1.3. Використання жестової мови та проблеми соціальної інтеграції нечуючих та слабочуючих людей

В Україні склалася і функціонує чітка система освіти осіб з вадами слуху, починаючи з дошкільних і закінчуючи середніми спеціальними та вищими навчальними закладами.

Удосконалення ж системи освіти осіб із вадами слуху, оптимізація процесу їх особистісного становлення і подальшої адаптації в суспільстві безпосередньо пов'язані з проблемою білінгвізму[36].

Засоби спілкування нечуючих між собою та з їхнім оточенням є чи не найдискусійнішим питанням сурдопедагогічної теорії і практики на всіх етапах її розвитку. Існує воно і донині. Йдеться, насамперед, про роль та місце мови жестів і словесної мови та про їх взаємозв'язок.

Значення кожного з цих засобів спілкування для розвитку особистості глухого по-різному оцінювались і оцінюються нині сурдопедагогами-теоретиками та практиками. І хоча важливим є питання про те, коли виникла мова жестів як засіб спілкування і яке місце вона посідає в комунікації людського суспільства, не будемо вдаватися до історії. Зазначимо лише, що на сучасному етапі розвитку сурдопедагогічної теорії виділено дві форми мови жестів - розмовну і калькуючу. Кожній із них властиві певні граматичні закономірності.

Розмовна жестова мова - самостійна кінетична система. У ній наявна така кількість жестів, яка необхідна для невимушеного, неофіційного міжособистісного спілкування глухих. За допомогою розмовної жестової мови ведеться розмова на побутові теми, про повсякденне життя. Ця мова безпосередньо пов'язана з ситуацією, на тлі якої відбувається розмова[13].

Дослідження показали, що розмовна жестова мова не є примітивною, а досить складною і своєрідною системою спілкування. Вона має широкий набір специфічних засобів для вираження різних морфологічних значень і синтаксичних зв'язків. Учні досить швидко оволодівають розмовною жестовою мовою.

Калькуюча жестова мова - це система спілкування, жести в якій супроводжують усну мову того, хто говорить. Жести при цьому виступають еквівалентом слів, а їх розташування відповідає будові речення в словесній мові. Цей вид жестової мови не має власної граматичної будови мови, а тільки калькує її.

Означена мова є результатом взаємодії системи словесної мови і розмовної жестової мови. Значних успіхів в оволодінні калькуючою жестовою мовою досягають лише ті глухі, які мають досить розвинену словесну мову.

Проблема використання мови жестів та мови слів, їхнього взаємозв'язку, місця і ролі, безумовно, потребує спеціальних експериментальних досліджень. Було проведено вибіркове дослідження, суть якого полягала у вивченні міри використання мови жестів на уроках та в позакласний час (дуже широко, широко, помірно, не використовується зовсім)[73].

Аналіз одержаних даних засвідчив, що немає жодної школи, в якій би не вживалася мова жестів як на уроках, так і в позаурочний час. Характерним при цьому є те, що жестова мова використовується широко і лише в окремих випадках - помірно. Вона посідає значне місце як у молодших, так і в старших класах. Сурдопедагоги виявили різний підхід до оцінки її ролі і місця в педагогічному процесі. Деякі з них вважають, що мова жестів може використовуватись у процесі навчання глухих поряд з іншими засобами спілкування і навчання (усною, писемною і дактильною мовами), інші - в категоричній формі зазначають, що повинна широко використовуватися міміка (за звичною термінологією).

У сучасній зарубіжній сурдопедагогіці мають розвиток різні теорії. Про це, зокрема, свідчать матеріали міжнародної наради з проблеми "Альтернативні підходи до навчання дитини", яка відбулася під егідою ЮНЕСКО. Основними напрямами були такі, як "оралізм" (пряме продовження класичного "чисто усного методу"), "мейнстримінг" (заперечення спеціального навчання учнів з вадами слуху і обгрунтування необхідності навчання глухих у звичайних школах у середовищі чуючих), "тотальна комунікація" та ін. Питання використання мови жестів неодноразово розглядалося на Міжнародних конгресах Всесвітньої федерації глухих (ВФГ). Так, на науковій конференції XI конгресу ВФГ (1991, Японія) висвітлювався досвід роботи в кількох країнах світу. У Данії, наприклад, чітко розмежовується розмовна жестова та калькуюча мови. Розмовна жестова мова визначається "початковою" мовою і засобом спілкування, а словесна (усна і писемна) дається як друга мова. У дошкільному віці проводиться інтенсивне навчання мови жестів, а в школі - вивчається і її граматика. У Швеції активно досліджується проблема використання та взаємозв'язку мови жестів і словесної мови в усній і писемній формі. Словесна мова також визначається другою мовою[81].

Слід підкреслити, що Всесвітня федерація глухих приділяє постійну увагу проблемі формування засобів спілкування нечуючих - як важливій умові для соціальної адаптації їх у сучасному суспільстві.

Комісія зазначає, що під час навчання у спеціальній школі обов'язковим є вивчення мови жестів. Глухі, як правило, володіють двома мовами - мовою жестів і державною мовою своєї країни (в писемній та усній формах). Саме двомовність відповідає меті повноцінної комунікації. Комісія визначила мову жестів як першу мову, а державну - як другу. Мову жестів рекомендовано вивчати в шкільному курсі як постійний предмет.

Сучасні засоби для вивчення жестової мови не випрацювані повною мірою. Розвиток сучасної науки, комп’ютеризація суспільства, використання мультимедійних та інтернет-технологій створили достатні умови для розробки таких систем комунікації. В Інституті кібернетики ім.В.М.Глушкова НАН України разом з науковцями нашого університету вперше в Україні розроблено інформаційні технології для віртуального спілкування людей з вадами слуху, які складаються з таких структурних частин: переклад звичайного тексту на жестову мову глухих; анімація процесу відтворення жестової мови з використанням віртуальних моделей людей; анімація міміки обличчя з урахуванням психоемоційних складників при відтворенні жестової мови; розпізнавання тексту, що вимовляється, по зміні міміки губ, розпізнавання жестових одиниць мови, анімація дактильної жестової мови. Переваги створеної технології полягають у реалізації жестової мови на просторових моделях людини з можливостями точної передачі рухів людини-носія жестової мови. Створено просторову модель конкретної людини, яка здійснює сурдопереклад новин на телебаченні. Це дозволило подолати психологічний бар’єр сприйняття жестової інформації та досить легко й швидко зрозуміти і запам’ятати як сам жест, так і інформацію, яка ним передається. Відзначимо, що перенесення рухів, які відображають жестову інформацію, на модель є дуже складним і важкореалізовним завданням, яке вимагає значних ресурсів. Власне потужності і ресурсні можливості сучасних комп’ютерних засобів дозволили реалізацію такої технології[33].

Хотілося б відзначити ще одну важливу особливість жестових мов спілкування: це велика схожість показу й подібність інтерпретації інформації, що передається жестовими мовами різних народів. Наприклад, дослідження дактильних абеток (кожна буква звичайної абетки має своє зображення за допомогою пальців рук людини) десяти різних мов показало, що на 80% вони схожі. Що стосується жестових мов, то тут також, за різними оцінками, від 30 до 60 відсотків жестів схожі між собою. Це пояснює той факт, що люди з вадами слуху, наприклад, з Німеччини й України, швидше зрозуміють один одного, використовуючи спілкування своїми жестовими мовами, ніж люди, які добре чують спілкуючись між собою відповідно німецькою та українською мовами[48].

Звідси напрошується важливий висновок про те, що в перспективі жестова мова може бути мовою міжнаціонального спілкування, свого роду есперанто, знаючи яку можна вільно подорожувати світом. Частину жестів розумітимуть комп’ютери, а це дозволить зробити людино-комп’ютерний інтерфейс зручнішим, приємнішим і простішим.

Отже, багато численні дослідження і реалії життя засвідчують, що жестова мова є рідною мовою нечуючих людей. Вона є повноцінною і багатою мовою.

Жестова мова –одна з природних мов людства, не краща і не гірша за будь-яку словесну мову.