Тема 7. Зовнішньоторговельні операції (зто) в зед підприємства..
7.1. Методичні поради до вивчення теми
Міжнародна економічна діяльність кожної країни опосередковується певними формами цієї діяльності, які відповідають характеру спеціалізації країни, рівневі її економічного розвитку, розміщенню факторів виробництва, наявності природних багатств та ін.
Історично першою формою міжнародного співробітництва між країнами була міжнародна торгівля товарами та послугами, яка довго домінувала за обсягами і навіть сьогодні в деяких країнах це співвідношення не змінилося (в т. ч. в Україні). ЗТО займає 80% всіх операцій, які здійснюються на світовому ринку.
Вона включає комплекс експортних та імпортних операцій, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці.
Зовнішня торгівля – це відносини між суб’єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, роб. сили та послуг.
Суб’єктами ЗТ – є підприємства, організації, фірми, які отримали право виходу на зовнішній ринок, а також сама держава.
Об’єктами ЗТО виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами науково-технічного співробітництва.
Класифікація ЗТО:
За напрямками торговельних потоків: Експортні; Імпортні; Реекспортні; Реімпортні.
За специфікою взаємодії суб’єктів: Традиційна зовнішня торгівля; Торгівля кооперованою продукцією; Зустрічна торгівля (товарообмінні операції).
За специфікою регулювання ЗТ: Звичайна ЗТ ; Преференційна ЗТ ; Дискримінаційна ЗТ .
За методами здійснення: Пряма торгівля; Непряма торгівля
ЗТО здійснюються на основі 2-х принципів:
1. Протекціонізму.
2. Лібералізму.
До основних методів регулювання ЗТ належать тарифні та нетарифні. Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи. Мито – це непрямий податок, що стягується з товарів, які імпортуються, або експортується. Він включається до ціни товару, тому сплачується споживачем.
Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом, при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається.
Крім тарифних методів регулювання застосовуються і нетарифні.
Методи нетарифного регулювання здійснюються заходами, що діляться на дві групи:
заходи, направлені на деяке обмеження ЗТО;
заходи, націлені на стимулювання експорту.
До обмежуючих методів належать:
Квотування– визначає кількість і номенклатуру товару, дозволених до експорту чи імпорту.
Квота – це кількісне чи вартісне обмеження Е/І на певний період часу.
Види квот:
глобальна – для певних товарів без вказівки країн, куди він е/і.
групова – для певних товарів з вказівкою групи країн, куди він е/і.
індивідуальна - для певних товарів з вказівкою конкретної країни, куди він е/і.
Ліцензування – це обмеження у вигляді отримання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз/вивіз товару.
Види ліцензій: Глобальна – дозвіл на ввезення/вивіз певного товару у будь-яку країну за певний проміжок часу без обмеження кількості; Генеральна - дозвіл на ввезення/вивіз певного товару протягом року без обмеження кількості угод; Разова - дозвіл на ввезення/вивіз певного товару, терміном до одного року, що видається на здійснення однієї операції.
Добровільне обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, яке ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів обмежити обсяг Е. Зазвичай нав’язане під загрозою санкцій з боку сильнішої країни.
Встановлення мін. імпортних цін – це дотримання експортером рівня цін країни-імпортера.
Ембарго, що є найбільш жорстким заходом регулювання ЗЕД і означає повну заборону Е. чи І.
Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк перед купівлею іноземного товару.
Валютні обмеження – державне обмеження на операції з валютою.
Технічні бар’єри – перевірка відповідності продукції міжнародним і національним стандартам.
До стимулюючих методів належать:
1. Експортні субсидії – це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.
Розрізняють такі види субсидій:
прямі - дотації вітчизняному товаровиробнику, які сплачуються безпосередньо в разі здійснення експортної операції;
непрямі - приховане дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, тощо;
внутрішні - бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними на внутрішньому споживчому ринку;
зовнішні - бюджетні виплати національним експортерам, які покривають частину витрат і в такий спосіб підвищують конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках.
2. Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.
3. Податкові пільги – зниження рівня податків.
4. Державні закупівлі - це метод, згідно якого від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.
7.2. План практичного заняття