Соціологія особистості. Соціалізація

План.

1. Особистість. Біологічне і соціальне.

2. Соціалізація:

- агенти та інститути соціалізації;

- унікальний досвід;

- соціальна комунікація;

- визначення ситуації;

- етапи соціалізації.

1. Особистість як категорія соціології

Людина як біологічний вид існує понад 3 млн років.

Увесь цей час тривала її біологічна еволюція. Сучасна людина (за класифікацією Карла Ліннея — Ното sapiens — людина розум­на) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тис. років то­му: саме тоді оформилися ті фундаментальні ознаки, які від­різняють людину від тварин (прямоходіння, великий об'єм мозку, мислення, мова, оволодіння знаряддями праці і вогнем, триваліший період дитинства тощо).

Групі американських біологів під керівництвом, генетика Уілсона, дослідивши ДНК сотень жінок усіх расових типів, вдалося вирахувати різницю в структурі ДНК мешканців різних реґіонів планети. Вона виявилася мізерною — до 0,6 %! У людей єдиний прародич. Як було встановлено, предки сучас­них людей проживали в районі Центральної Африки і, мали усі ознаки негроїдної раси — найдавнішої й корінної.

Монголоїдна раса — молодша, їй близько 100 тис. років, а наймолодшою за віком є європеоїдна раса — їй приблизно 50 тис. років.

Звідси простий висновок: міграція людства відбувалася з Африки в Азію, а звідти — в Європу.

Фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин послужили підставою переходу від біологічної до культурної еволюції.

Все, що створено Ното sapiens, пов'язане не з біоло­гією, а з культурою й суспільством. Можна сказати, що почи­наючи з цього часу у людини, як біологічної істоти, формуєть­ся її індивідуальність, яка пізніше виростає в особистість.

"Людина" — родове поняття, яке вказує на приналежність до певного біологічного виду.

"Індивід" (від лат. іпdividuит — неподільний) — це окре­ма людина, одиничний представник людського роду.

"Особистість" — стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та кон­кретних соціальних груп, до яких людина належить.

Говорячи про особистіс­ть, кажуть про яскраву, видатну, або пересічну особистість, аморальну чи високоморальну особистість тощо.

Індивід стає особистістю тоді, коли він, взаємодіючи із суспільством через конкретні соціальні спільноти, групи, інститути, реалізує соціально значимі властивості, соціальні зв'язки.

У момент народження дитина ще не є особистістю, вона є всього лиш індивідом.

Щоб стати особистістю людина має про­йти певний шлях розвитку.

Необхідною умовою цього розвит­ку є наявність соціального середовища, світу культури із яким дитина взаємодіє.

Дитина, яка виховується у людському су­спільстві, включена в соціальні зв'язки і взаємини, які з часом розширюються й поглиблюються.

Разом з тим, відомо, що у випадку важкого психічного захворювання може наступити розрив, розпад соціальних зв'язків і тоді індивід втрачає озна­ки особистості.

Або, наприклад, дитина, вихована серед тварин ("феральні діти"), так і не стає особистістю.

У 1920 р. в Індії було знайдено двох дівчаток, які були ви­ховані вовками. Одній з них на вигляд було років сім-вісім, ін­шій — приблизно два. їх пізніше назвали Камала йАмала. Мо­лодша з дівчаток скоро після повернення до людей померла, а старша — Камала — прожила ще десять років. Спостерігачі відзначали, що, незважаючи на деяку адаптацію до навко­лишніх соціальних, людських умов, поведінка дівчинки більше нагадувала поведінку вовка (легкість пересування на чотирьох кінцівках при небажанні прямоходіння, відмова носити одяг, хлебтання, а не пиття води, чудово розвинутий нюх і навіть виття на місяць уповні). Весь словниковий запас, засвоєний Камалою за час перебування серед людей, складав близько со­рока слів, хоча вона використовувала звуки подібні на гарчан­ня чи скавуління для позначення певних своїх потреб. Інакше кажучи, людський розум, у цієї дівчини так і не сформувався — не лише нарівні інтелекту, але навіть нарівні елементарно­го здорового глузду.

Отже, тільки життя у суспільстві дає людям можливість творити і пізнавати культуру.