4. Поняття та види кваліфікації злочинів.

Правильна кваліфікація злочинів – необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку – авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не грунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необгрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що грунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації необхідно в конкретному діянні встановити ті юридично значущі об’єктивні і суб’єктивні ознаки, шо входять до складу конкретного вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Кожен злочин, як і будь – яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об’єктивного і суб’єктивного. Причому об’єктивні ознаки будь – якого злочину завжди виступають у єдності з його суб’єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони вчиненого злочину об’єкту, об’єктивній стороні, суб’єкту і суб’єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Основу правозастосовницької діяльності органів правосуд­дя у боротьбі зі злочинністю складає кваліфікація злочинів.

Кваліфікацією злочинів називається застосування тієї правової норми, яка найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Зазвичай, у теорії кримінального права розрізняють кваліфікацію злочинів залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів [23]. Оскільки кваліфікація злочинів є обміркованим і логічним процесом, під час якого встановлюється відповідність між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, котрий передбачений КК, то її може здійснювати кожна людина. Однак залежно від того, хто конкретно дає кваліфікацію злочинів-службові особи уповноважених органів держави чи окремі громадяни - значення її різне. Тож залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів (залежно від конкретних суб'єктів, які здійснюють кримінально-правову оцінку скоєного), вона буває двох видів: офіційна (легальна) та неофіційна (доктринальна).

Офіційна (легальна) кваліфікація (від лат. "legalis" - законний) - це кваліфікація злочину, котру здійснюють уповноважені на те державою особи (працівники органів дізнання, слідчі, прокурори та судді). Така кваліфікація закріплюється в процесуальних документах (постановах, протоколах, обвинувальних висновках слідчого, обвинувальних вироках або ухвалах суду) та породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер. Тільки вона має правове значення, оскільки є підставою для порушення кримінальної справи, проведення досудового слідства, висування обвинувачення, віддання до суду, винесення обвинувального вироку тощо.

Офіційна (легальна) кваліфікація здійснюється на всіх стадіях руху кримінальної справи - від її порушення та до перегляду судових рішень у касаційному порядку чи в порядку виключного провадження. При цьому розрізняють попередню та остаточну кваліфікації злочинів. Попередню кваліфікацію здійснюють органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду до постановлення вироку. Без неї неможливо перейти до остаточної кваліфікації, бо, якщо діяння попередньо не кваліфікувати як злочин, то це унеможливлює порушення кримінальної справи, вчинення яких-небудь процесуальних дій стосовно особи, котра підозрюється чи обвинувачується у скоєнні злочину чи віддається у зв'язку з цим до суду. Остаточну ж кваліфікацію здійснює лише суд, який у своєму вироку визнає діяння злочинним і встановлює за його вчинення конкретне покарання. Саме тому в ч. 1 ст. 62 Конституції України встановлено, що "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація (від пат. "doctrina" - учення) - це відповідна правова оцінка, що дають її окремі громадяни, адвокати, журналісти, науковці в наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру, але може братися до уваги суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законодавчу діяльність, формувати правові погляди суспільства тощо.

Слід зауважити, що відповідно до ст. 221 КПК України "Розв'язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи", обвинувачений чи захисник можуть подавати клопотання про зміну кваліфікації злочину. Таке клопотання породжує для слідчого, прокурора чи суду обов'язок погодитися із запропонованою кваліфікацією чи, навпаки, не задовольнити клопотання, навівши при цьому мотиви свого рішення. З цього випливає, що кваліфікація, запропонована обвинуваченим і (або) його захисником, не будучи обов'язковою, все ж породжує для органів, які здійснюють офіційну кваліфікацію, обов'язок належним чином реагувати на неї. Виявляється, що уповноважені державою органи та їхні службові особи також мають реагувати на клопотання інших учасників процесу (потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача тощо), оскільки це сприятиме підвищенню авторитетності прийнятих від імені держави рішень і в майбутньому обмежить випадки оскарження громадянами дій державних органів і службових осіб.

У теорії кваліфікації злочинів існують й інші види кваліфікації злочинів. Так, Ф. Бурчак пропонує поряд з офіційною та неофіційною кваліфікацією злочинів виділяти кваліфікацію злочинів залежно від елементів складу злочину, залежно від стадій вчинення умисного злочину (кваліфікацію попередньої злочинної діяльності), залежно від дій співучасників злочину, залежно від виду множинності злочинів тощо.

Отже, залежно віделементівскладузлочину кваліфікація поділяється на чотири види:

• кваліфікація за об'єктом злочину;

• кваліфікація за об'єктивною стороною злочину;

• кваліфікація за суб'єктом злочину;

• кваліфікація за суб'єктивною стороною злочиную.

Залежно відстадійвчиненняумисногозлочинувиділяють два види кваліфікації:

• кваліфікація незакінченого злочину (кваліфікація попередньої злочинної діяльності), що поділяється на два підвиди:

- кваліфікація готування до злочину;

- кваліфікація замаху на злочин;

• кваліфікація закінченого злочину.

Залежно віддійспівучасниківзлочинувиокремлюють кваліфікацію чотирьох видів:

• кваліфікація дій виконавця (співвиконавця);

• кваліфікація дій організатора;

• кваліфікація дій підбурювача;

• кваліфікація дій пособника.

Залежно від виду множинності злочинів є три види кваліфікації злочинів:

• кваліфікація повторності злочинів;

• кваліфікація сукупності злочинів;

• кваліфікація рецидиву злочинів.

Залежно від конкретної групи злочинів, передбаченої відповідним розділом Особливої частини КК України, вирізняють 20 видів кваліфікації:

• кваліфікація злочинів проти основ національної безпеки України;

• кваліфікація злочинів проти життя та здоров'я особи;

• кваліфікація злочинів проти волі, честі та гідності особи;

• кваліфікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

• кваліфікація злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

• кваліфікація злочинів проти власності;

• кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності;

• кваліфікація злочинів проти довкілля;

• кваліфікація злочинів проти громадської безпеки;

• кваліфікація злочинів проти безпеки виробництва;

• кваліфікація злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

• кваліфікація злочинів проти громадського порядку та моральності;

• кваліфікація злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення;

• кваліфікація злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації;

• кваліфікація злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

• кваліфікація злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку;

• кваліфікація злочинів у сфері службової діяльності;

• кваліфікація злочинів проти правосуддя;

• кваліфікація злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів);

• кваліфікація злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Зазначені вище види кваліфікації злочинів можуть бути корисними у кримінальному судочинстві при визначенні переліку злочинів, розслідування яких проводиться, при встановленні підслідності чи підсудності кримінальних справ, при спрямуванні зусиль на відпрацювання слідчих версій за певними напрямами тощо.