Тема 8. Україна в складі срср (1922-1991 рр.)
69 років, з 30 грудня 1922 року до 24 серпня 1991 року Україна перебувала в складі СРСР – державному утворенні, яке виникло на руїнах колишньої Російської імперії.
Формально – друга за розмірами і рівнем розвитку – Україна була самостійною республікою з чітко окресленою територією, економікою і культурою, зі своїм адміністративним центром, судовою системою, управлінським апаратом. Вона мала власну Конституцію, герб, гімн, прапор – символи, які нібито відображали національну самобутність українців і їх держави.
Фактично, з утвердженням жорстокого централізму і одноосібної влади, Україна перетворилася в звичайну провінцію, підпорядковану московському центру з його грубим диктатом і дріб’язковою опікою. Українці були змушені заплатити страхітливу ціну за соціалістичні експерименти, які в кінцевому підсумку відкинули СРСР на узбіччя цивілізованого світу.
Захоплена більшовиками Україна переживала надзвичайно важке становище: згортання промислового виробництва, падіння врожайності, нестача палива, харчів, одежі, взуття, безробіття – стали характерною ознакою економічного життя. Зокрема, виплавка чавуну становила 2 % від рівня 1913 р., а виробництво цукру – 3 %. Посівні площі складали біля 60 % довоєнних. До цього призвела світова війна, революція, німецька окупація, громадянська війна, бандитизм. Поглиблювала несприятливу ситуацію дестабілізаційна політика радянської влади, яка, відповідно до програми більшовиків, намагалася зразу ж встановити так званий соціалістичний лад. Ця політика під назвою “воєнного комунізму” передбачала:
націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі;
введення прямого централізованого продуктообміну;
запровадження “продрозкладки” – експропріацію врожаю у селян;
примусову трудову мобілізацію.
Знаряддям виконання цієї політики стали не лише війська та частини особливого призначення всеукраїнської надзвичайної комісії, а й продзагони, які здійснювали реквізицію хліба в селян, комісари, комітети незаможних селян, які діяли на місцях.
Дія цих органів підірвала матеріальну базу основної маси селянства, значна частина якого припинила виробництво. Прокотилась хвиля селянських і робітничих страйків і повстань проти продрозкладки. Найсерйознішим виступом стало повстання в Кронштадті, жорстоко придушене більшовиками (15 тис. повстанців були знищені без суду і слідства).
Більшовики на чолі з Леніним змушені були визнати провал політики “воєнного комунізму” і на Х з’їзді РКП(б) (березень 1921 р.) замість нього запро-вадили “нову економічну політику” (НЕП). Її основні напрямки показано на схемі (рис. 8.1).
Перехід до НЕПу ускладнювався рядом обставин:
Політичними. Значна частина радянського і партійного керівництва не розуміла суті НЕПу й вимагала повернення до звичних “воєнно-комуністичних” методів керівництва. Це породжувало численні дискусії в партії та суспільстві, що супроводжувались боротьбою за владу, в якій врешті решт переміг Й. Сталін.
Економіко-політичними. Влітку 1921 р. південь України, як і російське Поволжя, охопила посуха. Оскільки жителі цього регіону були в опозиції до радянської влади і, за даними ЧК, були готові підтримати плани підпільно-парти-занського штабу Юрія Тютюнника щодо визвольного походу проти більшовиків, то за наказом Москви, щоб унеможливити цей похід, в селян забрали той невеличкий врожай, який їм вдалося зібрати, як наслідок – восени 1921 р. виник голод, від якого померло біля 1,5 млн селян.
Економічними. Підприємства, отримавши самостійність і перейшовши на госпрозрахунок, щоб швидше відновити виробництво й підняти свої доходи, різко підняли ціни на промислову продукцію. Оскільки ціни на продукцію села, через зубожіння населення, не могли так швидко зростати, то виникла криза збуту, яка отримала назву “ножиці цін”. Зазначимо, що вона була подолана економічними методами.