Тема 1. Методологія наукового пошуку План заняття

1. Предмет й основні завдання курсу.

2. Наукова діяльність.

3. Наукові дослідження. Характеристика основних понять і категорій у наукових дослідженнях.

4. Наукові дослідження та їх класифікація..

5. Загальна характеристика методів дослідження

Наукова діяльність – творча діяльність, спрямована на одержання нових знань про людину, природу, суспільство, штучно створених об'єктах і на використання наукових знань для розробки нових способів їхнього застосування.

Наукове дослідження – це один з видів пізнавальної діяльності, систематичне, цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки, що завершується формування знання про досліджуваний об’єкт.

Нові знання, здобуті в процесі фундаментальних досліджень та зафіксовані на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, можуть бути оформленні у вигляді: наукових рефератів; наукових доповідей на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; курсових (дипломних, магістерських) робіт; наукових перекладів; дисертацій (кандидатських або докторських); авторефератів дисертацій; монографій; наукових статей; аналітичних оглядів; авторських свідоцтв; бібліографічних покажчиків; підручників, навчальних посібників та ін.

Продуктом наукового дослідження є наукові знання. Наукові знання з'являються лише тоді, коли поставлена певна мета, коли в результаті застосування відповідних методів отримані достовірні експериментальні дані про розглянуті явища, систематизація і обробка яких, дозволила розкрити закономірності, а також зробити логічно обґрунтовані та аргументовані висновки.

Наукові дослідження здійснюються з метою отримання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у різних формах. Науково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Основними формами наукових результатів є:

• наукові реферати;

• наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;

• курсові (дипломні, магістерські) роботи;

• наукові переклади;

• дисертації (кандидатські або докторські);

• автореферати дисертацій;

• монографії;

• наукові статті;

• аналітичні огляди;

• авторські свідоцтва, патенти;

• підручники, навчальні посібники;

• бібліографічні покажчики та ін.

Наука як система знань. Не всі знання про явища та предмети слід вважати науковими. Особливо не є науковими знаннями, ті які отримуються на основі простого спостереження. Отримані знання відіграють важливу роль, але вони не розкривають сутності закономірностей і взаємозв’язків між ними, не дозволяють пояснити хід подій та передбачити подальший розвиток.

Отже наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри, без будь-якого логічного обґрунтування і практичної перевірки. Закони розвитку закономірностей розкриває наука. Розвиток науки проходить від нагромадження фактів, вивчення їх, узагальнення і систематизації до логічно сформульованих і практично перевірених фактів. Тому шлях пізнання знань і дій складний і здійснюється за логікою: від спостереження до абстрактного мислення, а від нього до практики.

Процес пізнання можна представити як складну соціальну систему, в якій взаємодіють такі основні складові частини:

1. Пізнавальна діяльність людей.

2. Засоби пізнання.

3. Об’єкти (предмети ) пізнання.

4. Результати пізнавальної діяльності: знання, методи, схеми, розв’язки і т.д.

Складовими пізнання є:

• факти, які нагромаджуються в результаті спостережень;

• поняття як результат узагальнення і систематизації фактів.

Найбільш широкі поняття називаються категоріями:

• принципи (постулати, аксіоми) – вихідні положення, які є вихідними положеннями для будь-якої науки. Наприклад у геометрії – аксіоми Евкліда; у фізиці – постулат Бора;

• закони – стійкі, об’єктивні внутрішні зв’язки в природі, суспільстві, вихованні, які повторюються;

• теорії – найвища форма узагальнення знань. Під теорією розуміють вчення про узагальнений досвід, практику, яке формулює наукові принципи і методи, які дозволяють пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати їх і запропонувати рекомендації щодо їх використання в практичну діяльність

• гіпотези – науково обґрунтовані передбачення, які висуваються для пояснення будь-якого процесу, які після перевірки можуть бути істинними або хибними;

• наукові дослідження – вивчення явищ, аналіз факторів, які на них впливають з метою отримати переконливі доведення корисності для науки явища.

За характером своєї спрямованості та безпосереднього відношення до суспільної практики, науки підрозділяються на фундаментальні і прикладні.

• Фундаментальні науки мають на меті пізнання матеріальних основ і об’єктивних законів руху і розвитку природи, суспільства і мислення як таких, що не мають можливого практичного використання. У зв’язку з цим фундаментальні науки прийнято називати “чистими” науками.

• Безпосередні задачі прикладних наук полягають у розробці на базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних пізнавальних, але і прикладних проблем. Тому показником ефективності результатів дослідження в галузі прикладних наук служить не тільки одержання істини, але і їх безпосереднє практичне значення.

• На стику прикладних наук і практики виникає спеціальна область дослідження, яка має назву практичних розробок, у процесі яких результати прикладних наук реалізуються у вигляді технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів тощо.

За об’єктами природи галузі знань класифікують у три великі групи наук, які розрізняються за предметами та методами дослідження:

• природничі (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.), науки, предметом яких є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв’язки та закономірності;

• суспільні (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.), науки, предметом яких є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин;

• технічні (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), предметом яких є дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв’язки.

В медицині є поширена назва наукових досліджень – це клінічні дослідження.

Клінічне дослідження - наукове дослідження за участю людей, яке проводиться з метою оцінки ефективності та безпеки нового лікарського препарату або розширення показань до застосування вже відомого лікарського препарату.

Наведемо приклад класифікації клінічних досліджень Національного інституту здоров'я США (the US National Institutes of Health (NIH)), яка включає шість різних типів клінічних досліджень:

1. Профілактичні дослідження (prevention trials) проводяться, щоб знайти найкращі способи попередження захворювань у людей, які ніколи ними не страждали, або попередити рецидив захворювання у пацієнтів. У таких дослідженнях можуть вивчатися лікарські препарати, вакцини, вітаміни, мінерали, зміни в способі життя.

2. Скринінгові дослідження (screening trials) проводяться, щоб знайти найкращий спосіб виявлення певних захворювань або станів.

3. Діагностичні дослідження (diagnostic trials) проводяться, щоб знайти найкращий спосіб діагностики певного захворювання або стани

4. Терапевтичні дослідження ( treatment trials) проводяться, щоб вивчити ефективність і безпеку експериментальних препаратів, нових комбінацій препаратів або нових методів в хірургії або променевої терапії.

5. Дослідження якості життя (quality of life trials) проводяться , щоб вивчити способи підвищення якості життя пацієнтів які страждають хронічними захворюванням.

6. Програми розширеного доступу (за винятковими обставинами - compassionate use trials або expanded access) припускають використання експериментального препарату у пацієнтів з серйозними або загрозливими для життя захворюваннями, які не можуть бути включені в клінічне дослідження, оскільки не відповідають критеріям включення.

Класифікація медичного експерименту можлива на підставі різних критеріїв:

1. За цільовим призначенням:

а)медичний експеримент, який переслідує дослідницьку мету, а одночасно і цілі в галузі профілактики, лікування, діагностики або реабілітації (клінічний або терапевтичний експеримент);

б) медичний експеримент, який переслідує виключно науково-дослідницьку мету (біологічний або загальний експеримент).

2. За видами медичної діяльності:

а) профілактика; б) діагностика; в) лікування; г) реабілітація.

Спираючись на досягнення загальної теорії систем (Ешбі, Берталанфи, Богданов, Садовський і Юдін та ін.), виділяють наступні підстави для класифікації клінічних випробувань:

1. Субстратна підстава - відповідь на питання «Що досліджується? ».

2. Інтенціональна підстава - відповідь на питання «На кому досліджується?»

3. Телеологічна підстава - відповідь на питання «Навіщо досліджується?»

4. Каузальна підстава - відповідь на питання «Чому досліджується?»

5. Методична підстава - відповідь на питання «Як досліджується?»

6. Суб'єктна підстава - відповідь на питання «Хто досліджує?»

Для коректності матричного оформлення передбачуваної класифікації вводиться хронотипний класифікатор - по етапах ведення хворого (діагностичний, лікувальний, реабілітаційний). Але він є допоміжним.

Узагальнимо, яким чином може бути побудована класифікація клінічних досліджень на даних підставах.

1 . За субстратом ( предмет) дослідження:

1.1. Випробування методів лікування (як поєднання різних засобів)

1.2.Випробування засобів лікування (медикаментозних і немедикаментозних)

2. За інтенціональністю (за об'єктами дослідження):

2.1.Здорові

2.2.Хворі

2.3.Дорослі

2.4.Діти

2.5.Чоловіки

2.6. Жінки

3. За телеологічними підставами (за метою дослідження):

3.1. Збереження життя

3.2. Збереження здоров'я

3.3. Лікування хвороби ( 3.2.А. повне і 3.2.б. покращення стану із збереженням ознак хвороби)

3.4. Полегшення страждання (паліативна медицина)

3.5. Відновлення після хвороби (реабілітація)

3.6. Евтаназія

4. За каузальною підставою (за мотивами, причинами дослідження):

4.1. Зміна типової клінічної картини конкретної хвороби

4.2. Резистентність до наявних препаратів

4.3. Поява нових нозологічних форм

4.4. Внутрішня логіка наукового дослідження

4.5.Досягнення в суміжних галузях, які виявляють відставання медичної науки і практики.

4.6. Демографічні проблеми.

4.7.Зміна кон'юнктури на ринку ліків, медичного обладнання та медичних послуг.

4.8. Фінансові інтереси інвестованого в медицину та охорону здоров'я капіталу .

4.9. Політичні інтереси держави або регіону.

5. За методичним критерієм (за способами, прийомам і методам проведення дослідження):

5.1. Спостереження

5.2. Експеримент

5.3. Моделювання

6. За суб'єктом дослідження (замовник, спонсор, зацікавлений, але діючий через посередників соціальний суб'єкт):

6.1 . Держава

6.2 . Фірма

6.3 . Науковий працівник (сам дослідник)

6.4 . Міжнародні організації, компанії, фінансові групи

6.5 . Недержавні вітчизняні та міжнародні організації або спільноти

Наведемо приклад дослідження де критерієм класифікації вважається мета дослідження.

Класифікація досліджень у залежності від мети

Тип дослідження	Мета дослідження
Фармакологічне	Оцінити переносимість, встановити/описати фармакокінетику і фармакодинаміку, досліджувати метаболізм і взаємодія з іншими препаратами, оцінити активність
Терапевтично-пошукове	Дослідити застосування за певними показниками, встановити дозування для наступних досліджень, зібрати дані для визначення дизайну, кінцевих точок та методології терапевтичного підтверджує дослідження
Терапевтично-підтверджуюче	Довести/підтвердити ефективність, встановити профіль безпеки, надати дані для оцінки співвідношення ризику і користі для реєстрації препарату, встановити залежність ефекту від дози
Застосування	Уточнити співвідношення ризику до користі взагалі і в окремих популяціях і / або умови, виявити рідкісні небажані реакції, уточнити рекомендації з дозування

Наукове дослідження реалізується через застосування певної методології дослідження, яка включає в себе відповідні методики та методи дослідження.

Поняття «метод» використовувалося в стародавньому світі як синонім до виразів «шлях дослідження, спосіб пізнання». Сучасна філософія трактує його як форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання сво­го предмета.

Методами наукового дослідження називаються сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення явищ і розв’язання різноманітних наукових проблем.

За допомогою методів здобувається інформація про те чи інше явище, процес, аналізуються і обробляються одержані дані. Знання методів допоможе студентам займатися науковою діяльністю, педагогічною творчістю (підготовкою до семінарських і практичних занять, написання курсових і дипломних робіт, статей, рефератів тощо).

Методика дослідження — процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

Вибір конкретних методів – характер фактичного матеріалу, умови і мета конкретного дослідження. Поділ основних типів методів за ознаками: мета і спосіб реалізації.

За метою поділяються: первинні – використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування; вторинні – з метою обробки та аналізу даних, їх систематизації; верифікаційні – перевіряють отримані результати.

За ознакою способу реалізації розрізняють: логіко-аналітичні – індукція та дедукція; візуальні(графічні) – графи, схеми, діаграми, картограми; експериментально-ігрові – реальні об’єкти, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів.

Відповідно за функціональними можливостями: етапні- пов’язані з певними етапами дослідження; універсальні – на всіх етапах дослідження.

Спостереження як метод наукового пізнання. Метод спостереження — організоване дослідження в природних умовах. Сутність його полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті явищ. Метод спостереження має цілеспрямований характер, підпорядковується меті дослідження. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об’єктивність, економність техніки запису, ретельне, вдумливе й копітке опрацювання зібраного матеріалу, урахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюваних фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фактів і висновків щодо них.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.

Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у обґрунтованому процесі, діє разом з учасниками дослідження. Характер обґрунтовань може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виокремлюють у колективі; в інших — спостерігач не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від дослідницьких завдань вибудовується система стосун­ків спостерігача з іншими учасниками дослідження.

Опосередковане спостереження — вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Воно ефективніше, ніж пряме спостереження, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку, унеможливлює вплив на неї.

Самоспостереження — процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами. Воно є унікальним методом «проникнення» усередину психічних процесів та явищ. Водночас пов’язане з певними труднощами, оскільки дані самоспостереження повинні бути не інтерпретованими, а сутнісними у тій послідовності, в якій вони виникають.

Спостереження охоплює елементи теоретичного мислення (задум, методичні прийоми осмислення і контроль результатів), а також кількісні та якісні методи їх аналізу.

Методика спостереження передбачає:

- вибір ситуації та об’єкта, узагальнення теоретичних уявлень про них, конкретизацію цілей;

- побудову програми спостереження (з’ясування ознак явища, що підлягає спостереженню), одиниць спостереження, способу і форми фіксації результатів (запис, протокол, таблиці, кіно-, фото-, аудіо-, тощо);

- опис способу обробки отриманих даних. Наприклад, під час дослідження форм та видів спілкування учнів, котрі сидять за однією партою, одиницею спостереження є безпосередні контакти між ними (розмова, усмішка у відповідь, записка, дотик тощо). Кожен контакт відмічають у таблиці:

Вид контакту	Кількість (частота	Всього	Вид контакту	Кількість (частота	Всього
Вербальне спілкування			Вербальне спілкування
Записка			Записка
Моторні акти (дотик, поштовх)			Моторні акти (дотик, поштовх)

Аналіз таблиці ілюструє вид спілкування, який переважає, його інтенсивність, ініціатора взаємодії. Для надійності висновків такі спостереження повторюють кілька разів.

Дослідницька бесіда. Бесіда — метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить, за допомогою заздалегідь підготовлених запитань.

Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому руслі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво реагуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внутрішнього стану (жести, міміку, пози тощо).

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з’ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.

На початку бесіди основне завдання полягає в налагодженні первинного контакту зі співбесідником. Тому нерідко дослідник формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов’язаної з темою дослідження інформації, але залучають співрозмовника до зацікавленого обміну думками. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими.

Відповідно до мети подальшої співпраці виділяють такі види бесіди:

- експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настроювання співрозмовника на специфіку експерименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

- експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього.

Інтерв’ю — метод отримання інформації за допомогою усного опитування.

Інтерв’ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне у тих випадках, коли дослідник впевнений в об’єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв’ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв’ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв’ю, спричинити нещирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв’ю бувають:

а) вільні — не регламентовані темою, формою бесіди;

б) стандартизовані — близькі за формою до анкети із закритими запитаннями.

Спілкування інтерв’юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником (бланк інтерв’ю, анкета) й інструкцією інтерв’юера, який зобов’язаний дотримуватись послідовності й точності під час формулювання запитань і їх послідовності.

Напівстандартизоване інтерв’ю. Поєднує в собі особливості двох попередніх.

Межі між видами інтерв’ю рухливі й залежать від мети складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв’ю залежить від переліку та форми запитань, змістовий рівень — від інформаційної насиченості та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду інтерв’ю. Діагностичне інтерв’ю — спосіб отримання інформації про властивості особистості, який допомагає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проблеми. Клінічне інтерв’ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціа­ції тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Фокусоване інтерв’ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес, явище, реакцію респондента на задану дію. Панельне інтерв’ю — багаторазове інтерв’ю одних і тих самих рес­пондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв’ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

На інтерв’ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджуються на коротке інтерв’ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації залежить і від особистості дослідника, його ерудиції, спостережливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв’ю.

Результати інтерв’ю порівнюють з даними, отриманими за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пілотних досліджень тощо).

Вивчення продуктів діяльності — метод дослідження, за якого використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Поєднує кілька дослідницьких та аналітичних процедур, які розрізняють за особливістю предмета пізнання. До таких процедур належать:

Аналіз особистих документів (листів, фотографій, щоденників, автобіографій, особових справ, зошитів). Дає матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, її ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості умінь та навичок.

Аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації (записів розмов, дискусій, на­рад, статутів, наказів, оголошень, розпоряджень, законів, правил, газет, радіо-, телепередач, реклами). Застосовується для вивчення соціальних процесів, явищ та їх впливу на особистість, стан навчально-виховної роботи в школі.

Аналіз продуктів діяльності (творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтовних тощо). Його ефективність залежить від уміння дослідника знаходити в документах головне, характерне, глибоко аналізувати їх, бачити за ними реальні факти й дії.

Експеримент передбачає комплексне використання різних методів дослідження – спостереження, бесід, анкетування та інших.

Експериментальна ситуація — це сукупність умов, за яких проводиться експеримент.

Залежно від мети експерименту розрізняють:

а) констатуючий експеримент, спрямований на вивчення наявних явищ;

б) формуючий експеримент, який здійснюється за допомогою експериментальної моделі розвиваючих і формуючих впливів на предмет дослідження.

За місцем проведення розрізняють природний і лабораторний експеримент.

Природний експеримент проводиться у звичайних умовах діяльності.

Лабораторний експеримент передбачає використання дослідником спеціальних методик і проводиться у штучно створених умовах, які сприяють забезпеченню наукової чистоти експерименту й оптимальному просуванню до істини.

Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за розробленою програмою.

В практиці досліджень, як правило, використовується паралельний експеримент: обираються два однорідних об’єкти (наприклад, два класи чи групи) – експериментальний і контрольний. В експериментальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі фактор впливу відсутній. Спостерігаються і зіставляються два об’єкти, причому, як і до початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характеристики явища, що досліджується, і таким чином довести ефективність проведеного експерименту.

Дані паралельного експерименту доцільно фіксувати в такі таблиці:

Групи	Характеристика до експерименту	Характеристика після експерименту	Зміни, що відбулися
Експериментальна	Х1	Х2	Х2 - Х1
Контрольна	У1	У2	У2 – У1

Експеримент використовується для перевірки гіпотези і виділення причинно-наслідкових залежностей між факторами, що впливають на об’єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише характерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об’єктом, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулювання процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об’єкта. Основна функція контролю — забезпечення чистоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного матеріалу.