204

Розділ 6

МЕТОДИКА розробки

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ПРОДУКЦІЇ

6.1. Формування конкурентоспроможності продукції

6.1.1. Загальні заходи підвищення конкурентоспроможності продукції

6.2. Використання соціально-психологічного чинника

конкурентоспроможності продукції

6.3. Використання інноваційних рішень для підвищення якості

та конкурентоспроможності продукції

6.3.1. Використання нанотехнологій для підвищення якості та

конкурентоспроможності продукції

6.4. Кластерний механізм підвищення конкурентоспроможності

продукції та економічної системи

6.5. Значення маркетингу при випуску конкурентоспроможної

продукції

6.6. Забезпечення конкурентоспроможності продукції при проектуванні

виробів, розробці процесів і послуг

6.7. Десять рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності

продукції

Резюме

Питання для самопідготовки

6.1. Формування конкурентоспроможності продукції

Згідно даним Всесвітнього економічного форуму Україна займає останні місця в рейтингу по якості та конкурентоспроможності продукції серед країн світу, знайшовшись серед слаборозвинутих країн Африки, але і перші місця серед європейських країн за іншими показниками діяльності, наприклад, корупційності. Україна також вважається однією з самих корумпованих країн світу. Відомо, що корупція негативно впливає на якість та конкурентоспроможність продукції через безпідставне збільшення витрат. На жаль, поки що боротьба з корупцією ведеться на пропагандному рівні, фактично забезпечуючи її подальше розповсюдження, або ще гірше - політичному, підмінюючи її боротьбою з опозицією. Це було відмічено навіть державними і громадськими організаціями світу, наприклад, на з’їзді українців цілого світу в Києві у серпні 2011 року. Але по-іншому і не могло бути, оскільки склалося так, що з корупцією борються самі корупціонери.

Схема формування конкурентоспроможності продукції наведена на рис.6.1, з якого видно, що на конкурентоспроможність впливає значна кількість чинників, які зводяться до витрат на закладання та забезпечення показників якості продукції (проектування та виготовлення), позавиробничих витрат, витрат на експлуатацію та різних накруток, таких як накладні видатки, прибуток, податки, тощо. Все це безпосередньо впливає на конкурентоспроможність продукції. Оскільки конкурентоспроможність продукції появляється після порівняння показників з прототипом на ринку, то вона може коливатися в певних межах , утворюючи м

Рис.6.1. Схема формування конкурентоспроможності продукції

іжнародну, крайову чи регіональну конкурентоспроможність. На рис.6.1 наглядно видно крихку грань між конкурентоспроможністю та не конкурентоспроможністю продукції: достатньо в критичних випадках підвищити абияку складову конкурентоспроможності, як конкурентоспроможна продукція стає неконкурентоспроможною. Можна прослідкувати дію захисту вітчизняного виробника, який за рахунок збереження на довший час підвищених витрат на виготовлення продукції чи інших складових, продовжує випуск неконкурентоспроможної продукції на цей же час у порівнянні з відомими прототипами на ринку.

Витрати на закладення якості – це в основному витрати, пов’язані з розробкою продукції: проектуванням конструкції виробу, розробки технології виготовлення та структури надання послуги. В загальному вони становлять усереднені значення величин одержання відомого технічного чи організаційного рішення. Допуск на такі витрати δ_з обумовлюється багатьма чинниками, основними з котрих можна вважати кваліфікацію працівників, технічні та програмні засоби, що використовуються при розробці, та організацію робіт. Важливим при цьому буде сучасність методик проектування та розробки, а також застосування високоефективних матеріалів і технологій, структур послуг.

Зменшити витрати на закладення якості, а значить підвищення конкурентоспроможності, можна за рахунок застосування інноваційних технічних рішень, найкраще патентних, які дають найбільший ефект. Очевидно, що забезпечити високі показники якості можна, використовуючи продумані та скоректовані традиційні способи, але кращі результати отримуються при застосуванні не традиційних рішень навіть з інших областей. В цьому напрямку майбутнє за композиційними матеріалами і нанотехнологіями. Так можна багаторазово підвищити міцність конструкції виробу, наприклад літака, автомобіля, при зменшенні його ваги, отримати практично не зношувальне вбрання та взуття, а застосовуючи нанотехнологію - значно зменшити взаємне тертя деталей майже до нуля, що забезпечує суттєве збільшення довговічності, чого не можна досягнути традиційними способами. В області технологій на сьогодення буде застосування CALS-технологій, котрі дозволяють зменшити витрати на закладення якості, але при цьому можуть викликати збільшення витрат на виготовлення за рахунок дорогого технологічного обладнання їх реалізації.

Витрати на забезпечення закладеної якості продукції при її виготовленні δ_в , чи коротше виробничі витрати, згрубша представляють собою величину технологічної собівартості, тобто супутні витрати на реалізацію закладеної технології виготовлення: вартість основних і допоміжних матеріалів, заробітна плата та накладні видатки. Зменшити вартість матеріалів, ціни яких сьогодні є волюнтариськими, махновськими, можна за рахунок їх техніко-економіч­ного обґрунтування через їх технологічну собівартість та наступного нормативного регулювання. Склалося становище, коли оказується дешевше закупити і доставити матеріал за тридев’ять земель в далекому зарубіжжі, ніж його придбати у вітчизняного виробника чи перекупщика. Враховуючи сучасний стан оплати праці в країні, ні в якому разі недопустиме зменшення заробітної плати. Широке поле діяльності при зменшенні накладних видатків, сучасний стан яких однозначно описується відомим висловом «один с сошкою, а семеро с лошкой!» з корективом, що з ложкою їх трохи більше. Використовуючи зарубіжний досвід, вимагатиметься значне скорочення допоміжних працівників, що можна досягнути за рахунок підвищення організації праці та автоматизації виробництва. Правда поки що єдиною проблемою залишається технологічне обладнання, сучасного якого немає, а те що експлуатується безнадійно застаріло. Вихід один: часткова закупівля зарубіжного, але в основному відродження вітчизняного за рахунок його проектування та серійного виготовлення з застосуванням при цьому рангування за потребою. Можна відмітити, що це один з серйозних чинників, який гальмує конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Позавиробничі витрати складають видатки на транспорт, позавиробничий контроль, складування та зберігання, проведення передпродажного обслуговування, тощо. Зменшити їх можна за рахунок скорочення транспортних потоків, зменшення обслуговуючого персоналу, усунення непотрібних ланок, зменшення бюрократизації і т.п. У всякому разі позавиробничі витрати створюють значний резерв і головну біль при їх зменшенні, хоча зменшення можливе, що підтверджує досвід зарубіжних фірм і компаній.

На конкурентоспроможність продукції значно впливають податкові платежі, яких є знаяна кількість. Вони зменшують конкурентоспроможність продукції оскільки збільшують її ціну Це податки на прибуток, на додаткову вартість, акцизний збір, внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування від безробіття, від тимчасової втрати працездатності, нещасних випадків і професійних захворювань, єдиний податок юридичних і фізичних осіб, комунальний податок з реклами, ринковий збір і т.п. При цьому діяльність підприємства значно забюрократизована різними звітами, наприклад, основні форми державної статистичної звітності суб’єктів господарювання охоплює біля 34^х форм звітності, які і надалі збільшуються. Низка звітних показників повторюється в різних формах звітності і всупереч офіційним твердженням не забезпечує об’єктивної оцінки роботи виробників, направлених на поліпшення та підвищення ефективності роботи. Скоріше всього є складовою корупційності як за рахунок складання звітів, так головне їх державної перевірки.

Аналітики світового банку оприлюднили свіжу глобальну доповідь «Податкові платежі – 2011», в який податкове законодавство України було признане одним з найгірших у світі. Причина очевидна і криється в повній відсутності фаховості з боку розробників і депутатів, які забувають чи зовсім не знають, що бюджет наповнюється в основному не податками, штрафами, іншими нарахуваннями, а економікою країни, тобто народним господарством. При такому підході та такому ж фундаменті важко говорити про підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Скоріше навпаки, що підтверджується світовими рейтингами.

За останні роки більшість країн світу внесли значні зміни у своє податкове законодавство, вдосконалюючи його. В результаті було досягнуте зменшення податкових платежів на 5%, необхідного часу для звітності та кількості платежів. В Україні кількість платежів до бюджету підприємств і громадян становить аж 135 і є найбільшою у світі, займаючи останнє 183 місце. Для порівняння у Швеції використовується лише два податкових платежів, в Гонконгу – три, Норвегії – чотири, Китаї, Франції – по сім. За складністю сплати податків Україна на 182 місці, поступаючись лише деяким країнам Африки. У першій десятці за простотою сплати податків є Гонконг, Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт і Канада. За тривалістю часу на підготовку податкової звітності Україна на 174 місці (необхідно 677 годин на рік або 82 дні). На ведення податкового обліку наші підприємства витрачають 7 млрд. гривень. На таку підготовку в Об’єднаних Арабських Еміратах іде лише 12 годин, у Катарі та Бахрейні – 36, Швейцарії – 36. Складається враження, що і ця інформація для депутатів і податківців не відома. Якщо б цей час і гроші, які затрачуються у нас, призначались на підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, то Україна могла б переміститись на перші місця, але при умові заміни зайнятих цим бюрократів на безпосередніх спеціалістів, що малоймовірно. Може в цьому і криється одна з головних причин такого відставання.

Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції слід суттєво зменшити і спростити податкові платежі, але після відновлення функціонування економіки. Для цього необхідно не лозунгово, а дійсно та ефективно використати всі важелі її оживлення, створити належні умови для їх реалізації. При цьому на початку має бути використаним перевірений зарубіжний досвід, а про «свої опрацювання» пора забути, як не ефективні. Не слід забувати і про спеціалістів, яких як видно з наведеного стану на Україні поки що немає.

Забезпечення високої якості та конкурентоспроможності продукції тісно пов’язане з станом освіти країни через наявність висококваліфікованих спеціалістів. Високо розвинутим країнам притаманний саме такий рівень спеціалістів, які і забезпечують якість та конкурентоспроможність продукції, котра там випускається. За статистичними даними за роки незалежності України за рубіж виїхало понад 100 тисяч найкращих спеціалістів, а повернулись одиниці. Основна причина – не запотребування їх в країні та низький життєвий рівень. Можна вважати, що проблема відсутності спеціалістів є комплексною і криється в зниженні рівня підготовки в вузах, відсутності практики на підприємствах і незацікавленості в її наданні, низькі заробітні плати, а головне, наслідки бажання швидкого збагачення за рахунок потрібної та непотрібної економії на всьому. Таким чином, можна відмітити такі етапи забезпечення спеціалістами виробництва: якісна підготовка спеціалістів в вузах, практичне донавчання їх на виробництві та гарантована достойна робота за спеціальністю.

При порівнянні рівня підготовки спеціалістів в вузах в 80-х роках і тепер відмічається його значне зниження. Причина комплексна, починаючи від комерціалізації навчального процесу, до структури навчання (бакалавр – спеціаліст – магістр) при зниженні кваліфікації викладачів та небажанні більшості студентів вчитися. Що може бути добрим для гуманітаріїв, то непридатне для технічних спеціальностей. Свій удар нанесла Болонська система, яка заформалізувала навчальний процес модулями, звітами і іншим бюрократичним супроводом. До речі, більшість вузів Європи цієї системи не застосовує, вона також відсутня в передових вузах світу. Для технічних спеціальностей така система непридатна, та і тепер на підприємствах посад бакалаврів і магістрів немає, є лише спеціаліст-інженер. При цьому слід відмітити надзвичайно низький рівень підготовки абітурієнтів, майбутніх спеціалістів. В 2011 році на тестах ЗНО 30% абітурієнтів не знало теореми Піфагора, а 32% не змогли рішити просте рівняння 2:х=5. Які ж це будуть спеціалісти при їх небажанні вчитися та які рішення вони зможуть запропонувати виробництву в майбутньому?

Суть Болонської системи представляється тенденційно, вона страждає принаймні хронічною ущербністю, оскільки базується на недомовках, свідомих спотвореннях, різних поглядах і відвертих міфах, але частіше прихованих цілей. Явними цілями імовірно можна рахувати бажання закрити Болонським процесом відсутність концепції та плану розвитку вищої освіти України. про приховані цілі краще промовчати, хоча і вони є очевидними. Все це стисло можна назвати сучасним бюрократично-корупційним синдромом Міністерства освіти і науки України, до того ще й спорту. Болонській процес не є головним, або навіть пріоритетним в ЄС, як це хочуть представити, він підтримується лише малими другорядними вузами слабкіших країн Європи. Сутність мало застосовуваного другорядного в Європі Болонського процесу стисло полягає в кредитно - модульній¹ системі організації навчання, двох - (бакалавр-магістр) або трьохступінчатій у вищій технічній освіті (бакалавр-інженер-магістр) системі організації навчання та масі бюрократичної супроводжуючої документації типу інформаційних пакетів, навчальних контрактів, різнойменних кредитів, модульного контролю, модульної бальної оцінки, рейтингів, селекції індивідів, переліку оцінок дисциплін і т.д. і т.п. Коли ж тут займатися якістю навчання? Основу процесу складає кредитна система ECTS (європейська система перезаліку кредитів), яка базується на трьох елементах: інформації про навчальні програми і досягнення студентів, взаємну угоду між закладами-партнерами і студентами, використовування кредитів, які визначають навчальне навантаження студентів. Призначаються куратори і координатори ECTS від навчального закладу та кафедр, далі кредити для блоків курсів, на дипломний проект, кваліфікаційну роботу, практику і випускається інформаційний пакет по всіх навчальних дисциплінах на рідній мові та одній з мов країн ЄС. При цьому вказується, що ECTS не регулює змісту, структури чи еквівалентності програм. Централізоване впровадження супроводжувалося численними листами МОН, наказами, ухвалами, положеннями, рекомендаціями, програмами, заходами і іншою каламутною хвилею термінових бюрократичних і менш термінових папірців. Вузи в наказному порядку примусили підхопити цю міністерську ініціативу, по вертикалі були призначені відповідальні за впровадження Болонського процесу. Також в наказному порядку для студентів ввели навіть обов’язкову нікому не потрібну навчальну дисципліну «Вища освіта і Болонський процес» і замість вирішення важливих першочергових проблем підвищення якості вищої освіти, пишуча братія в догоду кинулася на створення нових бюрократичних шедеврів по «модернізації» вищої освіти, видання цінних методик, чергових рекомендацій, допомоги і т.д. і т.п. Наприклад, чого варте лише з точки зору назви видання Ю.Рудавського і К⁰. «Формування індивідуальної траєкторії магістра інженерії …». Так і хочеться порадити при повторному перевиданні цінного опусу ще крутіше закрутити, використовуючи: перманентне формування, квазітраєкторії, динаміко-об'ємної інженерії і т.п. Як видно, метою впровадження в Україні Болонського процесу була бюрократизація вищої освіти, забезпечення керівному складу численних зарубіжних відряджень по «обміну досвідом» і ІБД (імітація бурхливої діяльності). При такому розкладі очікувати підвищення якості навчання не приходиться.

Основною концепцією повинне бути різке підвищення якості вищої освіти, що зажадає як часу, так і зміни методики роботи в окремих ланках системи. Для цього необхідно скласти план такого підвищення впродовж трьох-чотирьох років, допрацьований і доведений до всіх ланок вертикалі, закінчуючи кафедрою, а особливо викладачами і студентами. При цьому повинна бути врахована можлива небезпека підміни дійсної роботи бюрократизацією процесу. Преамбулою досягнення високої якості вищої освіти має бути значне збільшення фінансування вищої школи. Підвищення якості навчання мінімальними витратами відноситься до гасла. Далі основним документом стане план забезпечення високої якості навчання на всіх ланках вищої освіти.

При реформуванні вищої освіти в країні немає потреби в повторному винаході колеса, на початку цілком достатньо уважно ознайомитись з відповідним зарубіжним досвідом. По-перше, слід зрозуміти, що між добробутом країни і якістю освіти є пряма залежність. Це аксіома. Університети посідають провідні місця у світових рейтингах тих країн, які мають найвищі внутрішній валовий продукт на душу населення. В напрямку добробуту маємо лише різнокольорові обіцянки з пустопорожніми гаслами. По-друге, в вузах практично відсутня можливість студентам проводити дослідження, закладаючи їх в курсові та дипломні проекти, які тепер зведені до переписування з книжок загальновідомого. По-третє, в більшості розірваний зв’язок між вузом і підприємством по практиці студентів. А який же інженер без виробничої практики? Можна і надалі перелічувати недоліки, причин тому багато від відсутності фінансування, до такої ж незацікавленості в навчанні як з боку студентів, так і викладачів. Тепер дипломи стараються купити, особливо політики і урядовці, а не здобути їх наполегливою працею, навчившись чогось. А капіталізація передових вузів світу Гарвардського чи Стенфордського університетів 25-30 млрд. доларів для нас є недосяжною.

З-за недолужного управління державою створилося замкнуте коло: відстала економіка, розрахована на низьку кваліфікацію та якість продукції – превалювання політики з анти економічними законами – відсутність спеціалістів і брак фахових технічних рішень. Ледь жевріюча економіка не потребує ні висококваліфікованих спеціалістів, ні боротьби за високоякісну та конкурентоспроможною продукцію. Тому спочатку мають з’явитися справжні спеціалісти, які піднімуть економіку, а лише тоді появляться гроші на освіту. А це і додаткові надходження в бюджет, роботі місця, нові структурні зміни в економіці. Це положення також підтверджує досвід США, економіка яких після другої світової війни займала 12 місце, але зробивши ставлення на освіту, стала наймогутнішою країною світу. Усунення таких головних недоліків на початку і є реальним шляхом підвищення якості та конкурентоспроможності продукції в Україні.