2.3.1 Загальна характеристика

Миш’як, як отруйна речовина відомий дуже давно. Він використовується у сільському господарстві, медицині, керамічній, хімічній промисловості, при виготовлені фарб, а також у деяких сплавах із сурмою і свинцем (додає твердість і антикорозійні властивості).

2.3.2 Геохімія і мінералогія

Кларк миш’яку 1,7^.10^-4 %. Густина 5,7 г/см³, випаровується без плавлення при температурі 616 ^оС, колір темно-сірий.

У зв’язку з летючістю сполук миш’яку, він не накопичується при магматичних процесах. Характерним для його є міграція у гідротермальних розчинах.

У морський воді миш’як швидко осаджується, з чим пов’язана його присутність в осадових рудах заліза, марганцю, фосфоритах, залізо-марганцевих конкреціях.

У природі сполуки мишяку часто зустрічаються разом з мінералами сурми, оскільки в хімічному відношенні вони близькі.

Відомо дуже багато мінералів, яки містять миш’як, але промислове значення мають лише наступні: арсенопірит FeAsS (46 % миш’яку), льолінгіт FeAs₂ (72,8 %), реальгар AsS (70,1 %), аурипігмент As₂S₃ (61 %), блякла руда 3Cu₂S^.As₂S₃ (до 22 %), скородит FeAsO₄ (27-36 %), самородний миш’як.

Більша частина миш’яку видобувається у вигляді побічного продукту мідно-колчеданних, поліметалічних і золотомістячих руд.

2.3.3 Генетичні типи родовищ

Виділяються наступні генетичні типи родовищ миш’яку: 1) гідротермальні; 2) скарнові; 3) стратиформні.

Додаткова інформація про генетичні типи родовищ миш’яку наведена в наступній таблиці:

Генетичні типи родовищ	Рудоутворюючі мінерали, основні і другорядні	Приклади родовищ
Гідротермальні	Арсенопірит, льолінгіт, реальгар, антимоніт, вольфраміт, каситерит, халькопірит, сфалерит, галеніт, срібло, золото	Росія (Урал – Качкарське, Сибір – Дарасунське), Україна (Закарпаття, Нагольний кряж), Грузія (Сухумське), Македонія (Алхар), США (Меркур)
Скарнові	Арсенопірит, льолінгіт	Швеція (Болі ден), Мексика
Стратиформні	Реальгар, аурипігмент

2.4 РТУТЬ

2.4.1 Загальна характеристика

Самородна ртуть (“живе срібло”) була відома людям дуже давно. Про її існування згадували грецькі вчені Аристотель і Теофраст у кінці IV століття до н. е. Народи Середньої Азії і китайці вже знали ртуть не пізніше III століття до н. е. У Римський імперії в часи Плінія Старшого здійснювався видобуток ртуті.

Мінерал кіновар, який містить ртуть, використовувався давніми греками і римлянами як фарба, лікувальний і косметичний засіб.

Після відкриття Америки ртуть у великих кількостях використовувалась для вилучення золота і срібла з руд.

Ртуть використовувалась і використовується завдяки таким її властивостям, як: випаровування при кімнатній температурі, інтенсивне розширення при нагріванні, розчинення інших металів і утворенням амальгам із золотом, сріблом, цинком, свинцем, алюмінієм. Основними користувачами ртуті є хімічна, електротехнічна, радіотехнічна, військова промисловість, а також медицина.

Ртуть дуже токсична і її використання передбачає особливі міри безпеки.

Ртуть отримують із ртутних, ртутно-сурм’яних, ртутно-миш’якових і ртутно-золотих руд, а також попутно з поліметалічних, вольфрамових та олов’яних руд.