1.2 Планування інвестицій, джерела їхнього фінансування

Планування інвестицій на підприємстві - це дуже важливий і складний процес.

Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно враховувати різні чинники, у тому числі і непередбачувані, а також ступінь ризику вкладення інвестицій.

Важливість цього процесу для підприємства полягає в тому, що, плануючи інвестиції, воно закладає основи своєї роботи в майбутньому.

Плануванню інвестицій на підприємстві повинний передувати глибокий аналіз економічного обґрунтування вкладення інвестицій.

Інвестувати засоби має сенс:

- якщо підприємство одержить вигоду, більшу ніж від збереження грошей у банку;

- якщо рентабельність інвестицій перевищує темпи інфляції;

- у найбільш рентабельні, з обліком дисконтування проекти;

- якщо забезпечується найбільша економічна вигода з найменшим ступенем ризику.

Планування капітальних вкладень на підприємстві включає два етапи:

- розрахунок необхідного обсягу виробничих інвестицій на рахунковий період.

- визначення джерел фінансування капіталу.

Визначення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації, яка склалась на ринку.

Розрізняють два способи фінансування капітальних вкладень: централізований і децентралізований. При централізованому способі джерелом фінансування капітальних вкладень є державний бюджет. При децентралізованому - це в основному джерела підприємств і суб’єктів підприємницької діяльності.

Всі джерела інвестицій, які використовуються для інвестування коштів, поділяються на наступні групи: власні фінансові кошти; асигнування з державного, регіонального і місцевого бюджету, що надаються на беззворотній основі; різні форми заємних коштів (кредит, лізинг); іно­земні інвестиції, що надаються у вигляді фінансової або іншої участі в капіталі спільних підприємств, а також у вигляді прямих вкладень.

1.2.1 Власні кошти підприємств

Першочерговими джерелами фінансування капітальних вкладень на підприємстві є прибуток, що направляється підприємством на накопичення, і амортизаційні відрахування.

Прибуток - це частина виторгу, що залишається у підприємства після оплати їм усіх витрат, пов’язаних з його виробничою і комерційною діяльністю. Прибуток за [8,10,18] є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства.

Балансовий прибуток включає три укрупнених елементи:

- прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

- прибуток (збиток) від реалізації основних фондів, їх вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

- фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (робіт, послуг) без податку на додаткову вартість і акцизами і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Прибуток від реалізації основних фондів, малоцінних предметів, які швидко зношуються, нематеріальних активів, розраховується як різниця між виторгом від реалізації у відпускних цінах і їхньою залишковою вартістю, а також витратами, пов’язаними з їхньою реалізацією і податком на добавлену вартість.

Чистий прибуток утворюється після сплати з оподатковуваного (балансового) прибутку податків на прибуток і інших обов'язкових платежів і цілком надходить у розпорядження підприємства. Він спрямовується на оплату праці і матеріальне заохочення, на приріст оборотних коштів, капітальній вкладень, соціальний розвиток шляхом утворення відповідних фондів.

Відшкодування основних фондів шляхом включення частини їхньої вартості у витрати на випуск продукції (собівартість) чи на виконану роботу або надані послуги називається амортизацією (depreciation).

Об’єктом амортизації є основні засоби, що мають обмежений термін корисної експлуатації. Земля, наприклад, термін використання якої необмежений, не підлягає амортизації.

Терміном корисної експлуатації основних засобів є період, впродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Термін корисної експлуатації визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників: очікуваної потужності або фізичної продуктивності об’єкта; очікуваного фізичного зносу; морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію); правових або аналогічних обмежень щодо використання об’єкта (наприклад, строк оренди, передбачений угодою, або законодавство що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об’єктів, тощо). Оскільки термін корисної експлуатації визначають, виходячи з корисності об’єкта основних засобів для конкретного підприємства, він може бути коротший, ніж нормативний (технічний, економічний) строк експлуатації.

Отже, термін корисної експлуатації відображує наміри керівництва підприємства щодо використання певного об’єкта основних засобів з урахуванням накопиченого досвіду та оцінки ринкової ситуації.

Амортизаційні відрахування нараховуються згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими чинним законодавством України, а саме [8,10,18].

Залежно від термінів експлуатації може використовуватись один із запропонованих методів нарахування амортизації (прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий) відповідно до економічних інтересів суб’єктів господарювання.