43. Соціальне забезпечення осіб, які не мають права на пенсію.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», прийнятим Верховною Радою України 18 травня 2004 р. встановлено допомогу для осіб, які не мають права на пенсію і не одержують її за умови, що вони досягли певно­го віку (чоловіки — 63, жінки — 58 років). Суб'єктами на­дання такої допомоги є також інваліди, які не отримують пенсії, або страхових виплат у зв'язку із нещасним випад­ком, або професійним захворюванням відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1998 р.

До набрання чинності Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» для таких осіб було передбачено виплату так зва­них соціальних пенсій, які встановлювалися Законом Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.

Очевидно, що такі виплати не зовсім відповідали природі пенсійних виплат. Соціальну пенсію надавали непрацездат­ним особам, які не мали права на трудову пенсію, оскільки у них був відсутній трудовий стаж. Тобто основними умовами їх нарахування були непрацездатність особи та відсутність права на трудову пенсію. А оскільки виплачувалися вони особам, які не мали права на страхову пенсію, і розмір її не співвідносився із заробітком, що його вона отримувала, то це й дало підстави деяким авторам віднести ці виплати до дер­жавних соціальних допомог1.

Ще в Основних напрямах реформування пенсійного забез­печення в Україні від 13 квітня 1998 р. передбачалося, що соціальні пенсії необхідно трансформувати у систему дер­жавних допомог і виплачувати їх за рахунок коштів держав­ного і місцевого бюджетів. Таке розмежування джерел фі­нансування цих соціальних виплат створює, як видається, достатні можливості для уніфікації законодавства про со­ціальний захист.

Цікаво, що в Російській Федерації соціальні пенсії про­довжують існувати, але віднесені вони до системи держав­них пенсій, які виплачуються за рахунок бюджетних коштів.

За Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» здійсню­ються два види грошових виплат:

1) державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;

2) державна соціальна допомога по догляду. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам призначається за наявності наступ­них умов:

— досягнення віку: чоловіки — 63 роки, жінки — 58 років;

відсутність у них права на страхову пенсію відповідно до законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності», або на інші виплати відповідно до цих за­конів, а також права на державну пенсію за спеціальними за­конами;

малозабезпеченість особи, тобто середньомісячний су­купний дохід її з незалежних причин є нижчим від прожит­кового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік.

Розмір цієї допомоги визначається у відсотках до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездат­ність на відповідний рік. Зокрема, при визначенні розміру державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам застосовується гарантований рівень забезпечення прожиткового мінімуму, визначений законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Другим видом державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу осо­бам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» є державна соціальна допомога на догляд. Вона призначається:

- інвалідам війни І групи з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відпо­відно до Закону України «Про пенсійне забезпечення війсь­ковослужбовців, осіб начальницького і рядового складу ор­ганів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р.1 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- інвалідам війни II групи, які є одинокими та за виснов­ком ЛКК потребують постійного стороннього догляду, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до названого вище закону у розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- інвалідам війни III групи, які є одинокими та за виснов­ком ЛКК потребують постійного стороннього догляду, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» — у розмірі 15 % прожиткового міні­муму для осіб, які втратили працездатність;

- особам, які належать до інвалідів війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10 липня 2003 р.2 та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім інвалідів війни, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» — інвалідам І групи, а також інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догля­ду, — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- особам, які є інвалідами І групи з числа військовослуж­бовців, якщо причиною їхньої інвалідності є каліцтво, одер­жане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з вико­нанням обов'язків військової служби, трудове каліцтво, про­фесійне захворювання або загальне захворювання, а також одиноким пенсіонерам, що за висновком ЛКК потребують догляду, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездат­ність;

- іншим малозабезпеченим інвалідам І групи, а також одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком, за вислугу років чи по інвалідності, — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законом також визначено коло осіб, яким державна соціальна допомога на догляд не призначається.

Це, зокрема, особи, які одержують соціальну пенсію від­повідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» або надбавки до пенсій на догляд, інваліди, яким здійснюються виплати відповідно до Закону України «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» на відшкодування вит­рат на догляд за ними. Також державна соціальна допомога на догляд не виплачується в період, коли особа працює чи пе­ребуває на повному державному утриманні. Винятком із цього правила є інваліди І групи.

У тих випадках, коли особа має право на державну со­ціальну допомогу на догляд з декількох підстав, то вона при­значається за вибором особи лише за однією підставою.

Якщо особа одержує пенсію або державну соціальну допо­могу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, вона має пра­во отримувати або раніше призначені пенсію чи допомогу до закінчення строку її призначення або звернутися за призна­ченням державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, чи державної соціальної допо­моги на догляд.

Державна соціальна допомога на догляд виплачується особі незалежно від одержуваних нею доходів.

Ці допомоги призначаються органами праці та соціально­го захисту населення. Державна соціальна допомога на до­гляд інваліда війни, а також особам, які отримують пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», призна­чається тими ж органами, які здійснюють призначення пенсії.

Усі зазначені тут допомоги виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.