3. Форми державного правління та устрою

Держава характеризується не тільки суттю, функціями, механізмом, а певними формами. Форма держави означає структуру, яка обіймає форму державного правління, форму державного устрою і політичний режим.

Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємини з населенням. Існують чотири форм державного правління - монархічна, республіканська, Співдружність націй і Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія.

Монархія - форма правління, за якою верховна влада формально /повністю або частково/ зосереджена в рука одноосібного керівника держави монарха /султан, король, емір, імператор, шах/. При чому ця влада спадкова. Монархії поділяються на абсолютні, конституційні і теократичні. Абсолютна монархія постає як форма правління, за якою керівник держави - монарх є головне джерел законодавчої і виконавчої влади /остання здійснюється залежним від нього апаратом/. Він встановлює податки і розпоряджається державними фінансами /Саудівська Аравія, Оман/. У рабовласницьких і феодальних держава абсолютні монархії мали характер необмеженої деспотії. В конституційних монархіях влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі уряду, Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової системи, формально він призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними силами, видавати укази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент та ін. Однак фактично ці повноваження як правило, належать уряду / Данія, Великобританія, Японія, Норвегія, Швеція, Малайзія/. В залежності від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії діляться на дуалістичні і парламентські. Дуалістичній монархії властива двоякість влади монарха і парламенту. Тут повноваження монарха обмежені у сфері законодавства, але достатньо широкі у виконавчій владі. Монарх /глава держави/ формує уряд, яким керує сам або через призначеного прем'єр-міністра. Ця форма правління, характерна для буржуазних держав XIX ст. /Німеччина за Конституцією 1871р., Японія за Конституцією 1889р./, нині вона не зустрічається. Однак розповсюджена парламентська монархія. Вперше парламентська монархія виникла в Англії. Тут законодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча - в уряді на чолі з прем’єр-міністром. Монарх за цієї форми правління не має конституційних повноважень вирішувати важливі державні справи і є лише символічною фігурою традицій країни. Існують також теократичні монархії Це форма держави, в якій політична і духовна влада в руках церкви /Ватикан, Катар, Бахрейн/.

Республіка – форма правління, за якою суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їх більшості. Від імені громадян /народу/ управління здійснюється представницькими органами, що обираються або прямим шляхом, либонь на основ особливих процедур непрямого народного волевиявлення /довірені особи, виборщики та ін./. Це прогресивніша проти монархічної форма правління. В залежності від того, чи відповідальний уряд перед президентом або парламентом, розрізняють три форми правління. Перша - президентська форма, де главою держави і уряду є президент. Президент обирається народом, загальним голосуванням. Уряд призначається особисто президентом і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади і незалежний від президента, котрий не правомочний розпускати парламент, однак має право"вето" тобто право не погодитися з прийняттям парламентом небажаного йому закону. Великі за обсягом конституційні повноваження президента зумовлені широкою соціальною базою обрання шляхом загальних виборів. Президент не несе відповідальності перед парламентом. Проте у разі порушення президентом конституції своєї країни, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, але за умов додержання особливої процедури – імпічменту. Нині президентська форма правління в ряді країн /наприклад, США, Мексика, Аргентина, Іран, Швейцарія,| Бразилія/.

Парламентська форма правління. За цією формою главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Голова уряду /прем'єр-міністр/ стає фактично першою особою в державі, відсторонюючи на другий план фігуру президента. Повноваження президента, окрім представницьких, здійснюється зі згоди уряду. Акти президента набувають чинності тільки тоді, коли будуть підписані прем'єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президент обирається, як правило, парламент: шляхом, цебто парламентом або особливою колегією, котра включає у свій склад депутатів парламенту. Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з числа представників партії чи коаліції партій, що мають більшість місць у.парламенті. Вотум недовіри уряду з боку парламента веде або до відставки уряду, або до розпуску парламента і проведення дострокових виборів. Приклади парламентської республіки - Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія.

Непрезидентська /змішана/ форма республіканського правління. Вона єднає в собі ознаки президентської і парламентської республік. Президент - глава держави. Він особисто пропонує уряд і кандидатуру прем'єр-міністра, котрий підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Формально уряд очолює прем'єр-міністр, однак президент володіє правом направляти діяльність уряду. Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливості парламентського контролю за діяльністю уряду вельми утруднені. Президент, котрий обирається на основі загальних виборів, має право розпуск парламента. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії, Україні та ін.

Державний устрій означає спосіб організації адміністративно-територіальної чи національно-територіальної єдності держави, особливості взаємин між її складовими.

Розрізняють прості /унітарні/ і складні /федеративні, конфедеративні/ держави. Унітарна - це держава, що поділяється на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, котрі не володіють політичною самостійністю, не мають статусу державного утворення. У такій державі є одна система вищих органів влади і управління, єдина конституція і громадянство. У ряді унітарних держав існують автономії. Автономія відрізняється від звичайних одиниць адміністративно-територіального поділу ширшими повноваженнями. Приміром, поряд із загальнодержавними законами з окремих питань діють ще свої, регіональні закони, конституція.

Федерація - єдина союзна держава, до складу якої входять державні утворення - суб'єкти федерації /штати - у США, Мексиці, Бразилії, Венесуєлі Австралії, Індії, Малайзії і т.д.; землі - у Німеччині, Австрії; кантони, напівкантони - у Швейцарії; провінції - у Аргентині, Канаді/.. Суб'єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. До основних ознак федерації належать: територія і збройні сили, спільна митниця, грошова і податкова систима загальна конституція при наявності конституцій суб'єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство /подвійне - для суб'єктів федерації Але суб'єкти федерації правомочні приймати законодавчі акти в межах своєї компетенції, а також створювати власну правову і судову систему. Суб'єкти федерації не володіють правом сецесії, тобто однобічного виходу із федерального союзу.

Конфедерація - союз суверенних держав, які зберігають незалежність свого існування і об'єдналися для досягнення певних спільних цілей /переважно зовнішньополітичних, воєнних/, для координації своїх дій. Члени конфедерації створюють центральний керівний орган і надають йому точно визначених повноважень, його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тоні Правовою основою утворення конфедерації є союзний договір, тоді як федерації - конституція. Кошти конфедерації складаються з внесків її членів. Нині конфедерацій у світі не існує. В минулому вони мали місце /США -1776-1787р., Швейцарія до 1848р., Німецький союз в 1815-1867рр.

Проблемні питання :