Тема 2. Категоріальний апарат наукового дослідження План

1. Поняття про методологію наукового дослідження.

2.Методичний задум і логіка проведення процесу досліджень.

3.Методологія теоретичних досліджень.

4.Методологія експериментальних досліджень

Поняття методології є складне і не завжди трактується однозначно. Поняття “методологія” іноді розглядають спрощено — як філософський аналіз кутових проблем будь-якої науки. У зв’язку з цим важливим є визначене діалектичне розуміння суті даної наукової категорії.

Методологія, в широкому розумінні — це навчання про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі. Звичайно під методологією розуміють, насамперед, методологію наукового пізнання, що являє собою сукупність теоретичних положень про принципи побудови, форми і засоби науково-пізнавальної діяльності.

Методологія — це, насамперед, сукупність реально “працюючих”, таких, що функціонують у даній науковій галузі, принципів самого розуміння закономірностей реального світу, використання методів дослідження і їх взаємного зв’язку, тлумачення понять науки з боку їх логічної форми, загального філософського аналізу, побудови теорій і розуміння вихідних основ певної науки. Методологію можна розглядати і як визначену систему основних ідей.

Основною функцією наукової методології є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання і практичного перетворення об’єктивної реальності.

Методологія науки встановлює і характеризує логічні зв’язки між предметом, ціллю, задачами, методами і методиками наукового дослідження, визначає постановку проблем, послідовність їх вирішення і теоретичну спрямованість пояснення результатів. При цьому рівень аналізу та узагальнення залежить від природи явищ.

Методологія займається теоретичними проблемами методів і засобів наукового пізнання та закономірностей наукового дослідження як творчого процесу. Поняття методологія у більш вузькому смислі слова означає теорію наукового пізнання в конкретних наукових дисциплінах.

Особливість методологічних принципів полягає у визначенні вихідних позицій наукового пізнання, які є загальними для всіх галузей науки, а і одночасно – є теорією наукового пізнання у конкретній галузі науки. Тому методологію доцільно класифікувати на загальну та конкретну.

Загальна методологія охоплює філософські основи дослідження, його світоглядну функцію й загальнонаукові положення. Конкретна методологія є результатом конкретизації загальної методології і відповідно до специфічних особливостей змісту окремої науки, її принципових положень і методів.

Поширеним є й інше тлумачення методології, що характеризується як сукупність способів дослідження, вчення про методи наукового пізнання. Адже термін «методологія» (грецького походження) перекладається як «теорія методів». І хоч сучасна наука не зводить його лише до такого розуміння, вчення про методи є важливою складовою методології. Вона визначає їх місце та пізнавальні можливості в загальній системі наукового пошуку, основи конструювання логіки дослідження. Саме в методах методологічні положення та принципи набувають свого дієвого, інструментального вираження.

Методичний задум і логіка проведення процесу досліджень.

Задум дослідження - це основна ідея, яка пов’язує воєдино всі структурні елементи методики, визначає порядок проведення дослідження, його етапи.

Задум дослідження визначає його етапи. Зазвичай дослідження складається з трьох основних етапів.

Перший етап роботи включає в себе:

- вибір проблеми і теми;

- визначення об’єкта і предмета, мети і завдань;

- розробку гіпотези дослідження.

Другий етап роботи містить:

- вибір методів і розробку методики дослідження;

- перевірку гіпотези;

- безпосередньо дослідження;

- формулювання попередніх висновків, їх апробація і уточнення;

- обґрунтування заключних висновків та практичних рекомендацій.

Третій етап (заключний) будується на основі впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформлюється.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить із характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного матеріалу, яким він володіє, рівня оснащеності дослідження і своїх можливостей.

Характеристика етапів дослідження

Перший етап складається з вибору сфери дослідження, причому вибір обумовлений як об’єктивними чинниками (актуальністю, новизною, перспективністю), так і суб’єктивними – досвідом дослідника, його науковим і професійним інтересом, здібностями, складом розуму.

Проблема дослідження приймається як категорія, що означає щось невідоме в науці, яке належить відкрити, довести. Основною вимогою до формулювання наукової проблеми є те, що вона повинна включати мінімально можливе коло завдань, які настільки зв'язані один з одним, що без рішення одного з них не можна досить обґрунтовано вирішити проблему в цілому. Збільшення без особливої потреби числа завдань, як правило, приводить до труднощів у формулюванні кінцевих результатів, а іноді й до некоректності обґрунтування шляхів рішення самої проблеми.

Тема – розділ наукової проблеми, що може розроблятися самостійно на якомусь етапі її розробки. Розчленовування проблеми на її складові незалежні частини дозволяє працювати значному числу здобувачів і навіть творчих колективів, причому по головним із цих частин може бути допущене дублювання.

Тема визначає назву наукової праці (дипломної роботи, дисертації, тощо) – концентроване вираження суті наукового дослідження, що повинно відбивати суть проблеми, його мети, відповідати змісту. Уже з назви можна отримати уявлення про кінцевий науковий результат, який виділяє дану роботу з безлічі інших.

Об’єкт – це та частина реального світу, що пізнається, досліджується, це сукупність зв’язків, відносин і властивостей, яка існує об’єктивно в теорії та практиці і служить джерелом необхідної для дослідника інформації. По одній і тій же темі наукового дослідження може бути кілька об'єктів.

Предмет дослідження – це конкретніший і включає тільки ті зв’язки і відносини, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, встановлюють межі наукового пошуку. У кожному об’єкті можна виділити декілька предметів дослідження.

З предмета дослідження випливають його мета і завдання.

Мета формулюється коротко і гранично точно, в смисловому плані висловлюючи те основне, що має намір зробити дослідник. Вона конкретизується і розвивається в задачах дослідження.

Перше завдання, як правило, пов’язана з виявленням, уточненням, поглибленням, методологічним обґрунтуванням сутності, природи, структури досліджуваного об’єкта.

Друга – з аналізом реального стану предмета дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч розвитку.

Третя – із здібностями перетворення, моделювання, дослідно-експериментальної перевірки.

Четверта – з виявленням шляхів і засобів підвищення ефективності вдосконалення досліджуваного явища, процесу, тобто з практичними аспектами роботи, з проблемою управління досліджуваним об’єктом.

Формулювання гіпотези. З’ясування конкретних завдань здійснюється у творчому пошуку приватних проблем і питань дослідження, без вирішення яких неможливо реалізувати задум, вирішити головну проблему. З цією метою: вивчається спеціальна література, аналізуються наявні точки зору позиції; виділяються ті питання, які можна вирішити за допомогою вже наявних наукових даних, і ті, вирішення яких представляють прорив у невідомість, новий крок у розвитку науки і, отже, вимагають принципово нових підходів і знань, що передбачають основні результати дослідження.

Гіпотези бувають:

- описові (передбачається існування якогось явища);

- пояснювальні (розкривають причини його);

- описово-пояснювальні.

До гіпотезі пред’являються певні вимоги:

- вона не повинна включати в себе занадто багато положень: як правило, одне основне, рідко більше;

- у ній не повинні міститися поняття і категорії, які не є однозначними, не з’ясування самим дослідником;

- при формулюванні гіпотези слід уникати ціннісних суджень, гіпотеза повинна відповідати фактам, її можна перевірити і використати до широкого кола явищ;

- потрібно бездоганне стилістичне оформлення, логічна простота, дотримання наступності.

Гіпотези з різними рівнями узагальненості, у свою чергу, можна віднести до інструкцій з індуктивним або дедуктивним значенням.

Дедуктивна гіпотеза, як правило, виводиться з уже відомих відносин або теорій, від яких відштовхується дослідник. У тих випадках, коли ступінь надійності гіпотези може бути визначена шляхом статистичної переробки кількісних результатів досвіду, рекомендується формулювати нульову, або негативну гіпотезу. При ній дослідник припускає, що немає залежності між досліджуваними факторами (вона дорівнює нулю). Формулюючи гіпотезу, важливо віддавати собі звіт в тому, чи правильно ми це робимо, спираючись на формальні ознаки гарної гіпотези:

- адекватність відповіді питання або співвіднесеність висновків з посилками (іноді дослідники формулюють проблему в певному, одному плані, а гіпотеза з нею не співвідноситься і відводить людину від проблеми);

- правдоподібність, тобто відповідність вже наявних знань з даної проблеми (якщо такої відповідності немає, нове дослідження виявляється ізольованим від загальної наукової теорії);

- можливість її перевірити.

Другий етап дослідження носить яскраво виражений індивідуалізований характер. У дослідженні мало скласти перелік методів, необхідно їх сконструювати й організувати в систему. Немає методики дослідження взагалі, є конкретні методики дослідження.

Методика – це сукупність методів, методичних прийомів і способів дослідження, порядок їх застосування та інтерпретації отриманих з їх допомогою результатів. Вона залежить від характеру об’єкта вивчення, методології, мети дослідження, розроблених методів, загального рівня кваліфікації дослідника.

У ході дослідження складається програма. У ній має бути відображено:

- явище, яке вивчається;

- показники;

- критерії оцінки;

- методи дослідження;

- порядок застосування тих чи інших методів.

Таким чином, методика – це модель дослідження, розгорнута в часі. Певна сукупність методів продумується для кожного етапу дослідження. При виборі методики враховується багато факторів, і перш за все предмет, мета, завдання дослідження.

Методика дослідження, незважаючи на свою індивідуальність, при вирішенні конкретної задачі має певну структуру. Її основні компоненти:

- теоретико-методологічна частина, концепція, на підставі якої будується вся методика;

- досліджувані явища, процеси, ознаки, параметри;

- субординаційні і координаційні зв’язки і залежності між ними;

-сукупність застосовуваних методів, їх субординація і координація;

- порядок застосування методів і методологічних прийомів;

- послідовність і техніка узагальнення результатів дослідження;

- склад, роль і місце дослідників у процесі реалізації дослідницького задуму.

Уміле визначення змісту кожного структурного елементу методики, їх співвідношення і є мистецтво дослідження.

Добре продумана методика організує дослідження, забезпечує отримання необхідного фактичного матеріалу, на основі аналізу якого і робляться наукові висновки. Реалізація методики дослідження дозволяє отримати попередні теоретичні і практичні висновки, що містять відповіді на які вирішуються в дослідженні завдання.

Ці висновки мають відповідати наступним методичним вимогам:

- бути всебічно аргументованими, узагальнюючими основні підсумки дослідження;

- витікати з накопиченого матеріалу, будучи логічним наслідком його аналізу та узагальнення. При формулюванні важливо уникнути двох нерідко зустрічаються помилок:

- своєрідного тупцювання на місці, коли з великого і ємного емпіричного матеріалу робляться дуже поверхневі, часткового порядку обмежені висновки;

- непомірно широкого узагальнення, коли з незначного фактичного матеріалу робляться неправомірно широкі висновки.

Третій етап - впровадження одержаних результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Літературне оформлення матеріалів дослідження – трудомістка і дуже відповідальна справа, невід’ємна частина наукового дослідження.

Вичленувати і сформулювати основні ідеї, положення, висновки і рекомендації є, достатньо повно і точно – головне, до чого слід прагнути досліднику в процесі літературного оформлення матеріалів.

При оформленні матеріалів дослідження слід дотримуватися загальних правил:

- назва і зміст розділів, а також параграфів повинні відповідати темі дослідження і не виходити за її рамки. Зміст розділів повинен вичерпувати тему, а зміст параграфів – головну в цілому;

- спочатку, вивчивши матеріал для написання чергового параграфа (розділу), необхідно продумати його план, провідні ідеї, систему аргументації і зафіксувати все це письмово, не втрачаючи з уваги логіки всієї роботи. Потім провести уточнення, шліфування окремих смислових частин і пропозицій, зробити необхідні доповнення, перестановки, прибрати зайве, провести редакторську, стилістичну правку;

- визначити порядок посилань, скласти довідковий апарат і список літератури (бібліографію);

- не допускати поспіху з остаточною обробкою, поглянути на матеріал через деякий час, дати йому «відлежатися». При цьому деякі міркування і висновки, як показує практика, будуть представлятися невдало оформленими, малодоказові і несуттєвими. Потрібно їх поліпшити або опустити, залишити лише дійсно необхідне.

Приведення великої кількості посилань, зловживання спеціальною термінологією ускладнюють розуміння думок дослідника, роблять виклад занадто складним. Стиль викладу повинен поєднувати в собі наукову строгість і діловитість, доступність і виразність;

- виклад матеріалу має бути аргументованим або полемічним, критикують, коротким або ґрунтовним, розгорнутим;

- дотримуватися авторської скромності, врахувати і відзначити все, що зроблено попередниками в розробці досліджуваної проблеми, тверезо і об’єктивно оцінити свій внесок у науку;

- перед тим як оформити чистовий варіант, провести апробацію роботи: рецензування, обговорення і т. п. Усунути недоліки, виявлені при апробування.

Методологія теоретичних досліджень. На початковому етапі визначення сутності тих чи інших процесів (фізичної, економічної тощо) виступають спостереження. Будь-який процес залежить від багатьох чинників. Кожне спостереження або вимір фіксує лише деякі чинники. Для того щоб найбільш повно зрозуміти той чи інший процес, необхідно провести досить велику кількість спостережень та вимірювань, тобто сформувати певну базу даних.

На наступному етапі необхідно виділити головне, і лише потім провести наукові дослідження певних процесів або явищ, вживаючи сформовану та систематизовану, на першому етапі, інформацію. Систематизація даних дозволяє “згустити їх” у таке абстрактне поняття, як “модель”. Під моделлю розуміють штучну систему, що відбиває основні властивості досліджуваного об’єкта — оригіналу. Модель — це метод дослідження, що полягає в створенні й вивченні системи, що замінює досліджуваний об'єкт (оригінал), з наступним переносом отриманої інформації на оригінал, це така мислено уявлювана або матеріально реалізована система, що, відображаючи або відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об'єкт. Модель знаходиться у певній відповідності з об’єктом дослідження, може замінити його у процесі проведення досліджень.

Процедура моделювання дозволяє вивчати явища за допомогою моделей, і на сьогодні така процедура є однією з основних у сучасних дослідженнях.

Розрізняють фізичне та математичне моделювання. У процесі фізичного моделювання фізика явищ у досліджуваному об’єкті та моделі, в їх математичних залежностях однакові. При математичному моделюванні фізика явищ моделі та об’єкту відрізняються, але математичні залежності залишаються однаковими. Математичне моделювання набуває особливої цінності, коли виникає необхідність вивчити дуже складні процеси. Наприклад, сучасну субатомну фізику неможливо уявити собі без математичного моделювання.

У процесі розбудови моделі і властивості, і самий об’єкт дослідження звичайно спрощують (узагальнюють).

Підводячи підсумок, можна зазначити, що розробка теоретичних наукових досліджень базується на наступних етапах: 1) вивчення сутності процесу або явища; 2) формулювання гіпотези дослідження, вибір, обґрунтування та розробка моделі; 3) реалізація моделі; 4) аналіз теоретичного задуму та формулювання висновків теоретичного дослідження.

Очевидно, що структура проведення теоретичного дослідження може бути іншою. Наприклад, якщо неможливо провести математичний аналіз процесу (явища), тоді формулюють робочу гіпотезу за допомогою слова, використовуючи при цьому ілюстрації, графіки, таблиці та ін. Але при цьому, однак, з необхідною обов’язковістю постає питання застосування математичного апарату щодо розробки висунутих гіпотез та інших наукових припущень.

Методологія експериментальних досліджень

Методологія експерименту визначається його загальною структурою, постановкою та послідовністю виконання певних дій. А саме:

а) розробка плану-програми експерименту;

б) вибір засобів для проведення експерименту;

в) проведення експерименту;

г) обробка і аналіз експериментальних даних; висновки.

Наведений перелік етапів відповідає логіці традиційного експерименту.

Експеримент — це найбільш важлива складова частина наукового дослідження, один з основних засобів отримання нових наукових знань. Експеримент — це науковий метод дослідження, або спостереження того чи іншого явища в умовах, які дозволяють стежити за його ходом, керувати ним, відтворювати його результати. Метою експерименту може бути перевірка теоретичних положень (підтвердженні робочої гіпотези), а також більш глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Експерименти розподіляють на:

а) природні (натуральні) експерименти, головним чином, притаманні вивченню соціальних явищ (соціальний експеримент);

б) штучні (застосовуються, як правило, у природничих науках).