30. Наслідки недодержання форми зовнішньоекономічного договору.

Важливим є питання про наслідки недодержання форми зовнішньоекономічного договору (особливо з огляду на те, що світова практика широко визнає договори, укладені в усній формі, та широко тлумачить поняття письмової форми). До набрання чинності ЦК України діяло імперативне положення ч. 2 ст. 45 ЦК УРСР, відповідно до якого недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання тягло за собою недійсність угоди. Наразі ч. 1 ст. 218 ЦК встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Чинний ЦК не містить приписів, які прямо передбачали б недійсність зовнішньоекономічного договору в разі недодержання його письмової форми.

Частина 5 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому поряд­ку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Це положення означає можливість оспорювання зовнішньоекономічного договору в суді однією із сторін або іншою заінтересованою осо­бою, зокрема з підстав недодержання форми (водночас зауважимо, що, якщо не обмежуватися буквальним тлумаченням, то воно стосується випадків невідповідності закону змісту зовнішньоекономічного договору, тобто його умов, оскільки на момент прийняття Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» питання наслідків недодержання форми зовнішньоекономічних (за радянською термінологією - зовнішньоторговельних) угод вже було імперативно врегульоване ЦК УРСР).

Таким чином, за законодавством України недодержан­ня форми зовнішньоекономічного договору, угод про зміну чи розірвання договору тягне за собою загальні несприятливі наслідки порушення вимог щодо форми правочину - визнання договору (угоди) неукладеним (оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору). Вказівка закону на обов'язковість письмової форми дого­вору означає презумпцію: немає письмової форми - немає і договору. Відтак особа, яка стверджує, що попри недодержання письмової форми угода сторін мала місце, повинна навести необхідні докази. Абзац 2 ч. 1 ст. 218 ЦК обмежує коло можливих доказів, не допускаючи свідчень свідків. Водночас використовувати будь-які докази, у тому числі й свідчення свідків, може інша сторона - та, яка стверджує, що угоди в цілому або спірної умови в ній у дійсності на було (звичайно, якщо використання свідчень свідків дозволяють процесуальні норми, на основі яких розглядається відповідний спір).

Статтею 2.13 Принципів У НІ ДРУ А передбачений випадок, коли одна з сторін вимагає дотримання особливої форми договору. Така вимога має такі ж наслідки, як і будь-яка інша вимога, заявлена при укладанні договору однією з сторін: при відсутності згоди сторін з відповідного питання, а також у разі, коли досягнута згода не буде реалізована, договір вважатиметься неукладеним.