Каламутність, кольоровість і прозорість

1. Каламутність

Каламутність води зумовлена наявністю в ній дрібнодисперсних і колоїдних речовин неорганічного та органічного походження − мулу, силіцієвої кислоти, гідроксидів заліза та алюмінію, органічних колоїдів, різноманітних мікроорганізмів, планктону.

Принцип методу. Каламутність вимірюють методами турбідиметрії або нефелометрії порівнянням відповідно світлопоглинання чи світлорозсіювання проби зі стандартними суспензіями SіO₂. Каламутність визначають у день відбирання проби, але не пізніше ніж через 1 добу після її відбирання. Зберігають пробу в темряві і, якщо потрібно, для гальмування біохімічних процесів у пробу добавляють 1−2 см³ хлороформу на 1 дм³ води.

Турбідиметричне визначення. У кювету з відповідною товщиною поглинального шару вносять добре збовтану пробу води й відразу вимірюють оптичну густину на фотоелектроколориметрі з червоним світлофільтром. Якщо оптична густина поступово зменшується внаслідок осідання каламуті, то відмічають її максимальне значення. Розчином порівняння є дистильована вода. Аналізуючи забарвлені проби води, каламутність усувають центрифугуванням, від отриманого значення оптичної густини віднімають значення оптичної густини центрифугованої проби води. Каламутність проби води визначають за калібрувальним графіком і виражають у мг SіО₂ г/дм³.

Для побудови калібрувального графіка в кювету з такою самою товщиною поглинального шару послідовно наливають розчини суспензій SіO₂, пригото­влених за даними табл. 1.1., і вимірюють їх оптичні густини. Графік будують у координатах оптична густина − концентрація SіO₂ (мг/дм³). Кювету підбирають так, щоб максимальна оптична густина не перевищувала 1,00.

Таблиця 1.1. Дані для приготування розчинів SіO₂ для побудови

Калібрувального графіка (загальний об'єм 100 см3)

Об'єм стандартного розчину суспензії SiO2, см3		Концентрація SiO2, мг/дм3
0,1 мг SiO2/см3	1,0 мг SiO2/см3
1,0	—	1,0
2,0	—	2,0
4,0	—	4,0
10,0	—	10,0
12,0	—	12,0
14,0	—	14,0
—	2,0	20,0
—	2,5	25,0
—	3,0	30,0
—	5,0	50,0
—	10,0	100,0

Нефелометричне визначення. Вимірюють інтенсивність ефекту Тіндаля у відбитому світлі, що зумовлено наявністю у воді твердих часточок каламуті. Каламутність визначають за калібрувальним графіком аналогічно описаному вище способу.

Апаратура

Фотоелектроколориметр із червоним світлофільтром (А = 670 нм).

Нефелометр.

Кювети з товщиною поглинального шару 1−5 см.

Реактиви

Діоксид силіцію, стандартна суспензія: трепел, до складу якого не входить залізо, прожарюють, промивають дистильованою водою, висушують і знову прожарюють. Склад такого трепелу беруть за 100 % SіО₂. Далі його розтирають в агатовій ступці, зважують 1,25 г, переносять у мірний циліндр і доливають 250 см³ дистильованої води. Суміш добре збовтують і залишають на 24 год, після чого обережно відбирають зверху 230 см³ суспензії. Для встановлення концентрації суспензії піпеткою відбирають 25 см³ її, пере­носять у чашку, маса якої відома, випарюють досуха, висушують при 105 °С і зважують. За різницею відповідних мас розраховують кількість SіО₂ у мг/см³.

Розбавлянням отриманої суспензії дистильованою водою готу­ють стандартні суспензії з вмістом 1,0 і 0,1 мг SіO₂ в 1 см³.