Характеристика окремих видів опалення
Водяне опалення
Водяне опалення, як правило, має примусову циркуляцію теплоносія. Системи водяного опалення з природною циркуляцією теплоносія використовуються тільки для будівель невеликої довжини, у випадках, коли немає централізованого теплопостачання. Радіус дії систем з природною циркуляцією – не більше 30 м по горизонталі, а відстань від середини висоти котла до центру нижнього опалювального приладу – не менше 3 м.
Розширювальний бак в системі водяного опалення використовується для компенсації гідравлічних розширень при нагріванні тепопносія.
Однотрубні системи більш довершені, ніж двотрубні та простіші при монтажі, тому вони застосовуються частіше.
Для будівель з суміщеними покрівлями без горищ доцільно використовувати однотрубну систему опалення з П‑подібними стояками з триходовими кранами в опалювальних приладах з прокладанням магістральних трубопроводів у підпільних каналах. Магістральні трубопроводи з гарячою і холодною водою прокладають у каналах нижче рівня підлоги. За наявності технічного поверху чи простору на горищі система опалення може бути виконана з верхнім розведенням.
Для приєднання споживачів теплової енергії до теплової мережі використовуються теплові пункти. Тепловий пункт - це комплекс пристроїв, розташований у відокремленому приміщенні, який складається з елементів теплових енергоустановок, що забезпечують приєднання цих установок до теплової мережі. Основне призначення теплового пункту полягає в підготовці теплоносія певної температури і тиску, регулюванні їх, підтримуванні постійної витрати, обліку споживання тепла. Теплові пункти поділяють на модульні, індивідуальні та центральні.
Модульний тепловий пункт - це повністю скомплектований пристрій, який дозволяє підключити реконструйовані або знову споруджувані об'єкти до теплових мереж в найбільш короткі терміни.
Індвідуальні теплові пункти використовуються для приєднання систем опалення, гарячого водопостачання і технологічних установок, які використовують тепло, однієї будівлі або його частини.
Центральні теплові пункти призначені для приєднання до теплопостачання двох чи більше будівель.
Основне обладнання теплових пунктів складається з гідроелеваторів, насосів, теплообмінників, змішувачів, теплолічильників тощо.
Індивідуальні та блочні теплопункти використовують в одноповерхових невеликих закаладах, центральні – в потужних об’єктах.
Автономне водяне опалення будівель
Система автономного, або індивідуального опалення дозволяє виробляти тепло і гарячу воду безпосередньов будівлі, тим самим забезпечуючи стабільну наявність отримання теплової енергії в будь-який період року.
Головним елементом системи автономного опалення є котел. За видом палива котли бувають декількох типів: газові, електричні, рідкопаливні та твердопаливні.
Засоби обліку витрат теплової енергії
Лічильник тепла - засіб вимірювань або комплект засобів вимірювань, призначений для визначення теплової енергії та вимірювання маси та параметрів теплоносія (рис. 4). Як правило, лічильники складається з теплообчислювача 1, одного або двох вимірювальних перетворювачів витрати (водолічильників) 2 і двох перетворювачів (датчиків) температури 3. Витрати тепла визначаються в гігакалоріях (Гкал).
2
2
1
3
3
Рис. Схема роботи лічильника тепла:
1 – теплообчислювач; 2- водолічильник (водомір); 3 – перетворювач (датчик) температури
Крім того, теплолічильники підрозділяються на єдині і комбіновані. Складові елементи (обчислювач, перетворювачі) єдиного теплолічильника не є самостійними засобами вимірювань; єдиний лічильник випускається, перевіряється та обслуговується саме як єдине ціле. Комбінований лічильник складається з елементів, кожен з яких є самостійним сертифікованим засобом вимірювань. Одні і ті ж елементи (обчислювачі, перетворювачі витрати, температури, тиску) можуть використовуватися в різних комбінаціях, тобто складати різні комбіновані теплолічильники.
Існуючі прилади комерційного обліку теплової енергії ( теплолічильники) відрізняються:
за конструктивними особливостями: одноканальні (витратомір встановлений тільки на подавальному трубопроводі) і двоканальні (коли витратоміри встановлені на подавальному та зворотному трубопроводах);
за принципом роботи витратомірів: електромагнітні, ультразвукові, механічні (крильчаті, турбінні) та вихрові.