Тема 9. Грошово-кредитна політика

План

9.1. Сутність і цілі грошово-кредитної політики

9.2. Загальна характеристика інструментів грошово-кредитного регулювання

9.3. Характеристика інструментів грошово-кредитної політики

9.1. Сутність і цілі грошово-кредитної політики

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.

Види Грошово-кредитної політики:

1. «вузька» - забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня дисконтної ставка, а також інших інструментів, що роблять вплив на стан національної грошової одиниці,

2. «широка» - безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу.

Цілі монетарної політики :

1. Стратегічні - цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути - зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, балансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх разом чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

2. Проміжні - пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках.

3. Тактичні цілі мають корот­костроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика — зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Стратегія монетарної політики — метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети.

Режими грошово-кредитної політики:

1. Таргетування обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Для успішного досягнення цілей за допомогою таргетування обмінного курсу необхідні достатній обсяг валютних резервів, сувора фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики. Таргетування обмінного курсу має низку переваг, пов'язаних з ефективністю у боротьбі з високою інфляцією.

2. Монетарне таргетування (таргетування грошових агрегатів) - центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і динаміки швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості.

3. Таргетування інфляції передбачає публічне оголошення планових рівнів інфляції, закріплення в законодавчому порядку пріоритетності цих цільових показників для центрального банку та встановлення відповідальності за їх досягнення. Якщо прогноз інфляції на певний період відрізняється від таргету, центральний банк застосовує відповідні інструменти для виправлення ситуації.

4. Відмова грошової влади від прийняття будь-яких зобов'язань із досягнення конкретних значень номінальних показників

З точки зору формальної класифікації монетарних режимів грошово-кредитна політика в Україні не є ні монетарним таргетуванням. ні таргетуванням обмінного курсу, ні таргетуванням інфляції. Дослідники характеризують таку політику як некласифікований монетарний режим або як режим з імпліцитними орієнтирами. На практиці в Україні імпліцитно здійснювалося розгорнуте таргетування стабільності грошової одиниці (а не її окремого прояву: стабільності споживчих цін, обмінного курсу, зро­стання монетарного агрегату тощо), яке означає постійний моніторинг і контроль за рівнями інфляції (дефляції), девальвації (ревальвації), динамікою відсоткових ставок, їх співвідношеннями і, за необхідності, непрямий вплив на них засобами грошово-кредитної політики.

Субєкти грошово-кредитної політики:

1) НБУ - розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням;

2) Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Верховна Рада - визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Грошово-кредитна політика здійснюється на підставі Основних засад грошово-кредитної політики, що складається щорічно. В них повинні бути викладені:

- стислий огляд макроекономічної, фіскальної та монетарної ситуації в Україні за минулий і поточний роки, а також проблем, які мають місце у розвитку економіки та соціальної сфери;

- очікувані зміни зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на стан грошово-кредитного та валютного ринків;

- оцінка можливого впливу заходів державної політики у році, на який розробляються Основні засади грошово-кредитної політики, на розвиток економіки та динаміку цін;

- основні параметри грошово-кредитної політики на плановий рік та наступні 3 роки.

Рада Національного банку розглядає проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік і до 1 апреля подає його до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України для врахування при складанні проекту Державного бюджету України.

Рада Національного банку у термін до 15 сентября вносить розроблені Основні засади грошово-кредитної політики на наступний рік та більш тривалий період на розгляд Верховної Ради України для інформування.