11. Бербоут-чартер- це :

А) договір про оренду судна, коли судновласник передає його фрахтувальнику на обумовлений термін разом із командою;

Б) договір про оренду судна, коли все судно або його частина передається на конкретний час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких напрямках;

В) за яким судновласник одним рейсом перевозить вантаж з одного або кількох портів відправлення в один або кілька портів призначення;

Г) це наймання судна без екіпажу.

12. Рейсовий чартер – це:

А) договір про оренду судна, коли судновласник передає його фрахтувальнику на обумовлений термін разом із командою;

Б) договір за яким судновласник одним рейсом перевозить вантаж з одного або кількох портів відправлення в один або кілька портів призначення;

В) це наймання судна без екіпажу;

Г) договір про оренду судна, коли все судно або його частина передається на конкретний час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких напрямках.

13. Трампове судноплавство – це:

А) форма організації судноплавства, в якому судна здійснюють нерегулярні рейси;

Б) форма організації судноплавства, в якому судна здійснюють регулярні рейси;

В) форма організації судноплавства, в якому судна здійснюють сезонні рейси.

14. Демеридж -це:

А) штраф за простій судна більше строку;

Б) винагорода, виплачена перевізником фрахтователю за більш швидке завантаження в порівнянні зі встановленими нормами;

В) форма транспортних послуг, яка забезпечує регулярні перевезення за оголошеним розкладом між наперед установленими портами.

15. Диспач – це:

А) штраф за простій судна більше строку;

Б) винагорода, виплачена перевізником фрахтователю за більш швидке завантаження в порівнянні зі встановленими нормами;

В) форма транспортних послуг, яка забезпечує регулярні перевезення за оголошеним розкладом між наперед установленими портами.

15. 5. Інформаційні джерела

2. С. 374-411; 8. С. 201-213; 6. С. 317-348; 10 С. 79-92;

Тема 16. Страхування та кредитування зед

16.1. Методичні поради до вивчення теми

Комерційна, підприємницька діяльність на зовнішньому ринку неминуче пов'язана з ризиками, що загрожують різним майновим інтересам учасників зовнішньоекономічної діяльності. Ризики – це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, май­нові втрати учасників ЗЕД.

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню.

Страхування ЗЕДП — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій).

У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб'єкти: страхувальник та страховик.

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на прове­дення операцій страхування.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосто­ронньої угоди про страхування.

Для засвідчення укладеної угоди страховик надає страху­вальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються пра­вила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхо­вої суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинен­ня дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності.

Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед майнових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

• страхування вантажів;

• страхування транспортних засобів;

• страхування експортно-імпортних кредитів;

• страхування збитків від зупинки виробництва або комер­ційної діяльності;

• страхування майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

• страхування майна нерезидентів від вогню й інших не­безпек;

• інші види майнового страхування.

Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника.

До цієї галузі в зовнішньоекономічній діяльності відносять:

• міжнародний поліс страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту;

• страхування цивільної відповідальності власників повітряних суден, що є обов'язковим при польотах за кордон;

• страхування цивільної відповідальності перевізників;

• страхування відповідальності виробників товарів;

• страхування професійної відповідальності, зокрема митних брокерів, юридичних консультантів і юридичних фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інших видів підприємницької діяльності;

• інші види страхування відповідальності.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я грома­дян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхуван­ня пасажирів і працівників транспорту при міжнародних пе­ревезеннях тощо.

Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосову­ються в зовнішньоекономічній сфері.

Використання посередників дає можливість розширити про­позицію страхових послуг, взяти на відповідальність виробничі та комерційні ризики, які не може вирішити страхова компа­нія. У зв'язку з цим доцільно застосувати перестрахування.

Перестрахування – це система економічних відносин між страховиками, що дає можливість страховій компанії, яка уклала договір страхування, передати отримані ризики іншим страхо­вим компаніям (перестраховикам).

Зміст відносин між страховиком та перестраховиком полягає в зобов'язанні перестраховика покрити частину страхових виплат страхової компанії за страховими випадками, які настали у її клієнтів, сподіваю­чись на частину страхової премії, отриманої від клієнтів. Отже економічна сутність перестрахування — це перерозподіл між страховими організаціями первинного страхового фонду.

При виконанні міжнародних перевезень застосову­ються два види страхування: обов'язкове і добровільне.

За договором транспортного страху­вання вантажу страхова організація зобов'язується за певну плату (страхову премію) при настанні зазначених у договорі випадків, відшкодувати стра­хувальнику (власнику вантажу), на користь якого укладений договір, завданий збиток.

Об'єктом транспортного страхування може бути як сам ван­таж, так і майнові інтереси, юридично пов'язані з перевезен­ням вантажу (наприклад, очікуваний прибуток і комісія, фрахт та інші витрати, пов'язані з перевезенням).

Страхувальником може бути власник вантажу, заставоутримувач, перевізник.

Страхові компанії здійснюють страхування вантажів, які пе­ревозяться автомобільним, залізничним, річковим, морським, авіаційним транспортом, а також які перебувають у проміжно­му складському зберіганні.

На страхування приймаються ван­тажі будь-якої групи: промислові; продовольчі; твори мистец­тва та антикваріат; вироби з дорогоцінних металів та каменів; грошові знаки та цінні папери тощо.

Договір страхування укладається на основі письмової заяви страхувальника.

У заяві мають бути зазначені: інформація про вантаж (вид, вага, число місць, вид пакування), вид транспор­ту, спосіб перевезення (поштучно, у пакетах, у контейнерах), час відправлення вантажу, перевізні документи, страхова сума вантажу, умови страхування. При укладанні договору страхування в ньому вказуються «події» і «небезпеки», при настанні яких збитки відшкодовуються страхувальнику. Договір стра­хування вантажу вважається укладеним із моменту, коли стра­хова організація видала за своїм підписом документ — страхо­вий поліс, а страхувальник оплатив страхову премію.

Страхо­вий поліс має бути виписаний на умовах, які точно відповіда­ють умовам страхування, зазначеним в акредитиві.

Правилами транспортного страхування вантажів при міжна­родних перевезеннях передбачається три види умов страхування:

1. «З відповідальністю за всі ризики». Ця умова страхуван­ня є найповнішою. Відшкодуванню підлягають:

• всі збитки від пошкодження чи повної втрати усього або частини застрахованого вантажу;

• усі необхідні й доцільні витрати на рятування і збережен­ня вантажу та з запобігання подальшим його ушкодженням.

2. «З відповідальністю за часткову аварію». За цієї умови страховик відшкодовує збитки, що виникли з визначених при­чин, зокрема: збитки від ушкодження або повної загибелі усьо­го або частини вантажу внаслідок дії вогню, блискавки, бурі або іншого стихійного лиха, аварій транспортних засобів, про­валу мостів, вибуху тощо; збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини вантажу внаслідок нещасних ви­падків при навантаженні, укладанні, розвантаженні вантажу, прийомі судном палива.

3.»Без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварії». Цією умовою передбачається відшкодування збитків від повної загибелі усього або частини вантажу у випадку аварії транспортних засобів.

Заявляючи претензію, страхувальник повинен представити в страхову компанію (агентство) комплект претензійних документів:

• оригінал страхового поліса;

• оригінал коносамента, чартеру або накладної;

• інвойс(рахунок-фактуру);

• документи, що підтверджують наявність страхового ви­падку: аварійний сертифікат, акт повідомлення, акт експертизи, морський протест, виписку із суднового журналу з обов'язковою вказівкою причини страхового випадку;

• розрахунок збитку, документально обґрунтований акта­ми експертизи.

Страхувальнику необхідно чітко дотримуватись терміну пред'явлення претензії і документів, що додаються до нього.

При проведенні зовнішньоторговельних операцій термін пред'явлення претензій складає: 1 рік — при експортних постачаннях, 6 місяців — при імпортних постачаннях із моменту встановлення страхового випадку.

Страховий тариф залежить від виду вантажу та транспорт­ного засобу, що його перевозить, маршруту перевезення, об­раних ризиків і перебуває в межах 0,2—1 % страхової суми .

Ставки страхових платежів при страхуванні вантажів

Вид транспортування	Розмір ставки (% до страхової суми)
Морським шляхом і внутрішніми водними шляхами:
— в трюмі	0,5
— на палубі	1,0
Залізничним, автомобільним транспортом при змішаних перевезеннях	0,4
Повітряним транспортом і в поштових посилках	0,25

Виходячи зі ступеня ризику в кожному конкретному випад­ку при встановленні ставки страхового платежу можливе за­стосування понижувального (від 0,2 до 1,0) чи підвищувально­го (від 1,0 до 10,0) коефіцієнтів.

При укладенні договору стра­хування розмір тарифної ставки визначається множенням ос­новної ставки, встановленої залежно від виду транспортуван­ня, на відповідний коефіцієнт поправки.

Страхова сума визначається за взаємною домовленістю сторін у межах дійсної вартості вантажу на момент укладення.

Припиняється відповідальність, коли вантаж доставлено на склад або кінцеве місце складування в пункті призначення, або коли строк транзитного зберігання перебільшив 30 днів.

Відповідальність залишається в силі при затримці вантажу з обставин, які не залежать від страхувальника. При цьому страхувальник пови­нен одразу повідомити страховика для продовження договору страхування і встановлення додаткової премії.

Страхувальник має право за своїм бажанням розірвати договір у будь-який момент і вимагати повернення страхового платежу за період, який залишається до закінчення дії договору страху­вання за винятком витрат, які поніс страховик. Якщо вимоги страхувальника обумовлені порушенням страховиком умов дого­вору страхування, останній повертає страхувальнику оплачений ним страховий платіж повністю. При достроковому розірванні договору страхування страхувальнику повністю повертаються оплачені ним страхові внески.

Крім вищезазначених видів страхування , в міжнародній практиці широко використовується страхування валютних ризиків. Валютні ризики — це небезпека ва­лютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням контракту або кредитної угоди і здійсненням платежу.

Застосовуються два методи страхування від валютних ризиків:

1) валютні застереження;

2) форвардні операції.

Валютні застереження представляють собою умову, яка спеціально включається в текст контракту, і згідно з якою сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції, в якій відбувається зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження.

Це найбільш поширений метод страхування від валютних ризиків. Валютні застереження бувають:

Непрямі валютні застереження застосовуються у тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш поширених в міжнародних розрахунках валют (долар США, японська ієна тощо), а платіж передбачається в іншій грошовій одиниці, звичайно національній валюті.

Прямі валютні застереження застосовуються, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, але величина суми платежу, обумовленої в контракті ставиться в залежності від зміни курсу валюти платежу по відношенню до іншої, більш стабільної валюти, так званої валюти застереження.

Мультивалютні застереження – це застереження, дія яких базується на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до одної, а до спеціально підібраного набору валют («валютний кошик»), курс яких розраховується як їх середня величина за певною методикою.

Може застосовуватись також одностороннє застереження на користь експортера. Наприклад, в контракті може бути введено застереження про перегляд контрактної ціни, якщо зміна курсу валюти ціни виходить за встановлені сторонами межі коливань.

У випадках, коли розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом передбачені у валютах третіх країн, які звичайно використовуються для міжнародних платежів, слід застосовувати індекси, які публікують міжнародні організації.

Форвардні операції означають страхування (форвардне покриття), цінового ризику.

Сутність форвардних операцій по страхуванню валютних ризиків полягає в тому, що при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів за контрактом, укладає зі своїм банком угоду про зарахування йому майбутніх надходжень в валюті за попередньо визначеним форвардним курсом. Таким чином, експортер завчасно може визначити суму своєї виручки в національній валюті й, виходячи з цього, встановлювати ціну контракту.

Кредит стає органічною складовою міжнарод­них економічних зв'язків. Зовнішньоекономічна діяльність, особливо зовнішня торгів­ля, потребують значних джерел фінансування, як внутрішніх, так і зовнішніх. Експортер намагається отримати повний розрахунок одразу ж після відвантаження товару, а імпортер на­магається купити товар у кредит, з оплатою після його реалізації.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміно­вості і сплати процентів.

Розмір кредиту й умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.

Суб'єктами міжнародного кредиту є: приватні підприємства, банки, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні і валютно-кредитні та фінансові організації.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вільні грошові кошти підприємств; грошові заощадження держави та приватного сектору, і мобілізовані банками.

Міжнародне кредитування здійснюється при дотриманням певних принципів.

• Повернення кредиту.

• Терміновість кредиту.

• Платність кредиту.

• Забезпеченість кредиту.

• Цільовий характер кредиту.

• Диференційований характер кредиту.

Кредити, що застосовуються в зовнішньоторговельній прак­тиці, можна класифікувати за декількома головними ознака­ми і видами, що характеризують окремі аспекти кредитних відносин сторін:

• за об'єктом кредиту (валютні і товарні);

• за кредитором (комерційні, банківські, урядові, надані міжнарод­ними валютно-фінансовими організаціями);

• за терміном кре­дитування (довго-, середньо- і короткострокові);

• за цільовим призначенням (на завершення виробництва експортного това­ру, зберігання, складування тощо);

• за умовою реалізації (готівкові та акцептні);

• за способом надання (видача авансу, відстрочення або розстрочка платежу);

• за способом забезпечення (забезпечені й бланкові).

Комерційні, банківські та державні кредити є, як правило, товарними кредитами, тобто слугують для забезпечення товарної угоди з метою купівлі (продажу) конкретних товарів.

Надаються такі кредити в основному експортерам. Комерційний (фірмовий) кредит може надаватися за двома напрямками:

• експортером імпортеру — у формі відстрочення платежу за проданий товар;

• імпортером експортеру — у вигляді авансу.

Для експортера комерційна вигода кредитування товару визначається, по-перше, тим, наскільки експорт сприяє збільшенню збуту його товарів, а по-друге, вартістю експортних кредитів і можливістю покрити витрати на кредитування з виторгу за проданий товар.

Імпортер ж з ряду причин більше схильний вдатися до розстрочки платежу, ніж отримати банківський кредит для негайної оплати поставленого товару. Адже банківський кредит ускладнений безліччю формальностей, дорогий і не завжди доступний. Досягти ж взаємної домовленості з партнером завжди простіше, особливо за наявності певного досвіду співпраці.

В світовій практиці розрізняють:

• короткострокові (до 1 року),

• середньострокові (до 5 років) і

• довгострокові (5—10 років) комерційні кредити.

Термін конкретного кредиту визначається: - тим, яка стадія руху товару покривається кредитом; характером товару; - обсягом угоди; - фінансовим станом покупця і продавця; - ціною кредиту; - наявністю тривалих зв'язків між покупцем і продавцем; - станом конкурентного середовища на конкретному сегменті ринку тощо.

Ціна кредиту не обмежується лише величиною нарахованих процентів, а відображає всі витрати імпортера, по­в'язані з отриманням розстрочки платежу.

Вона складається з основних і додаткових витрат.

До основних належать ті витра­ти, які надходять як дохід кредитору;

до додаткових — усі ті, які, будучи витратами для позичальника, не складають доходу для кредитора, а йдуть третім особам, залученим до розрахун­кової операції — банкам та ін.

Вибір типу нарахування і виплати процентів — важлива умова контракту, особливо в умовах інфляції. У світовій прак­тиці використовують такі способи нарахування і виплати про­центів:

• прогресивний (лінійний),

• регресивний (штафельний)

• пропорційний (змішаний).

При прогресивному способі проценти нараховують для кожної частини кредиту окремо від дати його надання. При цьо­му сума процентів, яка виплачується з першої тратти, буде най­меншою, далі сума виплачених процентів буде збільшуватися.

При регресивному способі нарахування процентів здійс­нюється із залишкової суми заборгованості від дати останньо­го платежу. При цьому з першим платежем виплачується най­більша сума процентів, потім вони поступово зменшуються.

Пропорційний (змішаний) спосіб нарахування процентів полягає у підрахуванні загальної суми процентів за кредит і її поділі на число платежів (траншів). При такому способі про­центи сплачуються рівними внесками.

Проценти за фірмовим кредитом зазвичай починають нара­ховувати з моменту закінчення поставки, а їх виплату здійснюють регулярними внесками одночасно з оплатою кожної час­тини платежу за контрактом.

Комерційні кредити оформлюються у вигляді боргового зо­бов'язання, що має дві форми:

• вексельний кредит

• кредит за відкритим рахунком.

Вексельний кредит зазвичай виписується експортером на ім'я імпортера. Найбільш поширена його форма – тратта – перевідний вексель. Сума боргу за векселем включає і проценти за користування кредитом.

Кредит за відкритим рахунком використовується партнера­ми, які добре знають один одного, при регулярних поставках. при настанні строку платежу банк імпортера перераховує суму боргу і проценти за кредит банку експортера навіть без надан­ня експортером платіжних документів. Використовується рідко внаслідок високого комерційного ризику.

Зазвичай фінансування зовнішньоторговельних операцій прямо або опосередковано здійснюється комерційними банка­ми, а експортер (або імпортер) виступає ініціатором і є особою, яка відповідає за своєчасне погашення кредиту і пов'язаних із цим витрат. Найпоширенішими формами банківського кредитування ЗЕД є факторинг та форфейтинг.

Факторинг – це комісійно-посередницька діяльність, по­в'язана з передачею клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Існують такі види факторингу:

1. Прямий – в операції бере участь лише один фактор – з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;

2. Опосередкований – в операції беруть участь два фактори: - з експорту в країні експортера; - з імпорту – в країні імпортера.

3. Розкритий – операція, в якій повідомляється про факторингову угоду;

4. Нерозкритий – факторингова угода є конфіденційною, про неї покупця не повідомляють;

5. Конвенційний – універсальна система фінансового обслуговування, що містить бух облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування та ін..

6. Конфіденційний – обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін..

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. В свою чергу, він виконує роботу, пов’язану з дорученням іноземного банку. Такий факторинг має назву двофакторного.

Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, що обслуговують сторони боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це спрощує процедури визначення кредитоспроможності, страхування ризиків та ін.

Факторинговий кредит дорожчий за звичайний.

Операцією, подібною до факторингу, є форфейтинг — одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіж­них зобов'язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця. На відміну від факторингу форфейтинг виключає регрес до експортера.

Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також по­купець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату за векселем при кредитуванні у формі форфейтинга) і гарант.

Форфейтування зазвичай є середньостроковою угодою на термін від шести місяців до 5—6 років. Проте кожен форфей­тер установлює свої часові межі, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

Форфейтингування надає експортеру такі переваги:

1. збільшення ліквідності

2. страхування від кредитного ризику

3. звільнення від контролю за погашенням кредиту

4. простота документації та швидкість її оформлення

5. збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією

6. перетворення операції поставки з відстроченням платежу на операцію з готівковим розрахунком.

Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються , обмежується, як правило, від 180 дн. до 5 років, а іноді -7 р.

Оскільки договір про форфейтування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням догово­ру на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфейтеру в цей період комісійні за зобов'язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075 до 0,125 % щомісяч­но). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано тим, що форфейтер зобов'язаний у цей період у будь-який мо­мент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку век­селів.