31 Поняття інвалідності. Причини і групи інвалідності, їх юридичне значення.

Одним із видів непрацездатності є стійка, яка традиційно в законодавстві визначається поняттям інвалідність. Виходячи із змісту ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», можна запропонувати наступне визначення інвалідності. Це — стійкий розлад функцій організму, який призводить до повної або часткової (значної) втрати професійної працездатності чи до істотних обмежень життєдіяльності особи.

 

Отож, можна виділити дві ознаки інвалідності:

 

1) професійну — повна чи значна втрата професійної працездатності. Під останньою розуміють здатність працівника до трудової діяльності за своєю професією та кваліфікацією чи за Іншою адекватною професією;

 

2) непрофесійна — істотні порушення життєдіяльності людини, які пов'язані не лише з її трудовою діяльністю. Сюди потрібно віднести: здатність до самообслуговування, пересування, спілкування, навчання, контролю за поведінкою тощо.

 

Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза, яка проводиться на підставі Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності (затв. постановою КМУ від 4 квітня 1994 p.). Залежно від ступеня втрати здоров'я встановлюють три групи інвалідності [13].

 

Причина інвалідності визначає вид соціального забезпечення, умови та порядок його надання. Причинами інвалідності можуть бути: нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання; загальне захворювання чи травма, не пов'язана з виробництвом. Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності.

 

Під тимчасовою непрацездатністю розуміємо неспроможність особи здійснювати трудову діяльність внаслідок короткотривалих обставин об'єктивного характеру.

 

Юридичні факти, що зумовлюють тимчасову непрацездатність громадянина можна розділити на три групи. Перша визначає фізичну нездатність особи виконувати трудові обов'язки. До неї відносяться: хвороба особи (загального або професійного захворювання); травма, як пов'язана, так і не пов'язана з нещасним випадком на виробництві; вагітність та пологи. Друга визначає неможливість виконувати роботу через необхідність догляду за іншим членом сім'ї, а саме: за хворою дитиною; за хворим членом сім'ї; за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; за дитиною до трьох років. Третю групу складають обставини, викликані певними діями державних органів. Сюди потрібно віднести тимчасову непрацездатність внаслідок карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби

32 Організація медико-соціальної експертизи. Компетенція мсек. – дивись положення про мсек

33. Пенсія у зв’язку з втратою годувальника: поняття, умови призначення, розмір, джерела фінансування.

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають всі родини, чиї годувальники відносились до категорій осіб, що підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Коло осіб, що мають право на пенсію у зв'язку зі смертю годувальника й умови її призначення, визначені законодавством, до числа членів родини, яким призначається пенсія, відносяться насамперед непрацездатні близькі родичі померлого: діти, у тому числі всиновлені; брати, сестри, онуки, що не досягли 18 років і не мають працездатних батьків; чоловік і жінка (дружина, чоловік), батьки (мати, батько); усиновителі, вітчим, мачуха, дід, бабуся померлого. Чоловік, що пережив (вдова, вдівець) має право на пенсію, якщо він досяг пенсійного віку або є інвалідом на день смерті.

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника незалежно від віку й фактичного стану працездатності має один з батьків (або чоловік), якщо він зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого годувальника, що не досягли восьми років, і не працює. Якщо чоловік у період одержання пенсії на цих підставах став інвалідом або досяг літнього віку (хоча б і після закінчення п'яти років від дня смерті годувальника), виплата пенсії йому триває відповідно протягом усього часу непрацездатності або довічно.

Шлюбні відносини повинні бути засвідчені свідоцтвом про шлюб, а в певних випадках - рішенням суду.