7.2 Цілі підприємства та принципи планування

Процес управління підприємством ґрунтується на постановці та досягненні відповідних цілей за рахунок здійснення певних взаємопов’язаних дій, які отримали назву функцій управління. Серед багатьох підходів, що пропонуються різними авторами стосовно класифікації та переліку управлінських функцій, найбільш узагальнюючим є підхід, який виділяє чотири основні функції управління: планування, організовування, мотивування та контроль. Центральною функцією управління є планування, яке полягає в розробленні та практичному здійсненні планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхи і способи його досягнення.

Планування є основною ланкою та організаційним початком всього процесу формування та реалізації цілей підприємства. При формуванні цілей слід користуватися такими критеріями:

• цілі повинні бути конкретними і вимірюваними;

• цілі повинні бути реалістичними, тобто досяжними;

• цілі повинні передбачати встановлення конкретного часового інтервалу їх досягнення.

При формуванні цілей підприємства необхідно використовувати комплексний підхід, який передбачає встановлення ієрархічної структури цілей, залежно від їх важливості, пріоритетності, загальності тощо. Система цілей охоплює всю сукупність цілей підприємства від найважливіших (стратегічних) до менш значимих, вторинних, другорядних. Метод, за якого генеральна (найважливіша) ціль підприємства деталізується для окремих підрозділів (виконавців) з метою визначення конкретних їх дій для досягнення спільного значимого результату, отримав назву декомпозиції цілей. Генеральна ціль розщеплюється на сукупність цілей другого порядку, які в свою чергу деталізуються, формуючи систему цілей (орієнтирів) третього порядку і так далі. В результаті декомпозиції цілей формується, так зване, “ дерево цілей ”, яке містить змістовні, кількісно вимірювані завдання, що лежать в основі конкретних видів робіт. Така система цілей (“ дерево цілей ”) дозволяє сформувати конкретні завдання для всіх підрозділів підприємства та окремих виконавців, об’єднати та скоординувати їх зусилля в напрямку досягнення загальної цілі.

Зрозуміло, що основні цілі і завдання підприємства будуть змінюватися на різних етапах його життєвого циклу. Очевидно, що на перших стадіях утворення підприємства (його “народження”) одним із найважливіших пріоритетів буде його виживання та вихід на ринок, табл. 7.1. В подальшому пріоритетні цілі підприємства можуть змінюватися, слідуючи стадіям його життєвого циклу, а також відповідаючи змінам ролі і статусу підприємства на конкретному ринку.

У повсякденній (традиційній) діяльності підприємства виокремлюють такі основні цілі:

• господарсько-економічну — зумовлена вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

• виробничо-технологічну — відображує основне фундаментальне призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;

• науково-технічну — обумовлена науково-технічним прогресом, що матеріалізується в постійному поліпшенні якості продукції та оновленні технічної бази виробництва;

• соціальну — якнайповніше задоволення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

• екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності спожитих ресурсів та виготовлення екологічно безпечної продукції за умови мінімізації негативного впливу на довкілля.

Таблиця 7.1 - Класифікація цілей підприємства залежно від стадії життєвого циклу

Стадія життєвого циклу	Головна ціль підприємства	Основне завдання
Народження	Виживання	Вихід на ринок
Дитинство	Короткочасний прибуток	Закріплення позицій на ринку
Юність	Прискорений ріст обсягів продажу та прибутку	Захоплення своєї частини ринку
Рання зрілість	Постійний ріст обсягів діяльності	Диверсифікація діяльності (освоєння додаткових напрямків діяльності)
Зрілість	Формування позитивного іміджу підприємства і збалансований ріст	Закріплення позицій підприємства на освоєному ринку
Старіння	Збереження позицій	Забезпечення стабільної господарської діяльності
Відродження	Оживання (пошук додаткових імпульсів в діяльності)	Омолодження (технічне переозброєння, застосування нових технологій, зміна постачальників і т.п.)

Планування має будуватися на визначених принципах, дотримання яких є необхідною умовою забезпечення його якості. Вперше загальні принципи планування були сформульовані Анрі Файолем, який назвав їх загальними характеристиками ефективної програми дій. Це – принципи єдності, безперервності, гнучкості та точності. Згодом Рассел Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі. У сучасній економічній науці вирізняють ще і такі принципи планування, як оптимальності, збалансованості, пріоритетності, адекватності, цільової спрямованості.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування на підприємстві повинно мати системний характер, тобто охоплювати всі сфери діяльності підприємства, враховувати всі тенденції, зміни та зворотні зв’язки.

Поняття “система” означає існування сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, а також наявність єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки з орієнтацією на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

- координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві - взаємозв’язок і одночасність;

- інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому - цех - бригада). Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервності полягає у підтриманні безперервної планової перспективи, формуванні та періодичній зміні горизонтів планування, взаємоузгодженні довго-, середньо- та короткотермінових планів, своєчасному коригуванні перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Дотримання принципу гнучкості потребує таким чином розробляти плани, щоб в них можна було вносити за необхідності певні зміни.

Тому при складанні планів слід передбачати відповідні резерви (“надбавки безпеки”, “фінансові подушки”). Разом з тим існують і певні застереження щодо таких резервів, які закладаються у планові показники. Вони не повинні бути надто великими, оскільки плани будуть недостатньо точними, і не повинні бути надто малими, бо в цьому разі доведеться часто вносити зміни у плани, що приводитиме до дезорієнтації в діяльності підприємства.

Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного доцільного ступеня точності розрахунків, передбачень, прогнозів. Ступінь конкретизації і деталізації при цьому залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання. Так, при формуванні стратегічних та довготермінових планів доцільно обмежуватися визначенням загальної мети та найбільш загальних напрямків діяльності і не вдаватися до надмірної конкретики та деталізації, оскільки рівень невизначеності інформації про майбутнє є високим, як і динаміка змін. І навпаки, при формуванні короткострокових планів рівень точності та детальності розрахунків має бути значно вищим.

Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: “План має складати той, хто його виконуватиме”. Головним недоліком планової системи в СРСР була саме надзвичайна централізація планування, коли всі головні рішення приймались у центрі, а роль підприємств та трудових колективів зводилась лише до їх деталізації і виконання. Принцип участі означає, що кожен член підприємства чи будь-якої іншої організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і пізнавати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці.

Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління. Постійні реорганізації, що їх здійснюють японські, американські та західноєвропейські корпорації, завжди мають на меті підвищення самостійності, відповідальності, а отже й ефективності філій, відділків, підприємств, “розвантаження” керівників корпорацій від прийняття рішень, що випливають з поточних, оперативних завдань заради переходу від ієрархічного типу відносин до партнерських.

Принцип оптимальності означає, що при формуванні планових цілей і завдань слід забезпечувати максимально ефективне (оптимальне) використання всіх виробничих ресурсів. При цьому використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватися на потреби, умови і кон’юктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів тощо.

Принцип збалансованості є важливою умовою обґрунтованості планів та їх реалістичності при виконанні. Він означає, що між взаємопов’язаними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність. Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та ресурсами. Безперечно, навіть ідеально збалансований на стадії розробки план не гарантує, що в процесі його виконання не виникнуть диспропорції під впливом різних факторів.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об’єктів планування за їх важливістю для підприємства. Відповідно і планові рішення будуть розглядатися та формуватися з позицій пріоритетності тих чи інших об’єктів планування. Це ж стосується і пріоритетності цілей, які можуть змінюватися внаслідок змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі. Обмеженість ресурсів підприємства потребуватиме першочергового прийняття планових рішень стосовно саме пріоритетних об’єктів чи пріоритетних цілей.

Принцип цільової спрямованості вимагає, щоб перед тим, як приступити до процесу планування, були чітко сформульовані цілі, яких необхідно досягнути, і визначена черговість їхнього виконання, тобто повинен здійснюватися вибір цілей, а потім вже обґрунтування можливостей їхньої реалізації.

Принцип адекватності стосується системи планування і означає, що будь-які зміни у внутрішньому чи зовнішньому середовищі повинні знаходити адекватне відображення у всій системі планування. Наприклад, зміни в кон’юктурі ринку, асортименті товарів, техніці і технології виробництва можуть вимагати перегляду методів планування, чи системи оціночних показників, чи організації процесу планування, чи процедур планування тощо.

Таким чином, принципи планування слугують дороговказами, допоміжними орієнтирами, слідування яким допомагає встановити правильні та актуальні цілі, підвищити якість планів, забезпечити належний рівень їх точності, детальності, достовірності.