2.5. Інформаційні джерела

1. С. 6-30; 2. С. 52-56; 3. С. 12-14; 4. С. 4-7; 5. С. 10-15; 7. С. 72-80; 8. С. 16-32; 9. С. 43-47; 10. С. 13-14;11. С. 12-14; 12. С. 24-25.

Тема 3. Основні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Україна має у своєму розпорядженні значний арсенал регуля­торів зовнішньоекономічної діяльності, серед яких основними є правові, адміністративні, економічні.

Правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків включає розробку та прийняття нормативно-правової бази в Україні та виконання норм міжнародного права, приєднання України до міжнародних організацій та конвенцій, укладання міжнародних угод.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям:

• враховувати специфіку предмета;

• задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому основне завдання — створення сприятливого пра­вового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів го­сподарювання к сфері зовнішньоекономічних відносин.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності включає в себе національну нормативно-правову базу та міжнародну нормативно-правову базу. Національна нормативно-правова база включає в себе розробку та прийняття законів, положень, постанов, інструктивних документів всередині країни, а міжнародна – виконання норм міжнародного права, приєднання держави до міжнародних організацій та конвенцій, підписання міжнародних договорів та угод.

В сфері ЗЕД питома вага міжнародних договорів України як дже­рела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а національне право відповідно не є абсолютно домінуючим.

Тобто, коли існує суперечність між правовою нормою внутрі­шньою і міжнародною, то застосовується міжнародна.

1. Внутрішні (національні) нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономіч­ну діяльність, можна умовно розділити на три групи:

• Акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрям­ки здійснення зовнішньоекономічної діяльності. (це Кон­ституція України, Декларація про державний суверенітет України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»)

• Акти, які складаються із систематизованих норм (Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Де­крет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання». Так, Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання»)

• Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів.

(До їх числа відносяться постанови, інструктивні листи, нака­зи, що приймаються і видаються першочергово:

• Національним банком України у сфері валютною регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

• Міністерством фінансів у сфері оподаткування зовнішньо економічної діяльності.

• Міністерством економіки у сфері державного регулювання зовнішньоекономічних відносин.

• Державною митною службою України з питань митного регулювання.

2. Міжнародні договори та угоди України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему. Вони можуть мати багатосторонній та двосторонній характер. Тоді як багатосторонні договори та угоди показують напрямки міжнародного інтегрування між країнами, двосторонні – передбачають розв’язання конкретних економічних проблем у сфері ЗЕЗ.

Порівняння ознак міжнародних торгових договорів і міжнародних торгових угод

Ознаки міжнародних торгових договорів	Ознаки міжнародних торгових угод
Визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами	Базуються на положеннях чинних міжнародних договорів і регулюють окремі сторони економічних взаємин
Укладаються на тривалі терміни (5-10 р.)	Укладаються на короткі терміни (1 рік)
Підлягають ратифікації	Не ратифікуються і набувають чинності одразу після підписання
Передбачають (як правило) взаємне надання сторонами режиму найбільшого сприяння	Не поширюються на інші країни за принципом найбільшого сприяння

Підписуючи двосторонні та багатосторонні договори та угоди, країна створює відповідне правове середовище.

Залежно від рівня включення економіки країни у світове господарство і ролі його в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділяють такі пра­вові режими у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

1. режими найбільшого сприяння;

2. національний режим;

3. спеціальний правовий режим.

Режим найбільшого сприяння— економічні, торгові відносини між державами, що передбачають надання один одному переваг, пільг у вигляді зниження мит, податків, зборів, зняття обмежень, заборон, пріоритетного допуску товарів в країну, здійснення державних закупівель.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань, іноземним суб'єктам господарської діяльності повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб'єктам господа­рювання даної держави.

Спеціальний (преференційний) правовий режим – надання країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинутих країн. Основною формою преференцій є зниження ставок імпортного мита.

Адміністративне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюєть­ся за допомогою таких важелів, як реєстрація зовнішньоекономічних конт­рактів, розробка системи нетарифного регулювання зовнішньо­економічних зв'язків, митне регулювання, оперативне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1) Система реєстрації зовнішньоекономічних контрактів в країні функціонує з 1994 р. Обов'язковій реєстрації підлягають експортні контракти:

• за товарними позиціями, що є основними статтями доходу України (карбамід, козеїн, метали, деревина);

• з українськими товарами, стосовно яких міжнародними угодами передбачено добровільне обмеження експорту з метою попередження демпінгу;

• українські товари, що попали під антидемпінгові розслідування;

• українські товари, імпорт яких в інші держави квотується і ліцензується за законами цих держав;

• товари, експорт яких здійснюється за бартерними операціями.

Для того, щоб пройти реєстрацію, суб'єкт ЗЕД має подати в Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та його регіональні управління такі документи:

• інформаційну картку договору контракту;

• оригінал договору та його копію, засвідчену керівником суб'єкта;

• документ про оплату послуг за реєстрацію.

Орган реєстрації розглядає подані документи впродовж 20-ти днів, починаючи від дати звернення за реєстрацією.

У разі позитивного рішення щодо реєстрації заявленого суб'єкта подавачем видається картка реєстрації — обліку контра­кту, яка засвідчує факт реєстрації.

У разі нереєстрації подавачам видається обґрунтоване рішен­ня про відмову.

2) Заходи оперативного регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності:

• тимчасове призупинення зовнішньоеко­номічної діяльності;

• застосування індивідуального режиму лі­цензування за порушення чинного законодавства України у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД передбачає позбавлення права займатися зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів усіх форм власності при проведенні експортних/імпортних операцій з товарами (послугами).

Санкція застосовується до українських суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності у випадках:

• порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності податкового, валютного, митного та іншого законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

• у разі виявлення валютних цінностей, розміщених із порушенням установленого порядку на рахунках і вкладах за межами України;

• інших порушень законодавчих актів, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Застосування санкцій здійснюється Міністерством економіки України на підставі офіційних подань з боку правоохоронних, митних або податкових органів України. Санкції застосовуються на термін до 6 місяців.

Застосування інди­відуального режиму ліцензування здійснюється у випадках по­рушення ними Закону України «Про ЗЕД» стосовно антимонопольних заходів, заборони недобросо­вісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших положень, що встановлюють певні за­борони, обмеження або режими здійснення зовнішніх операцій з дозволу держави.

У разі застосування вказаної санкції суб'єкту господарської діяльності потрібно одержати індивідуальний письмовий дозвіл Міністерства економіки України на здійснення експортно- імпортної операції.

3) Митний контроль здійснюється стосовно дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон країни, здійснюється перевірка відомостей, засвідчених у вантажній митній декларації, при митному оформ­ленні товарів та інших предметів, відповідно до наявності ванта­жу і документів, необхідних для здійснення митного контролю; контролюється діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів і магазинів безмитної торгівлі в зоні діяльності митниці.

4) До поняття нетарифні обмеження включають цілу групу адмі­ністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших захо­дів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Це може бути система ліцензування, квотування, створення невиправда­них стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в мит­них процедурах і под.

До економічних регуляторів належать — розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх зносин; затверджений порядок нагромадження і використання валютних коштів суб'єктів зовні­шньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитуван­ня експортно-імпортних відносин.

1. Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні платежі.

Серед великого спектру функціональних завдань, які викону­ють митні платежі, головними є:

• фіскальні, тобто митні платежі, які є джерелом поповнення бюджету країни;

• стимулюючі, які спрямовані на розвиток національного ви­робництва;

• регулятивні, які формують обсяг та структуру експорту, імпорту, споживання.

Види митних платежів регламентуються значною частиною законода­вчих актів, головними серед яких є: Митний кодекс України, За­кон України «Про Єдиний митний тариф», Закон України «Про податок на додану вартість».

Митні платежі можна система­тизувати на:

• ті, які надходять згідно з Митним кодексом (мито та митний збір);

• та платежі, що справляються відповідно до інших нормативних документів (податок на додану вартість та акцизний збір).

Митні платежі, які нараховуються митними органами, мож­на класифікувати на кілька груп:

• Митні платежі, які пов'язані з нарахуванням митного тарифу (ввізне мито, що нараховується за вантажною митною декларацією; ввізне мито в неторговельному обороті (з грома­дян); мито за поштові відправлення; вивізне мито; вивізне мито в неторговельному обороті (з громадян).

• Різні види митних зборів:

Поділяються на дві групи: митні збори за виконання покла­дених на митницю обов'язків та митні збори за надання послуг у галузі митної справи.

• Митні податки — це непрямі пода­тки, які нараховуються при переміщенні предметів через митний кордон: мито, акцизний збір, податок на додану вартість.

• Платежі за видачу ліцензій на здійснення діяльності у сфері митно-тарифних відносин;

• Платежі, пов'язані з проблемами порушення митного зако­нодавства.

Це штрафи за порушення мит­них правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, що конфіскована після закінчення терміну зберігання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національ­на валюта, заборонена до ввезення.

Залежно від специфіки платника митні платежі можна систе­матизувати на основні та додаткові.

Основні — це мито, акциз­ний збір, податок на додану вартість, митний збір за митне офор­млення.

Додаткові — митні збори за зберігання товарів, митний супровід, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аук­ціонах.

2. Валютне регулювання – це регламентація режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків; визначення принципів валютного регулювання; повноважень державних органів, кредитно-фінансових установ та банків; визначення прав та обов’язків суб’єктів валютного регулювання; здійснення валютного контролю; відповідальність за порушення валютного законодавства.

Законодавство України надає загальний дозвіл на ведення валютних операцій, але в суворо встановленому порядку і при забороні здійснення певних дій.

3. Кредитування – це фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.

4. Субсидування – це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.

5. Оподаткування – це визначення механізму та системи сплати податків при здійсненні суб’єктами ЗЕД, а також відповідальності за порушення відповідних нормативно-правових норм.

Отже, різнобічна система використання методів управління зов­нішньоекономічними зв'язками дає можливість державі ефективно регулювати зовнішньоекономічну діяльність з метою реалізації економічних інтересів держави у світовій системі господарювання.