2. Соціалізація — становлення соціального "я"

Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися.

Життя — це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо з однієї групи в іншу, пристосову­ючись до нових умов (наприклад, з сім'ї у школу, зі школи — на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо (скажімо, су­часне українське суспільство сильно відрізняється від того, яким воно було наприкінці 80-х рр. XX ст.)

Соціалізація — це процес засвоєння культури (норм пове­дінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів, розуміння).

Самовизначення людини відбувається через усвідомлення себе і свого місця в суспільстві.

Відповідаючи на питання "Хто Я?" люди, звичайно, починають з того, що відносять себе до певних формальних чи неформальних соціальних груп, вказу­ючи стать, вік, національність, професію та ін. і лише потім називають свої індивідуальні здібності, властивості характеру тощо.

Кожне суспільство розвиває один чи кілька базисних особистісних типів, що відповідають культурі цього суспільства. Такі особистісні взірці засвоюються, як правило, з дитинства.

Наприклад, у рівнинних індіанців Південної Америки соці­ально схвалюваним типом, особистості, для дорослого чоловіка був сильний, войовничо налаштований індивід. Ним захоплю­валися, його поведінка винагороджувалася, і хлопчики завжди прагнули бути схожими на таких чоловіків. У бушменів із Південної Африки, навпаки, культура незлих і лагідних лю­дей. Вони не воюють і не ворогують. У випадку сварки все пле­м'я намагається її залагодити. Зброю бушмени використову­ють лише під час полювання. Тобто тип особистості фор­мується культурою певної спільноти.

На думку російського соціолога Сергія Фролова, соціально схвалюваним типом особистості для нашого суспільства є осо­бистість соціабельна –

• легко йде на соціальні контакти,

• готова до співробітництва, але яка, при цьому, є носієм деяких агресивних рис (тобто здатна за себе постояти),

• наділена практичною кмітливістю.

Наше суспіль­ство має багато структурних підрозділів:

• реґіони,

• національ­ності,

• рід занять,

• вікові категорії та ін.

Отже, на формування осо­бистості певний вплив чинять

• біологічні фактори,

• фак­тори фізичного оточення

• загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі.

Але голов­ними факторами, які визначають процес формування особис­тості, є

• груповий досвід

• суб'єктивний, унікальний особистісний досвід.

Ці фактори повною мірою виявляються у процесі соціалізації особистості у трьох стадіях:

• дотрудова (раннє дитинство, період навчання;

• трудова (активна участь у трудовій діяльності);

• післятрудова.

На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які "відповідають" за соціалізацію — сім'я, дошкільна устано­ва, школа, робочий колектив тощо.

Відбувається поетапне формування власного "Я" особи.

Американський дослідник Леопард Кольберг виділяє три основних рівні морального самоусвідомлення особистості:

• доморальний рівень, коли дитина ще не засвоїла понять про "добре" і "погане" і керується у своїх учинках власними егоїстичними бажаннями;

• рівень конвенційної моралі — орієнтація на задані зовні норми і вимоги, бажання отримати схвалення від "авторитетних" осіб і сором, викликаний їх осудом. Установка на дотри­мання правил і підтримання усталеного порядку;

• рівень автономної моралі — орієнтація на внутрішньо сприйняту систему принципів; вищою стадією цього рівня є вироблення стійких моральних принципів, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх об­ставин і раціональних міркувань.

Цієї стадії досягають одиниці: Христос, Будда, Махатма Ганді, мати Тереза…

У сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, який триває протягом усього життя людини, оскільки, живу­чи, людина здобуває все нові соціальні статуси й ролі, напри­клад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер тощо.

Те, чого ми вчимося в дитинстві, часто відрізняється від того, чого ми вчимося у зрілому віці.

Більшість нашого дитячого знання про доросле життя складається із загальних і абстрактних норм.

Доросла людина знає ЩО робити і концентрується на тому ЯК це зробити.

Вона дуже часто поєднує знань здобуті в сім'ї і школі для того, щоб досягти постав­леної мети.

Тому ідеалізм зазвичай притаманний молоді, а зрілі люди переважно є реалістами.

Соці­алізація у зрілому віці вимагає переходу від залежності до ав­тономії. Одним із найскладніших аспектів соціалізації у зріло­му віці є вміння реалістичного бачення світу і збереження при тому ідеалів.

"Порівняйте змужнілу людину з юнаком: вона, напевне, здас­ться вам жорсткішою, менш великодушною, корисливішою. Але хіба від цього вона стає гіршою? Ви говорите, що ні, що вона стала тільки твердішою, або, як ви звичайно кажете, практичнігиою. Головне ж у тому, що вона набагато більше вважає себе центром усього, ніж юнак, який "мріє" про інше, наприклад, про Бога, вітчизну тощо.