6. Психологічний такт.

Психологічний такт – це якість, яка притаманна тренеру-майстру, тренеру- інтелегенту. К.Д.Ушинський писав, що так званий педагогічний такт, без якого вихователь, як би він не вивчав теорію педагогіки, ніколи не буде гарним вихователем-практиком, є по суті такт психологічний. Наявність у тренера психологічного такту особливо важливо при спілкуванні з юними спортсменами та спортсменками.

Психологічний такт базується на багатьох якостях, які в побуті називаються душевними: доброзичливість, чуйність, уважність, щирість. Тактовний тренер може швидко та безпомилково розібратися у складній ситуації, зрозуміти важкість спілкування для того чи іншого учня, визначити його стан та з врахуванням цього знайти єдине правильне рішення, підібрати потрібну форму впливу, знайти правильні слова, інтонацію, щоб не поставити учня в незручне становище.

Тактовний тренер буде терпляче відноситися до учня, якщо його повільність пов’язана з особливостями темпераменту, буде проявляти особливий такт при дефектах мовлення учнів, відноситися зі співчуттям до підлітка, який виявляє незграбність (рос. неуклюжесть), або до дівчинки, яка боїться виконувати вправи. Тактовний тренер не повинен дозволяти собі «вивертати навиворіт» душу учня, щоб докопатися до мотивів його вчинку, відношення до навчання та життя. Дотримання психологічного такту вимагає постійного контролю над своїми думками та діями.

Відрізняють тактовність від нетактовності такими психологічними особливостями особистості педагога:

• природність та простота звернення без фамільярності;

• довіра без попущення;

• серйозність тону без натягнутості;

• іронія та гумор без насмішкуватості;

• вимогливість без причепливості, грубості;

• доброзичливість без затаскування;

• діловий тон без роздратованості;

• своєчасність виховного впливу без поспішності;

• принциповість та наполегливість без упертості;

• увага та чуйність до учнів без підкреслювання цього;

• віддача розпоряджень без упрошування;

• навчання без підкреслювання своєї переваги в знаннях та уміннях;

• вислуховування без вираження байдужості.

7. Форми психологічного впливу тренера на спортсмена.

Вплив тренера на свідомість та волю спортсменів може здійснюватися у формі:

1. Прояву уваги.

2. Прохання.

3. Вимоги. Висунуті вимоги тренер повинен аргументувати їх. Але слід враховувати:

• аргументація не повинна бути перетворена в постійне читання моралі;

• аргумент, хоча і може бути підготовлений тренером, для спортсменів він повинен виглядати як експромт, тому неможна повторювати вже виказаний аргумент;

• будуючи аргументацію, потрібно враховувати вікові та статеві особливості своїх учнів.

4. Переконання.

5. Навіювання. Відрізняється зниженою аргументацією. Воно адресовано не до розуму та логіці, а до почуттів.

6. Примус. Він виражається в:

• прямій вимозі тренера до учнів погодитися з його думкою та запропонованим рішенням;

• виконанні розпорядження тренера.

7. Оцінювання дій та вчинків учнів. Щоб оцінка мала вплив, вона повинна задовольняти такі вимоги:

• здійснюватися систематично, але не дуже часто;

• бути об’єктивною та напредвзятою;

• носити диференційований характер в залежності від здібностей та характеру учнів;

• бути різноманітною за формою.

8. Заохочення та покарання. Заохочення може здійснюватися морально – похвала, вдячність, прояв довіри. А також матеріально – нагородження грамотою, призом, кубком. Покарання учня за проступки може здійснюватися тренером тільки в моральній формі – у вигляді зауважень, зміні відношень до учня, відстороняти від виконання завдання, виконання позачергових завдань.

9. Гумор, жарт. Вони піднімають тонус, знижують напруженість у відношеннях, допомагають перебороти втому та монотонність виконання вправ.