5.4. Інформаційні джерела

2. С. 150-260; 3. С. 242-288; 8. С. 169-183;

Тема 6. Зовнішньоекономічна стратегія підприємства.

6.1. Методичні поради до вивчення теми

В основу ЗЕД підприємства покладена певна сукупність стратегічних рішень, що приймаються у даній сфері. Ефективне управління підприємством перед­бачає, що ця сукупність раціонально сформована, тобто:

• охоплює усі ключові моменти, пов'язані з ЗЕЗ підприємства;

• забезпечує послідовну реалізацію основної мети підприємства;

• не є суперечливою на внутрішньому рівні;

• не є суперечливою на зовнішньому рівні;

• орієнтована на оцінку тенденцій розвитку ситуації.

Стратегія зарубіжних операцій повинна розроблятися у складі загаль­ної стратегії фірми і поєднувати усі напрямки її діяльності.

У зв'язку з цим виникає питання про критерії віднесення того чи іншого рішення до числа стратегічних. Прийнято вважати стратегічними ті проблеми, які:

• безпосередньо пов'язані з глобальними цілями організації;

• орієнтовані на майбутнє;

• зазнають серйозного впливу багаточисельних зовнішніх факторів.

ЗЕД зумовлює насамперед появу нових цілей, пов'язаних з освоєнням нових ринків, адаптації продукції, яка буде пропонуватися там, вивчення митних правил, соціально-економічна ситуація в країні-партнері, поведінка зарубіжних конкурентів, тощо.

Дії і рішення, необхідні для досягнення означених цілей, не повинні заважати досягненню інших.

Міжнародні і внутрішні стратегічні рішення необхідно узгоджувати між собою:

• за цілями, на реалізацію яких вони спрямовані;

• за термінами виконання;

• за ресурсами (фінансовими, трудовими, матеріально-техніч­ними), необхідними для їх виконання.

Щодо зовнішнього середовища діяльності необхідно враховувати:

• потреби в продукції фірми;

• джерела поповнення ресурсів фірми (наприклад, наявність кваліфікованої робочої сили в країні базування, можливість креди­тування і залучення інвестицій, наявність сировини);

• регулювання бізнесу органами влади країни і регіону базування.

Основою зовнішньоекономічної стратегії підприємства є стратегічне планування, що являє собою процес формування, оцінювання, прийняття та контролю за реалізацією зовнішньоекономічної стратегії.

Стратегічні плани базуються на стратегічних перевагах (високі стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, імідж).

Стратегічні переваги випливають з аналізу,

• по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами;

• по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища.

Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації і реалізації стратегії.

Впровадження на практиці стратегічного планування дає ряд переваг:

• чітке визначення своїх завдань в сфері ЗЕД;

• чітка координація зусиль працівників підприємства і визначення показників його діяльності для наступного контролю;

• підготовка підприємства до несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі;

У розробці стратегії враховується багато факторів: характер діяльності підприємства, його структура і кадровий потенціал, особливості галузі, тенденції розвитку макроекономічних процесів, стан правової бази, що регламентує умови господарської діяльності, та ін.

Процес стратегічного планування передбачає використання широкого кола інформаційних джерел й інтенсивної аналітичної роботи, зміст і послідовність етапів виконання якої виглядає таким чином:

1. стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення;

2. визначення мети і завдань підприємства;

3. варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування);

4. реалізація;

5. контроль за виконанням;

6. оцінювання і коригування стратегічного плану.

На першому етапі формується інформаційна база стратегічного планування, досліджуються тенденції розвитку процесів у галузі, на ринках збуту, загалом в економіці. При цьому визначаються проблеми і чинники розвитку організації, перспективи і потенційні загрози, пов'язані з процесами, що відбуваються в навколишньому середовищі.

На другому етапі робіт визначаються глобальні цілі підприємства (його «місія», «програмна заява»), що слугують базою для пріоритетних напрямків виробничо-господарської діяль­ності, критерії розподілу ресурсів, конкретні кількісні завдання підприємства.

На третьому етапі розробляються альтернативні варіанти страте­гічних планів, дається їх порівняльна оцінка, забезпечується узгодженість різних планів, програм та інвестиційних рішень.

Етапи і рівні формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності

Поведінка організації на зовнішньому ринку в значній мірі визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку за досягнутого рівня стратегічного управління. Водночас стратегія ЗЕД є однією з важливих складових частин стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління.

Стратегія ЗЕД як складова загальноекономічної стратегії підприємства

Загалом під стратегією ЗЕД розуміють розробку правил та прийомів поведінки фірми на зовнішньому ринку.

Вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних та інших операцій з урахуванням чинного національного законодавства та укладених міжнародних договорів, націлює на досягнення окреслених зовнішньо­економічних цілей.

Процес розробки стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку охоплює ряд взаємопов'язаних етапів .

На першому етапі розробки стратегії об'єктами аналізу виступають:

• ситуація на ринку з тими товарами й послугами, що поставляються підприємством;

• оцінка діяльності підприємства з позицій споживача товарів та послуг;

• оцінка діяльності організації з позицій ринку.

На другому етапі визначаються тенденції розвитку ринку і їх вплив у перспективі на становище підприємства. При цьому прогнозується вплив змін у кон'юнктурі ринку на потенційні обсяги та умови збуту товарів та послуг відповідно до очікуваних попиту і пропозиції.

На третьому етапі об'єктом аналізу є: очікувана динаміка обсягів ЗЕД; доцільність переорієнтації на нові ринки збуту; умови діяльності у новому середовищі і доцільність скорочення її у традиційних сферах та сегментах ринку.

На четвертому етапі об'єктом аналізу є розгляд впливу відповідних факторів на умови функціонування організації у разі зміни фіскальної політики в межах країни і за кордоном.

На п'ятому етапі аналізуються тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв'язків й дається оцінка їх впливу на умови функціонування організації. Для цього беруться до уваги прогностичні зміни у зовнішньоторговій політиці різних країн, у їх загальногосподарській кон'юнктурі, враховуються тенденції розвитку світового ринку і т. д.

Розробка стратегії ЗЕД на шостому етапі передбачає:

• формування глобальної довгострокової мети (місії)ЗЕД;

• розробку альтернативних варіантів досягнення мети ЗЕД;

• декомпозицію глобальної мети ЗЕД на ряд взаємопов'язаних підцілей;

• порівняння варіантів досягнення мети ЗЕД, вибір стратегічних альтернатив, оцінку можливостей і наслідків їх реалізації та фор­мування стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку.

Розробка стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку здійснюється на трьох різних рівнях: глобальному, стратегічному і тактичному.

Глобальний рівень охоплює довгострокові аспекти діяльності на основі визначення найбільш важливих цілей, сукупність яких розглядається як єдине ціле.

Стратегічний рівень передбачає здійснення планування на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку.

На тактичному (поточному) рівні планування ЗЕД концентрується на визначенні конкретних цілей, досягнення яких є умовою ефективного використання наявних ресурсів для реалізації глобальних цілей на існуючих ринках збуту.

Глобальні напрямки маркетингової стратегії

Будь-яка компанія, що прагне заволодіти ринком, повинна усвідомлювати, що вона не в змозі задовольнити всіх без винятку клієнтів. Споживачів надто багато, а їх бажання та потреби часто діаметрально протилежні.

Стратегія сегментації - поглиблення степені насичення товарами та послугами, що пропонуються всіх груп споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків.

Стратегія диверсифікації - передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат.

Основними стратегіями диверсифікації є:

а) стратегія концентрованої диверсифікації яка базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, що закладені в існуючому бізнесі; тобто існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає виходячи з тих можливостей, що закладені в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

б) стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, але новий продукт має бути орієнтований на споживача основного продукту, по своїх якостях він має бути супутнім продуктам, що вже виробляються;

в) стратегія конгломеративної диверсифікації полягає в тому, що фірма розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов'язаних товарів, що реалізуються на нових ринках; це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку; дуже часто ця стратегія реалізується шляхом придбання підприємств, а не створенням нових підприємств для роботи на незнайомому ринку.

Стратегія інтернаціоналізації - освоєння нових, закордонних ринків, використовуючи не тільки розширення експорту товарів, але й експорту капіталів, коли за кордоном створюються підприємства, що випускають товари, минаючи обмежувальні торгові бар'єри та використовуючи переваги дешевої робочої сили та багатої місцевої сировини.

Організація міжнародної діяльності фірми передбачає вибір способу виходу на закордонні ринки.

Основні способи виходу на зовнішні ринки

1. Експорт. (1.1. Непрямий експорт; 1.2. Прямий експорт.)

2. Спільна підприємницька діяльність(2.1. Ліцензування; 2.2. Виробництво за контрактом; 2.3. Управління за контрактом; 2.4.Підприємства спільного володіння).

3. Пряме інвестування.

1. Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт.

Нерегулярний експорт — це пасивний рівень зовнішньо-економічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців.

Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.

Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді. Переваги цього способу:

• потребує мінімальних змін у товарному асортименті підприємства, його структурі;

• потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов´язань;

• забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу.

Експорт буває двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно.