1. Торговельні компанії.

Такий напрямок діяльності серед підприємств є переважаючим і дуже часто саме з таких операцій фірма починає свою співпрацю з іноземними контрагентами. Такі операції передбачають як правило мінімальні зобов’язання та незначні ризики, можливість скористатися послугами посередників та ін. Основними формами торгівлі виступають:

• Торгівля готовою продукцією;

• Продукцією в розібраному вигляді;

• Зустрічна торгівля;

• Постачання комплектного устаткування.

2. Виробничі компанії (або виробничо-інвестиційні).

Такий напрямок діяльності підприємств включає комплекс операцій, що пов’язані з міжнародним лізингом, міжнародною виробничою кооперацією, діяльністю СПІ.

3. Фірми послуг

Окремо слід виділити фірми, що здійснюють міжнародні комерційні операції, що носять забезпечуючий характер, а саме::

• Міжнародні перевезення та транспортно-експедиційні операції;

• Операції із страхування та зберігання вантажів:

• Розрахунково-кредитні операції;

• Дослідження кон’юнктури ринку та ін..

2. За формами власності і правовому положенню фірми поділяються на такі типи:

1. Одноосібне володіння — виробництво, що належить одній особі, яка повністю контролює підприємництво і відповідає по його зобов'язанням.

2. Спільне володіння може мати форму товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; акціонерного товариства.

• Товариство визначається як асоціація двох або більше осіб, що беруть участь у бізнесі як співвласники на основі партнерської угоди. Товариство не є об'єктом окремого опо­даткування; кожний партнер оголошує свою частку в прибут­ку товариства й оподатковується індивідуально.

По́вне товари́ство — товариство, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Управління товариством здійснюється за спільною угодою всіх учасників: одним або всіма учасниками

• Товариство з обмеженою відповідальністю за заборго­ваність, якщо вона є, відповідає всім своїм капіталом, а відповідальність його членів обмежується їх часткою в основ­ному капіталі.

• Акціонерне товариство. Капітал акціонерного товариства утворюється шляхом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і грошових доходів за рахунок випуску акцій і облігацій, за рахунок одер­жання прибутку.

Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств.

3. Державні підприємства звичайно утворюються в галу­зях, що мають характер суспільної необхідності (енергетика, оборонна промисловість, транспортні мережі, зв'язок тощо). На відміну від приватних підприємств прибуток тут не є голо­вною метою. Управління державними підприємствами здійснюється персоналом, призначеним урядовими органами, на основі національного законодавства.

Фактори, що визначають організаційно-функціональну структуру зовнішньоеко­номічної діяльності підприємства:

• масштаби ЗЕД. При невеликому масштабі зовнішньое­кономічних операцій і малій номенклатурі можна не створювати спеціальні структурні підрозділи. У рамках діючої організаційної структури підприємства ство­рюється тимчасова група управління проектом виходу на зовнішні ринки. Це зручний та легкий метод ор­ганізаційної перебудови, який дає керівництву мож­ливість контролювати міжнародну діяльність. При ви­ході на ринок з іншою продукцією створюється інша група. При великих масштабах ЗЕД підприємство може перетворюватися на міжнародне зі своїми відділення­ми, представництвами в інших країнах;

• витрати, які пов'язані з виробництвом товарів за кордоном або з продажем продукції на зовнішніх ринках. При малому обсязі виробництва дешевше використовувати послуги сторонньої фірми, що займається міжнародним бізнесом. При зростанні обсягів міжнародних операцій менш дорогим варіантом стає ведення ЗЕД самостійно;

• складність продукції. Чим складніша технологія виготовлення продукції, тим імовірніше, що компанія створить своє підприємство в іншій країні;

• досвід. На початкових етапах виходу на міжнародні ринки підприємства ще не мають у своєму розпорядженні необхідних коштів для здійснення ЗЕД за кордо­ном. Тому вони свої ресурси зосереджують насамперед у країні базування і вибирають такі операційні форми, що пов'язані з виконанням міжнародних операцій зовнішніми організаціями. Із розширенням закордон­ної діяльності підприємство обслуговує міжнародні операції вже власними силами. Починає зростати част­ка ресурсів, які розміщуються в іншій країні. Важливу роль відіграє наявність висококваліфікованих спеціалістів, добре знання природно-географічних, еко­номічних, політичних, національних особливостей за­кордонних ринків;

• конкуренція, вплив якої за кордоном можна зменшити, якщо підприємство має дефіцитні, важко відтворювані ресурси, вибере стратегію прискореного розширення закордонних операцій шляхом укладення відповідних угод з іншими фірмами або буде укладати угоди про співробітництво щодо діяльності на конкретних ринках з метою перешкоджання виходу нових конкурентів на ринок;

• політичні та економічні ризики, що найбільше впливають на зниження активів підприємства та одержування прибутків. Засобами зменшення ступеня ризиків є: мінімізація їх закордоном, укладення угод, заснованих на поділі активів з іншими фірмами, розміщення зовнішньоекономічних операцій у декількох країнах.

• методи виходу на зовнішні ринки — через власну фірму (прямий метод) або за допомогою посередників (непрямий метод). Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємстві виправдано, якщо продукція фірми відзначається високою конкурентоспроможністю, частка екс­порту в загальному обороті значна, рівень конкуренції на рин­ку невисокий, на підприємстві є фахівці із зовнішньоеко­номічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може здійснюватися зовнішньоторговельною фірмою, яка є звичай­но самостійним підрозділом підприємства, або (як правило) відділом зовнішньоекономічних зв'язків підприємства.Основні функції цього відділу:

• науково-технічне співробітництво та зовнішні зв’язки;

• протокол;

• аналітичні дослідження, складання прогнозу збуту та розробка політики ціноутворення;

• вивчення рекламної діяльності;

• розробка планів і робота з укладання договорів та реалізації продукції.

Основні проблеми виходу підприємства на зовнішній ринок.

1. Відсутність збалансованого механізму державного ре­гулювання та гнучкого управління в умовах кон'юнктури внутрішнього та світового ринків, яка постійно змінюється. Це обумовлено недосконалістю законодавчої бази регулювання ЗЕД, системи кредитування та страхування промислового експорту, митно-тарифного та нетарифного регулювання, не­доліками системи банківського обслуговування, слабким роз­витком транспортної інфраструктури, що повинна забезпечу­вати потреби експортно-імпортних перевезень.

2. Недостатність договірно-правового механізму торго­вельно-економічних відносин із зарубіжними країнами, співробітництва з міжнародними економічними організаціями та з промислово розвинутими країнами.

3. Технічна відсталість виробництва, низька якість продукції, застаріла система організації управління виробництвом, слабкий розвиток виробничо-коопераційних зв'язків, недостатній рівень економічних норм продукції.

4. Не додержання українськими підприємцями міжна­родних домовленостей, правил та норм торгівлі, врахування інтересів партнерів та особливостей зарубіжного законодавства.

Економічні обмеження та заборони з боку інших країн, що зумовлено конкуренцією (дискримінаційні тарифи, квоти, санкції).

5. До українських підприємств, які використовують заходи недобросовісної конкуренції, іноземні країни можуть застосо­вувати антидемпінгові, антисубсидиційні, спеціальні розслідування.

6. Неформальні обмеження: багатоступінчатість процеду­ри одержання дозволу на інвестиційну діяльність; можуть ви­суватися умови щодо прийняття у частку місцевих підприємців, використання місцевих ресурсів, розвиток поста­чання на експорт тощо; створення бюрократичних перешкод у діяльності українських компаній, одержанні кредитів, державних замовлень тощо.

7.Недостатнє володіння українськими підприємцями інформацією щодо економічних, організаційно-правових умов роботи на зарубіжних ринках. Вони повинні знати гарантії прав та інтересів іноземних інвесторів за кордоном. Якщо не володіти цією інформацією, можуть виникнути певні труднощі щодо використання їхнього майна з метою підприємницької діяльності (одержання прибутку від його використання, внесення в якості вкладу при організації комерційних структур тощо), приватизації та ін.