6.4. Кластерний механізм підвищення конкурентоспроможності
продукції та економічної системи
Механізм підвищення конкурентоспроможності економічної системи і продукції базується на ринкових відносинах і демократизації країн світу при застосуванні нових інформаційних технологій та широкому розвитку Інтернету. Популярність отримали дві стратегії підвищення конкурентоспроможності на основі промисловості та конкурентної політики, які протипоставляються. Перша стратегія передбачає посилений превалюючий вплив держави, що визначає структуру галузі, концентрацію інвестиційних ресурсів, використання адміністративного впливу і т.п. Прикладом застосування такої стратегії є військова та космічна промисловість, вироби якої є конкурентними в цілому світі. Друга стратегія опирається на ініціативу виробників на основі механізму вільної конкуренції. Успіхи тут незначні, про що свідчить 135 місце України в світі за рейтингом конкурентоспроможності. Тому опора лише на ринкову економіку в сучасних умовах навряд чи зможе підвищити конкурентоспроможність продукції. Тому було би доцільно сформувати третю стратегію, котра би об’єднувала переваги попередніх двох, хоча відмічати якісь стратегічні переваги кожної окремо в наш час досить проблематично.
В зв’язку з цим була опрацьована адаптивна модель формування та розвитку конкурентоспроможності економічної системи і продукції, котра випускається, в основі якої покладена концепція державного регулювання та ініціативи виробників, тобто така собі суміш двох попередніх. Вона вважається універсальною та практично корисною. Державна політика передбачає централізоване регулювання, антимонопольне законодавство, бар’єри входу на ринок, податки і субсидії, інвестиції, занятість і проведення макроекономічної політики. Ініціатива виробників враховує базові умови (витрати, попит, технологію), структуру ринку (ринкова концентрація, диференціація продукції, бар’єри входу нових фірм, вертикальну інтеграцію, диверсифікацію) та поведінку фірм на ринку (мета, стратегія, практика конкуренції). Чинниками конкурентоспроможності є попит і конкуренція на ринку, а також виробничі чинники, конкурентні стратегії, економічне середовище, котре приводить до появи класте-рів. Можна вважати, що кластерна1 політика є складним комплексом дій, які сумісно
виконуються державними органами управління та приватними підприємцями.
Кластери вважаються однією з найбільш ефективних форм інтеграції фінансового та інтелектуального капіталу, що забезпечують необхідні конкурентні переваги. Ядром кластеру виступає найбільше підприємство чи фірма, навколо якої об’єднуються інші менші серед-ні та малі підрозділи, які завдяки вертикальним і горизонтальним зв’язкам, взаємодіють з іншими організаціями, які входять в кластер. До вертикальних зв’язків відносяться мета закупок і продажі, а горизонтальних – вироби і послуги, використання подібних процесів, технологій. В кластер входять також допоміжні організації, котрі забезпечують потрібні технології, інформацію, капітал і інфраструктуру. Видами кластерів є інноваційні, промислові, регіональні, транснаціональні та інші. Основним вважаються інноваційні кластери або інноваційний напрямок, оскільки вони в більшій мірі визначають конкурентоспроможність. Творять їх промислові фірми, технопарки, науково-дослідні центри, банкові кредитні організації, інвестиційно-інноваційні компанії, венчурні фонди, вищі навчальні заклади, органи державного управління і т.п. Відмітність кластерів від інших об’єднань полягає у тому, що в них немає повного об’єднання, а створюється лише механізм взаємодії, котрий дозволяє зберігати статус юридичної особи і при цьому співпрацювати з іншими підприємствами, тобто використовується складна комбінація конкуренції та кооперації.
Відомо ряд моделей кластерної політики: національних переваг, підтримки малого та середнього бізнесу, регіонального розвитку та встановлення зв’язків науки з виробництвом. Так модель національних переваг, яка передбачає визначення кластера та створення сприятливих умов, застосовується в Канаді, Данії, Фінляндії, Швеції та Нідерландах. Для моделі підтримки малого та середнього бізнесу типовими діями є підсилення взаємодії між джерелами знань для навчання та компенсації недоліків інноваційних можливостей, кора застосовується в Австралії, Новій Зеландії, Норвегії та США. Модель регіонального розвитку та встановлення зв’язків науки з виробництвом стимулює розвиток бізнесу в визначених напрямках через інвестиції та підтримку підприємницьких ініціатив (Канада, Шотландія, Уельс). В моделі встановлення зв’язків науки з виробництвом передбачається створення максимального розвитку технологій через залучення наукового потенціалу інвесторів і підприємців, яка застосовується в Австрії, Німеччині, Нідерландах. Оскільки моделі кластерної політики пов’язані з різними рівнями національних економік, то визначити найкращу модель досить тяжко. Саме неоднорідність регіонів вимагатиме застосування різних кластерних моделей.
Таким чином підвищення конкурентоспроможності продукції в економічних системах може орієнтуватися як на кластерний розвиток (конкурентні переваги регіону, вдосконалення технологічних ланцюжків, створення виробничих комплексів), так і на створення особливих умов розвитку окремих підприємств, орієнтованих на трансрегіональний розвиток. Якщо кластерний розвиток буде сприяти конкурентоспроможності організацій та їх продукції, що входять в кластери, то другий - приведе до монополізації економіки, втрати стимулів до інноваційного розвитку, залежності від діяльності бізнес-груп. Крім того, кластерна політика приводить до підвищення конкурентоспроможності держави, створює нові можливості для бізнесу, використання розвитку науки і техніки в кожному виробі, процесі чи послузі.
Кластери є досить складаною системою з об’єднаними матеріальними, фінансовими і іншими потоками, їх структури досить різнорідні (рис. 6.14) від простих (одинична ланка, дерево, тощо) до досить складних (агломерація, комплекс, асоціація). На рисунку кластери розміщені в порядку збільшення їх синергії2. Розвиток проходить від одиничної ланки до асоціації, елементи якої показані квадратиками, зв’язані між собою прямими і зворотними зв’язками. Тому кластер може утворювати як одне підприємство, так і їх групу, галузь або ціле об’єднання галузей. Кластери мають свій життєвий цикл, інноваційну орієнтованість, зовнішній та внутрішній інтелектуальний і ресурсний потенціал, капітал.
Формування кластерів мають
зовнішні та внутрішні обмеження. До
внутрішніх обмежень відносяться: низька
конкурентоспроможність продукції,
низький рівень інвестицій та капіталізації
компанії, високе моральне та фізичне
зношення основних виробничих фондів,
велика ресурсоємкість і застарілість
виробництва. До зовнішніх обмежень
можна віднести: відсутність
конкурентоспроможних експортних
товарів, високі степені переробки,
збільшенн
Рис. 6.14. Структури кластерів:
а –
одинична ланка; б
– стандартне дерево; в
– нестандартне дерево; г
– інноваційна пара; д
– нестандартний цикл; е
– стандартний цикл; з
– проста агломерація; ж
– технологічний комплекс; к
- асоціація
Нараховується сім етапів становлення та розвитку кластера (рис. 6.15). На етапі 1 узасаднюється необхідність і можливість його створення, визначається мета та завдання. Маркетингові дослідження (етап 2) передбачають вивчення територіальної та галузевої кон’юнктури, виявлення можливостей створення малих і середніх підприємств. На етапі 3 встановлюються учасники, формуються їх групи, які взаємодіють на основі пробних проектів. Розроблення загальної стратегії (етап 4) передбачає формування завдань сумісної діяльності, визначення юридичного статусу учасників, формування організаційних принципів побудови, техніко-економічне обґрунтування проекту кластера. На етапі 5 відпрацьовується технологія взаємодії всередині кластера, етапі 6 – об’єднуються ресурси, створюються нові підприємства, впроваджуються нові технології, підготовляється локальний бренд. На останньому етапі 7 досягається необхідний рівень самостійності та незалежності.
Таким чином, підвищення конкурентоспроможності продукції в кластерах забезпечується за рахунок дії багатьох чинників, головні з них:
потужність виробництва;
економічне та організаційне пов’язання виробництва з державою;
краща державна допомога в виробничій діяльності;
краще фінансове становище;
ширша можливість одержання вітчизняних і зарубіжних інвестицій;
с
Рис. 6.15. Етапи
становлення та
розвитку кластеру
прощення зв’язків між учасниками кластера;більш упорядковані матеріальні, фінансові та інші потоки;
якісніше інформаційне забезпечення;
ширші та глибші можливості проведення маркетингу;
більш повне застосування сучасних досягнень науки і техніки;
регіональні конкурентні переваги;
сучасні ефективні спільні технологічні ланцюжки;
зміна співвідношення між експортом і імпортом;
вищий інтелектуальний та ресурсний потенціал;
можливість використання висококваліфікованого персоналу
за рахунок підвищених заробітних плат;
можливість забезпечення виробництва сучасною матеріально-технічною базою;
зменшені виробничі та позавиробничі витрати;
загальне підвищення якості продукції, виробництва;
більш обґрунтоване регулювання прибутків;
зменшені різні «накрутки», «відкати» і інші фінансові махі нації;
більш обґрунтована ціна продукції, що випускається;
зменшена корупційна складова;