як вказують А. С. Довгерт та О. О. Мережко, «суть модифікованої європейської доктрини міжнародного приватного права викладається формулою: «principle - presumption -back to principle». Це означає, що всі колізії в міжнародному приватному праві вирішуються за принципом найтісні­шого зв'язку. Презумпціями такого «тісного» зв'язку виступають визначені колізійні правила: для договірних зо­бов'язань це - закон країни продавця (lex venditoris) у широкому розумінні. Якщо застосування цих визначених колізійних правил не дає потрібного результату (тобто з сукупності обставин випливає, що договір має більш тісний зв'язок з будь-якою іншою державою), суд у пошуках належного правопорядку повертається до самого принципу найтіснішого зв'язку. З цих позицій виходять Гаазька конвенція щодо права, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р. (Україна не є учасницею), Римська конвенція ЄС про право, що застосовуєть­ся до договірних зобов'язань 1980 р.

3) Сучасна європейська доктрина міжнародного приватного права визнає, що, як правило, форма угоди має визначатися правом тієї держави, яке регулює сам зміст угоди, її сутність, зобов'язання з угоди (lex causae - закон сутності).

Саме такий підхід як загальне правило щодо форми право-чину закріплює ч. 1 ст. 31 Закону «Про міжнародне приватне право». Однак, у відступ від зазначеного загального пра­вила, ч. З ст. 31 імперативно визначає право, що регулює форму зовнішньоекономічного договору - ним є українське право.

Президія Вищого господарського суду України у роз'ясненнях від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій» вказала ще на такі особливості визначення права, якому підпорядковуються права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору:

а) вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін;

б) у разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок ви­рішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20 березня 1992 p., статтею 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на території іншої держави - учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін;

в) якщо ж міжнародний договір не містить відповідної колізійної норми, яка має застосовуватися до спірних правовідносин, господарський суд повинен звернутися до колізійних норм внутрішнього цивільного законодавства (на сьогодні - до Закону «Про міжнародне приватне право»).