4.Зв’язок криміналістики з іншими юридичними науками.

Хоча криміналістика і використовує теоретичні положення і методи природничих і технічних наук, за своєю природою вона є юридичною наукою, оскільки тісно пов'язана з кримінальним правом, кримінальним процесом і кримінологією, які утворюють блок (цикл) кримінальних наук. Цей зв'язок у значній мірі обумовлений спільним об'єктом вивчення цих наук, який утворюють два взаємопов'язаних види людської діяльності "злочинна діяльність-боротьба зі злочинністю.

Криміналістика і наука кримінального права.

Зв'язок криміналістики і кримінального права визначається тим що ці науки мають спільний об'єкт вивчення, яким виступає злочинна діяльність. При цьому пріоритетність належить кримінальному праву, оскільки саме там формується поняття злочину взагалі і поняття злочинів окремих видів. Принципово важливою для криміналістики є кримінально-правові категорії "склад злочину", "спосіб злочину", "співучасті у злочині" та інші, які є визначальним для багатьох теоретичних положень криміналістики.

Потрібно зазначити, що основоположник криміналістики - Галс Гросс вважав криміналістику допоміжною наукою щодо кримінального права та визначав її як вчення про реалії кримінального права.2 Особливо наочно проявляється цей зв'язок у такій частині криміналістики, як методики розслідування злочинів окремих видів. їх побудова відповідає структурі особливої частини кримінального права, наукові положення якої є вихідними у відповідних криміналістичних методиках. Зокрема, кримінально-правова характеристика злочинів окремих видів є базою для формування криміналістичної характеристики відповідних злочинів і розробки рекомендацій щодо завдань розслідування і засобів їх вирішення.

Криміналістика і наука кримінального процесу.

Зв'язок криміналістики і кримінального процесу також визначається тим, ці дві науки мають спільний об'єкт вивчення, яким виступає діяльність з розслідування злочинів (боротьба зі злочинністю). Як і у випадку з кримінальним правом, криміналістика виконує допоміжну роль - її рекомендації ґрунтуються на процесуальних положеннях і фактично спрямовані на реалізацію процесуальних приписів. Кримінально-процесуальна наука визначає статус учасників кримінального процесу, порядок проведення слідчих дій і, відповідно, межі застосування тактичних прийомів, науково-технічних засобів, методичних рекомендацій. З іншого боку потрібно зазначити, що неодноразово розроблювані у криміналістиці положення і рекомендації відтворювалися у статтях кримінально-процесуального законодавства, перетворюючись у його приписи. Наприклад, криміналістичні рекомендації щодо використання при розслідуванні злочинів такого методу пізнання як експеримент сприяли появі в кримінально-процесуальних кодексах такої слідчої дії як відтворення обстановки і обставин події. Тому для науки кримінального процесу і криміналістики спільними є низка теоретичних положень, наприклад, теорія судових доказів, вчення про слідчі дії та деякі інші.

Криміналістика і кримінологія.

Зв'язок криміналістики і кримінології також ґрунтується на спільній частині об'єкта вивчення, якою є злочинна діяльність. Кримінологія вивчає злочинну діяльність з точки зору її детермінації певними факторами (причини і умови, що сприяють злочинності) і має завданням розробку рекомендацій щодо усунення або нейтралізації цих факторів. Оскільки кримінологічні положення і рекомендації реалізуються в діяльності з розслідування злочинів, предметні області кримінології і криміналістики перетинаються. Кримінально-процесуальний закон вимагає від органу дізнання, слідчого, прокурора при провадженні дізнання досудового слідства і судовому розгляді кримінальної справи виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, а встановивши їх приймати заходи щодо усунення (ст. 23,23-1 КПК України). Відповідно у криміналістичній методиці розробляються рекомендації щодо реалізації даного припису (профілактична діяльність слідчого). При цьому як вихідні використовуються кримінологічні концептуальні положення щодо детермінації злочинів, поняття причин злочинності і окремих злочинів, поняття умов, що сприяли вчиненню злочинів. Тобто криміналістична методика виступає каналом впровадження теоретичних положень кримінології у практичну діяльність органів дізнання і досудового слідства.

Криміналістика і судова медицина мають найбільш давні та міцні зв'язки. Судово-медичні знання використовувались у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика. Тому деякі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів з успіхом використовуються у судовій медицині.

Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувались окремо від криміналістики і залишаються самостійними в силу чіткого розмежування їх предметів дослідження. Судова медицина досліджує тканини та різні об'єкти життєдіяльності людини, а також трупи. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку при розладі психічної діяльності. Психічний стан злочинця безпосередньо пов'язаний із призначенням міри покарання і взагалі притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Дані психології широко використовуються в криміналістичній тактиці і методиці розслідування окремих видів злочинів, а також для формування окремих методик, теорії спілкування на досудовому слідстві, вчення про навички, методів розпізнання інсценування, способи вчинення злочинів, детектування емоційного стану допитуваного тощо.

Криміналістика широко і творчо запозичує положення формальної та діалектичної логіки, особливо такі прийоми мислення як аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, гіпотезу і аналогію, узагальнення і абстрагування тощо. Логічні закони та прийоми мислення входять до методологічних основ криміналістики, крім того використання їх дозволило розробити "логіку слідства", вчення про криміналістичну версію, логіку доказування у кримінальному судочинстві.

Розробки тактичних прийомів неможливо без урахування етичних правил спілкування і поведінки в суспільстві. Тактичні прийоми роботи з об'єктами живої та неживої природи розрізняються за етичними особливостями. Те, що можна використати для дослідження неорганічного об'єкта, треба простежити через принципи етики, щоб використати для дослідження об'єкта живої природи, особливо людини.