2.4.2 Геохімія і мінералогія

Кларк ртуті 8,3^.10^-6 %. Густина 13,52 г/см³, температура плавлення “–38,97” ^оС, колір сріблясто-білий.

Коефіцієнт концентрації ртуті дуже високий, близько 100 000.

Відомо 20 мінералів ртуті, але промислове значення мають лише сім: кіновар HgS (86,2 % ртуті), метацинабарит HgS (86,2 %), самородна ртуть Hg, блякла руда (шватцит) (Hg, Cu)₁₂Sb₄S₁₃ (17 %), лівінгстоніт HgSb₄S₇ (22 %) і каломель Hg₂Cl₂ (85 %).

2.4.3 Генетичні типи родовищ

Виділяються наступні генетичні типи промислових родовищ ртуті: 1) гідротермальні плутоногенні; 2) гідротермальні вулканогенні; 3) стратиформні.

Додаткова інформація про генетичні типи родовищ ртуті наведена в наступній таблиці:

Генетичні типи родовищ	Рудоутворюючі мінерали, основні і другорядні	Приклади родовищ
Гідротермальні плутоногенні, карц-хлорит-серицит-кіноварної формації	Кіновар, шватцит, антимоніт, ферберит, шеєліт, арсенопірит, галеніт, сфалерит, халькопірит	Росія (Забайкалля – Ільдікан), Середня Азія (Тепар), Ірландія (Гортдрам), Туніс (Джабель-Аджа)
Гідротермальні плутоногенні, магнезіально-карбонатно-кіноварної формації	Кіновар, пірит, арсенопірит, антимоніт	Росія (Алтай – Чаган-Узун), США (Нью-Альмаден, Нью-Індія), Україна (Донбас – Микитівське рудне поле)
Гідротермальні вулканогенні	Кіновар, метацинабарит, самородна ртуть, каломель, реальгар, аурипігмент, антимоніт, марказит, пірит, галеніт, сфалерит, халькопірит, золото, срібло	Росія (Чукотка – Племенноє, Камчатка – Чемпура), Середня Азія (Аксагата), Україна (Закарпаття -Великий Шаян, Боркут), Італія (Монте-Аміата)
Стратиформні	Кіновар, антимоніт, метацинабарит, реальгар, аурипігмент, пірит, марказит, арсенопірит, лівінгстоніт, галеніт	Україна (Донбас – Нікітовка), Середня Азія (Хайдаркан, Чаувай), Росія (Якутія – Лєвосакинджин), Іспанія (Альмаден), Перу (Хуанкавеліка)

3 Виконання роботи

На даному лабораторному занятті студенти засвоюють з допомогою викладача теоретичний матеріал про різноманітні генетичні типи родовищ вісмуту, сурми, миш’яку і ртуті, а також практично вивчають текстурні і структурні особливості взірців рудної сировини з метою встановлення їхнього генезису. Вивчення взірців проводиться за наступною послідовністю: мінеральний склад, загальна характеристика мінеральних індивідів і агрегатів для кожного окремого мінералу, текстура руди, структура руди, варіанти генезису руди, які корисні компоненти (хімічні елементи, сполуки, мінерали) можуть вилучатись з даної руди.

4 Звіт з лабораторної роботи

4.1 Оформлюється кожним студентом індивідуально за загальними вимогами.

4.2 Повинен містити: мету, завдання, основні теоретичні положення, порядок виконання роботи, результати досліджень, згідно отриманого індивідуального завдання та перелік літературних джерел.

4.3 Звіт захищається кожним студентом індивідуально. Студент повинен знати основні теоретичні положення і розповісти викладачу про виконання ним, отриманого завдання.

5 Питання для самоконтролю

1 Які властивості і яке практичне значення мають вісмут, сурма, миш’як і ртуть?

2 Назвіть рудоутворюючі мінерали вісмуту.

3 Назвіть рудоутворюючі мінерали сурми.

4 Назвіть рудоутворюючі миш’яку.

5 Назвіть рудоутворюючі мінерали ртуті.

6 Дайте характеристику генетичних типів родовищ вісмуту.

7 Дайте характеристику генетичних типів родовищ сурми.

8 Дайте характеристику генетичних типів родовищ миш’яку.

9 Дайте характеристику генетичних типів родовищ ртуті.

Література

1 Азроян Г. Н. Лабораторний практикум з курсу "Корисні копалини". - Івано-Франківськ: Факел, 1999, с. 43-48.

2 Геологія і корисні копалини України (атлас). Байсарович М. М., Бєланов В. М., Бородулін М. А. та ін. /Гол. ред. Галецький Л. С. - Київ: Інститут геологічних наук НАН України, 2001. - 168 с.

3 Красулин В. С. Справочник техника-геолога.3-е изд., перераб. и доп. - М.: Недра, 1986, с. 232-238.

4 Смирнов В. І. Геологія корисних копалин: Підручник. - К.: Вища шк., 1995, с. 90-96, 99-114, 122-159.

5 Смирнов В. И., Гинзбург А. И., Григорьев В. М., Яковлев Г. Ф. Курс рудных месторождений: Учебник для вузов/ Ред. академик В. И. Смирнов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Недра, 1986, с. 191-213.