Лейшманіоз

(LEISHMANIOSIS)

http://www.coolcooldeath.com/leyshmaniozi.htm

Лейшманіоз — трансмісивна паразитарна хвороба з хронічним перебігом, хвилеподібною гарячкою, гепатоспленомегалією, панцитопенією та специфічним ураженням шкіри. Її спричинюють L. donovani (вісцеральна форма), L. tropica (антропонозна шкірна форма) і L. major (зоонозна шкірна форма), L. brasiliensis (шкірно-слизова форма).

Збудники проходять 2 стадії розвитку: тканинну (внутрішньоклітинну) безджгутикову (амастигота) — в організмі хребетної тварини або людини та рухову, джгутикову (промастигота) — у переносника (різні види москітів роду Phlebotomus).

Мал. Лейшманії.

Епідеміологія.

http://medvisnyk.org.ua/content/view/633/29/

Лейшманіоз належить до зоонозів із природною осередковістю, індійський вісцеральний (кала-азар) є антропонозом. Джерелом інвазії при вісцеральному і сільському шкірному лейшманіозі є собаки, шакали, лисиці та деякі види щурів, при індійському вісцеральному (кала-азарі) й міському шкірному лейшманіозі – хворі люди, у котрих збудник у гарячковий період знаходиться в крові та шкірі. Передача захворювання здійснюється за допомогою самок москітів, які стають заразними через 5-8 діб після смоктання контамінованої крові. Сезонність – літньо-осіння, у тропіках – цілорічна. Виплід москітів відбувається у теплому вологому мікрокліматі – у норах гризунів, тріщинах скал, гніздах птахів, скупченні побутового сміття. Людина заражується переважно в ендемічному осередку. Зрідка трапляється зараження при переливанні крові, ін’єкціях, статевих контактах. Сприйнятливість загальна. Перехресний імунітет відсутній.

Хворіють в основному діти (при середземноморсько-середньоазіатському вісцеральному і шкірному лейшманіозі), а також підлітки і молоді люди (індійський кала-азар). Захворюваність спорадична, різко зростає при повені та освоєнні пустель. В ендемічних регіонах лейшманіоз може розвиватись як опортуністична інфекція у хворих, які отримують імуносупресивну терапію, а також у ВІЛ-інфікованих осіб.

Найзначніші осередки вісцерального лейшманіозу є в Китаї, Індії, Східній Африці, країнах Середземномор'я та в Бразилії. Спорадичні випадки реєструються в Південному Казахстані, Закавказзі, країнах Середньої Азії. Шкірний лейшманіоз трапляється в Туркменії та Узбекистані. Природних осередків лейшманіозу в Україні немає, але можливе завезення хвороби.

Клініка.

http://vsya-anatomiya.ru/?p=104

Інкубаційний період триває від 10-20 діб до 1,5 року, залежно від клінічної форми хвороби.

При вісцеральному лейшманіозі початок хвороби поступовий, нерідко непомітний. На місці укусу розвивається первинний афект – щільний блідо-рожевий або злегка пігментований вузлик, який у подальшому розсмоктується безслідно. З’являються загальна слабість, адинамія, погіршується апетит. Шкірні покриви робляться бліді, при кала-азарі – темне забарвлення шкіри, що пов’язано з ураженням (гіперфункцією) наднирників.

Підвищується температура тіла, деколи одночасно відзначаються бронхіт і дрібновогнищева пневмонія. Для періоду розпалу хвороби характерна неправильного типу гарячка, інколи з різкими коливаннями протягом доби, яка супроводжується ознобом і потінням. Тривалість гарячкових хвиль і ремісій – від кількох днів до декількох місяців. Значно збільшується селезінка, яка опускається нижнім краєм у малий таз; вона щільно-еластична і неболюча, але у разі значного розтягнення її капсули може з’явитись тупий біль у лівій половині живота. Печінка також збільшена, але вона менших розмірів; можлива жовтяниця. Настають загальне виснаження, зниження тонусу м'язів, стоншення черевної стінки. Збільшені периферичні лімфатичні вузли. Періодично відзначаються пневмонія та дисфункція травного каналу. Можливі проноси.

У період кахексії спостерігаються виснаження, асцит, набряки, явища геморагічного діатезу, в тому числі петехіальна висипка. Внаслідок розвитку агранулоцитозу можуть виникати виразково-некротичні зміни слизової оболонки ротоглотки.

Відзначаються ослаблення серцевих тонів, анемічні шуми, тахікардія, гіпотензія, на ЕКГ – дифузні зміни міокарда. Функціональні розлади нервової системи проявляються вегетодистонією, неврастенією.

Для індійського кала-азару характерна поява на шкірі вторинних множинних депігментованих папул – лейшманоїдів, які зберігаються роками і навіть десятиліттями (післякала-азарний дермальний лейшманіоз).

У крові визначаються гіпохромна анемія, лейкопенія, агранулоцитоз, анеозинофілія, тромбоцитопенія, різке збільшення ШОЕ (до 50-90 мм/год), вмісту глобулінів (особливо γ-глобулінів), що складають до 50 % загального білка. У сечі – незначна альбумінурія (інфекційно-токсична нирка).

Вісцеральний лейшманіоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг, частіше у дітей до двох років (бурхливий початок, гарячка до 39-39,5 С, стійкі шлунково-кишкові розлади, швидке виснаження), внаслідок прогресування агранулоцитозу і приєднання ускладнень завершується смертю (іноді протягом 4-6 тиж.), хронічний (за відсутності лікування) – триває до 1,5-3 років.

Ускладнення найчастіше виникають у пізній стадії хвороби і зумовлені як безпосередньою дією лейшманій – кахексія, цироз печінки, ДВЗ-синдром, так і приєднаннямгнійних і некротичних процесів, шлунково-кишкових кровотеч; можливий розвиток амілоїдозу, імунокомплексного гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту.

Шкірний лейшманіоз характеризується розвитком на місці укорінення збудника горбика діаметром 2-3 мм, який поступово збільшується. Шкіра над ним стає буро-червоною, а за 3-6 міс. укривається лускатою кіркою, під якою виявляють виразку круглої форми з гладким або зморшкуватим дном і гнійним нальотом, підритими нерівними краями. Навколо виразки утворюється інфільтрат, унаслідок розпаду якого розміри її поступово збільшуються. Загоєння виразки затягується на 1-2 роки, після чого залишається рубець – спочатку рожевий, потім блідий, атрофічний. Виразок небагато – 1-3, вони розташовані на відкритих ділянках шкіри, доступних для москітів, часто уражуються обличчя і верхні кінцівки. Іноді виникають дифузно-інфільтровані лейшманіоми з великою зоною ураження (частіше на кистях і стопах) без тенденції до виразкування та утворення рубців.

При шкірному лейшманіозі сільського типу (пендинській виразці) інкубаційний період коротший, швидко утворюються множинні великі виразки, дно яких вкрито некротичними масами і рясними серозно-гнійними виділеннями. Вони загоюються за 5 міс., залишаючи характерну шорстку поверхню. Можуть виникати лімфангіти та лімфаденіти.

 

 

Мал. Пендинська виразка

При обох типах шкірного лейшманіозу може розвитися хронічна туберкулоїдна форма, яка нагадує за перебігом і проявами вовчак: невеликі бугорки (2-5 мм) жовтувато-бурого кольору, частіше розташовані на обличчі у вигляді поодиноких елементів або злиті в суцільну нерівну поверхню, виразкуються, рубцюються, по краях інфільтрату виникають нові бугорки і інфільтрат розширюється.

Загальний стан хворого, як правило, задовільний, больові відчуття непостійні.

Шкірно-слизовий лейшманіоз (еспундія) характеризується виникненням на нижніх кінцівках одного або кількох вогнищ з великим виразкуванням. Через місяці і роки в ротоглотці і рідше – в ділянці промежини можуть виникати метастатичні ураження. Початковими симптомами часто є закладеність носа чи носові кровотечі. Далі відбувається руйнування м’яких тканин, що призводить до утворення болючих спотворених виразок. Часто буває гарячка, анемія, схуднення. Хворі помирають внаслідок бактерійної суперінфекції, виснаження, аспіраційної пневмонії, обструкції дихальних шляхів.

 

Мал. Шкірно-слизовий лейшманіоз (еспундія)