3. Принцип матеріальної зацікавленості.

Сенс принципу матеріальної зацікавленості, або принципу фінансового стимулювання (заохочення / покарання) полягає в тому, що саме в рамках системи управління фінансами розробляється механізм підвищення ефективності роботи окремих підрозділів і оргструктури управління підприємством у цілому. Досягається це шляхом запровадження заходів заохочення і покарання. Найбільш ефективно даний принцип реалізується шляхом організації так званих центрів відповідальності.

Під центром відповідальності розуміється підрозділ господарюючого суб'єкта, керівництво якого наділене певними ресурсами і повноваженнями, достатніми для виконання встановлених планових завдань. При цьому:

- Вищим керівництвом визначаються один або декілька базових (системоутворюючих) критеріїв та встановлюються планові їх значення;

- Судження про ефективність роботи центру відповідальності робиться на підставі виконання планових завдань по системоутворюючим критеріями;

- Керівництво підрозділу наділяється ресурсами в узгоджених обсягах, достатніх для виконання планових завдань;

- Обмеження по ресурсах носять досить загальний характер, тобто керівництво центру відповідальності має повну свободу дій у відношенні структури ресурсів, організації виробничо-технологічного процесу, систем постачання та збуту тощо

Сенс виділення центрів відповідальності - в заохоченні ініціативи у керівників середньої ланки, підвищення ефективності роботи підрозділів, отриманні відносної економії витрат виробництва та обігу.

У залежності від того, який критерій - витрати, доходи, прибуток, інвестиції - визначається як системоутворюючий, прийнято виділяти чотири типи центрів відповідальності [6].

Затратообразующій центр (cost center) - підрозділ, що працює за затвердженим кошторисом витрат. Для підрозділу подібного типу важко оцінити доходи, тому увага концентрується на витратах, наприклад, бухгалтерія підприємства; важко оцінити, яка частина прибутку підприємства обумовлена ​​роботою бухгалтерів, проте можна встановити планові орієнтири за витратами.

Доходообразующій центр (revenue center) - підрозділ, керівництво якого несе відповідальність за генерування доходів: приклади - відділ збуту великого підприємства, регіональний центр продажів. У даному випадку керівник не несе відповідальність за основні витрати господарюючого суб'єкта. Наприклад, при продажу продукції заводу керівник комерційної служби не несе відповідальність за її собівартість; головне його завдання - організація торгівлі, робота з клієнтами, варіювання знижками в рамках встановленої цінової політики тощо безумовно. У цьому випадку виникають витрати, але не вони є об'єктом пильного контролю з боку вищого керівництва.

Прібилеобразующій центр (profit center) - підрозділ, в якому в якості основного критерію виступає прибуток або рентабельність продажів. Найчастіше в їх ролі виступають самостійні підрозділи великої фірми: дочірні і залежні компанії, дивізіональні підрозділи із замкнутим виробничим циклом, технологічно самостійні виробництва, відокремлювалися в рамках диверсифікації виробничої діяльності, і т.п.

Інвестиційно - розвивальний центр (investment center) - підрозділ, керівництво якого не тільки відповідально за організацію рентабельної роботи, але й не наділене повноваженнями здійснювати інвестиції відповідно до встановлених критеріїв; наприклад, якщо очікувана норма прибутку не нижче встановленої межі. В якості системоутворюючого критерію тут найчастіше виступає показник рентабельності інвестицій; крім того, можуть накладатися обмеження зверху на обсяг допустимих капіталовкладень. Центр відповідальності даного типу - найбільш загальне по функціональним можливостям підрозділ; тут більше і число субкритеріїв - витрати, доходи, прибуток, обсяг дозволених інвестицій, показники рентабельності і ін

Очевидно, що в даний час є слабкі передумови для реалізації цього принципу: існуюча система оподаткування носить яскраво виражений фіскальний характер, через складність економічної ситуації в країні багато комерційні організації не виконують зобов'язань перед своїми працівниками з виплати заробітної плати у встановлені терміни і, нарешті , падіння виробництва не дозволяє забезпечити інтереси держави, повноту і своєчасність сплати податків до бюджету.