2. Спілкування в спорті як соціально-психологічне явище.

Спілкування в спортивній діяльності – це зв'язок спортсменів між собою та тренером з метою взаємного обміну інформацією та емоціями. Специфікою спілкування на відміну від інших видів комунікації (радіо, телебачення) є виникнення психологічного контакту між людьми.

Види спілкування у спорті:

1. Безпосереднє – при бесіді тренера зі спортсменом;

2. Опосередковане – за допомогою щоденника спортсмена, які продивляються тренер та психолог;

3. Міжособистісне – тренер – спортсмен;

4. Особистісне-групове – тренер – команда;

5. Міжгрупове – між командами;

6. Короткочасне;

7. Довготривале – дає можливість більше зрозуміти один одного;

8. Соціально-зорієнтоване – звернення до партнерів, до всієї команди в цілому;

9. Особистісно-зорієнтоване – звернення до окремих партнерів, членам команди;

10. Підтекстова орієнтація – наприклад, тренер може зробити зауваження капітану команди, щоб вплинути на всю команду, яка чує це зауваження.

Функції спілкування:

1. пізнавальна – передача тренером спортсменам знань та умінь;

2. експресивна – розуміння переживань та емоційного стану один одного;

3. регулятивна – вплив тренера на спортсмена з метою зміни або збереження його поведінки, характеру діяльності;

4. соціального контролю – регламентування діяльності спортсменів за допомогою похвали та зауважень;

5. соціалізації – формування у спортсменів колективістських установок, патріотизму.

Засоби спілкування у спорті:

1. Мовні засоби спілкування

• вимовляння імені партнера з метою привернути увагу, визначити певну комбінацію, спонукати партнера діяти певним чином;

• коротка назва комбінації при плануванні дій ( «хрест», «клин»);

• повідомлення про передбачувані дії – своїх чи партнера («тут», «вийди», «йди в шостий»);

• вказівка на бажанні дії партнера ( «страхуй», «вище», «візьми його»);

• оцінка дій своїх чи партнера («молодець», «вибач»);

• спонукання до активності («давай, давай», «взялися»).

2. немовні засоби спілкування:

• його майже немає в видах спорту з безпосереднім контактом між

суперниками;

• жести, міміка, погляд, оплески, обманні рухи;

• естафетна поличка;

• стартова зброя;

• м’яч, отриманий від партнера;

• кодово-символічне спілкування за допомогою схем та графіків.

Специфіка спілкування на змаганнях полягає в:

1. Підвищується регулятивна функція спілкування, причому у спортсменів з сильною нервовою системою в значно більшому ступені, ніж у спортсменів зі слабкою нервовою системою;

2. Спілкування в основному носить діловий характер;

3. В порівнянні з тренувальним процесом спілкування на змаганнях більш ритуальне, регламентоване та динамічне;

4. В деяких видах спорту заборонене спілкування спортсменів з тренерами (теніс), розмови між ігроками.

3. Спортивні команди як малі групи та колективи.

Взаємодія кожної людини з суспільством здійснюється через групу. Мала група – це не тільки провідник впливу суспільства та великих груп на людину, це і та галузь її соціального життя, в якій вона реалізує себе як суспільна істота.

Сам по собі спортивний колектив не виникає. Він створюється спільними зусиллями тренерів та спортсменів. Основою створення спортивного колективу є єдність мети наступної спортивної діяльності.

Для спортивного колективу обов’язковою умовою побудови є наявність певної групи людей, що займаються спортом. Ці групи можуть бути різними за кількістю учасників, їх віком тощо. Так, у спортивній секції з певного виду спеціалізації може тренуватись 10-15 осіб, у шкільному спортивному колективі – необмежена кількість юних спортсменів, а в спортивному колективі міста можуть бути спортсмени різного віку, різного профілю виробничої зайнятості і т.п.

У створенні спортивного колективу дуже важливою є організація спільної діяльності спортсменів, підпорядкована загальній меті. Вона передбачає дотримання режиму тренування кожним членом колективу, сумлінне виконання всіх завдань тренера, виявлення ініціативи і творчості у розв’язанні часткових завдань, індивідуальну відповідальність за успіх загальної справи тощо.

Спортивний колектив може існувати тільки тоді, коли всі його члени борються за зростання спортивних результатів. Якщо ж спортсмени припинили працювати над собою протягом тривалого часу, їхні спортивні результати не прогресують – колектив розвалюється. І навпаки, уболівання за поліпшення спортивних результатів, боротьба за загальні показники зміцнюють спортивний колектив, створюють високий авторитет, підносять його громадську значущість.

В роботі спортивного колективу має постійно реалізуватись принцип перспективних ліній у загальному зростанні кожного спортсмена. Це означає, що для кожного члена колективу розробляються індивідуальні завдання для підвищення ним своєї спортивної кваліфікації, а для колективу в цілому плануються рубежі у спільній боротьбі за гранично високі спортивні досягнення.

Отже, ознаками спортивного колективу є:

1. систематичні заняття спортом;

2. єдність мети спортивної діяльності;

3. наявність постійної групи членів;

4. систематичне зростання спортивних досягнень;

5. почуття причетності до даного колективу;

6. відносна автономія життя колективу.

Становлення особистості юного спортсмена, його розвиток і удосконалення можливі лише в умовах спортивного колективу. Потреби і спортивні інтереси, дружба і товаришування, почуття спортивної честі і спортивної гордості – усі ці позитивні властивості особистості юного спортсмена формуються в спортивному колективі. Самі по собі вони не виникають. Бо поза спортивним колективом немає джерела для їх існування.