1.2.2 Кредитування підприємств

Потреба підприємства у фінансових коштах в основній своїй частині покривається за рахунок власних джерел, але в окремі періоди цих коштів може бути недостатньо, у зв’язку з чим у підприємства виникає тимчасова потреба в додаткових коштах. У той же час інші підприємства можуть мати тимчасово вільні кошти. Тому з’являється можливість і необхідність у тимчасовому перерозподілі коштів між підприємствами.

Кредитний ринок - це насамперед механізм перерозподілу капіталу, що забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали і доходи підприємств, приватного сектору і держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який передається за певну оплату у тимчасове користування зацікавленим суб’єктам українського ринку. Акумуляція тимчасово вільних коштів одним підприємством і передача їх у виді кредиту іншому підприємству здійснюється у виді кредитно-банківських операцій, які регулюються [16].

Кредит (credit) - позиковий капітал банку в грошовій формі, який передається у тимчасове користування позичальнику на умовах забезпеченості, терміновості, платності, зворотності в зазначений час вартості позикових коштів і плюс відсотка за користування кредитом.

Важливим критерієм надання кредитів стає кредитоспроможність підприємства-позичальника.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту, здатність повернути його.

По формах кредит можна розділити на:

- банківський - найпоширеніша форма кредитування, виражається тільки в грошовій формі чи у виді гарантії;

- державний - держава може виступати у виді позичальника, кредитора і гаранта. У виді позичальника держава виступає при залученні фінансових ресурсів юридичних і фізичних осіб для покриття дефіциту держбюджету і фінансування цільових програм. Як кредитор виступає при кредитуванні пріоритетних підприємств і галузей. Гарантом виступає при кредитуванні іноземними кредиторами проектів, що вимагають гарантії держави;

- комерційний - кредит, наданий підприємству на договірній основі іншим підприємством, тобто не що інше, як продаж товару з відстрочкою платежу;

- лізинговий - здача в оренду різних видів технічних засобів, будинків, споруджень;

- іпотечний - кредит, що видається під заставу нерухомого майна, включаючи землю;

- бланковий - кредитна картка, що дає право на придбання товарів і послуг у торговій мережі без оплати готівкою;

- споживчий - кредитування фізичних осіб. Кредитування може робити як банк, так і організації, що займаються виробництвом і реалізацією товару;

- міжнародний - надається уряду і юридичним особам держави іноземними урядами і юридичними особами, а також міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Використання підприємством банківських позичок (кредитів) називають кредитними відносинами.

Кредитування підприємств організується банківськими установами і провадиться з дотриманням ряду принципів:

1). Цільовий характер кредиту виражається в тому, що його видача проводиться тільки на покриття потреб, перелік яких визначений статутними документами підприємств (будівництво, придбання матеріалів і сировини, приватизація, реконструкція, модернізація основних фондів).

2). Принцип матеріальної забезпеченості кредиту вимагає відповідності суми, виданої банком позички, розміру (обсягу) прокредитованих товарно-матеріальних цінностей чи витрат на підприємстві. Така відповідність досягається тим, що банківські кредити видаються під залишки чи на оплату конкретних видів товарно-матеріальних цінностей чи у порядку відшкодування вже зроблених підприємством витрат. Вимагаючи від підприємств матеріального забезпечення виданих позичок, банки тим самим реалізують своє заставне право, надане їм законом.

3). Принцип зворотності - виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Якщо підприємство в силу яких-небудь причин не повертає банку узятий кредит, то дана позичка утрачає властивості кредиту. Несвоєчасне повернення кредиту свідчить про недоліки в діяльності підприємств, що є підставою для застосування банківських санкцій.

4). Принцип платності - припускає не тільки повернення кредиту, але й оплату за право користуватися позичкою протягом визначеного терміну.

5). Принцип терміновості - припускає встановлення банківськими установами кінцевих термінів користування підприємствами отриманими позичками.

6). Принцип забезпеченості кредиту - виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань.

7). Рівноправність сторін у кредитних відносинах.

8). Кредитоспроможність позичальника.

Терміновість кредиту визначається термінами (датами) його погашення. Так, короткострокові кредити видаються на термін не більше одного року.

Довгострокові кредити - на термін понад один рік видаються, як правило, на витрати по впровадженню нової техніки, розширенню виробництва, його реконструкцію, придбання дорогого устаткування та інші цільові програми.

Кредитні взаємини між банком і підприємством-позичальником регламентуються на основі кредитного договору, що укладається тільки в письмовій формі. Його форма затверджена Національним Банком України (НБУ). У розділах договору відзначається: термін договору, сума договору, відсоток по кредиту, напрямок використання кредиту, права й обов'язки кредитора і позичальника. У ньому також обумовлюється відповідальність за:

- несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його використання - стягування кредитором пені (штрафу) у розмірі 0,5 % і більш за кожний день прострочення;

- за використання кредиту НБУ не по цільовому призначенню - стягування кредитором штрафу в розмірі 25 % від суми кредиту.

Позичальник, звертаючись в банк за кредитом, повинний мати документально підтверджену підставу для його одержання. А банк, перш ніж дати кредит, повинний вивчити, проаналізувати діяльність позичальника для того, щоб визначити його кредитоспроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту.