2.3. Фінансова політика
Фінансова політика – комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової, діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відбивають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб'єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і органів влади та управління, різних верств населення тощо.
Суб'єктом фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів – Міністерства фінансів та центрального банку, а суб'єктами реалізації – фінансові органи та інституції. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення засад і напрямів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади та управління) і розроблення конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів та національний банк).
Складові фінансової політики.
Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Їі механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.
Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову і бюджетну.
Податкова політика це діяльність держави в області використання податків, яка складається у розробці концепції їх розвитку і принципів їх організації.
Бюджетна політика – це комплекс юридичних, економічних, організаційних мір по складанню бюджетів, регулюванні бюджетного процесу, управління дефіцитом бюджету і організацією бюджетного контролю.
Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб'єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.
Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів – це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів в області валютних відносин, які здійснюються державою і міжнародними валютно – фінансовими організаціями. А також діяльність держави по цілеспрямований використанню валютних коштів.
Боргова політика держави – визначення співвідношенням між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов'язкових платежів, а другі – на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.
Кредитна політика – це сукупність економічних методів і юридичних норм направлених на управління рухом кредитного капіталу.
Облікова політика – проводиться Нацбанком України шляхом маневрування, учетною ставкою в цілях дії на об’єм кредиту на стан платіжного балансу на темпи інфляції тощо. Збільшення офіційної ученої ставки направлено на обмеження грошової маси і об’єму кредиту, на стимулювання притоку іноземного капіталу, зниження офіційної учентої ставки направлено на стимулювання використання кредиту.
Політика по управління фінансами являє собою систему заходів по впровадженню фінансового менеджменту та фінансового механізму, а також по організації органів управління фінансами.
Структура фінансового механізму показана на схемі 2.4.
Схема 2.4. Структура фінансового механізму
Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності.
Основою фінансової політики держави є вибір фінансової моделі суспільства.
Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації ≈ 25–30 %. Фінансове втручання в економіку зведено до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.
Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, іншого – вимагає цього. Це досить жорстка модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій стимуляції, а держава створює всі умови як податкові, кредитні, бюджетні для підвищення добробуту свого населення.
Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті ≈ 35 – 45 %. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженої є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50 – 60 %. Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров'я. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до закону, праці і поваги до державного сектору.
Далі розглянемо фінансове планування, яке являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб'єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат, їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.
Треба з’ясувати що планування здійснюється на двох рівнях. На мікрорівні – це індивідуальні плани окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств, їхні головні завдання – визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На макрорівні – це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави – бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб'єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави.
При цьому необхідно враховувати позитивний досвід розвинутих держав, в тому числі США, Німеччини, Франції, Японії та ін.
Міні – лексикон: фінансова політика, монетарна політика, фіскальна політика, податкова політика, бюджетна, фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків, політика у сфері міжнародних фінансів, боргова політика держави, фінансова стратегія, фінансова тактика, фінансові моделі, політика стабілізації, політика економічного зростання, політика стримування ділової активності, дискреційна та недискреційна фінансова політика, фінансове планування.
Питання для самоперевірки та контролю:
Охарактеризуйте сутність фінансової політики як складової економічної і соціальної політики держави.
Які основні загальні принципи, напрямки і завдання фінансової політики України на сучасному стані..
Яка політика характеризує дії держави, щодо централізації частини виробничого ВВП та її суспільного використання?
Яка політика являє собою комплект дій та заходів у сфері грошового ринку?
Яким чином визначається дієздатність фінансової політики?
Спрямованість фінансової стратегії чим визначається?
Що являє собою фінансова тактика?
Які фінансові моделі суспільства ви знаєте?
Залежно від завдань на розв'язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на які види?
За характером реалізації як поділяється фінансова політика?
Які ви знаєте кілька етапів при процесі формування і реалізації фінансової політики?
Що являє собою фінансове планування?
У чому полягає організація здійснення фінансової політики?
Які фактори обумовлюють вплив фінансової політики на економічне і духовне життя суспільства?
Яку фінансову програму стабілізації економіки ви могли би запропонувати?
Навчально-методичні матеріали:
[23] с.38–46; [38] с.27–65; [24] с.523–544; [27] с.187–208; [25] с.57–72.