Унікальний індивідуальний досвід.

Чому ж діти, які вирос­ли у тій самій сім'ї, так сильно відрізняються одне від одного, навіть якщо вони мали подібний груповий досвід, тобто на них впливали ті самі агенти соціалізації?

Тому що у них не було повністю ідентичного групового досвіду, їх досвід у чомусь був подібний, а чимось і відрізнявся.

Діти спілкуються з різними групами і навіть близнюки з однаковою спадковістю не можуть постійно зустрічатися з тими самими людьми, відчувати ті самі емоції.

Кожна людина по-своєму, відпо­відно до власного досвіду, інтерпретує ті події, які відбувають­ся з нею, її близькими і знайомими, вони (події) як цеглинки з яких кожна людина вибудовує свою власну споруду.

Соціальна комунікація.

Соціалізація людей відбувається у процесі соціальних комунікацій.

Комунікація — це процес, за допомогою якого люди пере­дають один одному інформацію, ідеї, думки і душевні стани.

Вона допомагає людям координувати складну групову діяль­ність.

Комунікація включає в себе вербальні і невербальні про­цеси, за допомогою яких людина надсилає і отримує послання.

Вербальна комунікація — це спілкування людей за допо­могою мови.

Невербальна комунікація. Багато науковців, які вивчають проблеми людської комунікації сходяться на думці, що біль­шість інформації ми отримуємо невербальним шляхом, навіть не задумуючись над тим, як ми це робимо.

Наприклад, Реймонд Бердуїстелл вважає, що лише 30—35 % соціального значення розмови чи взаємодії передається за допомогою слів.

Решта — за допомогою "мови тіла", "парамови", розміщення, дотиків, одягу, прикрас, макіяжу тощо.

"Мова тіла" — жести і пози, які відіграють роль сигналів. На цю тему написані монографії, мета яких — допомогти зро­зуміти сигнали, які ми транслюємо і сприймаємо неусвідомлено.

Наприклад, руки, схрещені на грудях, свідчать про закри­тість людини, її небажання спілкуватися відверто тощо. Макі­яж, одяг також дуже красномовно розповідають про людину.

"Парамова" (пара — префікс у давньогрецькій мові, який означає поряд, повз) — невербальні звукові сигнали, які оформ­люють мову — тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо.

Навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд, схва­лення, повагу.

Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є своєрідним повідомленням.

Лідер, наприклад, завжди перебуває в центрі або на підвищенні і між ним і його оточен­ням існує незайнятий простір.

Використання тактильних елементів комунікації (дотики, поплескування) свідчить про взаємини, статус, ступінь дружби комунікантів.

Тут існують серйозні міжкультурні відмінності.

Наприклад, китайці і британці вважаються народами, які най­менше схильні до такого способу комунікації, тому невміло використаний тактильний комунікативний акт щодо представ­ника цих народів може бути сприйнятий навіть — як образа.

Визначення ситуації.

Поведінка людей у щоденному жит­ті — прямий наслідок сприйняття ними того, що відбувається.

Якщо ми хочемо досягти порозуміння з іншими людьми, то всі повинні надавати тим самим ситуаціям однакового значення.

І для соціалізації індивіда дуже важливим є інтерпретувати ситуації так само, як це роб­лять усі інші члени групи.

Існує так звана тео­рема Томаса: "Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації будуть реальними за своїми наслідками". Американський

соціолог Вільям Томас ілюстрував цю теорему таким прикла­дом: нью-йоркський параноїк-убивця переслідував перехожих тільки тому, що сприймав їх розмови між собою, як погрози на свою адресу.

Тобто люди реагують не тільки на об'єктивні характерис­тики ситуації, але й на значення, яке ці ситуації мають для них. І як тільки вони надали ситуації певне значення, їхня подальша поведінка визначається цими значеннями.

Напри­клад, уявіть собі таку ситуацію: про якийсь банк поширились плітки, що він на межі банкрутства. І хоча ці плітки не відпо­відали дійсності, але інвестори, які цього не знають, поспіша­ють зняти гроші з банківських рахунків і банк справді розо­ряється.