2.Платіж на відкритий рахунок

Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і від­правлення документів експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення.

Товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо (минаючи банк), тому контроль за своєчасністю платежів поклада­ється на учасників угоди. Ще одна особливість полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках розрахунки можуть здійснюватись не за кожною окремою партією, а у певні терміни. Якщо поставки товарів взаємні, можливий залік на безвалютній основі.

Недоліки цієї форми для експортера, оскільки:

• в нього немає гарантій оплати.

• в нього спостерігається уповільнення обігу капіталу, що часто змушує вдаватись до банківського кредиту.

• така форма вимагає значних обсягів роботи з обліку продажу.

Такі розрахунки доцільно використовувати, якщо:

• між контрагентами існують надійні, стійкі довгострокові стосунки;

• торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування.

• якщо поставки товарів двосторонні.

• під час продажу запасних деталей до раніше поставленого обладнання чи машин.

Платежі за відкритим рахунком достатньо популярні у багатьох країнах, особливо Західної Європи, становлять близько 60 % усіх платежів. Це викликано впровадженням пільгових умов платежу для покупців внаслідок жорсткої конкуренції.

В Україні така форма не поширена, а для багатьох постачальни­ків - неможлива. Це пояснюється низькою платіжною дисциплі­ною, інфляцією, відсутністю інформації про стан підприємств, відсутністю необхідної законодавчої бази.

3. Акредитив - угода, за якою банк зобов'язується за проханням клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якого відкритий акредитив.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів.

У розрахунках беруть участь :

• імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

• банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

• авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;

• експортер (бенефіціар)- якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.

Послідовність розрахунків за акредитивами:

1.Подання заяви на відкриття акредитива;

2.Відкриття акредитива банком-емітентом і скерування його експортеру (бенефіціару) через авізуючий банк;

3.Повідомлення бенефіціара (авізування) про відкриття акредитива;

4. Відвантаження товару на експорт;

5. Скерування бенефіціаром у банк комплекту документів для отримання платежу за акредитивом;

6. Скерування авізуючим банком документів банкові-емітенту;

7. Перевірка банком-емітентом отриманих документів та їх оплата;

8. Видача банком-емітентом оплачених документів наказодавачу акредитива;

9. Зарахування авізуючим банком експортного виторгу бенефіціару.

На відміну від документарного акредитива, грошовий акредитив - іменний документ, який містить доручення про виплату грошей отримувачу протягом визначеного терміну при дотриманні вказаних в ньому умов.

Акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. Крім цього, для відкриття акредитива імпортер звертається в банк за кредитом, що збільшує вартість цієї форми розрахунків.

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найвигіднішим. і має такі переваги:

• надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, оскільки її здійснює банк;

• швидкість отримання платежу, якщо банк виплачує відразу після відвантаження товару проти подання документів (інакше експортер може отримати кредит у своєму банку в національній валюті до отримання платежу за акредитивом);

• отримання імпортером дозволу на переказ валюти в країну експортера під час виставлення акредитива в іноземній валюті.

4.Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються роз­рахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок.

Документарне інкасо – це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Учасниками інкасової операції є:

• експортер (довіритель) - клієнт, який довіряє здійснення операцій з інкасо своєму банку;

• банк-ремітент, якому експортер (довіритель) доручає здійснення операції інкасо;

• інкасуючий банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

• імпортер (платник) - організація, якій подаються документи відповідно до інкасового доручення.

Послідовність розрахунків за інкасо:

1. Експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки;

2. Експортер здійснює відвантаження товару;

3. Експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку;

4. Банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним у інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера;

5. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру для перевірки та одержання платежу (чи акцепту тратт). Документи видаються платнику проти платежу;

6. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремітенту;

7. Банк-ремітент після одержання переказу зараховує суму виручки на рахунок експортера.